Юліян Шепарович

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Військовик,
Юліян Шепарович
Юліян Шепарович 1.jpg
Народження: 16.02.1886,
с. Колодіївка, нині Тисменицький район, Івано-Франківська область, Україна
Смерть: 28.07.1949,
м. Мюнхен, Баварія, Західна Німеччина
Громадянство: size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size Українська держава (1941)
Родина: батько — о. Зиновій, брати — Юрій, Лев, Роман
Освіта: Друга ц.-к. гімназія в Коломиї з руською (українською) мовою викладання, Львівський університет
Робота: засновник і перший директор Кооперативного Союзу у Станиславові, директор Центросоюзу у Львові
Військова служба: отаман УГА, командант 3-го гарматного полку 3 Бережанської бригади 2 корпусу УГА, бронепотягу «Запорожець» Дієвої Армії УНР
Релігія,
духовне життя:
греко-католик
Громадська діяльність: очільник комбатанської організації «Молода Громада» у Львові

Юліян Шепарович (псевдо Жарський[1]; 16 лютого 1886, с. Колодіївка в околиці Тисмениці, нині Україна — 28 липня 1949, м. Мюнхен, Західна Німеччина) — український військовий і громадський діяч, учасник національно-визвольних змагань, отаман УГА. Брат Юрія, Романа і Лева Шепаровичів. Командант 3-го гарматного полку Третьої Бережанської бригади Другого корпусу УГА, бронепотягу «Запорожець» Дієвої Армії УНР. Директор Центросоюзу у Львові.

Життєпис

Народився 16 лютого 1886 в с. Колодіївці поблизу міст Тисмениці й Станиславова[2] (нині Івано-Франківськ) Станиславівського повіту[3] коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Австро-Угорської монархії (нині Тисменицького району Івано-Франківська область України) в родині греко-католицького священика о. Зенона Шепаровича (1860—7.5.1911, Колодіївка)[4]. Його братами були Лев Шепарович, начальник зв'язку Начальної команди Галицької армії (НКГА)[5] і Юрій Шепарович, начальний директор Повітового Союзу Кооператив Бучач[6].

З відзнакою закінчив V (навчального року 1900/1901)[7], VI (1901/1902, серед учителів — Володимир Масляк)[8], VII (1902/1903, серед учителів — Володимир Масляк) кляси Другої цісарсько-королівської гімназії в Коломиї з руською (українською) мовою навчання[9]; 1903/1904 — VIII (серед одноклясників був, зокрема, о. Омелян (Ковч)), успішно склавши випускні іспити (матуру) й здобувши свідоцтво зрілости[10][11]. Закінчив Львівський університет[2]; на думку Зиновія Книша, ймовірно, здобув фах правника, на відміну від своїх трьох братів-інженерів[12].

Під час Першої світової війни вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців.

Старшини 3-го гарматного полка; по центру — командант полку отаман Юліян Шепарович. Меджибіж, серпень 1919 року

Став отаманом Української галицької армії: ранг отримав як сотник за успішні бойові дії в ході Чортківської офензиви УГА за постановою Диктатора ЗУНР д-ра Евгена Петрушевича від 14 червня 1919, виданою в Чорткові[13]. Був командантом 3-го гарматного полку Третьої Бережанської бригади Другого корпусу УГА[2][14].

Разом з УГА перейшов за Збруч, ситуативним союзником якої потім стали червоні. Вояки УГА намагалися втримувати зв'язок з командуванням Дієвої армії УНР. Очевидно, розрив з червоними був неминучий. У бригадах були таємні комітети у складі дуже довірених старшин: тодішні обставини вимагали великої обережности, бо деякі старшини, наприклад, поручник Яків Струхманчук, беззастережно служили більшовикам. Командант кінного полку отаман Юліян Шепарович, який був найбільш активним у протибільшовицькому русі, не вичекавши загального порозуміння, виступив збройно з кінним полком і пробився до Дієвої армії генерала Павленка[15], до якої приєднався 25 квітня 1920[1]. Третя галицька бригада не пішла за Шепаровичем, бо генерал Антон Кравс розумів, що підрозділ перебуває в несприятливому терені та мусить спершу дістати певні відомості про загальне протибільшовицьке повстання[15]. 6 червня його бригада увійшла до складу 7-ї Запорізької дивізії[1]. B Армії УНР також був командантом бронепотягу «Запорожець», брав участь у звільненні Галичини від червоних у серпні–вересні 1920. У бою біля станції Джурин «Запорожець» переміг більшовицького потяга «Коршуна» 16 (17) вересня[16].

Диктатор ЗУНР д-р Евген Петрушевич 1922 року вислав до нього листа з дорученням відновити бойову організацію на зразок «Волі», однієї з національних підпільних українських організацій у Галичині, яка, після приїзду полковника Евгена Коновальця до Львова, увійшла до складу Української Військової Організації[17]. По війні став засновником і першим директором Кооперативного Союзу в Станиславові[2], певний час мешкав поблизу цього міста[17].

З 1925 року — в дирекції Центросоюзу у Львові, з 1930 — його директор[2]. Деякий час очолював: спортовий клюб «Україна», до якого входили і члени УВО[18], комбатантську організацію «Молода Громада» у Львові. Працював у реклямній аґенції Романа Шухевича «Фама». У 1940—1944 роках як референт німецької «Хліборобської Централі» у Ґенеральній Губернії захищав інтереси українського селянства й української кооперації. Від 1944 — в еміграції.

Помер 28 липня 1949 у м. Мюнхені, центрі федеральної землі Баварії Федеративної Республіки (Західної) Німеччини.

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Галицька бригада Юліана Шепаровича.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 Мельничук, с. 714.
  3. Kołodziejówka. 1.) wieś, powiat stanisławowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1883 . — T. IV : Kęs — Kutno. — S. 281. (пол.)
  4. Šeparovyč Zenon // Блажейовський, Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Том 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — Львів — Київ : КМ Академія, 2004. — С. 432. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  5. Шепарович Лев // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—2003. — ISBN 5-7707-4048-5. — Т. 10. — С. 3840—3841.
  6. Мельничук, Б. Шепарович Юрій Зеновійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 714. — ISBN 978-966-528-318-8.
  7. Звіт дирекциї ц.к. II ґімназиї в Коломиї за рік шкільний 1900/1901. — Коломия : друкарня Михайла Білоуса, 1901. — С. 83.
  8. Звіт… II ґімназиї в Коломиї… 1901/1902… — С. 30, 71.
  9. Звіт… II ґімназиї в Коломиї… 1901/1902… — С. 42, 75.
  10. Звіт… II ґімназиї в Коломиї… 1903/1904… — С. 59, 79.
  11. У ТЕС стверджується, що закінчив гімназію в Станиславові (див.: Мельничук, с. 714.), очевидно, цісарсько-королівську польськомовну, оскільки українська була відкрита 1905 року (див.: Історія Української державної гімназії в Станіславові.), що, правдоподібно, є помилкою, оскільки серед її випускників 1904 року він відсутній (див.: Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stanisławowie za rok szkolny 1903/04. — Stanisławów : Nakładem Funduszu Naukowego, z drukarni i litografii Stanisława Chowańca w Stanisławowie, 1904. — S. 69—71. (пол.)).
  12. Книш, с. 41.
  13. Українська Галицька Армія: Матеріяли до історії. — Вінніпеґ : Видав хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1960. — Т. 2. — С. 345.
  14. Кваснюк, Я. Гуцульський полк морської піхоти та інші // Галицький кореспондент. — 2018. — 27 лист.
  15. 15,0 15,1 Струк, Л. Сумні дні ЧУГА і моя втеча (спомин) // Вісті Комбатанта. — 1975. — № 1.
  16. Шанковський, Л. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 82—84. — (Український архів, т. XXVII).
  17. 17,0 17,1 Книш, с. 14.
  18. Книш, с. 36.

Джерела

Зауваги