Станіслав Ґольський

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Дідич, урядник, літератор
Станіслав Ґольський
Портрет Станіслава Ґольського
Портрет Станіслава Ґольського
Народження: ймовірно, бл. 1550
Смерть: 1612
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Родина: дружини — Катажина з Творовських-Бучацьких, Анна з Потоцьких, брат — Ян Ґольський, братова —Зофія Ґольська,
Робота: військовик, урядник, дипломат, воєвода подільський, руський,
староста барський, летичівський
Творчість: автор щоденника
Примітки: римо-католик, похований у старому костелі святого Станіслава, Чортків

Станіслав Ґольський (іноді Гульський[1] пол. Stanisław Golski (Gulski), бл. 1550 — 1612) — польський шляхтич гербу Роля, військовик, урядник в Українських землях Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). Воєвода подільський (1599), руський (1603). Дідич маєтностей на Тернопільщині, зокрема міст Бучача, Підгайців, Чорткова.

Життєпис

герб Роля
Чортківський «пентагон» (замок)

Невідомо, коли точно народився Станіслав Ґольський (ймовірно, близько 1550 року). Походив з польської Куявії[2][3]. Дідичною маєтністю Ґольських (іноді Ґульських) гербу Роля було село Ґолє (Gole) у колишньому Пшедецькому повіті (нині Пшедеч є містом Кольського повіту Великопольського воєводства)[4]. Невідомо, як опинився в Галичині та на Поділлі (на думку Грушевського, Станіслав зробив військову кар'єру на Поділлі, як і Бернард Претвич[2]). Мав брата Яна Ґольського[5][6], який був, напевно, молодшим[7], а 1577 року купив село Довге, на землях котрого заснував та розпочав будувати містечко Янів[8] (нині с. Долина в околиці Теребовлі).

Станіслав першим з роду «перенісся» на Поділля[5]. Військову службу розпочав рано; як королівський ротмістр (це звання отримав за заслуги) брав участь у польсько-московській війні 1577–1582 років за Лівонію і Полоцьку землю. Служив у Куявії (польській), потім у кварцяному війську на теренах Поділля, брав участь у боях з татарами. Для недопущення нападу татар на землі Республіки Обидвох Націй коронний канцлер Ян Замойський скерував його в лютому 1583 для перемовин до господаря Валахії Михні ІІ Потурченого. У червні 1584 Станіслав Ґольський отримав наказ покарати низовиків, які вчинили напад на молдовську фортецю Тягиню[3] (нині в м. Бендерах).

На початку березня 1592 прибув до Фастова разом зі старостами: снятинським — Миколаєм Язловецьким, черкаським — князем Олександром Вишневецьким, брацлавським — Якубом Струсем. Як добрих знавців козацтва шляхтичів уряд призначив їх комісарами для розслідування подій після початку повстання Косинського. З Фастова вони вели перемовини з козаками, які засіли в Трипіллі. Комісари кілька разів вимагали видати Криштофа Косинського, визнати розпорядження уряду та розійтись по домівках[9].

Семерій Наливайко через сильний татарський напад на Галичину та Прикарпаття через прорахунки коронного комадування волів «сточити битву з Ґольським, ніж з татарином»[1]. Станіслав Ґольський як барський староста писав до сенаторів Республіки Обидвох Націй, що Наливайко «вчинив вторгнення… від Брацлава по… Теребовлю… держави Річ Посполиту полупив». Попереджав коронну владу про необхідність приборкання повстанців, «щоби та сваволя пожежею всіх не дійшла»[10].

Брав участь у поході 1595 року гетьмана коронного Яна Замойського (якому був вірним бойовим товаришем[11]) до Молдовського князівства, коли господарем став Єремія Могила. 1597 р. С. Ґольський очолював посольство до Османської імперії, відстоюючи позицію, що Молдова залишається під зверхністю Речі Посполитої, а якби османи не погоджувалися на це щодо Волощини, то її правителем мав бути християнин, хоч підданий султана.

У час рокошу (заколоту) Миколая Зебжидовського у 1606—1609 роках проти посилення влади короля Сиґізмунда III Вази виступав на стороні короля. У вирішальній битві під Ґузовом 5 липня[12] 1607 разом з Яном Потоцьким командував корогвою по центру коронного війська. Того ж року виступав проти того, щоб Стефан Потоцький та князь Михайло Вишневецький йшли в похід з метою отримати престіл в Яссах для Костянтина Могили, протегованого Потоцькими.

Після цього здійснив подорож до Франції, Англії, Іспанії, Італії (1607–1611), написав про це щоденник, який згорів під час пожежі Національної бібліотеки у Варшаві 1944. Повернувшись до Речі Посполитої 1611 року, командував коронним військом замість хворого великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, займався відбудовою Чортківського замку, зруйнованого 1610 р. татарами. Був гарантом збереження скарбу брацлавського воєводи Стефана Потоцького у своєму замку в Підгайцях, який перевезла туди його дружина Марія з Могил перед походом чоловіка в Молдавію в 1612 року, який став невдалим[13] і противником якого був С. Ґольський[3].

Був похований у крипті костелу святого Станіслава при монастирі домініканів у Чорткові[14], збудуваному з його дарчої від 22 лютого 1610, за яким записав для його утримання село Шманьківці (також — земельні ділянки в Чорткові[5]).

Портрет С. Ґольського 2009 р. перебував у домініканському костелі Святої Трійці на вул. Столярській у м. Кракові[15], недалеко від Вавелю, Базиліки Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (Маріяцького костелу), напевне, є там і тепер.

Уряди (посади)

Стражник прикордонний (finitimus, принаймні 1578)[3], стражник польний коронний (до 1594), каштелян галицький, 4 листопада 1599 отримав аванс на подільського воєводу[16], до 8 жовтня 1603 став руським воєводою[17], був старостою летичівcьким[18]. Уряд барського старости отримав після тестя Миколая Бучацького-Творовського, який був ним у 15711588 роках, та відступив уряд[19], мотивуючи це тим, що, втративши руку, хворів; спочатку тесть мав намір обмінятися урядами з тлумацьким старостою Миколаєм Гербуртом, навіть отримали на це дозвіл короля, однак обмін не відбувся[20]. За припущенням Грушевського, Творовський-Бучацький продав староство С. Ґольському[2].

Маєтності

Поступово став дідичем Бучача (на цьому місті був забезпечений посаг його першої дружини[6]), Чорткова[3] (з 1597), Вербова, які через авантюру його спадкоємця-брата Яна (пом. 1613) — каштеляна кам'янецького, галицького, та його дружини Зофії на Замехові зі згаданим скарбом зрештою, після численних судових суперечок, облоги Голгочого, підгаєцького замку перейшли до Стефана Потоцького[21]. 1596 року разом з першою дружиною отримали кілька сіл з Барського староства[22]. 1600 року король видав привілей, яким дозволяв заселення села Черемисів (нині Чемериси-Барські, Вінничина), що С. Ґольський розпочав кількома років перед цим[23]. 27 квітня 1605 коронний маршалок Миколай Вольський і Станіслав Ґольський уклали акт продажу останньому Підгайців із замком та 20 розлогих навколишніх маєтностей[24][25]. Низька ціна продажу спричинила пізніше позови спадкоємців та родичів Миколая Вольського (Чеконських, Морських) до Зофії Ґольської[6]. Очевидно, однією з цих маєтностей була Козова[26]. За даними М. Грушевського, 1607 року добився у польського короля Сигізмунда III Вази дозволу перетворити с. Вербовець (нині Мурованокуриловецького району, Вінничина) на місто[27]. Сприяв ченцям-домініканам на території Барського староства[28], став благодійником конвенту домініканів у Барі, першого в краї[2]. Станіслав Ґольський посідав Трибухівці поблизу Бучача 1611 року[29]. Єжи Войцех Бучацький-Творовський 1611 року продав йому різні маєтності[30] (зокрема, це Góra, Żyznowiec, Trybuchowce, Mezańce, Soroka, Pilatówka[3]; правдоподібно, що принаймні частина названих населених пунктів — це села поблизу Бучача: Góra — це Нагірянка, Żyznowiec — Жизномир, Soroka — Сороки).

Шлюби

Herb Pilawa.jpg

Уперше був одружений з Катажиною Бучацькою-Творовською[3], дочкою Миколая, внучкою Яна Творовського, ставши її другим[31] чоловіком[3]. Шлюб був бездітним[32]. У висліді шлюбу посів маєтності у Барському старостві[3].

Вдруге[3] одружився близько 1610 року[33] з римо-католичкою Анною з Потоцьких[34] (пом. 1623), пізніше княгинею Заславською, потім Корецькою[35] — дочкою подільського підчашого, кам'янецького каштеляна Анджея (Єнджея) Потоцького, рідною сестрою Станіслава «Ревери»[36][37], похованою в Корці[35]. Шлюб тривав недовго, також був бездітним[32]. Від дружини отримав Оришківці, Гадинківці[3].

Примітки

  1. 1,0 1,1 Леп'явко, С. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Грушевський, с. 108.
  3. 3,00 3,01 3,02 3,03 3,04 3,05 3,06 3,07 3,08 3,09 3,10 Lepszy, s. 230.
  4. Boniecki, s. 193.
  5. 5,0 5,1 5,2 Niesiecki, s. 248.
  6. 6,0 6,1 6,2 Łoziński, W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów, 1904. — T. 2. — S. 81.
  7. Принаймні в Адама Бонєцкого відомості про нього йдуть після відомостей про Станіслава.
  8. Ostrowski, J. K. Kościół parafialny p.w. Św. Trójcy w Janowie Trembowelskim // Materiały do dziejów sztuki… — Cz. I. — T. 17. — S. 151—152.
  9. Леп'явко, С. Криштоф Косинський // Володарі гетьманської булави… — С. 40.
  10. Там само. — С. 63.
  11. Podhajce (пол.)
  12. Сучасні дані; у Казімєжа Лєпшого — 6 липня.
  13. Skrzypecki, Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — S. 31. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  14. Ostrowski, J. K. Kościół p.w. Św. Stanisława biskupa… — S. 91.
  15. Ostrowski, J. K. Kościół p.w. Św. Stanisława biskupa… — Il. 257.
  16. Шаблон:УДРП
  17. Шаблон:УДРП
  18. Niesiecki, К. Korona polska… — T. 1. — S. 157.
  19. Boniecki, cz. 1, t. 2, s. 221.
  20. Грушевський, с. 107.
  21. Skrzypecki, Т. Н. Potok Złoty na tle historii… — S. 32.
  22. Boniecki, s. 194.
  23. Грушевський, с. 114.
  24. Werschler, I. Wolscy z Podhajec. Z dziejów możnowładztwa polskiego XVI i XVII wieku // Zeszyty Historyczno-Teologiczne. — Kraków, 2002. — R. VIII. — № 8. — S. 220. (пол.)
  25. Раніше Владислав Лозінський стверджував, що ці маєтності продав Ян Вольський, батько маршалка Миколая, за 70000 злотих (див.: Łoziński, s. 81.), що, не виключено, є помилкою, або Миколай Вольський володів цими маєтностями спільно з родичами.
  26. Козова: власники містечка.
  27. Грушевський, 114.
  28. Грушевський, 125.
  29. Biernat, M. Kościół parafialny p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocy w Trybuchowcach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2010. — Cz. I. — T. 18. — S. 283. — ISBN 978-83-89273-79-6.
  30. Boniecki, A. Herbarz polski. — Warszawa, 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 222.
  31. В одному інтернет-джерелі, вказано, що був єдиним чоловіком → Buczaccy-Tworowscy (01) (пол.)
  32. 32,0 32,1 Lepszy, s. 231.
  33. Stanisław Golski z Golego h. Rola (ID: 6.462.82). (пол.)
  34. Barącz, S. Pamiątki buczackie. — Lwów, 1882. — S. 6. (пол.)
  35. 35,0 35,1 Boniecki, A. Herbarz polski. — Warszawa, 1907. — Cz. 1. — T. 11. — S. 148.
  36. Lipski, A. Potocki Andrzej h. Pilawa (ok. 1553—1609) // Polski Słownik Biograficzny. — 1983. — T. XXVII/4, zesz. 115. — S. 770.
  37. Potoccy (01). (пол.)

Джерела, література

Посилання

Зауваги

Дмитро Лоґуш.