Кадуби
Колишнє село | ||
---|---|---|
Кадуби | ||
Инші назви: | Кадовби, Кодуби | |
Поля на місці колишнього села | ||
Розташування: | Золотопотіцький район, Тернопільська область, нині Україна | |
Статус: | не існує | |
Заснування: | XVI—XVII ст. | |
Перша згадка: | XIX ст. | |
Зникло: | 1952 | |
Катойконіми: | кадубівці | |
Сільська рада: | Кадубівська сільська рада | |
Координати: | 48°55′32.9″ пн. ш., 25°29′41.6″ сх. д. | |
Відстань до обласного центру: | 96 км | |
Відстань до райцентру: | 21 км | |
Залізниця: | Пишківці | |
Кадуби́ (Кадовби, Кодуби) — колишнє село в колишньому Золотопотіцькому районі Тернопільської области УРСР.
Зміст
Розташування
Було розташоване за 5 км від с. Новосілки та 1 км від села Пожежі (нині обидва села Бучацького району) обабіч теперішнього автошляху Т-20-16 «Бучач — Товсте».
На багатьох старих мапах Кадуби позначені там, де нині с. Пожежа. Ймовірно, це те саме село з різними назвами[1].
Історія
Село відоме з XIX ст. як присілок с. Новосілки Язловецької.
За переказами, поселення виникло ще у XVI—XVII століттях і назву отримало від заняття мешканців, які виготовляли кадуби (великі та середні діжки для борошна, капусти, буряків, меду) і продавали їх на знаменитих ярмарках у місті Язловці (нині село Бучацького району); за иншими переказами — від лісу, звідки брали дерева для виготовлення діжок.
На австрійській мапі 1880 року Кадуби вказані на місці, де нині с. Пожежа, а урочище біля гостинця від Новосілки до Кошилівців означене як Кадубиська.
11 липня 1919 тут відбувся бій відділів Української Галицької армії з польськими уланами майора Плісовського[2][3]. Українські відділи відступали з Язловця гостинцем на Кошилівці[2]. Польські вояки, отримавши наказ, рушили від Попової могили біля Берем’ян напереріз, перекриваючи шлях, унаслідок чого в полоні опинилося близько 1000 вояків УГА, 6 гармат, десяток кулеметів[2]. Деяким відділам УГА з панцерником вдалося відступити[2].
Спогади про село і копію мапи Кадубів залишив Людвік Домський.
Від 1920-х була початкова школа з польською мовою навчання[4].
У 1930-х роках у Кадубах були церква, діяли українські товариства, кооператива; господарства були заможними (мали по 3 морґи поля). До початку німецько-радянської війни в селі нараховувалося близько 70 господарств.
У липні 1944 через село пролягала лінія фронту. Внаслідок військових дій майже всі господарства були спалені. Мешканці переховувалися спочатку в кадубецькому лісі, згодом частина перейшла у с. Білу (нині Чортківського району). Село чи не найбільше із сіл Золотопотіцького району було зруйноване під час бойових дій.
Після завершення війни компартійці вирішили відбудувати село і в другій половині 1940-х — на початку 1950-х тут була сільська рада, до якої належали хутори Пожежа і Хатки. 1946 від Новосілки до Кадубів проклали дорогу. Працювали колгосп, школа.
У другій половині 1940-х місцевих поляків виселили, у 1952 прийняте рішення про переселення хутора Хатки (в 11 будинках проживало 70 осіб) у східні области України. Нині на хуторі один будинок, у якому проживає одна особа. Мешканців Кадубів протягом 1950-х переселили в Новосілку та Коломийський і Снятинський райони Івано-Франківщини.
Сьогодення
Нині на місці села — поля, на яких під час сільськогосподарських робіт можна побачити виорані залишки фундаментів, збереглися залишки цвинтаря, на якому є 8 могил кадубівців (кілька з них — доглянуті нащадками)[5].
Роздоріжжя на місці колишнього села: ліворуч — до села Пожежі, прямо — до м-ка Товстого Заліщицького району
Населення
У 1880 у Новосілці разом із присілками Кадовби (Кодуби) та проживало 712 українців, 434 поляки, 9 євреїв; у 1939 — 1440 українців, 600 поляків, 40 євреїв[4].
Джерела
Основні
- Домський, Л., Клочак, Н., Уніят, В. Кадуби (Кадовби, Кодуби) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 627. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Уніят-Карпович, В. А нині там свищуть вітри… / Віктор Уніят-Карпович // Місто. — 2008. — Серпень. (Недійсне посилання)
Примітки
- ↑ Власне дослідження Миколи Василечка.
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 Tym, J. [1] / Juliusz S. Tym // Bój pod Jazłowcem, 11–13 lipca 1919 roku. (пол.)
- ↑ Koreś, D. Bój pod Jazłowcem / Daniel Koreś. — S. 52—69. (пол.)
- ↑ 4,0 4,1 50. Новосілка Язловецька з присілками Кадовби і Пожеже // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 595—599. — (Український архів, т. XXVII).
- ↑ Власне дослідження Миколи Василечка.
Зауваги