Хліборобський страйк на Бучаччині 1902

Матеріал з Тернопедії
Версія від 07:16, 18 листопада 2019, створена Дмитро Лоґуш (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Громадсько-політична подія
Хліборобський страйк на Бучаччині
Мета: підвищення плати за працю
Час: 1992
Початок: 10 липня
Завершення: 31 липня
Місце: майже всі села Бучацького повіту
Організатори: Володимир Старосольський, Володимир Темницький, Лонгин Цегельський, представники духовенства, інтеліґенції, селянства
Учасники: селяни

Хліборобський страйк на Бучаччині 1902 — масові мирні акції протесту селян Бучацького повіту під час загального страйку в Галичині.

Організаторами страйкового руху 1902 року в Галичині були громадсько-політичні діячі, доктори Володимир Старосольський, Володимир Темницький, Лонгин Цегельський, представники духовенства, інтеліґенції, селянства.

Акції непокори в Бучацькому повіті тривали 20 днів — від 10 до 31 липня — та охопили майже всі села краю.

15 липня страйкують майже всі села, про що пише газета «Діло». Зокрема в Ліщинцях прилучилася вся двірська служба, 34 форналі[1] і польові. Люди вимагають 6-го снопа і 2 корони денно. До Коропця і Ліщинець вислано драгунів.

16 липня «Слово Польське» подає, що в Золотому Потоці страйк охопив 7 громад. Зареквіровано військо.

17 липня в м. Бучачі відбулася нарада страйкових селянських комітетів, де проголошено про загальний повітовий страйк. Страйкарі вимагали 8-ий сніп, 3-тю копицю сіна, 4-ту або 5-ту конюшини, квасолю і кукурудзу наполовину, збільшення оплати (влітку для чоловіків — 80, для жінок — 60, молодшим — 50—60 крейцарів, взимку для чоловіків — 40, для жінок — 30, молодшим — 15—25 крейцарів), поліпшення умов праці, нормального робочого дня (10 годин праці в літі). Пани годяться на сніп, на инші умови — ні. До міста прибув цілий перший полк уланів.

У Трибухівцях страйк закінчився переможно. Посесор Бідер платить по 65 крейцарів замість 35.

18 липня страйкують у Стінці, тому власник маєтку Казьо Цєнські[2][3] викликав уланів.

24 липня в Коропці перебувало 30 уланів і 50 піхотинців. Арештовано страйкуючих форналів. Піхотинці — також у Зеленій та Звенигороді.

26 липня в Бучачі на заклик[2] Влодзімєжа Ґнєвоша, власника маєтку в Золотому Потоці[4], відбулася нарада землевласників і посесорів, які вирішили телеграфом просити намісника[2] д-ра[5] Леона Пінінського[6] і прем'єр-міністра Австрії (Цислейтанії) д-ра Ернеста фон Кербера (нім. Ernest von Koerber)[7] про військо. Того ж дня через місто проїхало 300 драгунів для присмирення страйків у Трибухівцях, Ріпинцях і Помірцях[2].

31 липня страйк притихає. В Монастириськах перемога. Але почався страйк в околицях Устя-Зеленого в усіх селах за винятком Луки, де власність у русина Михайла Луцького (батько Остапа та Мирона Луцьких[8]), який платив добре.

У Нисколизах посесор Мендль платив робітникам по 25 крейцарів, а коли застрайкували, то запросив з-поза села і почав платити 50 крейцарів, але оплату своїм не хотів підвищити.

Осип Назарук разом з Анзельмом Мозлєром (тоді адвокатом у Монастириськах) на сторінках газети «Służba Dworska» друкував матеріали на підтримку страйку.

Антін Боцюрків, цісарсько-королівський (ц.-к.) радник суду[9], очільник ц.-к. повітового суду в Тлустому[10][11], місті Заліщицького повіту[12], у вересні 1902 після дисциплінарного слідства був звільнений з роботи «за недозволену страйкову агітацію»[13] під час протестів. У жовтні вища віденська судова інстанція скасувала цей наказ[14].

Примітки

  1. Фірмани, їздові.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Шипилявий, с. 252.
  3. Казімєж Цєнський (1850—1917) → див.: Kazimierz Cieński z Cieni h. Pomian (ID: 3.391.153) // Sejm wielki. (пол.)
  4. Lasocki, Z. i Kieniewicz, S. Gniewosz Włodzimierz Hipolit // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1959. — T. VIII. — S. 149. (пол.)
  5. Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. Ткачов, С., Ханас, В.. — ISBN 978-966-528-279-2.
  6. Zdrada, J. Piniński Leon Jan // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1981. — T. XXVI. — S. 332—336. (пол.)
  7. Rieckenberg, H. J. Koerber, Ernest von] // Neue Deutsche Biographie (NDB). — Berlin : Duncker & Humblot, 1980. — Band 12. — S. 374. — ISBN 3-428-00193-1. (нім.)
  8. Лука з присілком Сеньків // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 579. — (Український архів, т. XXVII).
  9. Osobiste // Kurjer Lwowski. — 1901. — № 340 (8 grud.). — S. 4. (пол.)
  10. Telegramy «Kurjera Lwowskiego» // Kurjer Lwowski. — 1898. — № 172 (23 czerw.). — S. 4. (пол.)
  11. Місцевий повітовий суд належав до Тернопільського окружного суду; див.: Szematyzm Królestwa Galicyi… 1898… — S. 95, 98. (пол.)
  12. Tłuste 1.) miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. — S. 352. (пол.)
  13. Zasuspendowanie sędziego // Kurjer Lwowski. — 1902. — № 254 (13 wreś.). — S. 4. (пол.)
  14. Radca Bociurków // Kurjer Lwowski. — 1902. — № 296 (25 paźd.). — S. 4. (пол.)

Джерела

  • Мельничук, Б., Сеник, А. Хліборобський страйк на Бучаччині 1902 // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 666—667. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Шипилявий, С. Хліборобський страйк у Бучаччині 1902 року // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 250—252. — (Український архів, т. XXVII).

Зауваги