Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (пол. cerkiew Narodzenia Najświętszej Maryi Panny) — втрачена культова споруда колишнього села Нагірянки (тепер у межах м. Бучача на Тернопільщині). Парафіяльний храм мешканців Нагірянки.

Відомості

Наразі відсутні відомості про час будівництва церкви, особу чи осіб, які сприяли її зведенню, будівничих храму. Не виключено, що церкву могли збудувати або відбудувати вже після «турецьких воєн», як і бучацьку церкву Святої Покрови. Можливо, це відбулося вже після розмежування територій, які контролювали Республіка Обидвох Націй (більш поширена назва цієї держави — Річ Посполита) та Османська імперія, яке провели у серпні—жовтні 1680[1].

У березні 1757 року дідич Бучача, канівський староста Микола Василь Потоцький надав своїм привілеєм для церкви певне майно, однак пізніше привілей згорів. Тому дідич був змушений повторно видати новий, що зробив 20 січня 1764 у Бучачі. Зокрема, Микола Василь Потоцький записав «пляц», на якому розташовувалося помешкання священиків, сад на Нагірянці між садами Андруся Мерв'яковського і Стефана, зятя Пташника, три «шнури» сіножатей поблизу гостинця до Ромашівки, два «шнури» орного поля на «Пасічиську», що було на Івановому клині. Також цим своїм привілеєм він звільнив від будь-яких двірських і громадських повинностей, а саме чиншів, поборів, десятин та зобов'язав дотримуватися своїх спадкоємців. 20 вересня 1773 бучацький декан о. Стефан Климентій Салевич засвідчив, що копія цього привілею повністю відповідає оригіналу.

За відомостями генеральної візитації 17 липня 1761 «резиденція» пароха розташовувалася «із заходу», обійстя священика межувало з обійстям пароха церкви святого Миколая. За інвентаризацією з липня 1798 року церква посідала 23 «шнури» орного поля, три «шнури» сіножатей.

Точний час зникнення церкви невідомий, відомо, що вона не існувала на момент написання отцем-домініканцем Садоком Барончом книги «Pamiątki buczackie», надрукованої 1882 року у Львові.

Одним з парохів був о. Костянтин, згаданий у міських актах Бучача: місто надало йому «сад (пол. ogród) на пасіці на один день оранки».

Останнім парохом був бучацький декан УГКЦ о. Михайло Волянський. Після його смерті парафію приєднали до парафії при церкві святого Миколая.

У радянські часи під час будівництва приватного помешкання вище дитсадку «Сонечко» відкопали людські рештки. Не виключено, що власне на цьому місці міг бути цвинтар поблизу церкви, як це зазвичай було за часів Республіки Обидвох Націй.

Примітки

  1. Крикун, М. Подільське воєводство у XV—XVIII століттях: Справи і матеріали. — Львів, 2011. — С. 67. — ISBN 978-617-607-064-1.

Джерела

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.