Себастьян Фезінґер

Матеріал з Тернопедії
(Перенаправлено з Себастьян Фесінґер)
Перейти до: навігація, пошук


Скульптор, архітектор, підприємець
Себастьян Фезінґер
Инші імена: Себастьян Фесінґер, Себастіян Фесінґер, Севастян Фесінгер
Смерть: не раніше 14 лютого 1769
Поховання: ймовірно, Львів
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: дружина, діти — Клеменс Ксаверій, Іґнацій, Ян Кантій, правдоподібно, брати — Фабіян і Мартін Фесінґери, сват — Мартин Урбанік
Робота: скульптор, архітектор, війт юридики
Творчість: роботи для костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Теребовлі, фарного костелу в Бучачі, собору святого Юра та инші
Громадська діяльність: член Братства святої Варвари
Примітки: за національністю — німець

Себастьян Фезінґер, або Себастьян Фесінґер Шаблон:Lang-de; ймовірно, початок XVIII ст. — очевидно, 1769, після 14 лютого) — скульптор та архітектор середини XVIII ст. німецького походження. Вважається одним з головних представників середнього періоду[1] львівського рококо разом з Йоганом Ґеорґом Пінзелем і Антоном Осинським[2]. Єдиний з львівських майстрів свого часу, який виконував алебастрові ретабла[3]. Адам Бохнак уважав його найкращим львівським різьбярем XVIII с., а Збіґнєв Горнунґ — майстром другорядним.

Виконав табернакль головного вівтаря, його майстерня — кілька вівтарів для костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії при монастирі кармелітів узутих у Теребовлі, які вважаються втраченими. На думку Якуба Сіта та Анджея Бетлєя, виконав фігури для бучацького фарного костелу, які потім установили у вівтарі святого Тадея місцевого костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.

Варіянти імен і прізвища

У джерелах мовами, що використовують латиницю, зустрічаються наступні варіянти написання його прізвища — Fesinger, Fencinger, Fendzyngier, Fenzyngier, Fessinger, Fesynger[4], Fezynger[5], найчастіше ім'я та прізвище пишуть як Sebastian Fesinger, що, очевидно, має його відповідник українською як Себастьян Фезінґер. В українськомовних джерелах можна зустріти також варіянти Себастьян Фесінґер, Севастян Фесінгер[6], Себастьян Фесінгер, Севастіан Фесінгер, Себастян Фесінгер тощо. Враховуючи те, що він — німець, очевидно, доцільніше його прізвище писати як Фезінґер.

Життєпис

Головний вівтар собору святого Юра, Львів.
Костел святого Йосипа, Підгірці
Костел Марії Магдалини, Львів. Фасад, осінь 2014

Точні дата та місце народження невідомі (ймовірно, на початку XVIII cт.).[7] Правдоподібно, його братами були Фабіян, львівський різьбяр та архітектор[8], і Мартін (львівський різьбяр[9]) Фезінґери[10]. Свого часу польський дослідник д-р Адам Бохнак уважав його сином Фабіяна, з чим певний час погоджувався д-р Тадеуш Маньковський[11]. Пізніше останній припускав, що Себастьян — син або молодший брат Фабіяна Фезінґера, правдоподібно, довший час з ним працював, після його смерті став власником його майстерні[12]. На думку д-ра Орестра Лиля, ймовірно, Себастьян Фезінґер походив з м. Брна, Моравія (нині Чехія).[13]

У писемних джерелах вперше згадується 1742 р.[14], у львівських архівних — 1743 р.[15] До міста прибув на запрошення єзуїтів у час, коли виконували роботи з оновлення місцевого костелу ордену[13]. Був війтом юридики святого Івана Хрестителя у Львові[12], що належала до львівської катедри[16], заможним міщанином, власником земельної ділянки («ґрунту»), будинку[12]. Входив до складу Братства святої Варвари, яке об'єднувало львів'ян німецького походження[10]. 1745 року підписав угоду з о. Антонієм з тринітарського костелу святого Миколая у Львові, зобов'язавшись виконати вівтар святого Яна Непомуцького і всі різьби в ньому за 700 злотих. 28 червня 1746 уклав угоду з о. Юзефом з цього костелу щодо виконання вівтарів святих Рафаїла та Йосифа за 1500 злотих, 18 липня 1747 — вівтаря святого Адама за 800 злотих[13].

Свідком на весіллях та хресним батьком був більше, ні 20 разів[14]. Йоган Ґертнер разом із С. Фезінґером та Міхаелем Вурцером (Вурцом) був свідком на весіллях: львівського різьбяра Томаса Фершера (29 червня 1748), Йогана Ґрабба та Аґнеси Шліхт (3 листопада 1748)[17], мозаїста та стукатора[18] Йозефа Газельвандера з удовою Розалією Ґроссманн (31 липня 1751). Разом із С. Фезінґером був свідком на весіллях Христіана Шпаєра (Зейнера?, Seyner) з Францискою Кунашевичівною (16 квітня 1752), Матвія Міллера з удовою Франциска Фрица Ельжбетою (27 липня 1752, іншими свідками були Вурцер та Йозеф Маєр, автор поліхромії в Теребовлі).[17] Ґертруда Барбара, дружина Миколи(-ая) Оброцького та удова різьбяра Ґеорґа Маркварта, обрала його та Міхаеля Вурцера за опікунів своїх невнолітніх дітей та виконавців свого заповіту від 17 січня 1750[19].

1764 року разом із синами Ігнацієм і Кантієм, Матвієм і Петром Полейовськими, Антоном Осенським, Антоном Штілем, Іваном Оброцьким, Йоганом Бехертом, Семеном Старевським, Адальбертом Бінем отримав право носити шпагу чи шаблю[20]. 24 серпня 1764 позичив брацлавському воєводі, магнату Станіславові Любомирському (на думку Т. Маньковського, «марнотратного воєводи»[12]) 3000 злотих, 10 травня ще 1000 для закінчення його палацу на Площі Ринку у Львові зі спадку дітей померлого 1764 року архітектора Мартина Урбаніка[21], опікуном яких згаданий 1765 р.[22]. Від 1766-го отримував від С. Любомирського постійну річну пенсію[12]. На думку польського мистецтвознавця д-ра габ. Анджея Бетлєя, Йогана Ґертнера варто уважати членом майстерні С. Фезінґера, який виконав кілька вівтарів для костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії отців кармелітів у Теребовлі[23]. Правдоподібно, Франциск Олендзький розпочав навчання у Львові під його керівництвом[24]. Останніми слідами діяльності майстра є підтвердження виплати за «роблення великого вівтаря [і] на царські ворота» для катедри святого Юра у Львові[5].

Востаннє, за даними З. Горнунґа, фігурує в джерелах 14 лютого 1769, коли оскаржував дії пріора львівських домініканів о. Генрика Лукавського щодо невиплати ним Фезінґерові решти з належних 500 злотих за виконання органів до костелу львіського монастиря ордену[25]. На думку Я. Сіта іта А. Бетлєя, очевидно, невдовзі він помер[14], за даними видання «Encyklopedia PWN», у Львові[26]. Місце поховання невідоме; не виключено, що це відбулося у Львові, де тривалий час мешкав майстер і звідки походила його дружина.

Доробок

Розквіт його діяльності, зосередженої в основному у Львові, припав на 1750—1769 роки. З 1765-го працював на замовлення Станіслава Любомирського, який довірив скульпторові закінчити роботи в палаці князя на площі Ринку у Львові після смерті Мартина Урбаніка[12]. Свого часу Тадеуш Маньковський (1937) називав його «сницарем домініканським» через те, що від 1764-го він працював разом з архітектором М. Урбаніком над спорудженням об'єктів, що належали домініканам у Львові і Тернополі[27]. З раннього часу його творчості збереглися лише плоскорізьби[28].

Д-ри габ. Якуб Сіто та Анджей Бетлєй припускають, що певний уплив на його доробок могла мати творчість[29] південнонімецького майстра, підприємця Йозефа Матіаса Ґьотца (Joseph Matthias Götz, 1690—1760), який провадив діяльність (майстерню) в монастирі святого Миколая поблизу м. Пассау, творячи головно для костелів Верхньої Австрії[30]. Раніше З. Горнунґ намагався вивести його творчість з Моравії, яка мала б бути подібною на доробок Йогана Ґеорґа Шавберґера (Johann Georg Schauberger, пом. 1744), який працював в Оломоуці, потім у Брні[3] (обидва міста нині у складі Чехії).

Серед праць Себастьяна Фезінґера, зокрема:

  • Табернакль (ковчег для святих дарів[31]) головного вівтаря (1750), вівтарі Господа Ісуса та святого Йосифа (1757) для костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії при монастирі кармелітів узутих у Теребовлі (у XIX ст. були замінені на інші)[28]
  • Бічні вівтарі костелу святого Миколая у Львові, 1745—1747[32].
  • Різьби на фасаді фіртки монастиря тринітаріїв, на проповідальниці монастирського костелу Пресвятої Трійці у Львові (між 1756 і 1758)[28]
  • Костел Божого Тіла (нині церква Пресвятої Євхаристії, Львів): 1764 році розпочав роботи з виготовлення камінних статуй, що мали вінчати фасад; також виконав дерев'яну різьблену поліхромовану конструкцію органу, яка потім згоріла[12].
  • Сім із восьми скульптур, які увінчують фасад колишнього костелу святого Йосипа (нині церква блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ, с. Підгірці, Бродівського району), а саме: Архангела Рафаїла, Богоматері, святих Анни, Вацлава, Онуфрія, Петра та Йосифа. Про авторство відомо з угоди з дідичем Підгірців Вацлавом Пьотром Жевуським від 1762 року: в ній замовник вимагає, зокрема, «статуї не вигинати», тобто фактично уникати барокової динаміки, чим підлаштувати до ранньокласицистичного характер святині[33]
  • Передвівтарна перегородка (1768–1770, разом з Михайлом Філевичем), невисокі рококові царські врата (1768) львівського собору святого Юра[34]
  • Невелике алебастрове ретабло (зокрема, плакети; 1741, нині перебуває у Варшавському національному музеї).[10]
  • Невеликий самшитовий вівтар з невеликою плакетою (1742)[28].
  • Алебастрове ретабло (зокрема, плакети) для парафіяльного костелу в с. Ботьках (Boćki) на Підляшші (1747[10], нині перебувають в єпископській курії в Дрогичині[35]).
  • Реставрація вівтаря в каплиці Кампіянів Львівської латинської катедри Внебовзяття (1765)[5].
  • Проект галереї з гербом князів Любомирських і кам'яний лев у палаці на Площі Ринку у Львові[21].

Приписувані роботи

  • Роботи в трапезній монастиря єзуїтів у Львові (1743, атрибуція Я. Сіта і А. Бетлєя)[28].
  • Статуї святих Антонія та Егідія перед фасадом костелу францисканців у Перемишлі (1759—1760; атрибуція Т. Маньковського[12], однак Я. Сіто та А. Бетлєй вважають, що ці фігури є однією з найбільших загадок у дослідженні львівської різьби[5].
  • Кам'яні статуї святого Антонія Падуанського і Непорочного Зачаття Матері Божої перед костелом святого Антонія у Львові; атрибуція Адама Бохнака, який зокрема порівняв скульптуру Матері Божої з аналогічною перед костелом францисканців у Перемишлі; З. Горнунґ приписував їх Фабіянові Фезінґеру[36].
  • Фігурки ангелів на консолях бічних вівтарів костелу святого Антонія у Львові; початково створені для інших, невідомих потреб, можливо як боцетті; атрибуція Т. Маньковського[36][12], з якою не погоджуються Я. Сіто та А. Бетлєй[3].
  • Ймовірно, автор робіт у костелі в містечку Золотому Потоці (зокрема, півфігури Ісуса Христа; нині відсутні).[37]
  • Якуб Сіто приписує йому пару вівтарів бучацького костелу Внебовзяття[38], датуючи їх 1745—1750 роками[32]. На думку Анджея Бетлєя: обличчя фігури янгола-охоронця у вівтарі святого Тадея парафіяльного костелу в Бучачі схоже на обличчя фігур з епітафії Йоанни Яблоновської[39] з Потоцьких у львівському костелі єзуїтів[40]; також він уважає, що фігури вівтаря святого Тадея видаються дуже подібними до підтверджених архівно праць майстра, натомість фігури вівтаря святого Миколая найпевніше є дещо пізнішими роботами Йогана Пінзеля[32].
  • Значна участь у створенні серії з 18 дерев'яних різьблених статуй ченців різних орденів, що жили згідно із законом св. Августина, під куполом львівського костелу Божого Тіла (атрибуція Т. Маньковського).[12] На думку З. Горнунґа, Антон Осінський виконав статуї святих Августина й Домініка над аркадами капланського і музичного хору в цьому костелі, також вісім пар головних представників ордену Августиніанців під тамбуром куполу цього костелу після пожежі 1766 р.[41]. Я. Сіто та А. Бетлєй уважають, що автори фігур головного вівтаря невідомі[3].
  • Статуї святих з головного вівтаря костелу єзуїтів у Львові (атрибуція З. Горнунґа, з цим не погоджуються Я. Сіто та А. Бетлєй[5]).
  • Дерев'яні статуї домініканських святих у галереях домініканського костелу в Тернополі, які мали б походити з конвенту домініканів в Олеську; атрибуція Т. Маньковського[12], з нею не погоджуються Я. Сіто та А. Бетлєй, оскільки відсутні як архівні підтвердження, так і стилістична подібність з иншими роботами майстра[3].
  • Дві камінні статуї святих-домініканів на фасаді костелу святої Марії Магдалини, Львів (перед 1764 роком).[12] атрибуція Т. Маньковського
  • Проповідальниця в костелі францисканців у Перемишлі (атрибуція о. Беніґнуса Юзефа Ваната OSD[42], з якою погодився Кшиштоф Канєвський; з нею не погоджуються Я. Сіто та А. Бетлєй[3], також — д-р Аґата Двожак, оскільки на проповідальниці є цифра 1779 та вона кращої якости, ніж схожа в колишньому костелі святого Миколая (тринітаріїв).[43]
  • Роботи під час будівництва палацу князя С. Любомирського в Рівному (припущення З. Горнунґа[44], з яким згідний О. Лильо[45]).

Сім'я

Дружина — Тереза, львівська русинка, дочка Івана Снігурського (Шмігурського) й Анни з Городецьких[46][47]). Діти:

  • Елеонора (охрещена 23 лютого 1748)[13]
  • Ігнацій [10]
  • Клеменс Ксаверій[13]
  • Кантій [13].
    Ймовірно, його дочками були Кляра Текля (нар. 1759), Теофіля Текля Тереса (нар. 1766), Магдалена Текля (нар. 1768).[48].

Примітки

  1. Вуйцик, В. Скульптор Іван Щуровський // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. CCXXXVI. — С. 305.
  2. Бобровський, О. Пізньобарокові та рококові амвони Східної Галичини // Мистецтво і дослідження. — С. 50.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 Sito, Betlej, s. 343.
  4. Ostrowski, J. K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1996. — T. II. — S. 372 (прим.). (пол.)
  5. 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 Sito, Betlej, s. 342.
  6. Лильо, 53—54.
  7. Його ймовірний учитель Йозеф Матіас Ґьотц (Joseph Matthias Götz) народився 1690 р.
  8. Mańkowski, T. Fesinger Fabian // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętnjśći, 1948. — T. VI, zesz. 30. — S. 424.
  9. Oszczanowski, P. Recenzja dysertacji doktorskiej mgr Agaty Dworzak. — S. 1.
  10. 10,0 10,1 10,2 10,3 10,4 Sito, J., Betlej, A., s. 340.
  11. Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy… — S. 21.
  12. 12,00 12,01 12,02 12,03 12,04 12,05 12,06 12,07 12,08 12,09 12,10 12,11 Mańkowski, T. Fesinger Sebastian… — S. 425.
  13. 13,0 13,1 13,2 13,3 13,4 13,5 Лильо, с. 54.
  14. 14,0 14,1 14,2 Sito, Betlej, s. 339.
  15. Лильо, с. 53.
  16. Маньковський, Т. Львівська рококова скульптура // Ї. — 2013. — Ч. 72.
  17. 17,0 17,1 Betlej, А. Kościół p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych w Trembowli // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2009. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 17. — S. 393. — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
  18. Biernat, M., Kurzej, M., Ostrowski, J. Kościół p.w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów we Lwowie // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — Kraków : Antykwa, drukarnia Stabil, 2012. — Cz. I. — T. 20. — S. 194. — ISBN 978-83-63463-02-01.
  19. Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy… — S. 16–17.
  20. Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy… — S. 36.
  21. 21,0 21,1 Лильо, с. 56.
  22. Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy… — S. 25.
  23. Betlej, s. 392.
  24. Hornung, Z. Olędzki (Olęcki, Olenski, Oleński) Franciszek (ok. 1745—1792) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. ХХІІІ/4, zeszyt 99. — S. 792. (пол.)
  25. Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy… — S. 27.
  26. Fesinger Sebastian // Encyklopedia PWN. (пол.)
  27. Zaucha, T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczenika w Potoku Złotym // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2010. — Cz. I. — T. 18. — S. 213. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  28. 28,0 28,1 28,2 28,3 28,4 Sito, J., Betlej, A., s. 341.
  29. Sito, Betlej, s. 348.
  30. Sito, Betlej, s. 345.
  31. Лильо, с. 55.
  32. 32,0 32,1 32,2 Betlej, J. Kościół p.w. ŚŚ. Piotra i Pawła oraz dawne kolegium Jezuitów // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — Kraków 2012. — Cz. I. — T. 20. — S. 120. (пол.)
  33. Ostrowski, J. Kościół parafialny p.w. Św. Józefa w Podhorcach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — Kraków : Secesja, 1993. — Cz. I. — Т. 1. — S. 90, 97. — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  34. Жишкович, В. Рококові іконостаси-вівтарі Західної України: особливості образно-пластичної побудови // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. — Архітектура. — 2008. — № 7. — С. 78.
  35. Fesinger Sebastian. (пол.)
  36. 36,0 36,1 Pencakowski, P. Kościół parafialny p.w. Św. Antoniego we Lwowie (dawniej klasztorny oo. Franciszkanów Konwentualnych) // Materiały do dziejów sztuki sakralnej… — Kraków : Secesja, 1993. — Cz. I. — Т. 1. — S. 50. — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  37. Zaucha, T. Kościół parafialny… w Potoku Złotym… — S. 212—213.
  38. Лильо, с. 55; автор посилається на працю Sito, J. Fesinger versus Pinsel. O parze rokokowych ołtarzy z dawnej fary w Buczaczu // Artyści włoscy w Polsce. — Warszawa, 2004. — S. 687—706.
  39. Перша дружина князя Станіслава Вінцентія Яблоновського
  40. Betlej, А. Sibi, deo, posteritati: Jabłonowscy a sztuka w XVIII wieku. — Kraków, 2010. — S. 125–126. — ISBN 978-83-61033-38-7. (пол.)
  41. Hornung, Z. Osiński (Osieński) Antoni (ok.1720—ok.1770) // Polski Słownik Biograficzny. — 1979. — T. XXIV. — S. 335. (пол.)
  42. Benignus Józef Wanat OCD. (пол.)
  43. Dworzak, A. "…in hoc altari stant duo angeli magni deaurati…" : uwagi o ołtarzach w kościele Karmelitów Bosych w Przemyślu. — Kraków : Towarzystwo Naukowe Societas Vistulana, 2016. — S. 377—379. (пол.)
  44. Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy… — S. 26—27.
  45. У статті О. Лиля помилково надруковано посилання на S. 28; див. Лильо, с. 57.
  46. Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy… — S. 22.
  47. О. Лильо ствердив, що дочка Івана й Анни з Городецьких-Смігурських; див.: Лильо, с. 54.
  48. Sito, Betlej, s. 349 (przyp.14).

Джерела, література

  • Лильо, О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. // Військово-науковий вісник. — 2014. — Випуск 20. — С. 52—63.
  • Gajewski, J. Fesinger, czy Fesinger i Antoni Osiński. Z problematyki atrybucyjnej i warsztatowej lw. rzeźby rokokowej: figury przemyskie // Rocznik Przemyski. Historia sztuki. — 1997. — R. XXXIII, zesz. 2. — S. 23—24. (пол.)
  • Hornung, Z. Pierwsi rzeźbiarze lwowscy z okresu rokoka // Ziemia Czerwieńska. — Lwów, 1937. — R. III. — S. 18–31, 35–36. (пол.)
  • Mańkowski, T. Fesinger Sebastian // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętnjśći, 1948. — T. VI, zesz. 30. — S. 425. (пол.)
  • Sito, J., Betlej, A. U źródeł twórczości Sebastiana Fesingera // Sztuka kresów wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1996. — T. II. — S. 339—359. (пол.)

Зауваги