Стефан Потоцький (референдар)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Дідич, урядник, державний діяч, військовик
Стефан Потоцький
Инші імена: Stefan Potocki
Народження: ймовірно, 1665
м. Галич, нині Україна
Смерть: 5.05.1730
м. Львів, нині Україна
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Павел Потоцький, матір — Елєонора із Салтикових, дружини — Уршуля з Бєґановських, Констанція з Денгофів, Тереса з Контських, діти — Йоахим, Іґнацій, Уршуля
Робота: дипломат, військовик, урядник, мемуарист, благодійник
Військова служба: коронний референдар
Політична діяльність: маршалок сеймів і сеймиків
Громадська діяльність: благодійник РКЦ
Відзнаки: орден Білого орла
Примітки: римо-католик

Стефан Потоцький (пол. Stefan Potocki; ймовірно, 1665, м. Галич, нині Україна — 10 травня 1730, м. Львів, нині Україна) — польський шляхтич, військовик, урядник та державний діяч Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої), благодійник РКЦ. староста теребовельський, львівський, коронний референдар і надвірний маршалок. Дідич маєтностей на Тернопільщині.

Життєпис

Варіянт гербу Золота Пилява

За даними сайту Марека Мінаковського, Стефан Потоцький народився 1665 року в м. Галичі[1] (Анджей Лінк-Ленчовський не вказав дати народження). Був сином кам'янецького каштеляна Павела Потоцького та його другої дружини, московки Елєонори з Салтикових[2]. Підписувався, зокрема, «на Чорткові та Полонному».[3]

З 1 лютого 1692 мав панцирну корогву після поморського воєводи Владислава Лося. Неохоче, на відміну від інших Потоцьких, брав участь у військових справах. 1692 року брав участь у сеймі від Галицької землі. В наступні роки брав активну участь в Галицьких та Вишенських сеймиках. 22 січня 1695 вніс до Львівського гродського суду протестацію через зірвання 20 січня 1695 передсеймового сеймику у Вишні. Брав участь у перемовинах з предстаниками військ конфедерації Богуслава Барановського: 18 жовтня 1696 висланий до табору конфедерації під Глухівці (Głuchowce) разом з кам'янецьким каштеляном Нікодемом Жабокліцьким. У Львові вніс протест щодо дій конфедератів. Мав добрі стосунки з гетьманом Станіславом Яном та його сином Яном Станіславом Яблоновськими. 25 лютого 1697 С. Я. Яблоновський увів С. Потоцького до складу комісії, яка мала виїхати до Самбора та заспокоїти конфедератів через справи скарбові та трактатові. 25 квітня 1697 виїхав до штабу маршалка Барановського в Самборі, які почалися 27 квітня в добрій атмосфері. Вишенський сеймик за це декларував йому 4000 злотих польських.

Був «клієнтом» Собеських під час безкоролів'я, але чекав випадку, щоб перейти на сторону Фридерика Августа; віддав голос за нього як посол від Подільського воєводства на виборчому елекційному сеймі 1697. Був призначений комісаром до розподілу сум для війська. Не брав участі у Підгаєцькій кампанії (його корогва була в складі полку коронного стражника Стефана Александера Потоцького. 15 вересня 1699 обраний на Вишенському сеймику реляційному комісаром Трибуналу скарбового радомського; за роботу отримав винагороду (рішення сеймику 1702). У лютому 1707 прибув на загальну раду Сандомирської конфедерації у Львові. Підписав документ керівників конфедерації, що не будуть мати жодних контактів з противником, на троні має бути один з синів Яна ІІІ. На початку 1708 московський посол Ємельян Украінцев висловив гадку, що Стефан Потоцький належав до кола осіб, які намовляли Адама Миколая Сенявського (певне, мав його постійну прихильність) перейти на сторону короля Станіслава Лещинського. Наприкінці 1708, коли перемовини щодо переходу Сенявського на сторону короля, гетьман вислав Потоцького до Вишнівця на перемовини, в яких 22 грудня брали участь король, королевич Константій Собеський, канцлер Ян Станіслав Яблоновський, підканцлер Станіслав Щука, надвірний маршалок Станіслав Тарло. 8 березня 1709 в Ярославі брав участь у перемовинах очільників Сандомирської конфедерації (присутнім був також єпископ Теодор Анджей Потоцький). У таборі під Лодзю на початку жовтня 1709 просив гетьманського покровительства для своїх родичів — Теодора і Стефана Потоцьких. Брав участь у Загальній Варшавській раді 1710, підписав підтримку Сандомирської конфедерації. Влітку 1713 у Львові з гетьманами Адамом Сенявським, Станіславом Матеушем Жевуським, подільським воєводою Стефаном Гумецьким мав перемовини з емісаром Станіслава Лєщинського С. Заленським Т. І.[4], який намагався залучити магнатів до його справ. Видається, що з ним, а не С. А. Потоцьким А. М. Сенявський проводив перемовини, маючи намір вислати восени 1713 полк Станіслава Грановського до Авґуста ІІ з метою виведення військ Сасів з РП та заборони взяття ними контрибуції. 16 вересня 1716 Галицький сеймик призначив його ротмістром Теребовельського повіту. Був послом сейму в Городні як представник Галицької землі, брав участь у сеймі 1722 (жовтень), маршалок сейму 1724 р. Під час наростання конфлікту між «республіканцями» Потоцькими та «фамілією» князів Чорторийських росла його політична вага як одного з наближених до примаса Теодора Потоцького. Восени 1729 разом з Теодором та Юзефом Потоцькими дав рекомендації сину Пилипа Орлика Григорію, представляючи його французькому послу А. Ф. Монті(ю), переконуючи його, що велике значення для справи С. Лєщинського в Речі Посполитій мала би підтримка старого гетьмана — тоді противника російського впливу.

1722 року: видав грамоту, в якій було визначено компетенцію міських урядників, права чортківських євреїв[5]; подарував монастиреви домініканів у Чорткови кілька земельних ділянок[6].

Уряди (посади): галицький підкоморій, коронний крайчий (з 9 лютого 1703), референдар (з 2 травня 1710) і маршалок надвірний (з 23 листопада 1726), воєвода поморський (з 26 лютого 1726), мазовецький (з 9 березня 1726), староста теребовельський (за А. Лінк-Ленчовським, посів 1709 р.[2], однак Казімєж Пшибось подав, що призначений 5 вересня 1698, 11 лютого 1704 — подав у відставку[7]), львівський (1726—1729), черкаський (з 1694), ґузовський (1724—1726, відступив братанку Антонію Міхалу).

Від батька у спадок отримав права власности на Чортків, Полівці[2]. Був дідичем Бичківців[8], Майдану[9], Мацейовіце поблизу Варшави. 1703 року державив від Собеських (з якими в наступні роки мав особисті інтереси та суперечки) частину Ярославщини (його діяльність критикували королева Марія, Ельжбета Гелена Сннявська), Калуське староство. Мав контракт з королевичем Александром на оренду блудівських маєтностей у Луцькому повіті, звідки був усунутий 1706 року, незважаючи на його протести. Посідав королівщини в Руському воєводстві. Був протектором варшавських єзуїтів, не належав до тих, хто сильно сприяв митцям. Його портрет можна бачити у книзі Володимира Овсійчука «Львівський портрет XVI – XVII ст.»

Народжений орденом Білого орла[10].

Помер 10 травня[11] 1730 року в м. Львові[2], адміністративному центрі Львівської землі та Руського воєводства. Не виключено, що був похований у крипті одного з костелів у своїх маєтностях чи одного з костелів Львова.

Сім'я

Перша дружина — Уршуля з Бєґановських (пом. 1692), дочка[2] кам'янецького каштеляна, військовика і дипломата Миколая Бєґановського гербу Гримала (пом. 1674), та його дружини Уршулі з Кросновських, удови генерала коронної артилерії Павела Ґродзіцького[12]. Їх дочка Уршуля (пом. 1766) стала дружиною мальборкського воєводи Пьотра Єжи Пшебендовського[13].

Друга дружина — Констанція з Денгофів[14] (шлюб 1696), «дама красива та весела» (К. Завіша), яка мала значний вплив на розгляд судом конфлікту між С. А. Потоцьким та його дружиною Йоанною. Діти:

Третя дружина — Тереса з Контських (пом. 1746)[2], дочка Марціна Казімєжа Контського (1636—1710), дідича Кривчого, київського воєводи[17] та коронної підкоморянки Уршулі з Денгофів[10].

Див. також

Примітки

  1. Joachim Potocki h. Pilawa (Złota) (пол.)
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 Link-Lenczowski, s. 180—183.
  3. Городиський, Л., Зінчишин, І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — іл. — С. 86. — ISBN 966-7255-01-8.
  4. Чи не Томаш Заленський?
  5. Ostrowski, J. K. Czortków. Wiadomości na temat miasta i jego zabytków // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2009. — Cz. І : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 17. — 806 il. — S. 87. — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
  6. Ostrowski J. K. Czortków. Wiadomości na temat miasta… — S. 92.
  7. Шаблон:УДРП
  8. Quirini-Popławski, R. Kościół parafialny p.w. Matky Boskiej Bolesnej w Byczkowcach // Materiały… — T. 17. — S. 47.
  9. Quirini-Popławski, R. Kościół parafialny p.w. Św. Rodziny w Majdanie // Materiały… — T. 17. — S. 233.
  10. 10,0 10,1 Dunin Borkowski, J. Almanach blękitny : genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, Warszawa, 1908. — S. 767. (пол.)
  11. За даними Єжи Дуніна-Борковського (див.: Dunin Borkowski, s. 767.) і сайту Марека Мінаковського (див.: Joachim Potocki h. Pilawa (Złota) (пол.)) — 5 травня.
  12. Latacz, E. Bieganowski Mikołaj // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków: Polska Akademia Umiejętności, 1936. — T. II. — S. 26–27. (пол.)
  13. Achremczyk, S., Dygdała, J. Przebendowski Piotr Jerzy // Polski Słownik Biograficzny. — 1985. — T. XXVIII/4. — Zesz. 119. — S. 664—667. (пол.)
  14. Адам Бонєцкий нічого не вказав про її батьків; див.: Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1901. — Cz. 1. — T. 4. — S. 256. (пол.)
  15. Joachim Potocki h. Pilawa (Złota). (пол.)
  16. Dymnicka-Wołoszyńska, H. Potocki Joachim (zm. 1764) // Polski Słownik Biograficzny. — 1984—1985. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 49—50. (пол.)
  17. Przyboś ‎, A. Kątski (Kącki, Kontski) Marcin Kazimierz h. Brochwicz (1636—1710) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1966—1967. — T. XII/2. — S. 317—318. (пол.)

Джерела

  • Link-Lenczowski, A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1730) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985. — T. XXVIII/2. — Zesz. 117. — 177—368 s. — S. 180—183. (пол.)

Зауваги