Жнибороди

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Жнибороди
Країна: size Україна
Область: size Тернопільська область
Район: size Бучацький район
Тип: село
Жнибороди - В'їзд у село з боку Берем'ян у вранішній час - 10055100.jpg
Основні дані
Перша згадка: 1436
Колишня назва: Незброди
Населення: 678 2015)[1]
Територія: 0.920 км²
Площа: 13,15 км²
Густота населення: 775 осіб/км²
Поштовий індекс: 48474
Телефонний код: 03544
Катойконіми: жниборідці
День села: 28 серпня
Географічні дані
Водойми: р. Стрипа, р. Провал
Відстань до обласного центру: 99 км
Відстань до районного центру: 28 км
Найближча залізнична станція: Пишківці
Відстань до залізничної станції: 28 км
Місцева влада
Сільська рада: Жниборідська сільська рада
Сільський голова: Володимир Василечко
Адреса ради: 48474, вул. Ковалівка, 65, с. Жнибороди, Бучацький р-н, Тернопільська обл., Україна

Жни́бородисело в південно-східній частині Бучацького району Тернопільської області України. Центр сільської ради. До села приєднано хутір Млинки (нині не заселений).

Назва

За легендою, у князівській залозі, яка тут стояла, служили тільки молоді, безбороді чоловіки. За іншою — в селі чоловіки гордилися своїми бородами. Якось вороги несподівано захопили село і зажадали викуп. У разі відмови — погрожували обрізати бороди. Цієї наруги жителі не могли стерпіти і голими руками перебили ворогів. Назва від слів «жати бороди» стверджує обидві версії[2].

Історія

Фрагмент Францисканської метрики с. Жнибороди
Фрагмент Йосифинської метрики с. Жнибороди

Поселення часів Київської Русі в урочищі «Вірлиська» на південно-західній околиці села. Курганні могильники, яких налічується більше 80, досліджував у 1878 році археолог, етнограф, історик Адам Кіркор.

Поблизу Жнибород виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, культур Ноа та давньоруської.

Перша писемна згадка — 3 лютого 1436 року як Незбороди, село Червоногродського повіту Подільської землі: в лютому Теодорик з Бучача в присутності кількох високопоставлених церковних сановників та феодалів, зокрема, кам'янецького латинського єпископа Павела з Боянчиць, земського кам'янецького посла Бартломея з Блізньова, Миколая з Познані зробив пожертвування («фундуш») для костелу Марії Магдалини в Язловці. Тоді в селі був млин, кілька ставків[3].

«
«Найперше тоді записав село Незброди в землі подільській, що належало до Червоногродського повіту, зі всіма прибутками, ріллею, луками, лісами, борами, пасіками, мисливськими угіддями, садами, ставками та іншими водоймами, заплавами, млином і його продукцією, словом, зі всіма прилеглостями, наявними і такими, що можуть бути, з такими правами та владою, які мав сам…»
 »

Усе село разом з людьми було передане у дідичну власність язловецькому костелу Марії Магдалини. Підтвердження тому є документ, датований 1467 роком, в якому село Незброди є маєтністю парафіяльного костелу в Язловці.

Фрагмент Спеціальної мапи України Боплана, 1650

На карті Боплана (середина XVII ст.) село вже вказане як Zniborody. В пізніших польських документах, зокрема 1769, воно вже теж згадується як Жнибороди (Żnibrody).

Дідич Миколай Язловецький 1595 року подарував село разом з правом патронату над парафією в Язловці домініканцям з костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Язловці[4].

За інвентарем Язловецької латинської парафії від 30 липня 1619, для неї тяглові піддані були зобов'язані дати один віз дров щотижня; також платили натуральний податок, зокрема, яйця, кури, півні[5].

2627 жовтня 1684 року під Незбродами відбулося засідання Ради сенату Речі Посполитої[6].

Ксьондз Адам Оранський (Adam Orański, 1697–1778[7]) гербу Костеша[8], пробощ в Язловці, за домогою Яна (Івана) Бербеця перебудував стару каплицю на костел та посвятив його[9].

Після утворення Заліщицькго округу (крайсу) село входило до його складу. 1841 р. з приблизно 470 мешканців 155 були українцями, решту поляки й незначна кількість жидів (євреїв). 1921 р. у селі було 150 дворів, мешкало 177 родин, 843 мешканці (401 чоловічої та 442 жіночої статі), з яких 801 поляк. У 1931 р. — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців. До Другої світової війни в селі діяла школа з польською мовою навчання.

7 липня 1941 — 25 липня 1944 — під нацистською окупацією. У 1944—1946 рр. внаслідок переселення поляки виїхали на свою батьківщину. В селі з попередніх мешканців залишилося тільки кілька сімей корінних мешканців. На місце поляків приїхали переселенці з Польщі із сіл Посада Риботицька, Бушковичі, Ганчова, Радава, П'яткова, Одрехова, Лімна, Янківці, Острів та Болестрашичі.

З кінця 1940-х до 1959 року діяла Жниборідська сільська рада. Згодом село було приєднане до Берем'янської, пізніше — до Дулібівської сільських рад. У 1970-1980-х споруджено приміщення школи і дошкільного закладу. 1992 р. відновлено Жниборідську сільську раду.

1948 року організовано колгосп ім. Шверника, перейменований пізніше в ім. Кірова. Наприкінці 1950-х господарство приєднане до колгоспу імені Б. Хмельницького (пізніша назва «Радянська дружба») с. Берем'яни, потім до колгоспу «Дружба» с. Дуліби. 1990 року жниборідці від'єдналися від нього і утворили колгосп ім. Лесі Українки, пізніше переоформлений у селянську спілку «Жнибороди», ПАП «Посада Жниборідська». Нині земельні паї селяни здають в оренду кільком приватним господарникам.

Хронологія історичних подій

Селянка зі Жнибородів (авторство і рік невідомі, ймовірно кінець XIX — поч. XX століття)
  • 3 лютого 1436 — Перша письмова згадка про село.
  • 1467 — Підтверджуються попередні права на власність села язловецькому парафіяльному костелу.
  • 9 травня 1603 — У п'ятницю[10] селяни зі Жнибородів на чолі[11] з ксьондзом Бартломеєм[12] Смажевським напали на монастир домініканців у Язловці (дідича Героніма Язловецького та пріора не було в місті, ченці служили вечірню), де розбили замки на келіях, забрали цінні речі та повісили нові колодки. Ченці після повернення перейшли до галереї, звідки їх вночі киями вигнали за цвинтар[11].
  • 1620 — Поволовщина зі жниборідців, підданих латинської парафії в Язловці, склала 300 флоринів[13].
  • 1650 — Перша письмова згадка села як Жнибороди на мапі Боплана.
  • 1672 — Дідичем села є Станіслав Конєцпольський[14], майбутній подільський воєвода, син Александера Конєцпольського[15], особистого ворога Богдана Хмельницького.
  • 1672—1673, 1676—1683 — село входило до складу Язловецької нахії.[16]
  • 1681 — за переписом та реєстром сплати податків турецької влади, у селі ніхто не проживав.[16]
  • 8 травня 1737 — У церкві в Жнибородах з'являється «чаша з звіздою і дискосом, на котрім дискосї виразні суть слова: „Do cerkovi Znibrodzkiy 1737.8va may“ а на серединї виритий герб родини Шептицких з емблємами митрополичими».
  • 30 серпня 1741 — за рішенням кам'янецького латинського єпископа Вацлава Героніма Сєраковського, який прибув до Язловця з канонічною візитацією, до складу Язловецької парафії РКЦ увійшли більше 10-ти сіл, зокрема Жнибороди[17].
  • 1756 — Цей рік викарбувано на одному з дзвонів церкви св. Михаїла, який є ще донині.
  • від 1785 — Церква вже має свої окремі метрикальні книги.
  • 1787 — У Львові під назвою Йосифинський кадастр (за ім'ям тодішнього цісаря Йосифа II) зібрані матеріали опису ґрунтів на всій території Королівства Галичини та Володимирії — коронного краю Габсбурзької монархії), в якому було точно визначено і закріплено граничні знакові межі громад, у кожній громаді описано урочища, в кожному урочищі окремі ділянки, в т. ч. с. Жнибороди, зокрема згадується прізвище мешканця села Андрія Здановського.
  • 1820 — Аналогічно з попереднім зібрані матеріали опису ґрунтів у т. зв. Францисканському кадастрі.
  • 1832 — У селі — 132 греко-католики.
  • 1841 — У селі з приблизно 475 мешканців — 155 українців.
  • 1853 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Павло Новаковський.
  • 1858 — У селі — 125 греко-католиків.
  • 1861 — Складена кадастрова карта села з детальним описом земель.
  • бл. 1873 — На сільському цвинтарі почали ховати і поляків, до того їх хоронили в Язловці.
Витяг розрахунків вимірювання та оцінки поля окремого господаря в Жнибородах (1879 р.)
Антимінс церкви святого Михаїла с. Жнибороди, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом 16 квітня 1887 року
  • 16 квітня 1887 — Церква отримує новий антимінс, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом.
  • 1890 — У селі 117 будинків, 726 мешканців, 4 будинки і 31 мешканець на панському дворі; 611 римо-католиків, 121 греко-католик; 25 жидів, 625 поляків, 123 українці.
  • 1910 — У Жниборідський храм куплено орган.
  • 1915 — Жниборідців — 936, вони мають 1200 морґів поля. Війтом села є поляк Ян Рудницький (з 1913), писарем — русин Теодор Андрусевич (з 1894), листоношею поляк Василь Рудяк, асесором — Адам Дарієвський.
  • 1921 — 150 дворів, 177 родини, 843 мешканці, з яких 801 записаний як поляк.
  • 8 жовтня 1923 — У Бучачі народився польський актор театру, кіно і телебачення, письменник, автор кількох книг-споминів, зокрема про Жнибороди, Ян Францішек Адамський.
  • 1924 — Власник млина Франц Савіцький, за документами — існує ще один млин, власником якого є Міхал Лінек, учителі — Гелена Зав'яльська і Пракседа Качинська, Елеонора Енґльова.
  • 1930 — 30 вересня мала розпочатися парцеляція земельної ділянки площею 22,2 га, яка належала римо-католицькому проборству[18]
  • 1930-ті — Кілька родин жниборідців виїхало в Південну Америку.
  • 1931 — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців.
  • 19 вересня 1939 — Село під радянською владою.
  • вересень 1939 — Утворена перша сільрада.
  • 5 липня 1941 — Помічено перший мадярський розвідний патруль.
  • 7 липня 1941 — Приходять німці-нацисти.
  • серпень 1943 — Через село проходили партизани Сидора Ковпака.
  • 25 липня 1944 — Знову під радянською владою.
  • 1945 — Жниборідський костел знятий з реєстрації, пізніше використовується як складське приміщення колгоспу. Завідувачка Жниборідською школою — Людвіґа Ролля.
  • 1945—1946 — Приїжджають переселенці з Посади Риботицької, Бушковичів, Радеви, Одрехови, Ганчови, П'яткови, Лимної, Янківців, Острова.
  • осінь 1948 — Утворено колгосп імені Шверніка, голова колгоспу — Петро Бойчук.
  • 5 березня 1950 — За одну годину 382 виборці першими в районі закінчили голосування за кандидатів сталінського блоку комуністів і безпартійних.
  • 15 вересня 1953 — Народилася журналістка, педагог, господарник, редактор Лановецького районного радіомовлення Марія Романчук.
  • 15 березня 1955 — Народився лікар-фармацевт, автор 80 наукових праць, завідувач кафедри токсикологічної та аналітичної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Михайло Кучер.
  • 21 серпня 1956 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Марія Василечко.
  • 11 грудня 1957 — Колгосп ім. Шверніка перейменовано в ім. Кірова.
  • 1959 — Сільрада і колгосп приєднані до Берем'ян.
  • 1969 — Збудовано приміщення школи і клубу.
  • 1975 — Ян Адамський видає книгу споминів про Жнибороди «Odwiedziny» («Відвідини»).
  • 1 вересня 1981 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Олександра Івануць.
  • червень 1990 — Жнибороди відділилися від колгоспу «Дружба» і утворили колгосп ім. Лесі Українки, головою колгоспу обрали Ігоря Василечка.
  • 1992 — У церкві святого Михаїла здійснюються почергові Богослужіння греко-католицької та православної громади.
  • 24 березня 1992 — Настоятелем церкви стає о. Іван Процик (УПЦ).
  • 10 жовтня 1992 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Іван Іванців (УГКЦ).
  • 30 грудня 1992 — Перше засідання відновленої Жниборідської сільської ради, сільський голова — Мар'ян Василечко.
  • 1993 — Відкрито Жниборідську ЗОШ, директор — Тетяна Головацька.
  • 1994 — На узліссі з боку Дулібів насипано символічну могилу Борцям за волю України.
  • (1994?) — При в'їзді в село з боку Дулібів зведено каплицю.
  • 1995 — Розпочато будівництво церкви Вознесіння Господнього, освячена 2000-го.
  • 2006 — Сільським головою обрано Володимира Миколайовича Василечка.
  • 19 січня 2007 — В Інтернеті відкрито сайт села, нині — історико-краєзнавчий проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля».
  • 8 квітня 2007 — вийшов спецвипуск газети сільської громади «Жнибороди» (наклад 300 шт., видавець Микола Василечко)[19]
  • 21 грудня 2008 — Освячено фігуру Богородиці на центральному майдані.
  • 12 лютого 2011 — Ювілейні святкування 575-ї річниці першої писемної згадки про село.

Географія

Село складається з чотирьох частин, що розділені на вулиці: Ковалівка, Польова, Ринок і Соловійка. На околицях розташовані урочища: Чигор (зараз громадське пасовище), Рівне (поле), Скоморохи (городи), Могилки, або Вірлиська (найдревніше місце села, в якому є залишки давніх курганних могильників і де, напевно, в давнину було поселення), Долина (х. Млинки, нині не заселений), Провал (улоговина з перепадом висот до 150 м, по якій тече річечка Провал, інша назва Рудка).

Релігія

Діють парафії:

  • святого Архистратига Михаїла Української греко-католицької церкви, якій належить мурована церква св. Михаїла у центрі села. Храм збудований у середині XIX століття, у 1989 реставрованаий, у 2010 перебудований дах з банями.
  • Вознесіння Господнього Української православної церкви Київського патріархату, якій належить мурована церква Вознесіння Господнього при в'їзді в село з боку Дуліб.

Є капличка (1994), цвинтар, кілька придорожніх хрестів.

Пам'ятки

В урочищі «Вірлиська» («Могилки») на західній околиці села є пам'ятка археології місцевого значення «Могильник курганний Жнибороди I».

Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1993).

Соціальна сфера

Діють Жниборідська загальноосвітня школа I—II ступенів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дошкільний заклад, пилорама, 4 торгових заклади.

Населення

У селі налічується 174 двори.

Чисельність населення, осіб
1841 1890 1915 1921 1931 1938 1959 1970 1979 1989 2001 2003 2011 2013 2014 2015
~ 475 796 936 843 932 734[20] 682[21] 678[22]

Відомі люди

Народилися

  • Микола Василечко (нар. 1974) — український краєзнавець, журналіст, фотограф, кросвордист, вікіпедист, творець інтернет-сайтів;
  • Михайло Кучер (нар. 1955) — український лікар, фармацевт, освітянин, кандидат фармацевтичних наук;
  • Марія Романчук (нар. 1953) — українська журналістка, освітянка, господарник.

Перебували

  • у 1930-х роках часто гостював у родичів польський актор театру й кіно Ян Адамський.
  • Ян Туркулл — державець земського маєтку Жнибороди, 1914 року голова Бучацької окружної комісії з ліцензування бугаїв[23].

Природа

Частина території Жниборідської сільради входить у регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон». Жнибороди мають перспективу в розвитку зеленого туризму і туристично-екскурсійного відпочинку.

Книги про село

Про населений пункт колишніми мешканцями села — поляками — видано кілька книг-спогадів, зокрема «Odwiedziny» (1975) Яна Адамського. В інтернеті діє сайт історико-краєзнавчого проекту «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля», де розміщено публіцистичні і документальні матеріали з історії села, фотоальбоми, відеосюжети, зібрано публікації про село від 1945 р. Готується до видання книга про село.

Примітки

  1. Паспорт Золотопотіцької громади (при першому формуванні списку)
  2. Легенди про село Жнибороди Бучацького району / Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля.
  3. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 26—28. (пол.), (лат.)
  4. Studia źródłoznawcze. — Т. 8. Instytut Historii (Polska Akademia Nauk), Państwowe Wydawn. Naukowe, 1963. — S. 43.
  5. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 78.
  6. Rachuba, A. Sapieha Kazimierz Jan Paweł (czasem Jan Kazimierz) h. Lis (ok. 1642—1720) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 40. (пол.)
  7. Bishop Adam Wojna Orański †
  8. Niesiecki, K. Korona polska przy złotej wolności. — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 477—478.
  9. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 200.
  10. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 63.
  11. 11,0 11,1 Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 64.
  12. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 61.
  13. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 80.
  14. Pamiętniki o Koniecpolskich: przyczynek do dziejów polskich XVII. wieku / wydał S. Przyłecki. — Lwów : drukarnia Piotra Pillera, 1842. — S. 367. (пол.)
  15. Przyboś, А. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (1620—1659) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — T. XIII/4, zeszyt 59. — S. 513—516. (пол.)
  16. 16,0 16,1 Козак, М. Пам'ятає липа турків… // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 404. — ISBN 978-966-528-289-1.
  17. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów : Drukarnia Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1862. — S. 164—165. (пол.)
  18. 346. Komunikat // Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — 1930. — № 16 (1 listopada). — S. 235—236. (пол.)
  19. Жнибороди за 8 квітня 2007. — 2 с.
  20. Жнибороди Василечко, М. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 578. — ISBN 966-528-197-6.
  21. Жнибороди Василечко, М., Мельничук, Б. // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 609. — ISBN 978-966-457-228-3.
  22. Паспорт Бучацької міської територіальної громади
  23. Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. — 1914. — Cz. 8. — S. 124.

Джерела

Посилання

••• Бучацький район •••
Міста Бучач
Селища Золотий Потік
Села БаришБерем'яниБілявинціБобулинціБроваріВерб'ятинВозилівГубинДоброполеДулібиЖизномирЖнибородиЗаліщикиЗаривинціЗвенигородЗеленаЗубрецьКиданівКосмиринКостільникиКурдибанівкаЛіщанціМартинівкаМатеушівкаМедведівціМиколаївкаМлинкиНабережнеНові ПетликівціНовосілкаНовоставціОзеряниОсівціПереволокаПередмістяПиляваПишківціПідзамочокПідліссяПожежаПомірціПороховаПушкаріРіпинціРублинРукомишРусилівСкоморохиСновидівСокілецьСоколівСорокиСтарі ПетликівціСтінкаТрибухівціЦвітоваЯзловець
П/Р Окремо див. Бучач
Шаблон:Населені пункти над Стрипою