Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Монастириська)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Otheruses

Картка
Монастирська.Костел.Фасад.JPG

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (до 1945 року парафіяльний костел Внебовзяття Преcвятої Діви Марії, пол. Kościoł p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii) — мурована культова споруда в місті Монастириськах на Тернопільщині, Україна. Пам'ятка архітектури місцевого значення. Давніше у храмі були роботи видатного майстра Іоана Георгія Пінзеля. Нині — парафіяльна церква УАПЦ.

Історія

Свята Анна, 1761

Точний час будівництва невідомий. Польські мистецтвознавці Тадеуш Маньковський (Tadeusz Mańkowski) та Збіґнєв Горнунґ (Zbigniew Hornung) припускали, що цей мурований костел збудували незадовго до його консекрації (посвячення) в 1751 році. З цим припущенням погоджувався польський мистецтвознавець, директор Музею на Вавелі д-р Ян Островський[1]. Фундатором мурованої святині був місцевий дідич, львівський каштелян граф Юзеф Потоцький (бл.1695—1764[2])[3], однією з маєтностей якого також було село Семенівка поблизу Львова, де він і помер.

Будівництво костелу було пов'язане з культом ікони Матері Божої Болісної, який зародився в 1730—1740-х роках. Ікона спочатку перебувала в домі монастириського міщанина Анджея Яворского. Львівський латинський архиєпископ-митрополит Миколай Вижицький 1742 року визнав її чудотворною, після чого ікону перенесли до тодішнього дерев'яного костелу в місті. Невдовзі вона отримала срібні шати, які 1787 року конфіскувала нова, австрійська, влада, які замінили мідними шатами, виготовленими з фундушу о. Анджея Бриковского[4].

1747 року Юзеф Потоцький записав фундуш 4000 злотих для відправи богослужінь при головному вівтарі. 1754 року головний вівтар, проповідальниця (амвон) ще не були помальовані та позолочені, не було бічних вівтарів. 1761 року з фундушу, виставленого за о. Францішка Кєлярського, було здійснено оплату різьбярських робіт, виконаних Іоаном Георгієм Пінзелем, Антоном Штилем, та малярських — Солецьким[5]. Того ж року завершили основні роботи з декорації храму[6]. У 1774, 1781 роках згадана не закінчена дзвіниця. Наприкінці XVIII чи на початку XIX ст. в костелі з'явився ще один вівтар. У 1807 та 1810 роках австрійська влада конфіскувала значну частину предметів культу. 1837 року правдоподібно проводили невідомі будівельні роботи в костелі. 1892 року коштом парафіян відновлено ікону Матері Божої Болісної, яку прикрасили новими позолоченими шатами та короною. 1907 року костел був знову консекрований. 1925 року купили три дзвони, 1928 дах був вкритий бляхою, 1935-го проведено електрику, наступного — помалювали інтер'єр та почистили вівтарі[7].

30 листопада 1945 року більшовицька влада закрила костел, який невдовзі перетворила на магазин. За радянський час майже все оздоблення храму, вівтарі роботи Пінзеля було знищено (врятовано пошкоджену статую святої Анни). Останній пробощ о. Антоній Йонєц (Antoni Joniec) забрав зі собою під час переїзду до Польщі ікону Матері Божої Болісної, яку помістив в каплиці замку в Ланьцуті. 1950 року його братанок о. Казімєж Йонєц перевіз ікону до с. Боґдановіце (Bogdanowice) поблизу м. Ґлубчице (Głubczyce) Опольського воєводства на Шльонську Опольськім (Опольська Сілезія). З 1954 року ікона перебуває у бічному вівтарі костелу в Боґдановіце. 1991 року храм був переданий для користування вірним УАПЦ, незважаючи на прохання римокатоликів повернути їм святиню[8].

Опис

костел, Боґдановіце

Храм — тринавна базиліка — розташований у центрі міста, на північно-східному кінці колишнього ринку (вочевидь, ринкової площі); мурований, тинькований зовні та всередині. Cиметричний двоярусний фасад костелу з розвинутим центральним ризалітом вінчають дві вежі, на одній з яких є годинник.Головна нава з сіньми (вестибюлем, відповідають ширині та висоті презбітерію, з боків має сходові клітини на хори), з музичними хорами. Кути головної нави заокруглені[9]. В нижньому ярусі фасаду є чотири примокутних вікна, вище яких (бл. 0,7 м) розташовані комбіновані сандрики. На другому ярусі фасаду розташовані троє прямокутних вікон (одне на ризаліті, над яким — комбінований сандрик) та двоє круглих. Архітрав і гзимс антаблементу між першим та другими ярусами творять коло, в якому розташована ікона Матері Божої Ченстоховської (Белзької). Презбітерій однопрясловий, скерований на північ; вужчий, нижчий головної нави, в плані близький до квадрату. З боків презбітерію розташовані прямокутні приміщення захристій.

Костел мав головний вівтар, два бічні вівтарі, проповідальницю, балдахін (закінчений 1761 року), матеріал — поліхромоване, позолочене дерево, орнаментика рокайлева. Різьбярські роботи виконали, зокрема, Іоан Пінзель, Антон Штиль[10].

Невідомий на ім'я маляр Солецький (Solecki) виконав образи для вівтарів. Ним може Ян Солецький зі Станиславова, автор розписів вірменської катедри у Станиславові, або його родич. Ікони Святих Петра та Павла, Архангела Михаїла, які нині перебувають у с. Боґдановіце, Польща — це робота чеського майстра Ґустава Вацка (Ватцка)[11].

Мистецька проблематика

На думку д-ра Яна Островського:

  • проект будівлі має певний ступінь дилетантизму, тому його авторами могли бути чи цеховий будівничий, військовий інженер чи духівник, який займався архітектурою; певною аналогією храму є костел в Богородчанах та будівлі ксьондза Юзефа Каршніцкого в центральній Польщі
  • є суперечність між амбітними планами замовника (тринавний корпус, фасад з двома вежами, розбудована тильна сторона) та знаннями деталей плану. Деякі частини костелу (трактування півщитів над бічними навами, форма форма верхніх ярусів веж, примітивне стукко над головним входом) доводять, що первинний план не був до кінця реалізований, а певні зміни та доповнення запровадили в ХІХ ст., може близько 1837 року
  • просторова будова храму схожа на храми, проектовані послідовниками італійця Франческо Борроміні. Борромінізм був істотною частиною так званого декораційного стилю, створеного Лукасом Гільдебрандтом (Lucas Hildebrandt), який по-різному інтерпретували австрійські та чеські архітектори до кінця третьої чверти XVIII ст.
  • з австрійсько-чеського середовища походить архітектура, зокрема, Бернарда Меретина та Яна де Вітте[12].

На думку П. Красного та Я. Сіта, автором проекту головного вівтаря костелу був Бернард Меретин, а ця його робота була першою в галузі малої архітектури. Головний вівтар у Монастириськах був взірцем для створених пізніше, зокрема, в костелі місіонерів у Городенці (проект Меретина) та францисканців у Перемишлі (проект Петра Полейовського)[13].

Давніше Збіґнєв Горнунґ уважав, що автором частини різьб у костелі був відомий майстер Антоній Осінський, якого він уважав найкращим представником львівської школи. Однак більшість дослідників на основі архівних матеріалів та стильових ознак уважають, що це не відповідає дійсности.

Варто зауважити схожість деяких елементів костелу з елементами ратуші, костелу Внебовзяття та монастиря оо. Василіян в Бучачі, костелу Внебовзяття у Винниках біля Львова.

Див. також

Примітки

  1. Ostrowski, J. K. Kościół… — S. 90—91.
  2. Dymnicka-Wołoszyńska, H. Potocki Józef h. Pilawa (ok. 1695—1764) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zesz. 116. — S. 72. (пол.)
  3. Варто зауважити, що польські мистецтвознавці Пьотр Красни (Piotr Krasny) та Якуб Сіто (Jakub Sito) у своїй статті "«Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu" у примітках до С. 179 вказали, що фундатор храму Юзеф Потоцький помер 1751 року. Це — помилка, оскільки 1751-го в м-ку Залізцях помер коронний гетьман та краківський каштелян Юзеф Потоцький, дідич, зокрема, Тернополя, Збаража → див.: Link-Lenczowski A. Potocki Józef h. Pilawa (1673—1751) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 59, 71. (пол.). Також вони припускали, що дідич Бучача Микола Василь Потоцький причетний до спорудження костелу
  4. Ostrowski J. K. Kościół… — S. 84—85.
  5. Ostrowski J. K. Kościół… — S. 85.
  6. Ostrowski J. K. Kościół… — S. 92.
  7. Ostrowski J. K. Kościół… — S. 85—86.
  8. Ostrowski J. K. Kościół… — S. 86.
  9. Ostrowski, J. K. Kościół… — S. 87.
  10. Ostrowski J. K. Kościół… — S. 88.
  11. Ostrowski, J. K. Kościół… — S. 94.
  12. Ostrowski, J. K. Kościół… — S. 90—92.
  13. Krasny, P., Sito, J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu… — S. 178—179.

Джерела

Посилання