Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Otheruses

Картка
Zarvanytsia 2015.JPG

Церква Пресвятої Трійці та Покрови Пресвятої Богородиці — мурована християнська культова споруда, пам'ятка архітектури місцевого значення в селі Зарваниці Теребовлянського району на Тернопільшині, Україна. Парафіяльний храм Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Тернопільсько-Зборівської митрополії Української Греко-Католицької церкви. Належать до 3арваницького духовного центру УГКЦ. Споруджена у 1747—1754 роках. У церкві зберігається чудотворна ікона Божої Матері Зарваницької, коронована 1867 року. У давніших джерелах церква Святої Трійці[1][2].

Історичні відомості

Вівтар
Проповідальниця, 2017

У Зарваниці існувала дерев’яна церква, яка згоріла, за одними даними, 1747 року[3], за іншими — 1754-го[4][5]. Тому церковна громада села почала будівництво мурованого храму з каменю (в стилі бароко)[3]. На місці, де була дерев'яна церква, що згоріла[4], отець Петро Білинський, місцевий парох від 1897 року[6], поставив кам'яний хрест[7].

1754 року[8] за фінансової допомоги тодішнього власника села, шляхтича Мйончинського (за даними Лідії Квич, це Пйотр Мйончинський[9], Г. Івахів, Н. Ціхольської — це А. Мйончинський[7]) завершено спорудження мурованого храму, який будували із каміння, взятого зі зруйнового кримськими татарами замку в Полісюках. Це був четвертий храм з часу заснування Зарваниці, чин освячення якого провів отець Ілля Білинський[10].

Одразу після завершення будівництва до церкви перенесли дві чудотворні ікони — Богородиці (встановили над лівим бічним престолом) і Розп’ятого Спасителя (в головному престолі)[10]. Чудотворну ікону («образ») Розп'ятого Спасителя, короновану за дозволом Бенедикта XIV, Папи Римського, 1742 року за присутности Київського унійного (греко-католицького) архиєпископа-митрополита Атаназія Шептицького, після пожежі 1754 року перенесли до цього храму (нині ікона встановлена з лівого боку храму). Під чудотворною іконою Розп'ятого Спасителя розташована корона зі щирого срібла, на якій зроблений напис: «Розп'ятий Христе Царю за всіх нас; не посіщай, просимо Тебе, мором Бережани; посіщай їх в щедротах усердно молим Тебе. Да здрави многих і в небі хвалити Тебе» (1772—1773).

26 червня 1774 року в своїй маєтности Ситне (Sitno)[11] (нині село в околицях Радивилова, Рівненщина) відомий меценат та фундатор Микола Василь Потоцький гербу Золота Пилява підписав власний заповіт, в якому призначив для церкви 8000 польських злотих[12].

1784 року живописець Андрій Солецький виконав розписи в церкві, які 1859 року відновив живописець Антоній Качмарський (коштом парафіян та пароха о. Івана Мандичевського)[8].

1867 року з ініціативи греко-католицького пароха у Зарваниці отця Порфирія Мандичевського, посла до Галицького сейму[13], відбулася коронація Зарваницької ікони Матері Божої, за переказами, «при співучасті численного духовенства й соток тисячі народа». Корону привіз із Риму о. П. Мандичевський, який разом із митрополитом Кир Спиридоном Литвиновичем й іншими священиками їздив туди на торжество канонізації священомученика Йосафата Кунцевича.

За совітів церкву закрили та використовували як зерносховище. Чудотворні ікони вимушено зберігалися у місцевих жителів удома, а до церкви їх повернули лише 1988 року.

23 листопада 1989 року о. Василь Семенюк спільно із о. Зиновієм Монастирським та о. Іваном Якимівим вперше після 50-річної перерви відправив Службу Божу в церкві. 1991 року з активною допомогою парафіян Зарваниці та навколишніх сіл і семінаристів було відбудовано капличку біля джерела, відремонтовано знищений храм[4].

2006 року чудотворну ікону вмонтували в дубовий різьблений кіот. Паралельно на протилежному боці є копія ікони розп’ятого Ісуса з втраченого нині оригіналу. Автором обидвох іконостасів був Степан Скіра з групою різьбярів із Жовкви на Львівщині[14].

Крім двох чудотворних ікон у церкві є ще одна реліквія — мощівниця з мощами мучеників часів раннього християнства.

Короткий опис

З архітектурної точки зору зовні церква є доволі простою, споруда лаконічна, сувора, позбавлена великої кількості прикрас. Будівля — однонавна, мурована, хрещата на плані, з невисоким цоколем з нетинькованого муру, тинькована зовні та всередині. Поверхню одноярусного фасаду розчленовують шість пілястр тосканського ордеру, з яких по дві спарених розташовані поблизу лівого та правого країв. Вхідний портал обрамлений парою пілястр тосканського ордеру, які тримають трикутний фронтон. Над ним розташований балкон з прямокутним вікном. Невисокий карниз відмежовує фасад від фронтону над ним, на якому — п'ять різьблених з каменю вазонів. На розташованому найвище вазоні встановлено позолочений хрест. Двосхилий дах увінчує висока відкрита маківка (сиґнатурка). Бічні фасади нави мають по чотири пілястри та два прямокутних вінка. З обидвох боків до нави прибудовано каплиці.

Апсида — закруглена на плані, до неї прилягають дві прямокутні на плані прибудови. Поверхня заокругленої частини апсиди розчленована двома пілястрами, також пілястри відмежовують заокруглену частину апсиди від плоскостінних. В апсиді є троє вікон, одне з яких, менших розмірів — кругле, розташоване за головним вівтарем.

Балдахін проповідальниці, розташованої при південній стіні нави, декорований лямбрекіном, який завершує композиція Боже сяйво зі статуєю Господа по центру в оточенні голівок янголів. Також на балдахіні є картуш з короною, в полі якого розташований різьблений герб Золота Пилява. Можна припустити, що це пов'язане з особою, яка була доброчинцем церкви та належала до роду, що печатався гербом Золота Пилява (ймовірно, цим меценатом міг бути згаданий вище Микола Василь Потоцький). Кіш проповідальниці прикрашений кількома різбленими статуями, очевидно, євангелистів[15].

Неподалік храму розташована мурована дзвіниця з двома парами дзвонів, велика каплиця, у якій відправляються Богослужіння під час відпустів, та камінна колона з різьбленою статуєю Богородиці.

Мистецька проблематика

Найбільший інтерес мистецтвознавців становлять фігури, очевидно, Господа Вседержителя та чотирьох євангелистів, якими прикрашена проповідальниця, а також балдахін. Наразі вони не були предметом широкого вивчення дослідниками. На думку українського мистецтвознавця Бориса Шенгери, поверховий огляд робіт свідчить, що це — творіння одного з майстрів, представника Львівської школи скульпторів (або Львівської барокової школи), який, імовірно, міг бути пов'язаний з Йоаном Пінзелем.

Оздоблення церкви вивчає нині польська мистецтвознавиця Аґата Двожак (Agata Dworzak).

Світлини

Примітки

  1. Zarwanica 2.) Z, wś, pow. podhajecki — S. 428.
  2. Бубній, П. Зарваницький духовний центр // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 619. — ISBN 966-528-197-6.
  3. 3,0 3,1 о. Фірман, В. Зарваниця… — С. 11.
  4. 4,0 4,1 4,2 Марійський духовний центр
  5. У статті про Зарваницю у виданні «Тернопільщина. Історія міст і сіл» вказано, що згоріла 1753 року, о збудована у 1747—1753 роках → див.: Івахів, Г., Ціхольська, Н. Зарваниця… — С. 263—265.
  6. (Медведик, П Білинський Петро Степанович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 132–133. — ISBN 966-528-197-6.
  7. 7,0 7,1 Івахів, Г., Ціхольська, Н. Зарваниця… — С. 263.
  8. 8,0 8,1 Бакович, О.. Майстри сакрального образотворчого мистецтва Західного Поділля другої половини XVIII століття // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство / редкол.: М. Є. Станкевич, О. М. Голубець, Л. А. Кондрацька [та ін.] ; голов. ред. О. С. Смоляк. — Тернопіль : ТНПУ, 2014. — Вип. 1. — С. 223.
  9. Очевидно, це Пйотр Міхал Мйончинський (Piotr Michał Miączyński) гербу Сухекомнати, 16951776, холмський каштелян, чернігівський воєвода → див.: Sowa, A. Miączyński Piotr Michał // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 564. (пол.)
  10. 10,0 10,1 Церква Пресвятої Трійці та Покрови Пресвятої Богородиці.
  11. Barącz, S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 65. (пол.)
  12. Там само. — S. 63.
  13. Чорновол, І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — іл. — C. 158. — (Львівська сотня).
  14. Квич, Л. Ікона Зарваницької Богородиці: мистецький аспект // Наукові записки ТНПУ імені Володимира Гнатюка. Серія : Мистецтвознавство. — 2013. — № 1. — С. 177-178.
  15. Варто додати, що фігурами євангелистів були прикрашені проповідальниці таких костелів, як: Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в с. Наварії (околиці Львова, автор проекту Бернард Меретин) → див.: Ostrowski, J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Secesja», 1993. — T. 1. — 364 il. — S. 53—64. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2; Святої Трійці в Микулинцях → див.: Ostrowski, J. K. Kościół p.w. Św. Trójcy i klasztor Misjonarzy w Mikulińcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — S. 53—64. — ISBN 83-85739-34-3; бернардинів у м-ку Гвіздци (Івано-Франківщина) → див.: Betlej, A. Kościół p. w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Panny Marii i klasztor bernardynów w Gwoźdźcu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — T. 4. — 402 il. — S. 27. — ISBN 83-85739-34-3; кармелітів у Новому Милятині (сюди потрапили з костелу картмелітів узутих у Львови) → див.: Nowacki, D. Kościół p. w. Świętego Krzyża i dom zakonny (plebania) w Milatynie Nowym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — T. 4. — S. 75. — ISBN 83-85739-34-3; проповідальниця костелу Всіх Святих у селі Годовиці поблизу Львова (проект Бернарда Меретина) була декорована двома різьбленими статуями → див.: Ostrowski, J. K. Kościół parafialny p.w. Wszystkich Świętych w Hodowicy // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 1. — S. 34.

Джерела

  • Івахів, Г., Ціхольська, Н. Зарваниця // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 263—265. — ISBN 978-966-457-246-7.
  • Квич, Л. З історії Марійського духовного центру Зарваниця // Наукові записки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. — Серія «Історичне релігієзнавство». — 2011. — Випуск 5. — С. 111—121.
  • о. Фірман, В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — 60 с.
  • Krasny, P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780) // Rocznik Historii Sztuki. — Warszawa, 2005. — № 30. — S. 183—185. (пол.)
  • Zarwanica 2.) Z, wś, pow. podhajecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.)
— S. 427—428. (пол.)

Посилання