Іриней Готра-Дорошенко

Матеріал з Тернопедії
Версія від 16:32, 24 листопада 2019, створена Дмитро Лоґуш (обговореннявнесок) (Створена сторінка: {{DEFAULTSORT:Готра-Дорошенко Ірина}} {{Особа |назва картки = Чернець, священник<br/>, освітянин |і...)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Чернець, священник
, освітянин
о. Іриней Іван Готра-Дорошенко
О. Іриней Іван Готра-Дорошенко ЧСВВ.jpg
Инші імена: о. Іриней Готра-Дорошенко, о. Іриней Готра, Ireneusz Hotra
Народження: 31.08.1890,
с. Руда, нині Рогатинський район, Івано-Франківська область, Україна
Смерть: 24.12.1973,
м. Ґлен-Коув (Ґлен-Ков), штат Нью-Йорк, США
Громадянство: українець
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size Українська держава (1941) → СРСР → size США
Родина: батько — Ілля, мати — Ольга (з роду Дорошенків), сестра — Марія, швагро — Василь Ємець
Освіта: ц.-к. Бережанська гімназія, духовна семінарія
Робота: монах ЧСВВ, священник УГКЦ, релігійний діяч. викладач Бучацької державної
Військова служба: учасник національно-визвольних змагань
Творчість: бандурист
Примітки: особистий секретар митрополита Андрея Шептицького

о. Іриней Готра-Дорошенко ЧСВВ [1] (у хрещенні — Іван; 31 серпня 1890, с. Руда в околиці Рогатина, нині Україна — 24 грудня 1973, м. Ґлен-Ков, США) — український священник-василіянин, освітянин, бандурист, релігійний діяч, учасник національно-визвольних змагань. Особистий секретар митрополита Андрея Шептицького, ігумен Бучацького та Підгорецького монастирів ЧСВВ. Довголітній префект Місійного інституту імені святого Йосафата, катехит Бучацької державної гімназії.

Життєпис

Народився 31 серпня 1890 в с. Рудій[2] Рогатинського повіту[3] коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Австро-Угорської монархії (нині Рогатинського району Івано-Франківської области, Україна) в родині Іллі Готри, вчителя українських народних шкіл, та його дружини Олени, яка походила з роду гетьмана Петра Дорошенка. Мати, вбачаючи в синові доброго співака, купила для нього першу бандуру. Батька переслідували поляками, тому ще 1920 року він виїхав з сім’єю до США[4].

1910 року Іван склав монаші обіти, перебуваючи у василіянських монастирях у Крехові, Лаврові, Краснопущі. 1915 року потрапив у московський полон, був інтернований у Києві[4]. Навчався у цісарсько-королівській Бережанській гімназії[5].

Певний час був особистим секретарем митрополита Андрея Шептицького, разом із ним у 1914 році під час Першої світової війни був вивезений московським окупантами вглиб Росії[5], де перебували у монастирській в'язниці[2]. Д-р Михайло Гузар уважав його (також отців-василіян Степана Решетила[6], Петра Павла[7][8] Олінського[6], Юліяна Івана[9][10] Дація монахами-бойовиками[6].

Висвячений 18 квітня 1929[11] як ієромонах призначений префектом духовної семінарії у Львові. У 1921—1939 роках — секретар і прокуратор Галицької провінції ЧСВВ[4], ігумен Бучацького монастиря ЧСВВ у 1920-х роках[6][12]. Довголітній префект Місійного інституту імені святого Йосафата, проводив, зокрема, виховні години. Єдиний з отців-викладачів мешкав у одному приміщенні з учнями[13]. Працював у секретаріяті ЧСВВ у 1932—1936 роках[14].

У Бучацькій державній гімназії наприкінці навчального року 1935/1936 працював на посаді контрактового вчителя, яку Кураторія Львівського шкільного округу (КЛШРО) надала своїм розпорядженням BP.-16808/36 від 12 травня 1936: навчав греко-католицького обряду замість о. Івана Терешкуна, який отримав відпустку для покращення стану здоров'я[15].

За більшовиків у 1939—1941 роках під псевдонімом служив парохом на Тернопільщині[4]. Ігумен Підгорецького монастиря у 1944 році[14]. Після повторної анексії Галичини московськими більшовиками був заарештований. Засуджений у 1945 році[5] та відправлений у Сибір, де потрапив на каторжні роботи у шахтах, каменоломнях. Звільнений[5] у квітні 1955 як непрацездатний, цього домоглися міжнародні правозахисні організації[4].

1960-го переїхав до Польщі, звідти — до США. За даними Володимира Бемка, від 1963 року проживав в Лос-Анджелесі[5] за даними Богдана Жеплинського — 1962[2]), де познайомився з бандуристом Василем Ємцем (1938 року сестра отця Марія вийшла заміж за цього відомого бандуриста[4]), в якого придбав інструмент, навчився грати і став добрим бандуристом[2]. Учасник та член Почесної Президії З'їзду Бучачан в Українському народному домі м. Рочестера, (США, одним з організаторів був Роман Барановський) 30 травня-1 червня 1969[16]. 1 червня разом з о. Петром Мельничуком, о. д-ром Мелетієм Соловієм провели вдячне Богослужіння у церкві Святого Богоявлення[17].

Помер 24 грудня 1973 в м. Ґлен-Коуві (або Ґлен-Кові (анг. Glen Cove), штат Нью-Йорк США), очевидно, в місцевому монастирі святого Йосафата ЧСВВ[18]

Примітки

  1. У польськомовному джерелі — Ireneusz Hotra.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Жеплинський, с. 335.
  3. Ruda 2.) R. Mała koło Podkamienia wś nad rz. Gnilą Lipą, pow. rohatyński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1888. — T. IX : Poźajście — Ruksze. — S. 896. (пол.)
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 4,5 Жеплинський, с. 19.
  5. 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 Бемко, с. 76.
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 д-р Гузар, М. Бучач в перших роках по світовій війні // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 200. — (Український архів, т. XXVII).
  7. На Львівщині вшанували пам'ять Слуги Божого Павла Олінського, ЧСВВ // Василіянський Чин Святого Йосфата. Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні.
  8. Слуга Божий Павло Петро Оленський, ЧСВВ (1887—1955) // osbm.info.
  9. Вшанування пам’яті ієрм. Юліана Дація ЧСВВ – засновника Згромадження сестер мироносиць // Київська Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ. — 2017. — 22 лют.
  10. До 100-го ювілею сестер Мироносиць останки о. Юліана Дація, ЧСВВ — засновника Згромадження, перенесено до генерального дому сестер в Івано-Франківську.
  11. У Шематизмі о. Д. Блажейовського — 1920 року.
  12. Точні терміни невідомі, зокрема, у 1924 році.
  13. о. Катрій, Ю. ЧСВВ Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 152—153. — (Український архів, т. XXVII).
  14. 14,0 14,1 Блажейовський, с. 523.
  15. Sprawozdanie Dyrekcji Państwowego Gimnazjum w Buczaczu za rok szkolny 1935/36. — Buczacz, 1936. — S. 5—6. (пол.)
  16. Колцьо, В. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 890–900. — (Український архів, т. XXVII).
  17. Там само. — С. 900.
  18. Монастир святого Йосафата у Глен Кові (США) // Провінція святого Миколая. Василіянський Чин святого Йосафата в Україні.

Джерела

Зауваги