Володимир Брикович

Матеріал з Тернопедії
Версія від 11:36, 29 липня 2022, створена Микола Василечко (обговореннявнесок) (Створена сторінка: {{DEFAULTSORT:Брикович Володимир}} {{Особа |назва картки=Правник, громадський діяч |ім'я=Володи...)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Правник, громадський діяч
Володимир Брикович
Псевдо: Гонта
Народження: 29.07.1877,
м. Тернопіль, нині Тернопільська громада, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 12.12.1953,
там само
Поховання: правдоподібно, там само
Громадянство: українець,
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size УРСР
Родина: батьки — Лука та Марта, брат — Петро, діти — Константин, Богданна
Освіта: Тернопільська українська гімназія, Краківський і Львівський університети
Робота: суддя в Тернополі; працював у філіях «Просвіти» і «Рідної школи»
Військо: сотник УГА

Володимир Брико́вич (псевдо «Гонта»; 29 липня 1877, м. Тернопіль — 12 грудня 1953, там само) — український правник, громадський діяч.

Життєпис

Володимир Брикович народився 29 липня 1877 року в місті Тернополі (нині — адмінцентр Тернопільської громади Тернопільського району Тернопільської области України) в родині Луки та Марти (з дому — Чубата) Бриковичів. У Володимира були ще брати Іван та Петро, сестри Філомена, Теофілія та Антоніна[1].

Закінчив Тернопільську гімназію. Навчався у Краківському і Львівському університетах.

Працював суддею у Тернополі[2]. Від грудня 1918 — сотник УГА, начальний суддя Тернопільського окружного суду. Разом з УГА перебував на Східній Україні, потрапив у більшовицький полон.

Навесні 1921 повернувся до Тернополя. Працював у філіях «Просвіти» і «Рідної школи».

Основник робітничого товариства «Зоря» і його довголітній голова, Товариства українських інвалідів, голова надзірної ради кооперативу «Українбанк» і член надзірної ради кооперативу «Калина» в Тернополі[3].

24 червня 1941 заарештований СВ УНКВС у Тернопільській области. Під час відступу військ Червоної армії з міста зумів урятуватися. Справа закрита 7 січня 1949. Реабілітований 26 червня 1966 (3839-П).

Помер 12 грудня 1953 року (у некролозі в газеті «Свобода» — весною 1954[3]) в місті Тернополі, де, правдоподібно[4], й похований на Микулинецькому цвинтарі.

Родина

Дружина — Наталія (з дому Соневицька; 27 січня 1893, с. Горошова, околиця Мельниці-Подільської — 9 грудня 1980, м. Торонто, Канада)[1]. Діти — Константин, Богданна. Брат Петро та діти виїхали в Арґентину[3], донька пізніше переїхала в США.

Джерела

Основні

Література

  • Лазарович, М. Активні діячі ЗУНР на Тернопільщині / Микола Лазарович // Ї. — 2010. — Ч. 63. — С. 77—90.

Примітки

  1. 1,0 1,1 З родоводу.
  2. У некролозі також — начальник суду в Угневі та Сараєві. Роки не вказано.
  3. 3,0 3,1 3,2 Некролог / Свобода. — 1954. — Ч. 250 (29 груд.). — С. 4.
  4. Власне дослідження Миколи Василечка.

Зауваги