Язловець

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Язловець
Yazlovec.gif
Герб
Країна: size Україна
Область: size Тернопільська область
Район: size Бучацький район
Тип: село
Yazlowec', Sozanski.png
Основні дані
Перша згадка: близько 1250 (легенда)
Колишня назва: Яблунівка
Населення: 617 (на 2007 рік)
Площа: 2,29 км²
Густота населення: 255,9 осіб/км²
Поштовий індекс: 48467
Телефонний код: 03544
Географічні дані
Водойми: Вільховець, Язлівчик
Відстань до обласного центру: 80 км
Відстань до районного центру: 12 км
Найближча залізнична станція: Бучач
Відстань до залізничної станції: 15 км
Місцева влада
Сільська рада: Язловецька сільська рада
Сільський голова: Оксана Курмило[1]
Контакти: 4-13-42

Язловець (у 1947–1991 роках — Яблунівка, пол. Jazłowiec) — село в Бучацькому районі на Тернопільщині, Україна.

Загальні відомості

Центр сільської ради, якій також підпорядковано села Броварі, Новосілка та Пожежа. У зв'язку з переселенням мешканців село Кадуби (Кодуби) зняте з облікових даних. Населення — 617 осіб (2007). Через Язловець пролягає автодорога Т 2016.

У селі — залишки замку, палац, руїни костелу кінця XVI ст. Поблизу — ботанічні пам'ятки — Язловецькі діброви[2].

Історія

Шаблон:Детальніше

Давні часи, середньовіччя

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури.

За легендою, першим жителем був Ясько-ловець з дружиною в часи литовсько-татарських сутичок за Поділля. Розташовувалось у XIV ст. на торговому шляху зі Львова до Молдавії.

Великий князь литовський Сигізмунд Кейстутович у грамоті від 15 жовтня 1432, взірцем длія якої була грамота великого князя Витовта 1401 року, підтвердженій підписами князів і панів, його прихильників, приймаючи від польського короля Ягайла титул великого князя литовського]], визнавав за ним і його наступниками, зокрема, зверхність над Великим князівством Литовським, відступав Польщі Подільську землю, також спірні волинські прикордонні округи з центрами в містах Олесько, Ратне, Ветли, Лопатин[3].

З 1434 року належав до Червоногродського повіту Подільського воєводства (до 1772).

Язловцем володіли поки що невідомі шляхтичі, від яких, після одруження Теодорика з Бучача гербу Абданк з представницею цього роду (Катажиною чи Катериною), поселення стало власністю магнатів Бучацьких. Теодорик з Бучач став дідичем Язлівця близько 1436 р. і почав підписуватися Теодорик з Бучача Язловецький, поселення отримав як посаг дружини Катерини (Катажини). 3 лютого 1436 записав фундуш для утримання костелу святої Марії Маґдалини в Язловці, зокрема, село Незброди (нині Жнибороди).[4] Бучацькі-Язловецькі розбудували місцевий замок.

У середині XV ст. Язловець був значним торговельним центром. Економічний розвиток міста зумовлювався зручним ґеоґрафічним розташуванням: цьому сприяв торговельний тракт «Вія Реґія», який сполучав Львів з Молдавією[5]. Однак на початку 1460-х років[6] львівські купці подали королю скаргу, що провінційні ярмарки (зокрема, в Язловці, Гологорах, Рогатині, Теребовлі, Тисмениці) дуже підривають львівську торгівлю. Король Казимир IV Яґелончик видав розпорядження, яким ліквідував (зніс) ті ярмарки (зокрема, місцевий ярмарок — виданим 23 червня 1461 у Кракові привілеєм[7]), а воєводі Анджею Одровонжу наказав пильнувати його виконання (зокрема, не пускати купців, людей), а у випадку порушень — арештовувати та забирати товари[8].

У суботу 4 липня 1467 сини Т. Язловецького Міхал та Ян в Язловці видали грамоту, якою підтвердили та примножили фундуш батька для костелу святої Марії Магдалини[9] 27 березня 1469 у Львові суддя Пйотр з Браниць задовольнив скаргу королівського прокуратора Миколая Ґжимали[10], в якій він вимагав скасувати мито, що збиралося дідичем Міхалом Язловецьким у Язловці[11]. 11 травня 1469 сини Теодорика Міхал та Ян у присутності їхнього стрийка Міхала Мужила та грона місцевих урядників оформили поділ спільних маєтностей. Старший, Міхал, посів міста Язловець, Червоногрод, Ольчедаїв, Серет, Давидівці або Шипівці на р. Сереті разом з містами, замками та селами та іншими маєтностями в Подільському воєводстві; молодший, Ян — Монастириська, Лядське, Пархову, Переволоку, Шопову, Чернелицю разом з містами, форталіціями, селами та маєтностями в Галицькому, Теребовельському та Коропецькому повітах[12].

1519 року на прохання тодішнього дідича старого і нового Язловця, галицького хорунжого Миколая Сенявського[13] (другого чоловіка вдови Теодорика Язловецького молодшого[14]) містечко отримало можливість проводити ярмарок на день святої Катерини та звільнення від чопового податку на два квартали за привілеєм короля Сиґізмунда І Старого. 1523 р. король Сиґізмунд І Старий на прохання галицького хорунжого Миколая Сенявського надав привілей на відновлення давнього ярмарку на день святої Марії Магдалини, а також на запровадження нового — у час середини великого посту[13]. Сигізмунд І Старий також підтвердив маґдебурзьке право Язловця. У XVI ст. — містечко з правом ярмарку, який знов став одним з найбільших на Поділлі; тут була численна вірменська громада (колонія).

Новий дідич — кальвініст Єжи Язловецький — близько 1548 р. призначив пробощем (католицьким парохом) ксьондза Хшонстовського, свого капелана-кальвініста, який на Різдво Христове 1549 оголосив парафіянам, що від цього дня костел стає кальвінським збором[15]. 1575 року закінчили перебудову замку, здійснену за сприяння дідича Єжи Язловецького (згадка про замок є, зокрема, у 1441 року). Сьогоднішні руїни походять власне з того часу.

Новий дідич Миколай Язловецький, син Єжи, 1583 сприяв переїзду зі Львова до міста домініканця о. Антоніна з Перемишля, який за три роки діяльності переконав багатьох міщан перейти на католицький обряд[16]. Близько 1589 — початок будівництва мурованого костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Язловці[17] (він же — Домініканський костел, фундатор — тодішній дідич, снятинський староста Миколай Язловецький; родова усипальниця Язловецьких; були поховані фундатор, сестра Ядвиґа Белжецька, брат фундатора Геронім; став фарним (головним) костелом міста; також у ньому був похований польський композитор Миколай Ґомулка. 1592 року під час перебування дідича Миколая Язловецького у Кракові на весіллі короля Сиґізмунда ІІІ Вази ксьондз Марцін пограбував костел та саркофаги в його крипті і зник з коштовностями; його місце посів кам'янецький канонік Бартломей Смажевський[18].

Язловець на фрагменті спеціальної мапи України Ґійома де Боплана, 1650

31 серпня 1611 князь Іван-Юрій Радзивіл[19] уклав угоду зі спадкоємцями Героніма Язловецького (Чурили, Белжецькі, Богуші, Кашевські).[20]

10 грудня 1615 дідич Язловця І.-Ю. Радзивіл видав грамоту-привілей[21], якою визначалися права та обов'язки представників вірменської громади міста.

Язловець на мапі 1613 року

На ярмарок в Язлівець приїжджали турки, волохи, греки, які тримали тут свої склади. Вірмени заклали тут саф'янову гарбарню, мали добірні стада рогатої худоби та породистих коней.

Після Радзивіллів дідичами міста були представники родів Чурилів гербу Корчак, Богушів, Кашевських гербу Яніна[22], Станіславські, Тишкевичі, Вольські, Белжецькі[23].

1643 року:

  • була вірменська катедра — резиденція архієпископа та монастир, вірмени мали свій магістрат (складався з 12 чоловік, війт — Балтазар)
  • дідичка Анна Одживольська (після Ядвіги Белжецької, Чурилів) продала місто Станіславові Конєцпольському[24]
  • 29 грудня 1643 дідич Станіслав Конєцпольський видав грамоту-привілей (Бар[25], нині Вінничина), якою, в основному, підтвердив права та обов'язки представників вірменської громади міста, визначені документом І.-Ю. Радзивілла.

Часи повстання Хмельницького

1648 року в околицях Язловця діяв опришківський загін під проводом І. Проскурничина.

В Язлівці після оголошення перемир'я в лютому 1649 повідомили, що всі бажаючі можуть безпечно приїжджати на головний ярмарок. Після приїзду до міста багатьох поляків, шляхтичів, панів, ксьондзів дідич — особистий ворог Богдана Хмельницького Александер Конецпольський — наказав провести слідство, хто сприяв тому, що місто піддалось козакам та повстанцям. Допитувані вказали на двох чи трьох райців і війта, яких за наказом посадили на палю. Коли ця звістка дійшла до козаків, вони (кільканадцять тисяч) змогли здобути Язловець знову, вирубавши при цьому «до одного».[26]

Приблизно в цей час до міста прибув з Вірменії Богдан Сеферович (5 лютого 1672 став шляхтичем Спендовським гербу Любич[27]), очолив споряджену за свій кошт дружину, яка обороняла вірменську громаду від нападів татар та селянсько-козацьких частин; за ці заслуги став війтом до кінця життя.

Період до поділів Речі Посполитої

Сейм 1658 за військові заслуги та кошти, витрачені А. Конєцпольським] для утримання залог у Бродах, Язловці надав йому право збирати податки і мита в Язловці на три роки[28]. 17 липня 1660 король Речі Посполитої Ян IІ Казімєж надав привілей на проведення в місті ярмарку на день святого Василія (за руським обрядом). 20 червня 1661, на прохання дідича Станіслава Яна Конєцпольского, король надав новий привілей на проведення в місті двохтижневого ярмарку коло дня Святого Юрія (за руським календарем).[29]

1672 р. місто відвідав Ульріх фон Вердум. Він подав такий опис міста: Язловець — велике місто. Замок розташований окремо від міста на високій горі. Замок збудований в італійському стилі, з високими стінами і плоским дахом. На західному передмісті знаходиться мурована церква і ще одна така ж у місті, в місті були також вірменська церква і синаґоґа. Крім того, ще одна церква — на східному передмісті. Вірменин Мінас Ширинович написав заповіт (тестамент), яким виділяв гроші і на руську церкву[30].

Турецька окупація

1672 р. місто здобули турки-османи Хусейна Адену паші, знищили міські мури, значна частина вірменської громади з іконою Богородиці переїхала до Бродів; військові дружини Б. Сеферовича-Спендовського не чинили спротиву. Однак невдовзі турецькі війська залишили містечко, а 1676 знову повернулися (цього разу під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шайтана) і панували в ньому 7 років; турецький комендант відбудував замок, зміцнив його новими фортифікаціями. Постійною залогою замку були яничари.[31] за цей час місто занепало, був зруйнований домініканський кляштор, монахи перебували в сусідніх уцілілих монастирях[32]. Частина вірменів покинула місто і переїхала до Бродів разом з іконою (образом) Діви Марії (у Бродах гостювали до 1700 р., звідки переїхали до Львова, де 1710 р. утворили «Братство Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії»; на початку 1860-х ікона Діви Марії була в 4-му бічному вівтарі Вірменського собору у Львові[33]). Під час турецького володіння (1672–1683) був сильно фортифікований тільки замок як крайній оборонний пункт османів на польсько-турецькому кордоні.

1682 р. помер дідич С. Конецпольський; через відсутність у нього прямих нащадків новим дідичем став белзький воєвода Ян Конєцпольський[34]. Восени (зокрема, в листопаді[35]) 1683 р. в околицях міста з малим табором (обозом) стояв краківський воєвода Анджей (Єнджей[34]) Потоцький, який безуспішно пробував здобути язловецький замок[31], але відвоював у турків кілька малих містечок, переслідував їх, дислокованих у Кам'янецькій фортеці, які чинили напади на міста та села Поділля[34].

Знов у складі Речі Посполитої

Язловець на мапі Н.де Фера 1700 року

Весною 1684[36] військо Речі Посполитої на чолі з тріумфатором Відня — королем Яном ІІІ Собеським (його супроводжувала дружина Марія Казимира) — вирушило на Поділля, а під Язловець вислали генерала коронної артилерії Марціна Казімєжа Контського, який відправив на переговори про капітуляцію парламентаря, головного інженера артилерії, давнього соратника Яна ІІІ, француза Філіпа Дюпонта.

На світанку 24 серпня польська артилерія дала перший залп по Язловецькому замку. Турки теж відповіли залпом. Внаслідок чого навколо замку стояв дуже густий дим. Польські мінери цим скористалися і заклали порохові заряди (міни) у стіни нижнього замку. Ще ряд залпів призвів до того, що о 6-й вечора комендант турецької залоги Бей без жодних вимог капітуляції здався на милість короля, викинувши білий прапор (оскільки за це в тодішній Порті йому загрожувала смертна кара, королева запропонувала йому переїхати до Польщі,[37] де йому запропонували жити в одному з королівських замків; також він був радником королеви[38]); здались також 90 з 560 турецьких військових.[31]. У суботу 25 серпня королівська армія Яна ІІІ вирушила від Бучача до Язловця, дуже урочисто прийнявши капітуляцію і захопивши багато зброї та амуніції[39].

Після здобуття язловецької фортеці військо рушило в напрямку Кам'янця[37], король з королевою — до Жовкви[40]. 1685 р. військо під проводом короля Яна ІІІ стояло якийсь час в околицях міста під час походу на Буковину[41]. В таборі перебував придворний француз Далейрак, який описав місто[42] 1692 р. через татарські напади біля міста був розташований генеральний табір[43].

Після закінчення війни з турками, татарами пропали документи на права міста[44]. 1700 р. невелика кількість вірменів знову оселились в Язловці, але окремого маґістрату вже не мали. 12 грудня 1700 дідич Ян Александер Конєцпольський (воєвода брацлавський) разом з дружиною Ельжбетою із Жевуських в Язловецькому замку видали грамоту, якою дарували кам'яницю Сеферовича-Спендовських Яну Богдановичу[45]. 10 березня 1712 дідич Я. А. Конєцпольський (уже воєвода сєрадзький) з дружиною в Рівненському замку видали грамоту, якою регламентували життя міщан[46] У 1713 р. Язловець належав до містечок, тут мешкали 243 особи. Після смерти Я. А. Конєцпольського дідичами міста стали Валєвські (1720), у них 1723 р. купив місто великий коронний обозний Єжи Александер Любомирський. 1746 р. дідичем міста став Станіслав Понятовський[47], який купив його у великого коронного обозного Є. А. Любомирського[44]. З 1747 по 1755 р. мешкали всього 3 вірменські родини[48] 9 вересня 1753 дідич міста С. Понятовський та його син Казімеж у Язлівецькому замку видали привілей для свого міста Язловця, в якому регламентувались права та обов'язки міщан. Король (у дитинстві бував у місті[49]) підтвердив його 10 травня 1766[50]. С. Понятовський тримав у Язловці великі стада расових коней.

У серпні 1764 брати Понятовські провели поділ спадку батька, кожен отримав частку вартістю коло 1 млн злотих польських, яка приносила бл. 75000 зл. п. річного прибутку.[51]

Ян Александр Конєцпольський заклав тут монастир св. Паулінів[44].

У складі Королівства Галичини та Володимирії

Язловець на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках
Язловець на мапі Галичини у складі Священної Римської імперії, 1800

1772 після першого поділу Польщі Язловець відійшов до володінь Габсбурґів у Священній римській імперії (з 1804 — Австрійської імперії; з 1867Австро-Угорщини). Після того, як місто відійшло до володінь Габсбурґів, почався ще більший упадок; замок стояв пусткою. Від будинку для убогих військових, який заклав ще Миколай Язловецький, не залишилось сліду. 1777 р. Язловець перейшов до коронного крайчого Юзефа Потоцького[52] який купив маєток у Понятовских (так званий «Язловецький ключ»). Він не виплатив обтяжуючої маєток позики в Ґенуї, тому 1783 р. відступив його королівській скарбниці[53].

1778 р. за адміністративним поділом Язловець входив до складу Заліщицького округу[54]. На початках австрійських часів 1780 року в місті було: 30 кушнірів, 21 швець, 17 ткачів. 11 квітня 1788 закрили домініканський монастир, ченці переїхали до Чорткова[55]

1798 р. Язловець позбавили міських прав, а наприкінці XVIII ст. також утратив роль торговельного містечка.

15 березня 1800 дідичем став перемиський мечник Кшиштоф Ґрудніцький[56] (помер 13 вересня 1811[57]), який 1809 виділив кошти на реставрацію колишньої вірменської катедри, що стала греко-католицькою церквою. Але на на дверях зберігався ще вірменський напис. 9 березня 1811 К. Ґрудніцький написав заповіт[58]. 1819 р. почала діяти тривіальна школа в місті[59]. 1839 р. доктор Міхал Антоній Ґроссманн заснував водний курорт із саунами[60] 1841 р. дідичем став барон Кшиштоф Блажовський[61]

За адміністративним поділом, із середини 19 ст. увійшло до складу Бучацького повіту Королівства Галичини та Володимирії. У 1880-х роках з міста було перенесено повітовий суд до Золотого Потоку.[62] Язловець наприкінці XIX ст. мав близько 3000 осіб.

1863 р. монахиня Марцеліна Даровська заснувала монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
Перед 1908 р. була читальня «Просвіти» (у власнім домі), дахівкарня, споживча крамниця, товариство «Січ», каса Райффайзена. На заробітки до Боснії виїжджали 10 осіб, Канади — близько 15, США — близько 40. У першій світовій війні загинули на фронтах близько 30 осіб, інваліди — 15[63].

Перша світова війна

Під час І світової війни центр міста був сильно зруйнований під час так званого Брусиловського прориву.[64] Зокрема, було повністю знищено міську ратушу. Втрачено 90 % міських вірменських ренесансових пам'яток.

У складі ЗУНР

У листопаді 1918 містечко увійшло до складу ЗУНР. За адміністративним поділом, входило до складу Бучацького повіту ЗУНР. Мешканці містечка брали участь у польсько-української війни 1918—1919 років по різні сторони фронту: етнічні українці — в лавах УГА, етнічні поляки — в лавах польських збройних сил.

У лавах УГА були: Лев Ружицький — четар, А. Пюркевич, Ат. Тихоліз, Іван Кучаловський, О. та Володимир Колодії, Володимир та Ярослав Марцінковські, Ю. та Лев Урбанські, Володимир Призванський, Теофіл та Омелян Грушкевичі, Ник. Павлович, Йосип Струтинський, Якуб Левинський, Ізидор Скиба, Богдан Гафткович, Теофіл Хоцінський.

Загинули: Юліян Жукорський, Йосип Шабльовський, Володимир Бабенчук, Стах Завадовський, В. Крицький, Курянський[63].

У складі Другої Речі Посполитої

Після невдалого для українців закінчення польсько-української війни 1918—1919 років містечко увійшло до складу Польської держави влітку 1919.
Діяли «Просвіта» (була читальня[63]), «Січ», «Сокіл», «Союз українок» та інші українські товариства, кооперативи. Також діяли аматорський гурток, хор, оркестр, дитячий садок.[63] Також діяли польські громадські об'єднання.
У 1924—1925 збудували «Народний Дім»[65].

Мешканка Марія Галущинська була заслана в концтабір Березу Картузьку[65].

На заробітки виїжджали: до США — 5 осіб, Канади і Арґентини — по 23. На еміграцію виїхали 12 осіб[63].

Після адмінреформи з 1 серпня 1934 Язловець втратив права міста, однак став центром сільської гміни Язловець I.

У 1936—1937 роках українці міста виготовили пам'ятник князю Володимиру і мали намір поставити його біля церкви. Однак окупаційна адміністрація заборонила це, тому він захований перебував у храмі. 1942 року його таки поставили на фундамент біля церкви, який зробили ще 1938-го[66].

У 1936—1939 роках[67] роках на території замку проводив дослідження архітектор Богдан Ґеркен. Згодом вийшла його монографія з докладним аналітичним матеріалом, з визначеними етапами розвитку, з порівняльним аналізом у контексті Європи та регіону[68].

Діяла Язловецька сільськогосподарська семінарія[69].

Московсько-більшовицька анексія, втрата статусу міста

У вересні 1939 року містечко, як і значна частина Західної України, було анексоване більшовицьким СССР після укладення пакту Ріббентроппа-Молотова. Тоталітарний сталінський режим отримав серед місцевого населення незначну підтримку. У січні 1940 на Тернопільщині1940 Язловець переведений до категорії сіл.

Нацистська окупація

7 липня 194121 липня 1944 — під німецько-нацистською окупацією.

Після війни

Восени 1944 року польські шовіністи під керівництвом гарнізону НКВС дощенту зруйнували пам'ятник князю Володимиру біля церкви[66].

За адміністративним поділом увійшло до складу Золотопотіцького району Тернопільської області, в якому перебувало до його ліквідації згідно Постанови ВР УРСР від 30 грудня 1962. З того часу — в складі Бучацького району.

1947[70] році Язловець перейменований на Яблунівку.

Відновлення незалежності України

1991 року повернута історична назва — Язловець.

Язловець не був включений до Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 № 878.[71][72].

Пам'ятки, храми, монастирі

Каплиця на цвинтарі

Втрачені

  • Костел Марії Магдалини
  • Монастир бенедиктинців (закладений 1474 Вацлавом Язловецьким)
  • Монастир домініканів (1595, фундатор Миколай Язловецький)[60]
  • Ратуша
  • Синагога

Наявні

На католицькому кладовищі
  • Язловецький замок. Перспективний проект реконструкції Язлівецького замку розроблений архітекторами Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація»
  • Язловецький палац (у приміщенні — обласна фтизіопульмонологічна лікарня реабілітації та монастир)
  • єврейський і польський цвинтарі
  • пам'ятник Архистратигови Михаїлу (скульп. Петро Цуркевич)
  • пам'ятник князеви Володимиру (1994, скульп. Роман Вільгушинський)
  • скульптура («фігура») Матері Божої (2007)
  • пам'ятник воякам УПА (1990)
  • пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975).

Соціальна сфера

Діють:

  • ЗОШ І-ІІІ ступенів
  • будинок культури
  • бібліотека
  • фельдшерсько-акушерський пункт
  • відділення зв'язку
  • музична школа
  • заклади торгівлі.

Господарство

Транспорт

1856 року закінчили будівництво мурованого «гостинця» Бучач — Язловець — Товсте[74]. Тепер на її основі пролягає асфальтована автодорога Т 2016.

Через Язловець проходять рейсові приміські та міжміський (Бучач — Чернівці) автобусні маршрути. Зокрема, можна без пересадок добратися до Тернополя.

Населення

  • 1841 — 635 українців, дані про інші етнічні громади поки відсутні
  • 1880 — 3172 мешканців; з них 620 (19,5 %) українців, 895 (28,2 %) поляків, 1648 (52,0 %) юдеїв, 9 (0,3 %) інші
  • 1900 — 3279 мешканців; з них 996 (30,3 %) українців, 959 (29,3 %) поляків, 1312 (40,0 %) юдеїв, 12 (0,4 %) інші[65]
  • 1939 — 2520 мешканців, з них 430 (17,1 %) українців, 1490 (59,1 %) поляків, 600 (23,8 %) юдеїв[65].

Відомі люди

Марцеліна Даровська

Народилися

Пов'язані з Язловцем

Почесні громадяни Язловця

Напис надгробка доктора Едварда Кжижановского, міський цвинтар Бучача

Парламентські посли від Язловця

Перебували

Поховані

Язлівець у літературі

  • Садок Баронч. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1862 (пол., з присвятою дідичу міста барону Кшиштофу Блажовському)
  • Ян Немчевич. Дума «Замок Язловецький»
  • Stanley Kowalski. «Jazlowiec — The Town Lost in History». (англ.)

Цікаво, що

  • Яблунівка — назва села Угерська в околиці м. Стрия в 1946—1993 роках.

Примітки

  1. Язловецька сільська рада
  2. Леньків І. Язловецькі діброви № 1, № 2 // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 682. — ISBN 978-966-528-279-2.
  3. Грушевський, М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 207.
  4. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 26.
  5. Рибчинський, О. Язлівець — місто ренесансу // Ї. — 2005. — № 36.
  6. За даними книги: Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 74. — наприкінці 1461
  7. Akta grodzkie i ziemskie. — Lwów, 1876. — Т. VI. — S. 64—65.
  8. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — С. 74. — ISBN 966-7255-01-8.
  9. Akta grodzkie i ziemskie. — Lwów, 1870. — Т. II. — S. 193—197.
  10. Гримали
  11. Akta grodzkie i ziemskie… — Т. VI. — S. 114—115.
  12. Михайловський, В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI ст. — К. : Темпора, 2012. — С. 126—127.
  13. 13,0 13,1 13,2 Baliński, М., Lipiński, T. Jazłowiec // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — S. 980.
  14. Jazłowieccy (01) (пол.)
  15. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 41.
  16. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 46.
  17. Там само. — S. 50.
  18. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 51.
  19. Онук Миколи-Христофора Радзивіла (Чорного)
  20. Lulewicz, H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 197—198.
  21. Barącz, S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 89—90.
  22. Niesiecki, K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Lwów, 1738. — T. 4. — S. 491.
  23. Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 35.
  24. Jazłowiec… — S. 538.
  25. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie…— S. 96.
  26. Грушевський, М. Історія України-Руси. — Т. VIII-3. — С. 168.
  27. Barącz, S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 90—91.
  28. Przyboś, A. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (1620—1659) // Polski Słownik Biograficzny. — 1968. — T. XIII/4, zeszyt 59. — S. 515.
  29. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 106—107.
  30. Barącz, S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 91.
  31. 31,0 31,1 31,2 Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 40.
  32. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 121.
  33. Там само. — S. 120 прим.
  34. 34,0 34,1 34,2 Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 122.
  35. AKPot 3196 27-28 obóz pod Jazłowcem 1683.11.15
  36. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 124.
  37. 37,0 37,1 Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 125.
  38. Там само. — S. 125, прим.
  39. Підставка, Р. Язловецький «Ключ Поділля» (На основі праці Александра Чоловського — «Zamek w Jazlowcu (Wspomnienie w 250 rocznicк jego zdobycia przez Jana III, dn. 25.VIII)») // Вільне життя плюс. — 2014. — № 66 (15 серп.). — С. 2.
  40. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 126.
  41. Там само. — S. 126—127.
  42. Там само. — S. 127.
  43. Там само. — S. 130.
  44. 44,0 44,1 44,2 Калейдоскоп минулого. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 681.
  45. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 130—131.
  46. Там само. — S. 135—138.
  47. Przewodnik po województwie tarnopolskim. — Tarnopol, 1929. — S. 48.
  48. Barącz, S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 92.
  49. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 199.
  50. Akta grodzkie… — Lwów, 1868. — Т. I. — S. 160—163.
  51. Rostworowski, E. Poniatowski Andrzej Poniatowski herbu Ciołek (1734—1773) // Polski Słownik Biograficzny. — 1983. — T. XXVII/3, zeszyt 114. — S. 415.
  52. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 205—206.
  53. Szczygielski, W. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802) // Polski Słownik Biograficzny. — 1983. — T. XXVIII. — S. 75.
  54. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 206.
  55. Там само. — S. 211.
  56. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 215.
  57. Там само. — S. 217.
  58. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 217—223.
  59. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 223.
  60. 60,0 60,1 Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 227.
  61. Там само. — S. 228.
  62. Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини… — С. 60.
  63. 63,0 63,1 63,2 63,3 63,4 Ружицький, О. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 678.
  64. Orłowicz, M. Jazłowiec / Powiat: BUCZACZ // Przewodnik po Województwie Tarnopolskim. — Nakładem Wojewódzkiego Towarzystwa Turystyczno-Krajoznawczego w Tarnopolu, 1929.
  65. 65,0 65,1 65,2 65,3 Коцик Т. Язловець // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 677.
  66. 66,0 66,1 Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 44—45. — ISBN 978-966-528-289-1.
  67. Бірюльов, Ю. Геркен Богдан Казимирович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді.— С. 41. — ISBN 978-966-02-4457-3.
  68. Guerquin, В. Zamek Jazlowiecki. — Warszawa, 1967. — 152 s. (пол.)
  69. ДАТО — С. 167.
  70. За даними сайту Верховної Ради України — 1947, проте в довіднику АТП УРСР 1946 року село вже значиться як Яблунівка, тож, імовірно, перейменоване раніше.
  71. Про затвердження Списку історичних населених місць України: Кабінет Міністрів України; Постанова, Список від 26.07.2001 № 878
  72. Порядок визнання населеного місця історичним, затверджений постановою КМУ від 3 липня 2006 N 909
  73. Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини… — С. 43.
  74. Товсте // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 146. — ISBN 978-966-457-228-3.
  75. Олещук І. Бегерський Левко Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 40. — ISBN 978-966-528-318-8.
  76. «Вирок»…
  77. «Обвинувачувальний висновок»…
  78. Яворський, Г. Лоґуш Еміліян // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 834. — ISBN 966-528-199-2.
  79. Сеник, А., Яворський, Г. Тельович Роман Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 391. — ISBN 978-966-528-279-2.
  80. Ониськів, М. Гладун Володимир Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 361. — ISBN 966-528-197-6.
  81. 81,0 81,1 Підставка, Рибчинський, с. 44.
  82. Токарчук, М. Гадз Петро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 320. — ISBN 966-528-197-6.
  83. Михайловський, В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення… — С. 42—43.
  84. В. Михайловський посилається на працю: Tylus, S. Fundacje kościołów parafialnych w średniowiecznej archidiecezji lwowskiej. — S. 108.
  85. Чорновол, І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — С. 157.
  86. Нова доба. — 2016. — № (21 жовт.). — С. .
  87. Kowalski, S. J. Powiat buczacki i jego zabytki. — Biały Dunajec — Ostróg : Wołanie z Wołynia, 2005. — S. 130. — ISBN 83-88863-16-9. (пол.).
  88. Niesiecki, K. Korona Polska… — T. 4. — S. 225—227.

Джерела, література

— S. 538—540.
— S. 15—16.

Посилання

••• Бучацький район •••
Міста Бучач
Селища Золотий Потік
Села БаришБерем'яниБілявинціБобулинціБроваріВерб'ятинВозилівГубинДоброполеДулібиЖизномирЖнибородиЗаліщикиЗаривинціЗвенигородЗеленаЗубрецьКиданівКосмиринКостільникиКурдибанівкаЛіщанціМартинівкаМатеушівкаМедведівціМиколаївкаМлинкиНабережнеНові ПетликівціНовосілкаНовоставціОзеряниОсівціПереволокаПередмістяПиляваПишківціПідзамочокПідліссяПожежаПомірціПороховаПушкаріРіпинціРублинРукомишРусилівСкоморохиСновидівСокілецьСоколівСорокиСтарі ПетликівціСтінкаТрибухівціЦвітоваЯзловець
П/Р Окремо див. Бучач

Зауваги