Юзеф Потоцький (урядник)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Дідич, урядник, дипломат
Юзеф Потоцький
Юзеф Потоцький на портреті
Юзеф Потоцький на портреті
Инші імена: Józef Potocki
Народження: близько 1735
Смерть: 14.12.1802
м. Відень, нині Австрійська Республіка
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Станіслав Потоцький, матір — Гелена із Замойських,, дружина — Анна Тереза з Оссоліньських, діти — Ян, Северин Антоній, Марія Анна
Робота: крайчий великий коронний, дипломат
Військова служба: ротмістр панцирної корогви
Політична діяльність: посол сеймів
Відзнаки: ордени Святого Станіслава, святого Александра Невського, Андрія Первозванного (два останні російські)
Примітки: граф, римо-католик

Юзеф Потоцький на Підгайцях гербу Срібна Пилява (пол. Józef Potocki z Podhajec; бл. 1735 — 14 грудня 1802, Відень) — польський шляхтич, магнат, дипломат, військовий і політичний діяч Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої), дідич численних маєтностей на теренах нинішньої Тернопільщини, граф.

Життєпис

Варіянт графського гербу Срібна Пилява

Народився близько 1735 року. Син познаньського воєводи, дідича маєтностей на Тернопільщині Станіслава Потоцького та його другої дружини Гелени Замойської, брат Вінцентія Потоцького (за даними Івана Бондарева, четвертий син батька[1]). Його дідом по батькові був великий коронний гетьман Юзеф Потоцький. Очевидно, що отримав добру освіту.

1756 року (у 21 рік[1]) був ротмістром панцирної корогви полку польного коронного гетьмана Вацлава Пйотра Жевуського, а з 1760—1761 — у полку королевича Фридерика. У 1760, 1762 роках був послом сеймів від Руського воєводства, 1764 — конвокаційного, від Подільського. Того ж року воював у лавах противників обраного королем Станіслава Августа Понятовського, коханця імператриці Єкатєріни ІІ. Після цього певний переховувався на теренах краю, також в Угорщині, однак потім таки визнав короля. У 1765—1766 роках доставив значну кількість золота для купівлі срібла, необхідного для роботи новозаснованого Варшавського монетного двору. На сеймі 1766 став членом коронної скарбової комісії. Був одним з активних учасників передрадомської конфедерації, для чого виклав близько 300000 злотих. 10 травня 1767 у Варшаві брав участь в нарадах опозиціонерів («мальконтентів») з Ніколаєм Рєпніним, на їх основі 27 травня в м. Судовій Вишні утворив конфедерацію Руського воєводства.

Після утворення Барської конфедерації лавірував між Варшавою та Баром. 12 жовтня 1767 року на урочистій авдієнції делегації з Корони запевняв царицю Єкатєріну ІІ у «вдячності нації за ласки». Через кілька днів під час власної зустрічі з Ніколаєм Рєпніним критикував самоволю Чорторийських, недавно призначену комісію, надмірне оподаткування шляхетських маєтностей.

Став «правою рукою» намісника Королівства Галичини та Володимирії Антона фон Перґена[2]. Влітку 1773 у Відні прийняв титул таємного радника з річним пенсіоном 400 дукатів. 23 серпня 1776 підписав акт Генеральної конфедерацій обидвої націй. 1782 року разом з обидвома синами у Львівському гродському суді вилегітимізувався зі шляхетства.

Значна частина його маєтностей потрапила на територію, окуповану московитами; через це виїжджав до Санкт-Петербургу з присяжними делегаціями. Під час перебування там звертався з проханням звільнити з ув'язнення Іґнація Потоцького.

Посідав уряд крайчого великого коронного (з 9 січня 1767 по 1780).

Помер 14 грудня 1802 у м. Відні, нині столиці Австрійської Республіки. Є певні підстави вважати, що він був похований у крипті костелу домініканів (нині катедра УГКЦ) у Тернополі[1].

Відзнаки

  • орден Святого Станіслава (9 травня 1766)
  • орден Святого Андрія[3]
  • святого Александра Невського (обидва — 12 липня 1776[4], Росія)

Маєтності

20 вересня 1759 отримав за дозволом короля відступлене братом Францішеком багате Лежайське староство. Державив старост Галицьке і Чорштинське (з 1763 до 31 травня, останній у списку). Після 1772-го значна частина його маєтностей перейшла Габсбурзькій монархії. Державив королівщини Кутківці, Пронятин (села Теребовельського повіту). В сумі 7-ми державних «номенклатур» його річний дохід становив бл. 131000 злотих. На підставі родинного укладу в Бродівському замку 26 лютого 1761 з братами Вінцентієм, Станіславом отримав у тимчасове посідання «Станиславівський ключ». Дідичну Студеницю над Дністром (Подільське воєводство), згідно конституції сейму 1767—1768, замінив на села Лежайського староства (Курилівка, Тарнавець та ін), зберігаючи дожиттєве її посідання. За остаточним родинним поділом у Варшаві (28—30 грудня 1770) набув:

  • Козівський ключ (Галицька земля; містечко Козова, 11 фільварків та сіл)
  • У Збаразькому князівстві отримав: Волочиськ із фільварками Староміщиною, Дорофіївкою
  • Станиславівський ключ (Галицька земля; Станиславів, 13 фільварків та сіл); у 1771 році продав Катажині Потоцькій з Коссаковських за 1148000 злотих
  • Тисменицький ключ (Галицька земля; Тисмениця, 9 сіл); річні інтрати — бл. 57000, відступив 1772 року Юзефові Чосновському за 1056960 зл.
  • Лисецький ключ (Галицька земля; містечко Лисець, 8 сіл)
  • На Поділлі — фільварки Карабчиїв, Бубнівка, Лозова; у Брацлавському воєводстві — «ключі» Бубнівський, Четвертинівський, багато сіл; також — маєтності в Польщі.

Після передчасної та бездітної смерті брата Францішека Ксаверія (пом.1771)[5] отримав з поділу частину його маєтностей: Тернопіль з 3-ма «ключами», 24 селами, запис для для дітей 1500000 злотих польських. Після брата Пйотра отримав частину його спадку в 1774. На передмістях Львова мав Личаків, Кривчиці. 1775 року виграв процес щодо Кротошинських маєтностей (Каліське воєводство, дідицтво-спадок діда Юзефа). 1777 року купив у Понятовських Язловецький ключ. Не виплатив обтяжуючої маєтності позики, яку взяли в Ґенуї, тому 1783 року відступив маєтність цісарсько-королівській скарбниці королівщини. Близько 1780 року набув: від Миколая Пясковського частину Барської волості (місто Мозирів та Мартинівку) в Летичівському повіті, від Оссолінських — Сідлище. Мав юридику «Нові Броди» у Варшаві, де в 1775—1776 роках осіли євреї з Бродів. Мав палаци у Львові (за єзуїтською фірткою), Варшаві (на вулиці Лєшно, № 700); кам'яницю в Кракові[6].

Сім'я

Дружина — Анна Тереза з графів на Тенчині Оссоліньських[5] (1746–1810), дочка волинського воєводи. Весілля відбулося 1760 року[1]. Її віном, зокрема, був м. Риманів (нині Польща). Діти:

  • Ян — від нього пішли ланьцутська та крешовицька гілки роду[5]
  • Северин Антоній — польський та російський державний діяч, куратор Харківського університету[7]
  • Марія Анна[6] (Анна Марія[1]) — дружина графа Яна Красіцького
  • N (пом. 1782) — дочка, хвора від народження[1].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Bondarew, I. Krajczy koronny Józef Potocki // Kurier Galicyjski. — 2017. — № 14 (282) (28 lipca – 8 sierpnia). (пол.)
  2. Аркуша, О. Анджей Потоцький: біографія політика на тлі українсько-польських відносин // Вісник Львівського університету. — Серія історична. — 2009. — С. 111.
  3. Бантыш-Каменский, Н. Списки кавалерам российских императорских орденов Св. Андрея Первозванного, Св. Екатерины, Св. Александра Невского и Св. Анны с учреждения до установления в 1797 году орденского капитула / подготовил П. А. Дружинин. — Москва : Трутень, Древлехранилище, 2005. — С. 93. (рос.)
  4. Бантыш-Каменский, Н. Списки кавалерам… — С. 154.
  5. 5,0 5,1 5,2 Żychliński, T. Potoccy herbu Pilawa // Złota ksiega szlachty polskiej. — Poznań, 1892. — Rocz. XIV. — S. 36—37. (пол.)
  6. 6,0 6,1 Szczygielski, W. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802)… — S. 75.
  7. Rostworowski, E., Skowronek, J. Potocki Seweryn h. Pilawa (1762—1829) // Polski Słownik Biograficzny. — 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 136—140. (пол.)

Джерела

  • Szczygielski, W. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1735—1802) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — 1—176 s. — S. 73—76. (пол.)

Посилання

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.