Андрій Крохмалюк

Матеріал з Тернопедії
Версія від 13:48, 11 вересня 2021, створена Микола Василечко (обговореннявнесок) (Створена сторінка: {{DEFAULTSORT:Крохмалюк Андрій}} {{Особа |назва картки=Освітянин, громадський діяч |ім'я=Андрій...)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Освітянин, громадський діяч
Андрій Крохмалюк
Народження: 24.10.1871,
м. Збараж, нині Збаразька громада, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 24.07.1943,
м. Львів, нині Україна
Поховання: правдоподібно, там само
Громадянство: українець,
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size УРСРsize Німеччина
Родина: батько — Степан, сини — Роман та Юрій
Освіта: Тернопільська гімназія, філософський факультет Львівського і Яґайлонського (Краків) університетів
Робота: викладав математику, геометрію та фізику в гімназіях і вчительських семінаріях; директор приватної семінарії сс. Василіянок
Релігія,
духовне життя:
вірянин УГКЦ
Наукова діяльність: автор посібників

Андрій Крохмалю́к (24 жовтня 1871, м. Збараж, нині Україна — 24 липня 1943, м. Львів, нині Україна) — український освітянин, громадський діяч. Доктор філософії.

Життєпис

Андрій Крохмалюк, син Степана, народився 24 жовтня 1871 року в місті Збаражі (нині — Тернопільського району Чортківського району Тернопільської области України).

Навчався у Тернопільській гімназії, на філософському факультеті Львівського і Яґайлонського (Краків) університетів.

Викладав математику, геометрію та фізику в гімназіях і вчительських семінаріях у містах Галичини, зокрема, 1905—1914 — у Тернополі.

Від 1916 — у м. Станиславові (нині Івано-Франківськ). Від 1929 — директор приватної семінарії сс. Василіянок.

1933 переїхав у Львів.

Помер 24 липня 1943 року в місті Львові, де, правдоподібно[1], й похований.

Родина

Сини Роман — інженер-електрик, громадський діяч, та Юрій — письменник, історик, військовий діяч.

Доробок

Автор посібників з фізико-математичних дисциплін.

Джерела

Основне

Примітки

  1. Власне дослідження Миколи Василечка.

Зауваги