Стефанія Петрик

Матеріал з Тернопедії
Версія від 18:42, 23 листопада 2019, створена Дмитро Лоґуш (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Громадська діячка
Стефанія Петрик
Стефанія Петрик
Стефанія Петрик
Инші імена: англ. Stefania Petryk
Народження: 24.01.1926
с. Розношинці, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: українка
Flag of the Ukrainian State.svg УНР → size Польща → size Українська держава (1941)size Австралія
Родина: чоловік — Михайло, діти — Ярослав, Марія, Іреана, син, дочка
Освіта: школа у Збаражі
Релігія,
духовне життя:
вірянка УГКЦ
Творчість: авторка спогадів та инших публікацій у пресі; малярство
Громадська діяльність: референтка осередку СУМ, товариства «Українська громада»

Стефанія Петрик (з дому — Гальчун; нар. 24 січня 1926, с. Розношинці, нині Україна) — українська громадська і релігійна діячка в діяспорі.

Життєпис

Стефанія Петрик (дівоче — Гальчун) народилася 24 січня 1926 року в селі Розношинцях в околиці Збаража. Мати померла від пневмонії у травні 1939, один з дідусів — до народження Стефанії. Її двоюрідна сестра мешкала (чи й досі мешкає) в Польщі.

Навчалася в школі у Збаражі. 1942 була вивезена на роботи до нацистської Німеччини. У 17 років утекла з ферми за 80 км до Мюнхену. У пошуках роботи разом з дівчиною-українкою вирушили до місцевого готелю «Палац Регіна». Оскільки вони не розмовляли німецькою, а в готелі невдовзі мали перебувати Гітлер, Ґеббельс, Ґерінґ, поліцаї вирішили, що їх варто передати ґештапівцям. Після допитів (подругу побили) та звільнення від кінця 1943 до кінця січня 1944 працювала на кухні в цьому готелі.

Членкиня ОУН від 1944.

Наприкінці січня 1950 з родиною виїхала потягом до табору переміщених осіб в Італії. У березні 1950 вирушила з Неаполя до Австралії. 13 квітня прибула до м. Сиднею на борту американського корабля «Стюарт», спочатку потрапивши до мігранційного табору Батерст[1]. Потім мешкала в Ґлен Девісі біля Литґова (штат Новий Південний Вельс). Пізніше переїхали до Медаві в околиці Ньюкаслу, потім мешкали на передмістях Ньюкаслу Вараті, Нью Лембтоні.

Референтка осередку СУМ, товариства «Українська громада». Голова сестринства греко-католицької парафії. Займалася малярством. Належала до товариства «Жінки милосердного серця», яке матеріяльно допомагає жителям України.

У вересні 2007 разом із сином та невісткою відвідали Розношинці.

Авторка спогадів та инших публікацій у пресі.

Родина

Чоловік — Михайло Петрик (пом. 1993), з яким познайомилася 1944 року в таборі в Німеччині, одружилися 1946-го. Придбавши будинок у Мюнхені, мешкали там з двійком дітей до 1950. Діти: Ярослав (пом. 1960 у віці 14 років в Австралії), Марія, Іреана (прожила 3 місяці), син і дочка.

Примітки

Джерела

Зауваги