Ігор Олещук

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Інженер, науковець,
громадський і політичний діяч
Ігор Олещук
Ігор Олещук,жовтень 2007
Ігор Олещук,
жовтень 2007
Псевдо: «Грушка»
Народження: 21.05.1931
х. Чорний Ліс, нині село, Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: українець
size Польща → size Українська держава (1941)size УРСРsize Україна
Родина: батько — Андрій, сини — Тарас, Роман, Володимир, дружина
Освіта: Чорноліська школа, Збаразька середня школа № 1, Львівський політехнічний інститут (нині національний університет «Львівська політехніка»)
Робота: цукрозавод «Поділля», диспетчер, інженер по режимах, керівник групи перспективного розвитку «Тернопільобленерго»
Творчість: книги «Шлях до світанку», «За свободу і соборність» (співавтор), путівник по музею «Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в'язнів» (співавтор), публікації у «Вільному житті», «Свободі» та інших
Наукова діяльність: старший науковий працівник Тернопільського історико-меморіяльного музею політичних в'язнів
Політична діяльність: Юнацтво ОУН, Народний Рух України
Громадська діяльність: дисидент, член ради і голова Тернопільського обласного товариства «Меморіал», член Ради Конгресу української інтелігенцїі
Відзнаки: Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, Відзнака Тернопільської міської ради, Лавреат премії імені Ярослава Стецька
Примітки: репресований радянським режимом

Ігор Олещук (псевдо «Грушка», повне ім'я: Ігор Андрійович Олещук; нар. 21 травня 1931, х. Чорний Ліс, нині село в околиці Збаража, Україна) — український інженер, громадський і політичний діяч, член Юнацтва ОУН (1946), дисидент, член ради і голова Тернопільського обласного товариства «Меморіал», старший науковий працівник Тернопільського історико-меморіяльного музею політичних в'язнів, автор статей у «Тернопільському енциклопедичному словнику». Лавреат премії імені Ярослава Стецька.

Життєпис

Ігор Олещук читає вірш Тараса Шевченка (23.08.2012)
З побратимами зі спілки політв'язнів та репресованих (23.08.2012)

Ігор Олещук народився 21 травня 1931 року[1] на хуторі Чорний Ліс[2] Збаразького повіту Тернопільського воєводства Польської Республіки (нині Збаразького району Тернопільської области, Україна) в родині Андрія Олещука.

Освіта

Початкову освіту здобув у рідному селі, далі навчався у Збаразькій середній школі № 1. 1965 закінчив Львівський політехнічний інститут (нині — національний університет «Львівська політехніка»). Член Юнацтва ОУН (1946).

Ув'язнення

У 15 років написав щомісячний звіт № 3 і підписав його псевдом «Грушка». Коли кадебісти викрили криївку і побачили цей звіт, то за почерком легко знайшли автора. В 17 років його заарештували і кинули до Збаразької в'язниці, пізніше перевели в Тернопільський слідчий ізолятор. 22 листопада 1948 військовий трибунал Прикарпатського військового округу засудив Ігоря Олещука на 25 років таборів суворого режиму; покарання відбував на шахтах Воркути (нині РФ). Молодий політв'язень потрапив в оточення української інтелігенції. В таборі не вистачало медичних працівників, а знаючи латину, за 8 місяців вивчився на медбрата і почав працювати фельдшером у травмпункті в шахті. Надавав першу медичну допомогу пораненим в'язням-шахтарям. 1954-го, після смерти Сталіна, судова комісія зменшила термін покарання Ігоря Олещука до 8 років, а оскільки він мав кілька так званих трудових заліків, виконавши 150 % робочого пляну, то звільнений у грудні 1955.

Як згадує пан Ігор:

«
«У 50-ти градусний мороз нас загнали в бараки на двотижневий карантин. Видали фуфайки, валянки і чуні. Нас, новоприбулих, пограбували „блатні“, напавши на барак і забравши теплі речі, які ми взяли з собою. Через погане харчування і 12-ти годинний робочий день, чотири рази за півтора року потрапляв в оздоровчий пункт. В таборі не вистачало медичних працівників, а знаючи латину за 8 місяців вивчився на медбрата і почав працювати фельдшером у травмпункті шахти. Надавав першу медичну допомогу пораненим в'язням-шахтарям. Ми у 40-50-ти градусні морози будували міст через річку Аяч-Яга, — пригадує І. Олещук. — Працювали по 12 годин. Незважаючи на те, що на обличчя натягували маски, все ж без обморожень не обходилося. Попри велике фізичне навантаження нас дуже погано годували. Привозили так звані „гарячі обіди“ — 2 кілограми каші і літр олії на всю групу…»[3].
 »
Робота

19561962 працював на цукровому заводі «Поділля», 1962—1995 — в «Тернопільобленерго» на посадах диспетчера, інженера по режимах і керівника групи перспективного розвитку.

Від 1996 — старший науковий працівник історико-меморіяльного музею політичних в'язнів (Тернопіль).

Родина

Одружився на початку 1960-х. Виховав трьох синів — Тараса (нар. 1965), Романа (нар. 1967) і Володимира (нар. 1972). Тарас учасник монтування трьох тризубів на будівлі Верховної Ради України, реставрацій львівського собору святого Юра, приміщення залізничного вокзалу та инших, співорганізатор товариства «Вертеп». Володимир закінчив Львівську художню академію мистецтв, брав участь у реставрації Михайлівського Золотоверхого монастиря і Свято-Успенської церкви Києво-Печерської Лаври[3].

Громадська діяльність

Під час дисидентського руху Ігор Олещук, приєднавшись до лав нових борців за свободу, підтримував контакти з Ігорем та Олегом Ґеретами, Миколою Литвином та иншими місцевими дисидентами.

Член НРУ (1989), від 1994 — член Ради Конгресу української інтелігенцїі, член ради Тернопільського обласного товариства «Меморіал», 2000—2002 — його голова; від 2003 — голова комісії Тернопільської обласної ради з питань поновлення прав реабілітованих.

Часто проводить екскурсії, виступає з лекціями у школах, вишах, військових частинах.

До його заслуг належить і реконструкція семи могил Січових стрільців на Микулинецькому цвинтарі, а також будівництво пам'ятної стели на фасаді будинку, що на вулиці Коперника, 1.

Доробок

Автор і співавтор книг, численних публікацій у газетах «Вільне життя», «Свобода» та инших у тернопільських та всеукраїнських виданнях.

Книги

Відзнаки

  • орден «За заслуги» II (2016)[4] і III ступеня (2006) — за значний внесок у збереженні та популяризації історико-культурної спадщини України та розвиток музейної справи;
  • орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2009) — за значний особистий вклад у соціяльно-економічний, науково-технічний і культурний розвиток України;
  • Відзнака Тернопільської міської ради I ступеня (2010);
  • довічна державна іменна стипендія відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 684/2014 від 26 листопада 2001 «Про призначення довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність»[5];
  • Тернопільська обласна премія імені Ярослава Стецька (2012);
  • грамоти, подяки Тернопільських обласних ради й адміністрації, громадських організацій.

Примітки

  1. Головин, с. 666—667.
  2. Підставка, Р. Чорний Ліс // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 313. — ISBN 978-966-457-228-3.
  3. 3,0 3,1 Уніят, В. 85 весен тернополянина Ігоря Олещука / Віктор Уніят // Тернопіль вечірній. — 2016. — 21 трав.
  4. Указ Президента України від Серпень 2016 року № 338/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України».
  5. Указ Президента України від 26 листопада 2001 року № 684/2014 «Про призначення довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність».
    Ігор Олещук отримав довічну іменну стипендію від Президента України // Тернопільська ОДА. — 2014. — 24 серп.

Джерела

Посилання

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Тернопіль: Ігор Олещук про Великдень у ГУЛАГ // 20 хвилин. — 2012. — 10 квіт.
Відверто про політику, 9 травня 2012 // 20 хвилин. — 2012. — 9 трав.
Тернопільський музей політв'язнів // Спілка офіцерів. — 2012. — 23 груд.
Ігор Олещук про Степана Бандеру // Відеоканал Миколи Василечка. — 2014. — 3 січ.
22 червня — День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни // Телеканал ІНТБ. — 2015. — 22 черв.
Ігор Олещук отримав нагороду від Президента // Телекомпанія TV-4. — 2016. — 23 серп.

Зауваги