Стефан Потоцький (дідич Бучача)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Урядник, дідич
Стефан Потоцький
Potocki Stefan (starszy) 1.jpg
Інші імена: Степан Потоцький
Народження: бл. 1568 або 2.3.1568
Смерть: 5.3.1631
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Миколай, мати — Анна з Чермєнських, дружина — Марія Могила, діти — Пйотр, Павел, Ян, Домінік, Катажина, Анна, брати — Ян, Анджей, Якуб, Миколай
Робота: староста генеральний подільський, літинський, феллінський, воєвода брацлавський
Військова служба: королівський ротмістр
Політична діяльність: посол сеймів Речі Посполитої
Громадська діяльність: засновник Золотого Потоку, благодійник Римо-католицької церкви
Примітки: кальвініст, потім римо-католик, поховаий у крипті костелу в Золотому Потоці

Стефан Потоцький (іноді Степан Потоцький; пол. Stefan Potocki; бл. 1568 або 2 березня 1568 — 5 березня 1631) — польський шляхтич, військовик, урядник Речі Посполитої. Представник роду Потоцьких гербу Золота Пилява. Засновник Золотого Потоку, дідич маєтностей на теренах нинішньої Тернопільщини, кальвініст, потім римо-католик, благодійник Римо-католицької церкви.

Життєпис

Варіант гербу Золота Пилява
Марія Могила
Схема Золотопотіцького замку. Збараж, «Замки Тернопілля», осінь 2014
Руїни замку Фелліна (тепер Вільянді, Естонія)

За даними Анджея Ліпського, народився близько 1568 року[1], відомого польського сайту Марека Мінаковського «Sejm wielki» — 2 березня 1568[2]. Наймолодший син[3] ротмістра, стражника польного коронного[4], генерального подільського старости[5], Миколая Потоцького (1520[6]—1572, Краків) і його дружини Анни з Чермінських[7] (1525—1579/1580[8], за о. Каспером Нєсєцьким, Чермєньська гербу Рамульт[9]), дочки Анджея Чермєнського, писаря кам'янецького, вдови Себастьяна Ксьонжніцького, дідички Михалкова, також Панівців, Шутнівців, Малиничів, в околиці Кам'янця-на-Поділлі[7][10]. Четверо братів Стефана були пов'язані з Поділлям, посідаючи, зокрема, уряди каштелянів кам'янецьких, генералів подільської землі (старост генеральних).

Певний час Стефан Потоцький був кальвіністом[11], потім змінив обряд на латинський[12].

Разом з братами брав участь в молдавському поході 1595, битві під Сучавою 12 грудня 1595. Залишився разом з братом Яном у Молдавії до весни 1596 для зміцнення військової міці господаря Єремії Могили. Після повернення брав участь у придушенні повстання Северина Наливайка. 22 вересня 1598 був на реєстрі війська під Вінницею. 1600 року був послом на Сейм від Подільського воєводства, брав участь у повторній виправі Яна Сариуша Замойського на чолі роти у складі полку брата Яна. Наприкінці жовтня після повернення трону Є. Могилі поїхав до Бухареста із Симеоном Могилою. 25 листопада 1600 брав участь у переможній битві з військом Міхая Мужнього під Куртя на ріці Аргес. Влітку 1601 на чолі гусарської роти вирушив до Інфляндії. Під час маршу під Ригою входив до королівського полку, часто заміщав короля. Брав участь в облозі Вольмара (грудень 1601), облозі, взятті Фелліна (нині Вільянді, Естонія, травень 1602), підготовці до облоги Білого Каменя (нині Пайде), 30 червня 1602 в битві під Ревелем (нині Таллінн), був одним з двох ротмістрів, які пішли в атаку. Після здобуття Пайде 30 вересня повернувся з більшістю військ до корони[13]. До 1602 р. був пов'язаний з Яном Замойським.

Через шлюб з Марією Амалією з Могил був споріднений з родом господаря Молдавії Єремії Могили (бл. 1555—1606[14])[15]. Брат його дружини Константин Могила успадкував престол по батькові, але майже відразу його прогнав стрийко Симеон (?—1607), по смерті якого господарем став його син Михайло Могила. За намовою тещі Ельжбети Чомортань-Лозинської і з дозволу короля Сиґізмунда III Вази (доручав йому охороняти королеву та корону під час рокошу Зебжидовського)[16]. 1607 року брав участь у поході до Молдавії разом з її іншими зятями — князями Михайлом Вишневецьким і Самуїлом Корецьким; посадили господарем К. Могилу, якого з дозволу султана 1611 змістив з престолу Стефан IX Томша. Константин Могила разом з матір'ю, вірними боярами рятувався втечею до Кам'янця на Поділлі.

Весною 1612 організував новий похід до Молдавії (брав участь, зокрема, Авраам Сенюта[17]), але 19 липня зазнав поразки у битві під Сасовим Рогом неподалік м. Ясс, де потрапив у полон. Господар Стефан IX Томша відправив його разом з 400 полоненими до Османської імперії. Татари у відповідь на похід сплюндрували Поділля, позбавлене військового захисту. Перебував у полоні до 1615 року через проблеми із коштами на викуп. Справу з викупом допомогли владнати 23 вірменські купці, молдавський господар Каспар Граціані[18]. 1621 року кілька вірменських купців Львова (зокрема, Ґабріель Костерович) скаржилися, що Стефан Потоцький не повернув їм боргу, по ньому росли відсотки[19].

1618 року із загоном з 600 козаків облягав Підгайці, вимагаючи повернення родинної скарбниці, перевезеної дружиною до Анни з Потоцьких (15931623, небоги С. Потоцького, дружини Станіслава Ґольського) у замок Підгайців, яку відмовлялися повернути нові дідичі міста — Ян Ґольський та його дружина Зофія.

У грудні (або 28 листопада[18]) 1620 сейм у Варшаві надав йому уряд старости кам'янецького, летичівського[20]. Прибув до Кам'янця-Подільського в лютому 1621[21]. Восени 1621 на чолі 200-кінної гусарської корогви в полку белзького каштеляна Станіслава Журавінського брав участь у Хотинському поході великого гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича. Виконував функції писаря польного коронного, вів реєстр війська для підрахунку виплат. 1628 року став старостою літинським.

27 грудня 1622 за його, зокрема, допомогою домініканці в Язловці повернули собі монастир[22].

Після смерті брата Яна успадкував Панівці (околиця Кам'янця), жорстко повів себе з кальвіністами (зокрема, вигнав усіх їх з містечка, перетворив кальвінський збір на каплицю[23], в Кам'янці на площі Польський ринок спалив видані при підтримці брата книги тощо).

Помер 5 березня 1631. Був похований у домініканському костелі Золотого Потоку[24] (у крипті) в оздобленому срібними свічниками саркофазі[25] принаймні до 1882 року існував надгробок (про нього і таблицю з епітафією стверджував ще Шимон Старовольський[26]):
D.O.M. | Illustris & Magnificus Dominus Stephanus Potocki a Potok, Palatinus Braclaviensis Generalis Podoliae, Notarius Campestris Regui, Camenecensis, Laticzowiensis, Litinensis; Filinensisque Capitaneus, corpore solutus, | in hoc tumulo conditus. | CUIUS | Clara progeniem splendor Aulae complexus, intimis Serenissimo Regi Sigismundo III commedavit, & in bellis ciuilibus presidentem|Urbis Metropolitanae, &insigniorum Regui effecit. | HINC | Decus familiae secutus gloriosum duxit, sub auspiciisIniuctissimi Regis | ductando ordines, multis annis merendo, strenue pugnando. Martem | Livonicum iustum, Dacicum gloriosum, Moschoviticum remotum,|Turcicum sacrum varijs casibus experiri. |
TANDEM. | Honestis negotiis, sella curuli Senatoria atque claris officiis Regui decoratus. | SENIUM. | In Anno 63. devotus & sacris expiatus clausit. Anno 1631. die 5 Martii.[27]

Звання, уряди

Ротмістр королівський (1599), воєвода брацлавський (30 серпня 1628[18]), староста фелінський (сучасна Естонія), староста кам'янецький, писар польний коронний (1612), староста генеральний подільський (генерал подільської землі).

Маєтності

1599 р., після поділу родинних маєтностей, став дідичем Соколова, Скоморохів, Костільників, Уніжа[28]. Також був дідичем Михальча[18]. Посідав місто Потік, назву якого змінив на Золотий Потік (при ньому поселення отримало 1601 р. маґдебурзьке право), обрав його резиденцією, заклав тут замок, виділив земельні ділянки та кошти на побудову костелу та кляштора, привілей на проведення ярмарків на святих Прокопа та Мартина[28]. Міста Бучач, Чортків, Вербів набув після численних кількарічних судових суперечок, облоги Голгочого, підгаєцького замку через авантюру Яна Ґольського (пом. 1613, каштелян кам'янецький, брат Станіслава Ґольського), та дружини Зофії із Замєхова (Замєховської)) — зі скарбом (частиною посагу) дружини[29]), які він розбудовував, перетворюючи на магнатські резиденції. Разом з дружиною долучився до закладення та перебудови декількох монастирів, церков, костелів, хоча спочатку був кальвіністом.

Польський історик Міхал Балінський стверджував, що С. Потоцький був засновником Могилева-Подільського: більшість дослідників не підтримували його, вважаючи засновником господаря Молдавії Єремію Могилу, однак, на думку Балінського, він не міг заснувати місто на чужих землях[30].

Шлюб, діти

герб Могила

У шлюбі з Марією Амалією з Могил (1606) народилися:

  • Катажина (бл. 1616—1642) — дружина (з 1638) кн. Януша Радзивіла
  • Анна (?—1695) — після 1640 тричі виходила заміж
  • Пйотр (1612[31]—1647[32]/1648) — снятинський староста
  • Павел (?—1675) — дідич Чорткова, кам'янецький каштелян, історик
  • Ян (1616/1618[33]—1675[34]) — дідич, зокрема, Золотого Потоку, Бучача, воєвода брацлавський
  • Зофія (в чернецтві Вікторія)[24] — черниця, засновниця (абатиса[35]) римо-католицького[24] (домініканського[35]) монастиря в Кам'янці-Подільському.

Див. також

Примітки

  1. Lipski, s. 173.
  2. Stefan Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: 5.731.272).
  3. Plewczyński, M. Potocki Mikołaj h. Pilawa (zm. 1572) // Polski Słownik Biograficzny. — T. XXVIII, zeszyt 116. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1983. — S. 105.
  4. Plewczyński, s. 103.
  5. У книзі Ярослава Стоцького, вочевидь, його помилково названо брацлавським воєводою; див.: Стоцький, Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996 рр.). — Львів : Місіонер, 1997. — іл. — С. 39. — ISBN 966-7086-24-0.
  6. Mikołaj Potocki h. Pilawa (ID: dw.9759)
  7. 7,0 7,1 Plewczyński, s. 104.
  8. Skrzypecki, s. 15.
  9. Niesiecki, K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Lwów, 1728. — T. 1. — S. 377.
  10. У гербівнику Адама Бонєцького вона названа дружиною М. Потоцького 1577 р. (див.: Boniecki, A. Herbarz polski. — Warszawa, 1900. — Cz. 1. — T. 3. — S. 362.), що, очевидно, є одруком.
  11. Skrzypecki, s. 17.
  12. Stolarski P. Friars on the Frontier: Catholic Renewal and the Dominican Order in Southeastern Poland, 1594—1648… — P. 196. (англ.)
  13. Lipski, s. 173—174.
  14. Mohiła (Moghiła, Moviła) Jeremijasz h. własnego (ok. 1555—1606) // Polski Słownik Biograficzny. — 1976. — T. XXI. — S. 564.
  15. Андрусяк, Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 34. — (Український архів, т. XXVII).
  16. Barącz, S.. Pamiątki buczackie… — S. 49.
  17. Tazbir, J. Sieniuta Abraham h. własnego (1587—1632) // Polski Słownik Biograficzny. — 1996. — T. XXXVII. — S. 195—196.
  18. 18,0 18,1 18,2 18,3 Lipski, s. 175.
  19. Łoziński, W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — S. 200.
  20. Каменаці Агоп та Аксент. Кам'янецька хроніка (запис № 114). (рос.)
  21. Там само. Запис № 115).
  22. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów, 1862. — S. 83. (пол.)
  23. Задорожнюк, А. Архітектурні та історичні пам'ятки Кам'янеччини. — 1998.
  24. 24,0 24,1 24,2 Barącz, S. Pamiątki buczackie… — S. 52.
  25. Skrzypecki, s. 207.
  26. Starovolscius, S. Monumenta Sarmatarum. — Cracoviae, 1655. — S. 495. (лат.)
  27. Zauchа, Т. Коściół parafialny p. w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczenika w Potoku Złotym // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — S. 214. — ISBN 83-85739-34-3.
  28. 28,0 28,1 Skrzypecki, s. 16.
  29. Там само. — S. 32
  30. Mohylów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1885. — T. VI : Malczyce — Netreba. — S. 613. (пол.)
  31. Skrzypecki, s. .
  32. Там само. — S. 231.
  33. Там само. — S. 40.
  34. Там само. — S. 62.
  35. 35,0 35,1 Lipski, s. 176.

Джерела

  • Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — 944 с. — іл. — (Український архів, т. XXVII).
  • Barącz, S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — 168 s. (пол.)
  • Dunin-Borkowski, J. Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, 1909. — S. 757. (пол.)
  • Lipski, A. Potocki Stefan h. Pilawa (ok. 1568—1631) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — 1—176 s. — S. 173—176. (пол.)
  • Niesiecki, K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 702—703. (пол.)
  • Skrzypecki, Т. Н.. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)

Посилання

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.