Якуб Бучацький (єпископ)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Єпископ РКЦ, сенатор, урядник, дідич
Якуб Бучацький
Інші імена: Jakub Buczacki, Яків Бучацький
Народження: бл. 1470
Смерть: 6.5.1541
м. Бродниця, нині Куявсько-Поморське воєводство, Польща
Родина: батько — Якуб Бучацький, мати — Анна з Одровонжів на Спрові, брати — Ян Анджей, Ян Фелікс, сестри — Беата, Катажина
Освіта: Краківська академія (нині Ягайлонський університет)
Робота: релігійний діяч РКЦ, королівський придворний, секретар, урядник, дипломат, староста рава-мазовецький, короля
Духовне служіння: Латинський єпископ у Кам'янці на Поділлі, Холмі, Плоцьку
Політична діяльність: сенатор Сейму Речі Посполитої
Громадська діяльність: благодійник РКЦ
Примітки: похований у базиліці Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Плоцьку

Якуб Бучацький на Підгайцях гербу Абданк (бл. 1470 — 6 травня 1541, м. Бродниця, нині Польща) — римо-католицький релігійний діяч, польський шляхтич, королівський придворний, урядник та дипломат Королівства Польського, благодійник. Сенатор Сейму Речі Посполитої. Представник підгаєцької гілки роду Бучацьких, останній чоловік у роді. Дідич маєтностей на Тернопільщині, проводив політику спольщення та покатоличення на Холмщині.

Життєпис

Варіант гербу Абданк
Герб матері — Одровонж

Народився, за одними даними, 1470 р.,[1], за іншими — правдоподібно 1470 р.[2] у впливовій магнатській родині Бучацьких гербу Абданк, власників і розпорядників багатьох населених пунктів і територій тодішнього Королівства Польського (Корони), зокрема в Галичині та на Поділлі. Син воєводи руського і подільського Якуба Бучацького на Підгайцях та його дружини Анни зі Спрови гербу Одровонж[3]. Не виключено, що народився в Підгайцях — головній маєтності батька. Нащадок Міхала Авданця — засновника роду Бучацьких гербу Абданк, його відгалужень — Язловецьких, Бучацьких-Творовських[4]. 1487 р. став студентом Краківської академії[5] (нині Ягайлонський університет) разом з братом Яном[6].

Спочатку його діяльність була пов'язана зі світськими справами. 30 травня 1490 — перша згадка про нього в документах як свідок запису дарчої батька і Станіслава Скарбека на Саранчуках для парафіяльного костелу в дідичних Підгайцях[3]. Пізніше першим з Бучацьких гербу Абданк[7] став духовною особою. Був придворним короля Олександра Ягайлончика, королівським секретарем. Брав участь у багатьох польських дипломатичних місіях в Угорщині, Молдові (зокрема, 1502 р.[3]). За одними даними, 1502 р. мав заснувати парафію і костел на лівобережній частині м-ка Скербешова (Skierbieszów[8], нині Замостського повіту, Польща). 1503 р. від імени короля брав участь у Пйотркувському сеймі, потім — від краківських панів до Олександра Ягайлончика у Литві, у вересні — до Угорщини, Молдавії для ревізії кордонів (король винагородив різними провізіями за участь в дипмісії). Наприкінці листопада 1504 р. Олександр Ягайлончик відправив його до угорського короля Владислава II Ягайлончика, щоб висловити жаль з приводу того, що угорці перешкодили полякам зайняти Покуття і застереженням, що більше не буде зволікати із встановленням контролю за цим регіоном. У вересні 1505 отримав пробоство в Любліні, доходи зі мєхувської стації[9] на 5 років як різновид пенсії, 1507 р. призначений єпископом у Кам'янці на Поділлі (після Анджея з Ходча; преконізований[10] 17 червня 1510 папською буллою). Виконує обов'язки до 1518 р., часто був послом на сеймах, членом різних королівських комісій: у січні 1514 — зі Станіславом Лянцкоронським щодо списання привілеїв усіх мешканців Поділля на земські маєтності, у червні 1514 — з латинським архиєпископом Бернардом Вільчеком для супроводження викупу Коломиї та Снятина на користь скарбниці, 1515 р. — з подільським воєводою Марціном Каменецьким прикордонного з'їзду з молдавською комісією.

Після смерті брата Яна Анджея (пом. 1509[11]) став равським (м. Рава-Мазовецька, Польща) старостою; король віддав староство у державлення[3]. 1510 р. отримав дозвіл короля на право відступити це староство Радзєйовському[12], а 1512 р. продав його плоцькому воєводі Анджеєві Радзєйовському (Andrzej Radziejowski) за 4000 флоринів.

1518 р. став деканом Львівської капітули РКЦ. У 1518–1538 р. — холмський латинський єпископ (після Миколая Косьцелєцького; преконізований 5 листопада 1518). Протягом цього часу сприяв розвитку Холмської дієцезії, отримав кілька привілеїв короля для неї: 1519 р. — річну пенсію 50 польських гривень з перемиської жупи для холмських єпископів РКЦ, 1520 р. — надання магдебургії Скербешову, який належав до столових дібр єпископства, 1521 р. право на локацію міста на німецькому праві в селі Білій[3] (нині Біла Равська[13], Biała Rawska, Лодзького воєводства, Польща. 1526 р. в Римі домігся визнання доходу з юбілеушу для відбудови катедри у Красноставі. Отримав дозвіл на магдебургію для єпископського міста Савина (Sawin[14], нині село Холмського повіту Людінського воєводства), викупив війтівства в Павлові (Pawłów[15], нині село Холмського повіту) та Лишці. У березні-квітні 1525 як сенатор брав участь у перемовинах у Кракові з представниками великого магістра, в урочистому заприсяженні першого князя в Прусії.

20 жовтня 1533 король Сигізмунд І Старий видав у Вільно (нині Вільнюс, Литва) привілей, за яким села Цішин (Cieszyn[16][17], давніше Чешин), Стрижівець (Strzyżowiec[3][18], нині село Грубешівського повіту Люблінського воєводства), Скурдеїв (Skurdejów), що маєтності холмського православного владики, були інкорпоровані до єпископства, бо, за версією, яку подав Владислав Поцєха, всі піддані короля в Холмському повіті, властиво рицарського стану, перейшли з обряду грецького на греко-латинський[19]. За даними о. Тита Войнаровського, король тим своїм декретом просто відібрав ці маєтності від руського єпископства і віддав латинському[20].

Пізніше був наближеним до королеви Бони Сфорци, за сприяння якої 1538 р. став плоцьким єпископом (преконізований 24 липня 1538, урочистий інгрес — 20 жовтня 1538 за участи єпископа ляцедемонського і суфрагана плоцького Миколая Броліньского). Взамін зобов'язався платити щороку 1000 флоринів на відбудову «кресових» фортець. При ньому закінчили будівництво Латинського катедрального костелу в Плоцьку. З членами капітули мав конфлікти. Як сенатор брав участь у засіданнях Сейму Речі Посполитої.

З його ім'ям пов'язують розбудову кам'янецької латинської катедри[6]. Підтримував гуманістів; Ян Малецький зі Санча присвятив йому виданий 1540 р. в Пултуську твір «Enchiridion jurispontificii et caesarei», який правдоподібно вийшов коштом єпископа. Якуб з Тухова, бакаляр декретів Колегіуму каноністів Краківського університету, у праці «Fructifera innovatio capitis omnis utriusque sexus de penitencia et remissione cum resolutione penitentibus», виданій у Кракові 1537 р., хвалив єпископа як благодійника вчених, людину поважану та вишколену [21]. Польський історик, канонік Станіслав Гурський (Stanisław Górski, бл.1497—1572) називав його чужоложцем, однак це не підтверджували інші джерела[19].

1519 р. згаданий як дідич Підгайців; на його прохання, король Сиґізмунд I Старий надав місту право на ярмарок у день святої Алекси[22]. 1534 р. продав частину своїх маєтностей, зокрема, родинне «гніздо» Підгайці сандомирському каштеляну Миколаєві Вольському за 10 000 флоринів[19]. Був незадоволений рішенням швагра Єжи Крупського записати весь свій маєток другій дружині — Малґожаті Рошвади, мав намір добитися його скасування[23]. Надавав кошти для будівництва укріплень старого замку в Кам'янці-Подільському, зокрема, на башті «Ковпак» був герб, який мав у полі «Абданк», зверху єпископську шапку, по боках стрічку, желз і кулю.

Помер 6 травня 1541[24] у м. Бродниці (Brodnica, нині центр однойменного повіту Куявсько-Поморського воєводства, Польща). Був похований у Латинській катедрі в Плоцьку. За сприяння його приятелів Яна Островіцького (добжинського архидиякона), Героніма Крайовського (пултуського препозита) 1549 р. виготовлено і встановлено саркофаг з пісковика з його зображенням[19]. Єпископ Якуб Бучацький — останній представник роду Бучацьких по чоловічій лінії. Одруженим не був, нащадків не мав. За даними кс. Шимона Старовольського, в Бучачі (правдоподібно, у місцевому фарному костелі) існувала присвячена йому пам'ятна таблиця з епітафією латинською мовою:

« Reverendissimo Parti, Domino Jakobo Buczacki, Dei Gratia Eposcopi Płocensi, Vltimo hæredi Nobilissimæ & vetustissimæ illius Familiæ in Terris Podoliæ & Russiæ[25]  »

Примітки

  1. Bishop Jakub Buczacki † (англ.)
  2. Jakub Buczacki z Buczacza h. Awdaniec (ID: 2.578.65).
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 Pociecha, W. Buczacki Jakub… (†1541)… — S. 82.
  4. Boniecki, A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 2. — S. 215—221.
  5. Mazur, P. Poczet biskupów chełmskich obrządku łacińskiego. — Chełm, 2012. — S. 14.
  6. 6,0 6,1 Михайловський, с. 125.
  7. Niesiecki, К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… ozdobiona… — Lwów : drukarnia Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — T. 1. — Cz. 2. — S. 218.
  8. Skierbieszów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1889. — T. X : Rukszenice — Sochaczew. — S. 671. (пол.)
  9. Стація, або стан — у середньовіччі обов'язок утримувати володаря, який проїжджає через місцевість, його свити, достойників, нижчих урядників.
  10. Преконізація (лат. praeconizatio, означає проголошення) — у РКЦ урочисте проголошення Папою призначення нового єпископа.
  11. Stahoń, B. Buczacki Jan Andrzej v. Jan starszy,, h. Abdank (†1509) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. 3. — S. 84.
  12. Boniecki, A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 2. — S. 217.
  13. Biała 2.) B., os., przedtem mko, nad rz. Białką // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. — S. 170. (пол.)
  14. Sawin w. 1504 Schawin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1889. — T. X : Rukszenice — Sochaczew. — S. 346. (пол.)
  15. Pawłów 12.) P., osada miejska, powiat chełmski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — T. VII : Netrebka — Perepiat. — S. 905. (пол.)
  16. Cieszyn, r. 1442 Czieszin, wś, pow. zamojski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1900. — T. XV, cz. 1 : Abablewo — Januszowo. — S. 340. (пол.)
  17. Cieszyn, wś, pow. zamojski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. — S. 696. (пол.)
  18. Strzyżowiec 2.) S., wś, pow. hrubieszowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. — S. 492. (пол.)
  19. 19,0 19,1 19,2 19,3 Pociecha, s. 83.
  20. Вплив Польщі на економічний розвій України-Руси. — Львів, 1910. — С. 14.
  21. Магістр, гуманіст Щимон Зац'юш з Прошовіце — відомий пізніше діяч реформації та суперінтендант литовських зборів — створив її віршовану форму.
  22. Baliński, М., Lipiński, Т. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym… — Warszawa, 1845. — Т. ІІ. — S. 708.
  23. Kaniewska, I., Wdowiszewski, Z. Krupski Jerzy herbu Korczak (zm. 1534) // Polski Słownik Biograficzny. — 1970. — T. XV/3, zeszyt 66. — S. 418—419.
  24. У ТЕСі — 1542; див.: Дуда, І. Бучацькі // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 211. — ISBN 966-528-197-6.
  25. Starovolscius, S. Monumenta Sarmatarum. — Cracoviae : in Officina Viduae et Haeredum Francisci Caesarij, 1655. — S. 491. (лат.)

Джерела і література

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.