Іларіон (Процик)

Матеріал з Тернопедії
Версія від 11:22, 8 листопада 2020, створена Микола Василечко (обговореннявнесок) (Створена сторінка: {{DEFAULTSORT:Процик Іларіон}} {{Особа |назва картки=Релігійний діяч, архиєрей ПЦУ |ім'я=Іларіон...)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Релігійний діяч, архиєрей ПЦУ
Іларіон (Процик)
Іларіон (Процик)
Іларіон (Процик)
Инші імена: в миру — Руслан Процик
Народження: 08.11.1980
с. Зубрець, нині Золотопотіцька громада, Чортківський район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: українець
size УРСРsize Україна
Родина: батьки — Іван та Марія, брат — Степан, сестра — Світлана
Освіта: Зубрецька середня школа, Київська духовна семінарія, Київську духовна академія
Релігія,
духовне життя:
архиєрей ПЦУ
Наукова діяльність: кандидат богослів’я
Відзнаки: Орден «За заслуги» І ступеня

Іларіон (Процик) (нар. 8 листопада 1980, с. Зубрець, нині Україна) — український релігійний діяч, архиєрей Православної церкви України (до 15 грудня 2018 — Української Православної Церкви Київського Патріярхату). Священноархимандрит Гурбинського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських могилах, архиєпископ Рівненський і Острозький.

Життєпис

Руслан[1] Процик народився 8 листопада 1980 року в селі Зубреці в околиці Золотого Потоку (нині село Золотопотіцької громади Чортківського району Тернопільської области України) в родині Івана та Марії Проциків. Батько Іван — протоієрей Бучацького благочиння Тернопільсько-Бучацької епархії ПЦУ, священник на парафіях Вознесіння Господнього (с. Новосілка) та Вознесіння Господнього (с. Жнибороди).

Архиєпископ Рівненський і Острозький Іларіон в м. Дубно, 2016

У 19871997 навчався в Зубрецькій середній школі. Після школи вступив у другий кляс Київської духовної семінарії, 2000 — у Київську духовну академію. 24 травня 2004 захистив кандидатську дисертацію на тему: «Пастирський погляд на зовнішню і внутрішню апостасію» і здобув вчений ступінь кандидата богослів’я.

Навчаючись в Академії, 26 жовтня 2000 пострижений у чернецтво у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі. Постриг звершив намісник монастиря — високопреосвященний архиєпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій (Рудяк).

5 листопада 2000, за Божественною літургією у Володимирському катедральному соборі міста Києва, Патріярхом Київським і всієї Руси-України Філаретом рукоположений у сан ієродиякона. 5 лютого 2001 призначений на посаду благочинного Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря м. Києва. 5 червня 2003 у Володимирському соборі міста Києва Патріярхом Філаретом рукоположений в сан ієромонаха.

1 вересня 2004 призначений на посаду викладача в Київській православній богословській академії, 20 грудня 2006 — на посаду секретаря Патріярха Київського і всієї Руси-України. 15 січня 2007 указом Патріярха Філарета призначений намісником Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря.

19 квітня 2006 Патріярхом Київським і всієї Руси-України Філаретом возведений у сан ігумена, 4 лютого 2007 — у сан архимандрита.

25 січня 2008 призначений керівником справами Київської Патріярхії.

13 травня 2008 Священним Синодом Київського патріярхату обраний на єпископа Чернігівського і Ніжинського. Архиєрейська хіротонія, очолена Патріярхом Філаретом, відбулася 14 травня 2008 у Свято-Володимирському патріяршому катедральному соборі.

Рішеннями Священного Синоду 13 травня 2011 призначений головою Управління зовнішніх церковних зв’язків Київського Патріярхату, 23 січня 2012 — керівником Рівненською епархією з возведенням у сан архиєпископа, 13 травня 2017 — виконувачем обов’язків Екзарха Европи.

15 грудня 2018 взяв участь у Об'єднавчому соборі в храмі Святої Софії.

6 березня 2019 рішенням Митрополита Київського Епіфанія призначений заступником голови Управління зовнішніх церковних зв'язків Православної церкви України[2]. Заступник голови Синодальної комісії з питань канонізації святих.

Владика Іларіон — постійний член Священного Синоду Української православної церкви Ки­ївського патріярхату, від 5 лютого 2019 — першого Священного синоду Православної церкви України.

Родина

Брат Степан — священник ПЦУ, сестра Світлана — вчителька молодших клясів[3].

Громадська діяльність

У березні 2016 закликав вірян Рівненщини припинити незаконне свавілля бурштинової лихоманки[4].

Нагороди

  • Орден великомученика Юрія Переможця (2005);
  • Орден «За заслуги»
    • ІІІ ступеня (2008);
    • ІІ ступеня (1 грудня 2016)[5];
    • І ступеня (21 серпня 2020)[6].

Джерела

Основні

Примітки

  1. За життєписом о. Івана Процика, за ЕСУ, за Указом президента та деякими інтернет-джерелами — Руслан. Водночас у ТЕС та деяких інтернет-джерелах зазначене ім’я — Дмитрій.
  2. Епіфаній призначив дипломатів ПЦУ // Еспресо. — 2019. — 6 бер. — 15:18.
  3. Із життєпису о. Івана Процика. Власне дослідження Миколи Василечка.
  4. Іларіон, арх. Звернення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона з приводу «бурштинового» свавілля / Архиєпископ Рівненський і Острозький Іларіон // Рівненська епархія ПЦУ. — 2016. — 16 бер. — 15:54.
  5. Указ Президента України від 1 грудня 2016 року № 533/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежности України 1 грудня 1991 року».
  6. Указ Президента України від 21 серпня 2020 року № 335/2020 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Незалежности України».

Зауваги