Євген Філь

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Громадсько-політичний діяч, підприємець, краєзнавець
Євген Філь
Євген Філь,серпень 2009
Євген Філь,
серпень 2009
Псевдо: Афганець
Народження: 27.08.1960
с. Росохуватець, нині Підволочиська громада, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: українець
size УРСРsize Україна
Родина: батько — Василь, дружина — Лариса, діти — Наталя та Ольга
Освіта: ТАНГ
Робота: приватний підприємець
Військо: полковник; Збройні Сили СРСР, війна в Афганістані
Творчість: автор статей, упорядник книг
Політична діяльність: кандидат у депутати ВРУ
Громадська діяльність: голова «Тризубу» ім. С. Бандери (1999—2005), голова виконкому Координаційної ради «Українська справа» та инше
Відзнаки: орден «За заслуги» III ступеня, лавреат премій

Євген Філь (псевдо: Афганець; нар. 27 серпня 1960, с. Росохуватець, нині Україна) — український громадсько-політичний діяч, підприємець, краєзнавець, журналіст, благодійник. Член НСЖУ (2012), Спілки офіцерів України (1998), НТШ (2018). Директор Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

Життєпис

Євген Філь, син Василя, народився 27 серпня 1960 року в селі Росохуватці в околиці Підволочиська (нині — Підволочиської громади Тернопільського району Тернопільської области України).

1978 закінчив Тернопільське ПТУ № 8 (нині Тернопільське вище професійне училище сфери послуг та туризму). До військової служби працював на Тернопільському заводі «Ремпобуттехніка».

Навесні 1979 призваний у Збройні Сили СРСР. Військовій справі навчався в м. Бердичеві, де отримав звання сержанта, командира відділення. У січні 1980 — переведений на службу до Афганістану, де був 1,5 року: спершу командиром міномета, а потім потрапив у взвод, який коректував вогонь артилерії (командир відділення взводу артилерійської розвідки у 180 мотопіхотного полку). 23 лютого потрапив у перший бій у м. Кабулі, де провів половину служби, потім — у Баграмі, де охороняв паливно-мастильні матеріяли дивізії. 1989, будучи членом Української Гельсінської спілки, став одним з перших, хто засудив радянсько-афганську війну і назвав себе воїном-окупантом.

Після повернення з Афганістану, Євгена пробували вербувати у КДБ, пропонували йти вчитися у школу прапорщиків і давали направлення у Харківський юридичний університет, але він відмовився, послухавши порад бабці Марійки, бо «потрібно було… доносити на своїх». Саме вона найбільше доклалася до формування внука як патріота-українця.

У 1981—1991 працював слюсарем контрольно-вимірювальних приладів і автоматів у Тернопільському хлібооб'єднанні, згодом — 1991—1996 — головою профкому Тернопільського виробничо-торговельного об'єднання хлібопекарної промисловости.

У 2003—2013 — приватний підприємець, виготовляв продукцію з українською символікою (значки, вимпели, хоругви, прапори, вишиванки, поліграфічну продукцію тощо) під гаслом «Свій до свого по своє», яку реалізовував у власній крамниці в м. Тернополі.

2004 закінчив Тернопільську академію народного господарства (нині Західноукраїнський національний університет).

Від 2019 — в. о.[1], від квітня 2020[2] — директор Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

Найбільше захоплення — книги: у домашній бібліотеці є близько 7 тисяч примірників, найбільше — книги на проукраїнську тематику (культура, енциклопедії, історія, національно-визвольні змагання всіх періодів), у т. ч. повна колекцію літописів УПА (131 том), 74 книги про Степана Бандеру та всі його праці, 648 примірників журналу «Визвольні шляхи». Збирає ювілейні монети і банкноти незалежної України.

Родина

Дружина Лариса — родом з Рівненщини, діти — доньки Наталя (нар. 1986) та Ольга (нар. 1991).

Громадсько-політична діяльність

Євген Філь виступає на урочинах 20-річчя «Тризубу»

Один з ініціяторів створення Національної гвардії в Тернополі (1991—1992). Член Української Гельсінської спілки (1989). Член Тернопільської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану.

Від 1994 — член, 1999—2005 — голова Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С. Бандери (полковник); за створення та керівництво «Тризубом» заарештований 1997, засуджений 1998 на 1,5 р. умовно. У 1999 Верховний суд України зняв усі звинувачення та закрив справу.

Брав участь у парляментських виборах 1998 в одномандатному окрузі № 165 (Бучач та околиця) від Української консервативної республіканської партії, посівши друге місце (набрав 12,27 % голосів). Помічник-консультант народних депутатів України Богдана Бойка (2002—2004), Юрія Сиротюка (2012—2014), Дмитра Яроша (2018—2019).

Учасник Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції гідности. Від 2007 — голова виконкому Координаційної ради «Українська справа», що забезпечує взаємодію національно-демократичних сил Тернопільської области.

Ініціятор і співорганізатор всеукраїнського фестивалю національної вишивки та костюма «Цвіт вишиванки» (м. Тернопіль). 2013 виступив ініціятором та одним з організаторів виготовлення Міжнародного вишитого рушника «Цвіт вишиванки» — вишито 26 узорів з усіх областей України та м. Києва, а також 26 узорів, що поширені в країнах компактного проживання української діяспори. Голова Благодійного фонду «Цвіт вишиванки» (2012).

Співініціятор виготовлення найдовшого прапора України (9500 м), що зареєстровано у Книзі рекордів України (2010).

Фінансово допомагає місцевим молодіжним організаціям і авторам у виданні книг патріотичної тематики.

З початку російсько-української війни допомагав українським захисникам[3] (2014—2019). Від квітня 2022 добровільно мобілізувався в ЗСУ.

Ініціятор святкувань 75-ої річниці УПА у Бишках та 75-ої річниці III-го Надзвичайного великого збору ОУН у с. Золотій Слободі (околиця Козови). Один з ініціяторів заснування Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини та встановлення на території музею монумента «Свята Покрова — опікунка українського війська»[4].

Доробок

Автор понад 150 публіцистичних статей, упорядник і співавтор книг.

Книги:

Газети:

Відзнаки

  • Орден «За заслуги» III ступеня (2020)[6];
  • Премії
    • імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльности (2015) у номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері» (за книгу «Тарас Шевченко у пам'яті поколінь»; у співавторстві);
    • обласна премія імені Ярослава Стецька (2015) — за книгу «Тарас Шевченко у пам'яті поколінь» (у співавторстві);
  • Подяка ОУН та Світового Ювілейного комітету з відзначення року Степана Бандери (2010);
  • Медаль «За жертовність і любов до України» Православної церкви України (2020);
  • Ювілейна відзнака Івано-Франківської обласної ради «130 років Євгену Коновальцю» (2021).

Джерела

Основні

  • Гутор, М., Щербак, Л. Філь Євген Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 659-660. — ISBN 978-966-528-318-8.

Література

  • Карпович, В. Євген Філь: «Якщо повстанемо проти несправедливості, тоді й хлопці вийдуть на волю»  / Віктор Карпович // Номер один. — 2011. — № нев (9 лют.). — С. 5.
  • Філь, Є. Бишки — столиця воюючої України 1943-1945 рр. / Євген Філь // Свобода. — 2017. — № 66 (23 серп.). — С. 6.
  • Філь, Є. Жертовність бійців та благочинність волонтерів творять один фронт  / Євген Філь // Шлях перемоги. — 2015. — № 8 (25 лют.). — С. 3. — Наголос.
  • Філь, Є. «Не було б нас, не було б сьогоднішньої держави...» / Євген Філь // Нова Тернопільська газета. — 2013. — № 1 (4—15 січ.). — С. 2.
  • Філь, Є. Слава за вами, Герої! А справа — за нами! / Євген Філь // Свобода. — 2016. — № 39 (20 трав.). — С. 3. — (Свято українських героїв).

Посилання

Примітки

Зауваги