Ян Потоцький (брацлавський воєвода)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Дідич, військовик, урядник
Ян Потоцький
Инші імена: Іван Потоцький, Jan Potocki
Народження: ймовірно, між 1616/1618
ймовірно, м. Золотий Потік, нині смт, центр ОТГ, Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Смерть: квітень—травень 1675
Поховання: крипта костелу домініканів, Золотий Потік
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Стефан Потоцький, мати — Марія з Могил, дружина — Тереса (Зофія) з Цетнерів, Урсула з Даниловичів, діти — Домінік, Стефан Александер, Тереса, зять — Ян Ґнінський[1], онук — Микола Василь Потоцький
Освіта: Новодворські школи у Кракові, Краківська академія (нині Ягайлонський університет)
Робота: урядник, брацлавський воєвода, сандецький каштелян
Військова служба: полковник коронного війська
Творчість: співавтор од
Політична діяльність: маршалок Галицьких сеймиків, посол сеймів
Громадська діяльність: благодійник РКЦ та ГКЦ, противник православних
Примітки: римо-католик

Ян Потоцький (іноді Іван Потоцький[2], пол. Jan Potocki; ймовірно, 1616/1618 — квітень—травень 1675) — польський шляхтич, військовик та урядник в українських землях Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). Представник роду Потоцьких гербу Золота Пилява. Дідич маєтностей на Тернопільщині, дід Миколи Василя Потоцького.

Життєпис

Батько — Стефан Потоцький
Мати — Марія з Могил
Варіянт гербу Золота Пилява
Руїни замкового палацу, Золотий Потік

Не відомі ні точний час, ні місце, де народився Ян Потоцький, ця інформація відсутня в його біограмі у виданні «Polski Słownik Biograficzny» (автор Мирослав Наґєльський[3]. На сайті Марека Мінаковського стверджується — близько 1614 року[4], за даними Томаша Скшипецького — між 1616 і 1618 роками. Батько — генеральний подільський староста Стефан Потоцький (пом. 1631), який у 1612—1615 роках перебував в османському полоні. Мати — дочка господаря Молдавського князівства Марія з Могил, православна за віросповіданням. Ян мав братів Павела та Пьотра, сестер Катерину (шваґер Януш Радивил), Анну та Зофію (в чернецтві — Вікторія, настоятелька домініканського монастиря в Кам'янці на Поділлі)[5].

Навчання в Новодворських школах у Кракові[6] розпочав до 1638 року. Вивчав риторику, є одним з авторів од, які мали прославляти королівську пару — Владислава IV Вазу та Цецилію Ренату з Габсбурґів — під час їхнього в'їзду до Кракова. 1638 р. записався на навчання до Краківської академії (нині Ягайлонський університет). Потім поїхав у мандрівку Европою, зокрема, у Брюсселі заприятелював з князем Богуславом Радивилом (у травні 1646 року належав до його найближчого оточення), познайомився з Яном та Мареком Собеськими[3].

Додому повернувся 1647 року. Брав участь у війні з козаками, мав вирушити на перемовини до Богдана Хмельницького (під час Галицькому сеймику 21 березня 1661 року підтримали його прохання щодо повернення коштів за неї, 8 жовтня 1664 року вказано, що отримав за це 20000 польських злотих).[3] 1648 року успішно командував обороною бучацького замку під час нападу незначного відділку козацько-селянсько-татарського війська[7]. Після битви під Жовтими Водами обраний одним з 32-х військових комісарів[8]. У січні 1649 року засудив до смерти ватажка золотопотіцьких повстанців (присуд виконали публічно на місцевому замку). 15 березня 1649 року на сеймику Галицької землі шляхта обрала Яна Потоцького ротмістром повітової корогви, на чолі якої він узяв участь у битві під Зборовом. На сеймику 6 жовтня 1649 року прийняли рішення домагатися зменшення податків для Яна Потоцького. 1649 року став королівським придворним, брав участь у коронаційному сеймі у Кракові. 1650 р. отримав звання королівського ротмістра. 1651-го брав участь у битві під Берестечком, очевидно, очолюючи повітову корогву. Від січня 1652 року до кінця життя командував корогвою коронного «компуту», на її чолі брав участь у Жванецькій облозі у складі полку Станіслава «Ревери» Потоцького.

1654 р. в Бучачу разом зі старшим братом Павелом наказав чвертувати польського шляхтича Самуеля Весоловського, рештки тіла — згодувати собакам canibus famelicis[9] (ймовірно, за зраду). 1655 року брав участь у придушенні козацько-селянських повстань[3][10], потрапив у полон до московитських військ після битви під Городком (29 вересня) разом з ротмістром Юрієм Балабаном, з якого його визволив кузин Пьотр — брацлавський воєвода, син коронного гетьмана Миколая Потоцького «ведмежої лапи»[11].

Ян Потоцький — маршалок Галицького сеймиків 3 серпня 1660, 3—4 лютого 1662 року. Брав участь у Чуднівській кампанії у складі полку одного з Потоцьких. 21 березня 1661 року обраний послом на сейм у Варшаві, де спільно з галицьким старостою Анджеєм Потоцьким виступив проти виборів «vivente rege»; можливо, король хотів переманити його, бо 20 червня 1661 надав уряд київського каштеляна, якого Ян Потоцький не прийняв. Брав участь у Варшавській битві 1656 року; 1657 — у переслідуванні армії Юрія II Ракоці, битвах під Меджибожем, Чорним Островом. 1658 р. опинився в молдавському полоні, переслідуючи нападників на чужій території; у вересні брав участь у Галицькому сеймику. 6 березня 1662 року отримав призначення на уряд сандецького каштеляна, 8 травня 1663 року став брацлавським воєводою, яким був до кінця життя (тривалий час воєводство перебувало у складі Гетьманщини, а після Бучацького мирного договору під контролем турків, тому значною мірою цей уряд був титулярним). У другій половині 1663 року був у Львові: взяв гроші для своєї корогви, на регімент драгунів після померлого брацлавського воєводи Анджея Потоцького. Брав участь у задніпровській виправі короля у 1663—1664 роках[3]. 1669 року на з'їзді шляхти у Львові підтримав кандидатуру курфюрста Пфальца Філіпа Вільгельма[10]. 1670 року — резидент короля Міхала Корибута Вишневецького, на прохання якого зобов'язався забезпечувати провіянтом Кам'янець-Подільську фортецю. З початком Польсько-турецької війни 1672—1676 років організовував оборону підконтрольних володінь, дружину та дітей перевіз до бучацького замку, більш неприступного, ніж золотопотіцький. 15 вересня 1672 року прибув у ставку Яна III з проханням порятувати Бучач та допомогти визволити родину з місцевого обложеного замку, на що гетьман Ян Собеський запропонував йому передати листи для хан, візира, надавав конвой для охорони — однак Ян Потоцький відмовився; був відсутній під час штурму бучацького замку військами під проводом султана Мехмеда IV восени 1672 року. 16 жовтня 1672 року за дорученням Яна Собеського очолював розвідзагін в околиці Підкривиць. Пацифікаційний сейм 1673 року включив його до складу військової ради при гетьманах, яка 8 квітня 1673 року затвердила польську оборонну програму. В середині березня, наприкінці Сейму перебував у Бучачу, звідки керував розвідувальною роботою, переписувався з молдавським та волоським господарями, які надавали йому відомости про окуповані турками землі. Домагався в короля зміцнення прикордонних замків, особливо бучацького. На межи вересня—жовтня приїхав до Львова з візитом до короля. 9 жовтня брав участь у церемонії привітання короля Міхала у таборі під Скварявою, у військовй раді[3].

29 жовтня 1673 був присутнім на авдієнції Яна III в Незвиську в околиці Городенки. Брав участь у битві під Хотином 1673 року, 25 листопада — отримав завдання блокувати кам'янецьку фортецю, яке тривало до кінця січня 1674 року, робив невдалі спроби відбити фортецю. 12 грудня 1673 року з 1000-ю вояків перебував у Новосілці (біля Чорнокозинців), у грудні з ними перебрався до Язловця (його частина була складовою західного крила блокади турецьких військ). 16 січня 1674 р. під мурами місцевої фортеці командував загоном під час сутички з турками, 19—21 травня — брав участь у виборах Яна Собеського королем.

Історик Никола Андрусяк уважав, що після зруйнування турецько-татарськими військами[2] (на думку Скшипецького, під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана»[12]) частково відбудував бучацький замок[2]. На думку Скшипецького, це було 1676 року, однак Наґєльський датував відбудову 1672 роком[3].

Був ревним римо-католиком, вочевидь, досить нетерпимо ставився до православних під час повстання Хмельницького. 1652 року віддав бучацький православний василіянський монастир Святої Трійці з церквою, яким при житті опікувалася його мати, католицькому чернечому ордену домініканів[13]. Ченців силою вигнали з монастиря (церква до наших днів не збереглася).

Помер у квітні—травні 1675 року[3][14][15]. Був похований у крипті костелу домініканів у Золотому Потоку.

Маєтності, благодійництво

Після смерти батька став дідичем Бучача[16] (за однією з тодішніх традицій, як наймолодший син[17]), також Золотого Потоку, Бариша[17], очевидно, також і сіл, прилеглих до цих міст[18]. Бучач, Бариш та прилеглі до них поселення були пограбовані під час повстання Хмельницького[3] . Державив королівщини в Галицькій землі: Оришківці, Гадинківці — у Теребовлянському старостві, також — Гринівці, Королівське Поле, Братківці, Назавизів — у Тлумацькому, які отримав від короля Яна II Казимира Вази 23 листопада 1654 року в таборі під Жванцем за участь у Жванецькій облозі та посідав їх принаймні до 1665-го. 1670 року отримав Червоногородське староство як посаг дружини Урсули з Даниловичів, яке їй відступили батьки. Станіслав Папєський відступив йому велике село Ладижин у Брацлавському воєводстві (нині місто на Вінничині). 1655 року з причини опіки над маєтностями брата Павела, його сина Станіслава (які з 1655-го були в московському полоні) мав конфлікт із Зузанною Констанцією Ярмолинською (у другому шлюбі Щавіньською) — старостиною[19] ленчицькою — тіткою Станіслава, яка домагалася собі опіки над маєтностями небожа. Галицька шляхта 22 вересня 1666 року підтримала Яна Потоцького перед Коронним трибуналом. Хоча судовий процес був програний 1667 року, Ян Потоцький не допустив людей Зузанни Констанції Ярмолинської-Щавіньської до маєтностей братанка. З 1668 року тривала справа отримання ним частини маєтностей померлого сєрадзького воєводи Зиґмунта Кароля Пшерембського. За його заповітом, Ян разом з братом Павелом дідичили певну частину Устецьких маєтностей; також частку спадщини отримала дочка Богуслава Радзивілла Людовика Кароліна. Справа тривала у 1669 р., була переписка між ним та великим литовським стольником князем Станіславом Казимиром Радивилом[3]

Написав дарчу для золотопотіцького костелу[3], бучацького домініканського монастиря[20]. У червні 1654 року відправив до монастиря домінікан[21] у Підкамені поблизу Залізців як дарунок срібні коштовності.

Близько 1664 року заснував бучацьку греко-католицьку парафію[22], очевидно, при церкві святого Миколая[23]. Після значного зруйнування монастиря біля Сокільця в околиці Бучача внаслідок частих татарських нападів наказав побудувати нову церкву, якою раніше опікувалися його батьки[24]. За його часів при бучацькому фарному костелі діяла парафіяльна школа, у місті — шпиталь для восьми осіб[25].

Родина

Одружувався двічі. Перша дружина — Тереса з Цетнерів, дочка Александера Цетнера[3][26] (пом. 1675[27]), галицького каштеляна (1651–1672[28]), дідича м-ка Підкаменя[29][30]. Свого часу Теодор Жихліньський помилково стверджував, що Тереса з Цетнерів очолювала оборону бучацького замку 1672 року[31]. Дата шлюбу невідома[32], діти:

  • Домінік (пом. 1683[33]) — віленський канонік РКЦ[3][31]
  • Стефан Александер (бл. 1652[34]—1727[35]) — староста теребовлянський, яблунівський, канівський, городоцький[36], белзький воєвода, ловчий і стражник великий коронний, полковник коронного війська[37]
  • Тереса (пом. 1713)[38] — дружина Яна Ґнінського (пом. 1703[39]), Томаша Юзефа Замойського (пом. 1725[40]); частину своїх маєтностей записала дочкам брата Стефана Александера та його дружини Йоанни з Сенявських[38].

Друга дружина — Урсула з Даниловичів[3][41]. Щодо неї у джерелах немає однозначної інформації. За одними даними Наґєльського, вона — дочка червоногородського старости Миколи Даниловича та його дружини Софії[3], за иншими — її батьком був Петро Данилович[42], мамою — Христина з князів Вишневецьких[43], як це давніше твердив Адам Бонєцький[44][45]. Шлюб взяли в січні 1667 року у Львові[3]. За ще одними даними Наґєльського (давніше також це стверджував Нєсєцький[46][47]), Урсула з Даниловичів була дружиною воєводи Пьотра Потоцького (пом. 1657), після смерти якого стала дружиною майбутнього берестейського воєводи Владислава Йосафата Сапеги[43]. За Бонєцьким, була нею 1678 року, коли підтвердила дарчі предків для Крехівського монастиря[44]. За даними Анджея Рахуби, з Сапегою мали дочку Йоанну, потім розлучилися, а померла Урсула з Даниловичів після 1702 року. Також цей дослідник ствердив, що Владислав Сапега був червоногородським старостою (уряд посів після брата Андрія Франциска), мінським воєводою[48].

Див. також

Примітки

  1. Niesiecki, K. Korona polska… — T. II. — S. 237.
  2. 2,0 2,1 2,2 Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 39—40, 68. — (Український архів, т. XXVII).
  3. 3,00 3,01 3,02 3,03 3,04 3,05 3,06 3,07 3,08 3,09 3,10 3,11 3,12 3,13 3,14 3,15 Nagielski M. Potocki Jan h. Pilawa (zm. 1675)… — S. 32—35.
  4. Jan Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: 4.160.161). (пол.)
  5. Lipski, A. Potocki Stefan h. Pilawa (ok. 1568—1631) // Polski Słownik Biograficzny. — 1984. — T. XXVIII. — S. 173—176. (пол.)
  6. Очевидно, заснований ухвалою сенату Краківської академії 1586 року Колегіум Новодворського.
  7. Barącz, s. 6.
  8. Pilawce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. — S. 132. (пол.)
  9. Skrzypecki, s. 49.
  10. 10,0 10,1 Skrzypecki, s. 50.
  11. Barącz, s. 53.
  12. Skrzypecki, s. 63.
  13. Стоцький, Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996). — Львів : Місіонер, 1997. — іл. — С. 44. — ISBN 966-7086-24-0.
  14. З цим погодився Скшипецький; див.: Skrzypecki, s. 62.
  15. Свого часу Каспер Нєсєцький (див.: Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności… — Lwów, 1728. — T. I. — Cz. I. — S. 193. (пол.)), Єжи Дунін-Борковський (див.: Dunin Borkowski, J. Almanach blękitny : genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, Warszawa, 1908. — S. 734. (пол.)), Теодор Жихліньський (див.: Żychliński, T. Potoccy herbu Pilawa // Złota ksiega szlachty polskiej. — Poznań, 1892. — Rocz. XIV. — S. 75. (пол.)), також на сайті Марека Мінаковського (див.: Jan Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: 4.160.161). (пол.)) стверджували, що помер 1670 року, очевидно, помилково.
  16. Barącz, s. 52.
  17. 17,0 17,1 Skrzypecki, s. 40.
  18. Власне дослідження автора(ів).
  19. Означає, що її чоловік — староста.
  20. Barącz, s. 161—164.
  21. Нині Монастир походження дерева Хреста Господнього Чину Студитів, УГКЦ.
  22. Smoliński, A. Buczacz — perła podolskiego baroku // Wiadomości Historyczne. — Warszawa, lipiec-sierpień 2011. — S. 56; передрук — у «Głos buczaczan». — Wrocław. — 2014. — № 1 (71); 2015. — № 1 (72)). (пол.)
  23. Власне дослідження автора(ів).
  24. Боднарук, І. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 68. — (Український архів, т. XXVII).
  25. Czyż, A. S., Gutowski, B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia Franczak (Bydgoszcz), 2009. — 118 il. — S. 16. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C, zeszyt 3). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
  26. Barącz, s. 54.
  27. Шаблон:УДРП
  28. Шаблон:УДРП
  29. Dunin Borkowski, J. Almanach blękitny… — S. 267.
  30. Поблизу Залізців.
  31. 31,0 31,1 Żychliński, T. Potoccy herbu Pilawa // Złota ksiega szlachty polskiej. — Poznań, 1892. — Rocz. XIV. — S. 75. (пол.)
  32. На сайті Марека Мінаковського — близько 1630 року (див.: Jan Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: 4.160.161). (пол.)), що, напевне, є помилкою.
  33. У Садока Баронча — 1685; див.: Barącz, s. 54.
  34. Садок Баронч стверджував, що він прожив 65 років; див.: Barącz, s. 54.
  35. Dunin Borkowski, J. Almanach blękitny… — S. 734.
  36. Нині місто Городок Львівської области.
  37. Link-Lenczowski, A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726) // Polski Słownik Biograficzny. — 1985. — T. XXVIII/2, zesz. 117. — S. 177—180. (пол.)
  38. 38,0 38,1 Popiołek, B., Kicińska, I., Słaby, A. Zamoyska Teresa z Potockich (zm. 1713). (пол.)
  39. Przyboś, A., Woliński, J. Gniński Jan (ur. ok. 1655, zm. 1703) h. Trach, wojewoda pomorski // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa, 1959. — T. VIIІ/2, zeszyt 37. — S. 152. (пол.)
  40. Tomasz Józef Zamoyski z Zamościa h. Jelita (ID: dw.11796). (пол.)
  41. Urszula Daniłowicz z Zaderewiec h. Sas (ID: 4.160.151). (пол.)
  42. За даними Мар'яна Вольського, пом. 1645, крем'янецький староста; див.: Шаблон:УДРП
  43. 43,0 43,1 Nagielski, M. Piotr h. Pilawa (zm. 1657) // Polski Słownik Biograficzny. — 1984. — T. XXVIII. — S. 123—124. (пол.)
  44. 44,0 44,1 Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1901. — Cz. 1. — T. 4. — S. 89—90. (пол.)
  45. Див. також Daniłowiczowie (01). (пол.)
  46. Niesiecki, K. Korona polska… — Lwów, 1740. — T. III. — S. 701. (пол.)
  47. Він у попередньому томі не назвав імени брацлавського воєводи Потоцького (Niesiecki, K. Korona polska… — Lwów, 1738. — T. II. — S. 18. (пол.)), а цей уряд посідали Пьотр, пізніше — Ян.
  48. Rachuba, A. Sapieha Władysław Jozafat (Józеfat) h. Lis (1652—1733) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polskia Akademia Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 158. (пол.)

Джерела

Посилання

Зауваги