Степан Слюзар

Журналіст, редактор
Степан Слюзар
Степан Слюзар
Народження:	22.07.1950 с. Баворів, Тернопільський район, Тернопільська область, нині Україна
Громадянство:	українець  УРСР →  Україна
Родина:	батьки — Климентій та Іванна, брат — Володимир, дружина — Дарія, донька — Христина
Освіта:	Львівський університет
Робота:	журналіст і редактор у газетах «Шляхом Ілліча», «Ровесник», «Тернопіль вечірній», «Свобода»
Військова служба:	Радянська армія
Громадська діяльність:	заступник голови обласної організації ««Меморіял» імені Василя Стуса»
Відзнаки:	Почесний знак НСЖУ, відзнака міського голови Тернополя

Степан Слюзар (нар. 22 липня 1950, с. Баворів, нині Україна) — український журналіст, редактор, організатор нової тернопільської преси. Член НСЖУ (1982).

Життєпис і творчість

Зустріч журналістів-ветеранів газети «Ровесник» у Тернопільському прес-клюбі

Степан Слюзар народився 22 липня 1950 року в селі Баворові Тернопільського району Тернопільської области (нині — Україна) в сім’ї Климентія та Іванни Слюзарів.

Після закінчення Баворівської середньої школи (1967) та невдалої спроби вступити до Львівського поліграфічного інституту працював робітником у Тернопільському РБУ № 3. За кілька місяців за рекомендацією директора Баворівської десятирічки Г. Андрусенка «на тимчасово» почав учителювати в Кип'ячківській школі (вів другий та четветий кляси 1967—1968).

У 1968 вступив на факультет журналістики Львівського університету (нині — Львівський національний університет імені Івана Франка), навчання перервала служба в армії, закінчив його заочно 1977. Працював у Баворові: завідувачем сільського клюбу, учителем групи продовженого дня, лаборантом та вчителем фізвиховання в старших клясах.

У 1974 переїхав до Тернополя, працював інженером з благоустрою в «Облшляхбуді».

Навчальну практику відбув у тернопільській районній газеті «Шляхом Ілліча» (нині — «Подільське слово»), де від 1977 — кореспондент, завідувач відділу сільського господарства. Водночас періодично виконував обов’язки редактора районного радіомовлення.

У 1981—1990 — в редакції тернопільської обласної молодіжної газети «Ровесник»: кореспондент, старший кореспондент, завідувач відділу, відповідальний секретар, заступник редактора, редактор (1988—1990). За редагування Степана Слюзара «Ровесник» з майже 100-тисячним накладом першим серед офіційних видань краю підтримав національно-демократичні процеси. Очолював школу юнкорів.

Співініціятор і співорганізатор створення міської газети «Тернопіль вечірній», її перший редактор (березень 1990 — жовтень 1991); це — період розквіту видання (наклад — 50 тис. примірників). У п’ятому номері газети вперше серед офіційних видань України опублікував слова і ноти гімну «Ще не вмерла Україна». Після кількох чисел виходу київська компартійна влада намагалася ліквідувати видання за його активну проукраїнську позицію.

Від жовтня 1991 — редактор газети «Відродження», яку реорганізував у «Свободу». За 3 роки її тираж перевищив 100 тис. примірників, у період підготовки до Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 газета виходила півмільйонним накладом, призначеним для Сходу та Півдня України.

Як прихильник незалежних від влади та політичних партій мас-медія — співзасновник і президент приватної Агенції «Прес-Інформ» (1995). Один з ініціяторів створення та організатор «Тернопільської газети», її шеф-редактор (1996—2000). Видання реформаторського спрямування — переможець (1996) Всеукраїнського конкурсу серед обласних газет, який проводив міжнародний фонд «Відродження».

У серпні 1999 за програмою інформаційного агентства США (англ. USIS) стажувався у цій країні. 1999—2000 — голова обласної організації і член правління Всеукраїнської організації «Четверта влада». Під час наступного перебування у США (2001—2003) вивчав історію української діяспори, діяльність її політичних та громадських організацій, українських та американських мас-медія.

Повернувшись в Україну, займався творчою роботою. Перед виходом на пенсію майже рік працював заступником редактора газети «Свобода».

Заступник голови обласної організації ««Меморіял» імені Василя Стуса» (від 2016).

Редагував альманах «Зродились ми великої години», співавтор нарису «Коріння і крона сім'ї Слюзарів» (2019).

Родина

Брат Володимира Слюзара, праправнук о. Степана Качали, правнук о. Йосифа Студинського, внучатий небіж Кирила Студинського.

Дружина Дарія (дівоче Гнатієвич), донька Христина.

Нагороди

• Почесний знак Національної спілки журналістів України (2011),
• відзнака міського голови Тернополя (2015),
• відзнака «Золоте перо Тернопілля»,
• галузеві грамоти і дипломи.

Джерела

Основні

• Костик, О., Буяк, Я. Коріння і крона сім'ї Слюзарів. — Тернопіль : Видавець ФОП Савчук Т. В., 2019. — 40 с. : іл.
• Мельничук, Б. Слюзар Степан Климентійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 296—297. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Уніят, В., Ханас, В. Слюзар Степан / Віктор Уніят Богданович, Володимир Ханас // Подільське слово. — 2020. — № ? (23 серп.). — С. ?. — (Літературно-мистецька та наукова Тернопільщина).
• Щавурський, Б. Зі споминів С. К. Слюзара / Борис Щавурський // Кип'ячка. Біографія вітчизни — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2015. — С. 197—199.

Література

• Деркач, З. З «Відродження» до «Свободи» / Зоряна Деркач // Свобода. — 2015. — № 82 (23 жовт.). — С. 1, 3.
• Карабаник, О. Степана Слюзара удостоєно відзнакою міського голови / О. Карабаник // Тернопіль вечірній. — 2015. — № 14 (10 черв.). — С. 1, 2.
• Слюзар, С. «Тернопіль вечірній» став інформаційною «бомбою» / Степан Слюзар // Тернопіль вечірній. — 2015. — № ? (25 бер.). — С. 5.
• Чубата, Д. Істина Степана Качали /Дарія Чубата // Вільне життя плюс. — 2016. — № ? (21 січ.). — С. 3.

Посилання

Зовнішні відеофайли
Тернопіль 1991 Завтра була Україна. Діалог з Степаном Слюзарем // ТМЦ.інфо Тернопільський Медіа Центр. — 2018. — 11 вер.