Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Бучач)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (пол. cerkiew Narodzenia Najświętszej Maryi Panny) — втрачена культова споруда колишнього села Нагірянки, яке нині входить до складу м. Бучача, центру однойменного району на Тернопільщині, Україна. Парафіяльний греко-католицький храм мешканців Нагірянки.

Відомости

Наразі відсутні відомости про час будівництва церкви, особу чи осіб, які сприяли її зведенню, будівничих храму. Не виключено, що церкву могли збудувати або відбудувати на місці зруйнованої чи спаленої вже після «турецьких воєн», як і бучацьку церкву Святої Покрови. Кошти та матеріяли для будівництва, напевне, надали парафіяни; також не виключено, що до цього могли долучитися дідичі, правдоподібно, Потоцькі. Можливо[1], церкву спорудили вже після розмежування територій, які контролювали Республіка Обидвох Націй (більш поширена назва цієї держави — Річ Посполита) та Османська імперія, що провели у серпні—жовтні 1680 року[2].

У березні 1757 року дідич Бучача, канівський староста Микола Василь Потоцький видав привілей, в якому записав для церкви певне майно, однак пізніше документ згорів. Тому дідич був змушений повторно видати новий, що зробив 20 січня 1764 року в Бучачі. Зокрема, Микола Василь Потоцький записав «пляц», на якому розташовувалося помешкання священиків, сад у Нагірянці між садами Андруся Мерв'яковського і Стефана, зятя Пташника, три «шнури» сіножатей поблизу гостинця до Ромашівки, два «шнури» орного поля на «Пасічиську», що було на Івановому клині. Також цим своїм привілеєм він звільнив підданих церкви від будь-яких двірських і громадських повинностей, а саме чиншів, поборів, десятин, та зобов'язав дотримуватися цього своїх спадкоємців. 20 вересня 1773 року бучацький декан о. Стефан Климентій Салевич засвідчив, що копія цього привілею повністю відповідає оригіналу.

За відомостями генеральної візитації 17 липня 1761 року, «резиденція» пароха розташовувалася «із заходу», обійстя священика межувало з обійстям пароха церкви святого Миколая. За інвентаризацією з липня 1798 року церква посідала 23 «шнури» орного поля, три «шнури» сіножатей.

Точний час зникнення церкви невідомий, відомо, що вона не існувала на момент написання отцем-домініканцем Садоком Барончем книги «Pamiątki buczackie», надрукованої 1882 року у Львові.

Одним з парохів був о. Костянтин, згаданий у міських актах Бучача: місто надало йому «сад (пол. ogród) на пасіці на один день оранки».

Останнім парохом був бучацький декан УГКЦ о. Михайло Волянський. Після його смерти парафію приєднали до парафії при церкві святого Миколая.

У радянські часи під час будівництва приватного помешкання вище дитсадку «Сонечко» викопали людські рештки. Не виключено, що власне на цьому місці міг бути цвинтар поблизу церкви, як це зазвичай було за часів Республіки Обидвох Націй[1].

Примітки

  1. 1,0 1,1
  2. Крикун, М. Подільське воєводство у XV—XVIII століттях: Справи і матеріали. — Львів, 2011. — С. 67. — ISBN 978-617-607-064-1.

Джерела

Зауваги