Фарний костел (Бучач)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук

Фарний костел Матері Божої — втрачений римо-католицький парафіяльний храм у м. Бучачі (нині на Тернопільщині). Фундатори — дідичі поселення Міхал Авданець гербу Абданк, його сини Міхал і Теодорик.

Відомості

Стара вхідна брама

Перший костел у Бучачі фундували 1373 року[1] водночас зі створенням римо-католицької парафії[2]. Старіші дані про дату фундації — 28 липня 1379[3] — тепер дослідники трактують як повторний фундуш .

1401 року Міхал і Теодорик з Бучача, сини Міхала Авданця[4] (на думку А. Бонєцького, правдоподібно, сини Міхала Авданця[5]) видали новий засновний документ, в якому стверджувалося, що костел заново збудований та забезпечений[5].

Правдоподібно, храм був збудований або в останній чверті XIV-го, або у XV ст.[6] На думку д-ра Михайла Станкевича, кам'яним храм став наприкінці XV ст.[7]

Дідич міста Миколай Бучацький-Творовський[8] — зять протестанта-кальвініста, князя Миколи Христофора Радзивіла «Чорного»[9], маршалка і великого канцлера литовського[8] — був кальвіністом, сприяв поширенню цієї течії християнства, перетворив фарний костел на кальвінський збір за свого життя[10]. У руках кальвіністів будівля перебувала до кінця XVI ст.[6] Для використання римо-католикам фарний костел повернула, за одними даними, дочка М. Бучацького-Творовського Катажина[11], за іншими, його син Ян Кшиштоф, який свого часу змінив обряд на католицький, а ставши дідичем Бучача, також запровадив у костелі набоженство до святого Розарію (nabożeństwo różańcowe)[12].

У надвечір'я Святого Валентина 1643-го у львівському замку (очевидно, Високому або Низькому) Марія Могилівна-Потоцька записала фундуш розміром 2000 злотих під 8 % річних для фарного костелу в Бучачі[13].

Від 1663 року при фарному костелі діяла препозитура з упосаженням[14] 10000 флоринів. Занотовано, що 1667 року (володіння містом Яном Потоцьким[15]) при храмі діяли школа, яка мала ректора, шпиталь (ним опікувався препозит) на 8 осіб водночас[16].

Храм сильно постраждав після турецько-татарських нападів 1672, 1676 років, зокрема, втратив склепіння; відновлений у 1709—1710 роках[6].

Антепендій часів Пінзеля

Костел (велика ймовірність, що він був ґотичним) перед його розбиранням був кам'яним, тинькованим, однонавним, з двома бічними каплицями (справа — каплиця святої Анни, яка мала двері й три вікна, зліва — каплиця Пречистої Діви Марії з гори Кармель[17]) вежею від фронту. Вівтарі та решта предметів культу були зроблені здебільшого на початку XVIII ст.[6]

У записах метричних книг хрещень і поховань бучацьких костелів можна довідатись, що неодноразово хресними батьками були дідичі міста (зокрема, фундатор Бучацького монастиря ЧСВВ Стефан Александер Потоцький, його син Микола Василь), гості (генерал-ад'ютант короля Швеції Карла ХІІ Андерс (Єнджей)[18] Тиллденкрон, львівський староста Йоахім Потоцький та інші[19].

Антепендій часів Пінзеля

З канонічними візитаціями храм відвідували: 20 жовтня 1740 — латинський архиєпископ Львова Миколай Вижицький, 12 серпня 1754 — єпископ Бакеу Станіслав Раймунд Єзерський[20].

У костелі служили ксьондзи: Станіслав Рикала, Стефан Броньовський,[21] Томаш Пашковський (з 1674), Павел Розмисловський, Станіслав Мрочек (з 1702),[22] Єжи Якуб Стронкевич (з 1704), Александер Юзеф Млодкевич (з 1711, перед цим пробощ у Бариші, з 1716 — теребовельський декан РКЦ, помер 28 липня 1740), Антоній Вілінський (з грудня 1740, до кінця існування храму),[23] Томаш Венгерський.

1715 року А. Ю. Млодкевич заснував «Шкаплірне братство» (або «Братство святого Скапулярію», пол. Bractwo Szkaplierza Matki Najświętszej), його протекторами зі шляхетського стану стали дідичі міста. Перші вибори у братстві відбулися 20 липня того року. У жовтні 1760 тут мали місію оо. місіонери з Городенки, під час якої дві вдови — Барбара Коваліха та Маріанна Ґуттерська — змінили обряд з лютеранського. Десь тоді дідич Бучача М. В. Потоцький розпорядився розбирати храм, на місці якого мали будувати новий його коштом. З цього приводу 21 березня 1761 в Бучачі, після дозволу львівського латинського архиєпископа Вацлава Героніма Сєраковського, видав привілей[24], в якому записав фундуш для будівництва нового парафіяльного костелу[6].

Фарний костел вирішили замінити на новий кам'яний на початку XVIII ст., однак розбирати його почали восени 1760 за вказівкою канівського старости М. В. Потоцького[25] після того, як отримали дозвіл В. Г. Сераковського. За сприяння М. В. Потоцького новий костел збудували у 1761–1763 роках, на думку З. Горнунга, за планом Мартина Урбаніка[26] (також припускають, що це міг бути його компаньйон Бернард Меретин). У фундаційній грамоті на новий костел М. В. Потоцький не згадує грамоту М. Абданка[27]. 14 серпня 1763 року В. Г. Сераковський, який приїхав до Бучача з Дунаєва (околиця Перемишлян)[28], під час канонічної візитації посвятив (консекрував) костел[29] та п'ять вівтарів[30].

Збережена до наших днів стара брама в мурі довкола території костелу була споруджена у XVII—XVIII ст.[31] На її таблиці зберігся напис латиною:
TE DECET HYMNUS DEUS
IN SION ET TIBI REDDETUR VOTUM
IN IERUSALEM Ps. 64.

Д-р Микола Бевз не виключає можливості, що фарний костел міг бути зображений на антепендіях майстра Пінзеля чи його помічників, які збереглися до наших днів.

Усипальниця

За даними Шимона Старовольського,[6] у старому фарному[27] костелі були поховані (за тодішніми традиціями) представники Бучацьких гербу Абданк (зокрема, Давид — фундатор побудови бічного вівтаря[32]), Творовських-Бучацьких, зокрема, Ян Творовський (Бучацький), була присвячена йому мідна позолочена таблиця з епітафією; Ян Кшиштоф Бучацький-Творовський, була його надгробна таблиця з епітафією, встановлена братом Єжи Войцехом[33], дружина Миколая Бучацького-Творовського Анна Магдалена з князів Радзивілів[34], Потоцьких — до побудови домініканського костелу в Золотому Потоці (зокрема, Бернард, Анджей[35](Єнджей)[36]), була пам'ятна таблиця з епітафією коронного стражника Миколая Потоцького; встановлення пам'ятних таблиць з епітафіями або поховання представників роду Потоцьких в костелі Бучача викликає інтерес у дослідників історії міста (в ті часи в криптах храмів ховали представників родини фундаторів храму та споріднених шлюбними зв'язками родів, що підтверджене самими представниками цієї гілки Потоцьких у костелі Золотого Потоку).

Тіла осіб, похованих у старому фарному костелі Бучача, перепоховали у криптах новозбудованого храму[29].

Див. також

Примітки

  1. Михайловський, В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — 2009. — № 5 (488). — С. 42. — ISSN 0130-5247.
  2. Стоцький, Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996). — Львів : Місіонер, 1997. — С. 37. — ISBN 966-7086-24-0.
  3. Barącz, s. 5; 87; 158.
  4. Михайловський, В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI ст. — К. : Темпора, 2012. — С. 120.
  5. 5,0 5,1 Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 216.
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 6,4 6,5 Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 16.
  7. Станкевич, М. Бучач та околиці. — Львів : СКІМ, 2010. — С. 99. — ISBN 966-95709-0-4.
  8. 8,0 8,1 Barącz, s. 46.
  9. Lulewicz, H. Radziwiłł Mikołaj zwany Czarnym h. Trąby (1515—1565) // Polski Słownik Biograficzny. — 1987. — T. XXX. — S. 343—346.
  10. Barącz, s. 5—6.
  11. Smoliński, A. Buczacz — perła podolskiego baroku // Wiadomości Historyczne. — Warszawa, lipiec-sierpień 2011. — S. 56.
  12. Barącz, s. 47.
  13. Barącz, s. 89.
  14. фінансове забезпечення
  15. Czyż, A. S., Gutowski, B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa, 2009. — S. 16. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C, zeszyt 3). — ISBN 978-83-60976-45-6.
  16. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 15—16.
  17. Aneks I // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — S. 26.
  18. Barącz, s. 100.
  19. Там само. — S. 99—100.
  20. Там само. — S. 91.
  21. Там само. — S. 101.
  22. Там само. — S. 102.
  23. Там само. — S. 103.
  24. Там само. — S. 91—96.
  25. Barącz, s. 92.
  26. Ostrowski, J. К. Wstęp // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, 2010. — T. 18. — S. 8. — ISBN 978-83-89273-79-6.
  27. 27,0 27,1 Barącz, s. 93.
  28. Dzieduszycki, М. Żywot Wacława Hieronima Sierakowskiego arcybiskupa lwowskiego. — Kraków, 1868. — S. 162.
  29. 29,0 29,1 Barącz, s. 97.
  30. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 17.
  31. Ostrowski J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 21.
  32. Barącz, s. 87—88.
  33. Там само. — S. 46—48.
  34. Kotłubaj, E. Galerja Nieświeżska portretów Radziwiłłowskich. — Wilno, 1857. — S. 245.
  35. Skrzypecki, Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole, 2010. — S. 232. — ISBN 978-83-927244-4-5.
  36. Barącz, s. 88.

Джерела

Зауваги

Ambox content.png

Information icon4.svg