Фарний костел (Бучач)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук

Фарний костел Матері Божої, або бучацька фара — втрачений римо-католицький парафіяльний храм у м. Бучачі (нині на Тернопільщині). Фундатори — дідичі поселення Міхал Авданець гербу Абданк, його сини Міхал і Теодорик.

Відомості

Стара вхідна брама

Дарчу для першого костелу в Бучачі написав 1373 року[1] водночас зі створенням тут римо-католицької парафії[2], очевидно, Міхал Авданець, який незадовго до цього отримав Бучач та ще кілька маєтностей від князя Владислава Опольського як надання на основі феодального права. Старіші дані про дату цієї фундації — 28 липня 1379[3] — тепер дослідники (зокрема, професор Єжи Сперка) трактують як повторну дарчу.

Свого часу Владислав Семкович уважав, що: фактом є те, що 1379 року Бучач був містом, локованим на німецькому праві; дарча Міхала Авданця могля бути поновленням давнішої, а той костел міг постраждати від литовських нападів[4].

1401 року Міхал і Теодорик з Бучача, сини Міхала Авданця[5] (на думку Адама Бонєцького, правдоподібно, сини Міхала Авданця[6]) видали новий засновний документ, в якому стверджувалося, що костел заново збудований та забезпечений[6].

Правдоподібно, храм збудували або в останній чверті XIV-го, або у XV ст.[7] На думку д-ра Михайла Станкевича, кам'яним костел став наприкінці XV ст.[8]

Дідич міста Миколай Бучацький-Творовський[9] — зять протестанта-кальвініста, князя Миколи Христофора Радзивіла «Чорного»[10], маршалка і великого канцлера литовського[9] — був кальвіністом, сприяв поширенню цієї течії християнства, перетворив фарний костел на кальвінський збір за свого життя[11]. У руках кальвіністів будівля перебувала до кінця XVI ст.[7] Для використання римо-католикам фарний костел повернула, за одними даними, дочка М. Бучацького-Творовського Катажина[12], за іншими, його син Ян Кшиштоф, який свого часу змінив обряд на католицький, а ставши дідичем Бучача, також запровадив у костелі набоженство до святого Розарію (nabożeństwo różańcowe)[13].

У надвечір'я святого Валентина 1643-го у львівському замку (очевидно, Високому або Низькому) Марія Могилівна-Потоцька написала дарчу обсягом 2000 злотих під 8 % річних для фарного костелу в Бучачі[14].

Від 1663 року при фарному костелі діяла препозитура з грошовим забезпеченням у 10000 флоринів. Занотовано, що 1667 року (час володіння містом Яном Потоцьким[15]) при храмі діяли школа, яка мала ректора, шпиталь (ним опікувався препозит) на 8 осіб водночас[16].

Фара сильно постраждала після турецько-татарських нападів 1672, 1676 років, зокрема, втратила склепіння; відновили її в 1709—1710 роках[7].

Антепендій часів Пінзеля

Костел (велика ймовірність, що храм був ґотичним) перед його розбиранням був кам'яним, тинькованим, однонавним, з двома бічними каплицями (справа — каплиця святої Анни, яка мала двері й три вікна, зліва — каплиця Пречистої Діви Марії з гори Кармель[17]) вежею від фронту. Вівтарі та решта предметів культу були зроблені здебільшого на початку XVIII ст.[7]

У записах метричних книг хрещень і поховань бучацьких костелів можна довідатися, що неодноразово хресними батьками були дідичі міста (зокрема, засновник Бучацького монастиря ЧСВВ Стефан Александер Потоцький, його син Микола Василь), гості (генерал-ад'ютант короля Швеції Карла ХІІ Андерс (Єнджей)[18] Тиллденкрон, львівський староста Йоахім Потоцький та інші особи[19].

Антепендій часів Пінзеля

З канонічними візитаціями храм відвідували: 20 жовтня 1740 — латинський архиєпископ Львова Миколай Вижицький, 12 серпня 1754 — єпископ Бакеу Станіслав Раймунд Єзерський[20].

У костелі служили ксьондзи: Станіслав Рикала, Стефан Броньовський,[21] Томаш Пашковський (з 1674), Павел Розмисловський, Станіслав Мрочек (з 1702),[22] Єжи Якуб Стронкевич (з 1704), Александер Юзеф Млодкевич (з 1711, перед цим пробощ у Бариші, з 1716 — теребовельський декан РКЦ, помер 28 липня 1740), Антоній Вілінський (з грудня 1740, до кінця існування храму),[23] Томаш Венгерський.

1715 року А. Ю. Млодкевич заснував «Шкаплірне братство» (або «Братство святого Скапулярію», пол. Bractwo Szkaplierza Matki Najświętszej), його протекторами зі шляхетського стану стали дідичі міста. Перші вибори у братстві відбулися 20 липня того року. У жовтні 1760 тут мали місію оо. місіонери з Городенки, під час якої дві вдови — Барбара Коваліха та Маріанна Ґуттерська — змінили обряд з лютеранського. Десь тоді дідич Бучача М. В. Потоцький розпорядився розбирати храм, на місці якого мали будувати новий його коштом. З цього приводу 21 березня 1761 в Бучачі, після дозволу львівського латинського архиєпископа Вацлава Героніма Сєраковського, видав привілей[24], в якому записав дарчу для будівництва нового парафіяльного костелу[7].

Фарний костел вирішили замінити на новий кам'яний на початку XVIII ст., однак розбирати його почали восени 1760 за вказівкою канівського старости М. В. Потоцького[25] після того, як отримали дозвіл В. Г. Сераковського. За сприяння М. В. Потоцького новий костел збудували у 1761–1763 роках, на думку Збіґнєва Горнунга, за планом Мартина Урбаніка[26] (також припускають, що це міг бути його компаньйон Бернард Меретин). У дарчій грамоті на новий костел М. В. Потоцький не згадує грамоту М. Авданця[27]. 14 серпня 1763 року В. Г. Сераковський, який приїхав до Бучача з Дунаєва (околиця Перемишлян)[28], під час канонічної візитації посвятив (консекрував) костел[29] та п'ять вівтарів[30].

Збережена до наших днів стара брама в мурі довкола території нинішнього парафіяльного костелу була споруджена у XVII—XVIII ст.[31] На її таблиці зберігся напис латиною:
TE DECET HYMNUS DEUS
IN SION ET TIBI REDDETUR VOTUM
IN IERUSALEM Ps. 64.

Д-р Микола Бевз не виключає можливості, що фарний костел міг бути зображений на антепендіях майстра Пінзеля чи його помічників, які збереглися до наших днів.

Усипальниця

За даними о. Шимона Старовольського S. J.[7], у старому фарному[27] костелі були поховані (за тодішніми традиціями) представники Бучацьких гербу Абданк (зокрема, Давид — фундатор побудови бічного вівтаря[32]), Творовських-Бучацьких, зокрема, Ян Творовський (Бучацький), була присвячена йому мідна позолочена таблиця з епітафією; Ян Кшиштоф Бучацький-Творовський, була його надгробна таблиця з епітафією, встановлена братом Єжи Войцехом[33], дружина Миколая Бучацького-Творовського Анна Магдалена з князів Радзивілів[34], Потоцьких — до побудови домініканського костелу в Золотому Потоці (зокрема, Бернард, Анджей[35](Єнджей)[36]), була пам'ятна таблиця з епітафією коронного стражника Миколая Потоцького; встановлення пам'ятних таблиць з епітафіями або поховання представників роду Потоцьких в костелі Бучача викликає інтерес у дослідників історії міста (в ті часи в криптах храмів ховали представників родини фундаторів храму та споріднених шлюбними зв'язками родів, що підтверджене самими представниками цієї гілки Потоцьких у костелі Золотого Потоку).

Тіла осіб, похованих у старому фарному костелі Бучача, перепоховали у криптах новозбудованого храму[29].

Див. також

Примітки

  1. Михайловський, В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — 2009. — № 5 (488). — С. 42. — ISSN 0130-5247.
  2. Стоцький, Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996). — Львів : Місіонер, 1997. — С. 37. — ISBN 966-7086-24-0.
  3. Barącz, s. 5; 87; 158.
  4. Semkowicz, W. Ród Awdańców w wiekach średnich (ciąg dalszy) // Roczniki Towarzystwa Przyjaciół Nauk Poznańskiego. — 1917. — T. 44. — S. 280 [120].
  5. Михайловський, В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI ст. — К. : Темпора, 2012. — С. 120.
  6. 6,0 6,1 Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 216.
  7. 7,0 7,1 7,2 7,3 7,4 7,5 Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 16.
  8. Станкевич, М. Бучач та околиці. — Львів : СКІМ, 2010. — С. 99. — ISBN 966-95709-0-4.
  9. 9,0 9,1 Barącz, s. 46.
  10. Lulewicz, H. Radziwiłł Mikołaj zwany Czarnym h. Trąby (1515—1565) // Polski Słownik Biograficzny. — 1987. — T. XXX. — S. 343—346.
  11. Barącz, s. 5—6.
  12. Smoliński, A. Buczacz — perła podolskiego baroku // Wiadomości Historyczne. — Warszawa, lipiec-sierpień 2011. — S. 56.
  13. Barącz, s. 47.
  14. Barącz, s. 89.
  15. Czyż, A. S., Gutowski, B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa, 2009. — S. 16. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C, zeszyt 3). — ISBN 978-83-60976-45-6.
  16. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 15—16.
  17. Aneks I // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — S. 26.
  18. Barącz, s. 100.
  19. Там само. — S. 99—100.
  20. Там само. — S. 91.
  21. Там само. — S. 101.
  22. Там само. — S. 102.
  23. Там само. — S. 103.
  24. Там само. — S. 91—96.
  25. Barącz, s. 92.
  26. Ostrowski, J. К. Wstęp // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawniej Rzeczypospolitej. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, 2010. — T. 18. — S. 8. — ISBN 978-83-89273-79-6.
  27. 27,0 27,1 Barącz, s. 93.
  28. Dzieduszycki, М. Żywot Wacława Hieronima Sierakowskiego arcybiskupa lwowskiego. — Kraków, 1868. — S. 162.
  29. 29,0 29,1 Barącz, s. 97.
  30. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 17.
  31. Ostrowski J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 21.
  32. Barącz, s. 87—88.
  33. Там само. — S. 46—48.
  34. Kotłubaj, E. Galerja Nieświeżska portretów Radziwiłłowskich. — Wilno, 1857. — S. 245.
  35. Skrzypecki, Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole, 2010. — S. 232. — ISBN 978-83-927244-4-5.
  36. Barącz, s. 88.

Джерела

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.