Станіслав Флоріян Потоцький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Військовик, політичний діяч
Станіслав Флоріян Потоцький
Станіслав Флоріян Потоцький
Станіслав Флоріян Потоцький
Инші імена: Станіслав Потоцький, Stanisław Florian Potocki
Народження: 6.05.1776
м. Монастириська, нині Монастириський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 30.11.1830
м. Варшава, нині Польща
Поховання: Повонзківський цвинтар у Варшаві.
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй → РІ
Родина: батько — Юзеф Макарій, мати — Людвіка з князів Любомирських, брат — Антоній, дружини — Юзефа з Соллогубів, Маріанна з Ґурских, діти — Леон, Людвіка
Робота: генерал-ад'ютант Ніколая І
Військова служба: генерал піхоти війська Польського
Релігія,
духовне життя:
римо-католик
Політична діяльність: сенатор-воєвода Королівства Польського
Громадська діяльність: член масонської ложі «Святиня мудрості»
Відзнаки: кавалерський та офіцерський хрести Ордену Почесного легіону (Франція), кавалерський хрест ордену Virtuti Militari (Польща), ордени святого Володимира 3 кляси, святого Станіслава 2 кл., святої Анни 1 кл., Алєксандра Невського (усі Росія), Червоного орла 1 кл. (Прусія), Золотий вестфальський хрест
Примітки: помер від поранень

Станіслав Флоріян із Золотого Потоку Потоцький (пол. Stanisław Florian Potocki; 6 травня 1776, м. Монастириська, нині Україна — 30 листопада 1830, м. Варшава, нині Польща) — польський шляхтич, військовик, учасник повстання Тадеуша Косцюшка, генерал піхоти війська Польського, сенатор-воєвода Королівства Польського, яке входило до складу Російської імперії, генерал-ад'ютант Ніколая І, масон, дідич маєтностей на Тернопільщині. Представник роду Потоцьких гербу Золота Пилява. Внук львівського каштеляна Юзефа Потоцького.

Життєпис

Варіант гербу Золота Пилява

Станіслав Флоріян на Золотому Потоку Потоцький народився 6 травня 1776 року в м. Монастириськах коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Габсбурзької монархії (нині центр однойменного району на Тернопільщині, Україна). Був сином галицького та чорштинського старости Юзефа Макарія Потоцького (пом. 1816) та його дружини Людвіки з князів Любомирських (пом. 1829)[1], дочки київського воєводи Станіслава Любомирського[2].

12 липня 1789 розпочав службу в коронній артилерії. 20 січня 1790 став штук-юнкером, 26 січня 1790 отримав призначення на підпоручника. Під час війни з Росією перебував у складі відділу генерала Арнольда Бичевского (не брав участи в бойових діях). 9 червня 1792 авансував на поручника. Через скорочення війська знову став підпоручником. 2 березня 1794 за участь у конспіраційній присязі за інформацією Отто Гайнріха (Осіпа Андрєєвіча) Іґельстрьома був арештований у селі Фаленти під Варшавою; звільнений 18 квітня. Наступного дня зголосився брати участь у повстанні; був ад'ютантом генерала Станіслава Мокроновского. 18 квітня став штабс-капітаном у корпусі коронної артилерії, 10 червня 1794 став капітаном. Брав участь в облозі Варшави (13 липня—6 вересня 1794), битві під Крупчицями (16 вересня), штурмі Праги (нині район Варшави, 4 листопада). Після поразки через Дрезден добрався до Італії, звідки скоро через Відень повернувся до Галичини, осів у Монастириськах. Невдовзі перебрався до Варшави, став одним з найближчих «домівників» князя Юзефа Понятовского. Був членом масонської ложі «Святиня мудрості».

Після вторгнення Наполеона І до Польщі вступив до Війська Польського, яке формувалося, 9 грудня 1806 у ранзі полковника, отримав командування 2-м полком піхоти 1-ї легіону (варшавського). Під час війни з Австрією командував своїм полком у битві під Рашином 19 червня 1809, брав участь в облозі Замостя. 20 березня 1810 став генералом бригади і комендантом Варшави. Брав участь у здобутті Смоленська, у битвах під Можайськом, Чіріковим, Тарутіним, Красним, над Березиною.

Брав участь у багатьох битвах наполеонівських воєн. Залишився в евакуйованій Варшаві 1813 року, в лютому потрапив до російського полону, був звільнений 1814 року. 20 січня 1815 став генералом бригади (1-а бригада 1-ї дивізії) армії Королівства Польського, яку створювали. 28 жовтня 1818 після відставки Юзефа Хлопіцкого став командиром 1-ї дивізії піхоти. 24 вересня 1826 став генерал-ад'ютантом Ніколая І (при збереженні командування 1-ю дивізією). Брав участь у коронації Ніколая І у Варшаві 24 травня 1829, цього дня став генералом піхоти. 6 червня став сенатором-воєводою, 4 липня отримав право носити велику стрічку ордену Червоного орла 1 кляси, наданого королем Прусії під час перебування в Берліні, куди був висланий як посол після коронації царя.

14 квітня 1814 в Бучачі ксьондз-канонік, родич — дідич міста о. Каєтан Потоцький — заповів йому 100000 злотих (у заповіті назвав його «синівцем»)[3]. За спогадами Леона Потоцького (1799–1864[1]), письменника, сина Станіслава Флоріяна Потоцького, вони з батьком наприкінці 1816 — на початку 1817 року перебували в гостях у о. Павела Потоцького, дідича Бучача і брата-близнюка о. Каєтана Потоцького, який мешкав в одній з офіцин (флігелів) палацу Стефана Потоцького[4].

Блакитний палац Замойських, Варшава

Під час листопадового повстання 1830 р. йому пропонували взяти в ньому участь, деякі (зокрема, Пьотр Висоцкий) — навіть очолити, однак він не став на їх сторону. Його дії ослабили сили повстанців у ніч на 29 листопада приблизно на 1000 людей, активно протидіяв повстанцям після здобуття варшавського Арсеналу. За наявними даними, незважаючи на попередження генерала Мрозіньського, о першій годині ночі виїхав кіньми вулицею Сенаторською, потрапив під обстріл: у нього потрапило шість куль (або від гренадерів 3-го полку піхоти, або від цивільних повстанців).

Помер 30 листопада 1830 в м. Варшаві через кільканадцять годин після поранення, яке йому завдав підпоручник саперів Францішек Мальчевский (за версією Г. Ґолеєвского) у блакитному палаці Замойських у Варшаві. Похований на Повонзковському цвинтарі у Варшаві.

Відзнаки, нагороди

  • Кавалерський хрест Ордену Почесного легіону (Франція, 7 червня 1807)
  • Кавалерський хрест ордену Virtuti Militari (Польща, 1 січня 1808)
  • Золотий вестфальський хрест (12 липня 1812)
  • Офіцерський хрест Ордену Почесного легіону (Франція, 11 жовтня 1812)
  • орден святого Володимира 3 кляси (17 жовтня 1816)
  • орден святого Станіслава 2 кляси (26 березня 1818)
  • орден святої Анни 1 кляси (18 жовтня 1820)
  • генерал-ад'ютант імператора Ніколая І (24 вересня 1826)
  • орден Червоного орла 1 кляси (4 липня 1829 отримав право носити велику стрічку, надав король Прусії)
  • орден Алєксандра Невського (5 липня 1830).

Сім'я

Був одружений з Юзефою з Соллогубів (пом. 1844, після розлучення вийшла заміж за Тадеуша Тишкевича), син — Леон, письменник.

Друга дружина — Маріанна з Ґурських (шлюб взяли в лютому 1815), дочка — Людвіка (1815—1844), дружина Конрада Валєвського[5].

Див. також

Примітки

  1. 1,0 1,1 Stanisław Florian Potocki z Złotego Potoka herbu Pilawa (Złota) (ID: 6.599.147). (пол.)
  2. Stanisław ks. Lubomirski z Lubomierza h. Drużyna (ID: 15.105.472). (пол.)
  3. Barącz, S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 77. (пол.)
  4. Potocki, s. 42—43.
  5. Zajewski, s. 172.

Джерела, література

Посилання

Зауваги