Ратуша (Бучач)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук

Шаблон:Картка:Визначна пам’ятка

Ратуша влітку 2016

Ратуша в Бучачі, або бучацька ратуша — визначна пам'ятка архітектури національного значення доби пізнього бароко та рококо в м. Бучачі на Тернопільшині, Україна. Зведена у середині XVIII століття в новому місті. Автор проекту — архітектор німецького походження Бернард Меретин, основний автор оздоблення — скульптор Йоан Георгій Пінзель, фундатор — дідич міста Микола Василь Потоцький.

Легенда оповідає про те, що фундатор хотів, щоб вона була вищою від львівської Вежі Корнякта (дзвіниці Успенської церкви). За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв Бучацька ратуша не має аналогів в архітектурі України XVIII століття. Найдавніша в Україні ратуша, яка збереглася в основних об'ємах без істотних перебудов, що становить зразок гармонійного поєднання архітектури та скульптури, є прикладом творчого засвоєння і переробки європейських мистецьких форм. Значна частина скульптурного оздоблення ратуші втрачена.

Перебуває на черговій реставрації з середини 2000-х років. Серйозні археологічні дослідження поблизу ратуші не проводилися.

Історія

Ратуша зі старим завершенням
Фасад перед Другою світовою війною
Осінь 2014
Осінь 2013
Осінь 2013
Літо 2015
Літо 2015

Час будівництва

Серед дослідників немає одностайности щодо дати спорудження ратуші. За даними львівських мистецтвознавців та дослідників, зокрема, Володимира Вуйцика, збудована 1750 року[1][2], Дмитра Крвавича — 1751[3]. Киянин Григорій Логвин стверджував, що відсутні вірогідні відомости щодо часу спорудження, а побічні дані дають підставу гадати, що це було близько 1751-го[4][5]. Олег Рибчинський уважав, що ратушу збудували 1751 року, а шлюб майстра Пінзеля (13 травня 1751 року) відбувся вже після завершення ним цих робіт[6][7]. Орест Лильо вказав більш широкі рамки, приблизно 1743—1758 роки[8]. В «Енциклопедії Українознавства» датується XVIII ст.[9], в «Енциклопедії Сучасної України» — 1751[10]. Польські дослідники Анна Сильвія Чиж та Бартломей Ґутовський датують час будівництва 1750—1751 роками[11].

Інші відомости

Очевидно, ратуша використовувалася за призначенням, і тут діяв міський магістрат у часи кінця існування І Речі Посполитої та австрійської анексії краю (з 1772). Ратуша горіла в 1811 та 1847 роках. Отець Садок Баронч стведжував, що на партері містилися єврейські магазинчики та крамнички, а на першому поверсі (нині — другому) діяв магістрат, а частину приміщень винайняли. Потім певний час будівля стояла пусткою[12], очевидно, ще до нищівної пожежі в місті 29 липня 1865 року[13]. 1876 року варшавський часопис «Tygodnik Ilustrowany» опублікував зображення ратуші[14] Певний час у XIX столітті на першому поверсі діяли повітові староство та рада[Джерело?]. Архівні світлини свідчать, що наприкінці австрійського періоду принаймні на північній стороні партеру діяли крамниці, зокрема, єврейські. Після 1920 року будівлю віддали під житло та крамниці[Джерело?]. У 1930-х у приміщенні почав діяти новостворений Музей землі Бучацької (Muzeum Ziemi Buczackiej)[15].

За спогадами бучачан, совіцькі вояки вправлялися у стрільбі, цілячись у певні деталі скульптур на ратуші.

Протягом певного часу на першому поверсі нижнього ярусу ратуші діяв відділ живопису Бучацької дитячої художної школи (до 1978 року). Тоді ж на другому поверсі розташовувалася Бучацька міська рада[16]. У 1982—1992 роках на обидвох поверхах нижнього ярусу діяв місцевий районний історико-краєзнавчий музей.

1987-го львівське Державне підприємство «Укрзахідпроектреставрація» взяло з ратуші 16 кам'яних скульптур на реставрацію, які викинули на смітник. За словами голови комісії з питань збереження історико-культурної спадщини Бучацького району Олени Сурм'як, вони намагалися повернути скульптури, в 2009—2010 роках зверталися у прокуратуру (тернопільську, львівську, Генеральну). Однак на запит відповіли, що з тих фігур намагалися зробити копії, але нічого не вдалося, тому їх викинули. І за це ніхто не відповідатиме, бо Генпрокуратура не вбачає складу злочину[17].

Після відновлення реставрації місцеві крадії поцупили частину мідної бляхи, призначеної для перекриття даху нижнього ярусу будівлі. Бучацький меценат та громадський діяч Василь Бабала своїм коштом придбав нову бляху для ратуші. Під час останньої реставрації у середині 2000-х через байдуже ставлення одного з працівників упала і розбилася одна зі скульптур на балюстраді нижнього ярусу.

16 листопада 2014 року біля тильного (східного) фасаду будівлі урочисто відкрили та освятили пам'ятник Пінзелю, виконаний тернопільським митцем Романом Вільгушинським (кошти надав В. Бабала).

Реставрації

Очевидно, що певні роботи проводилися після пожеж 1811 та 1847 років. Відновлення будівлі після наступної нищівної пожежі 29 липня 1865-го тривало доволі довго і завершилося, за даними Г. Логвина, 1870 року[4]. До нього долучилися дідичі графи Потоцькі Еміль та Артур, сини померлого 1870-го Адама Потоцького, які робили це, за словами о. С. Баронча, «для власної вигоди та гордости краю»[18]. Незадовго до 1914 року завершили черговий ремонт ратуші[19].

1985 року уклали договір про реставрацію[20]. У 1986—1989 роках ратушу реставрували працівники Кам'янець-Подільської реставраційної майстерні (керівник С. Токар). Під час виконання робіт громадськість Бучача, зокрема, завідувач районного відділу народної освіти Олексій Жовковський на сторінках районної газети «Золота Пілава» висловлював занепокоєння ходом та якістю проведених робіт, які мали завершити 1988 року[21]. Було добудувано дерев'яне навершя вежі (на його балках є цифра 1987), вкрите мідною бляхою, барокове за формою, яке хоч і не є копією відомого з архівної світлини, однак краще відповідає стилю будівлі, ніж те, що було за часів СРСР (невисокий шпиль з п'ятикутною радянською зіркою, якого тут історично не було і встановили яке, очевидно, за совітів).

У середині 2000-х реставрація відновлена, але через брак коштів досі не завершена. Востаннє держава виділяла кошти у 2007—2008 роках[22] (загалом за 2006—2008 роки — 4,331 млн грн.[23]), тоді й відновили ратушну вежу, встановили засоби для того, щоб на ратуші не могли сідати голуби. Бажання допомогти з реставрацією ратуші та прилеглої території проявили австрійські архітектори. Але умовою реставрації європейським коштом є перенесення пам'ятника Тарасові Шевченку за межі архітектурного ансамблю ратуші, позаяк він суперечить архітектурній цілісності комплексу, та недавно спорудженого пам'ятника Пінзелю[17]. За словами Ярослава Пелехатого, 2011 року Мінрегіонбуд переклав зі себе обов'язки щодо реставрації на Міністерство культури[24].

Наприкінці літа — на початку осені 2015 року розпочалася реставрація нижнього ярусу будівлі. До першого фестивалю «Дні Пінзеля» (2016) відреставрували східний фасад нижньої частини ратуші, який потім у деяких місцях перефарбовували. Також на цій стороні відреставрували кілька кімнат, в яких облаштували виставку робіт Пінзеля. До 1 липня 2017 повністю відреставрували північну сторону нижнього ярусу, до 26 липня — зняли будівельну огорожу з боку вулиці Галицької. Перед 18 серпня зняли зіпсуте дерев'яне риштування перед фасадом будівлі, до 23 жовтня в основному завершили роботи з відновлення південної сторони нижнього ярусу. Нині тривають роботи з відновлення фасаду, які планують завершити до Днів Пінзеля-2018.

У 2015 і 2016 роках міська рада виділила по 1 млн грн., а у випадку перевиконання бюджету-2016 планувалося ще 300 тис.[22] 11 січня 2016 голова Бучацької райради Віталій Фреяк на основі рішення Бучацької райради від 31 грудня 2015 року № 47 звернувся до народного депутата Миколи Люшняка, який представляє у ВР України і Бучаччину, з проханням щодо виділення зі спецфонду державного бюджету України 10,053 млн грн. для завершення реставрації та аварійно-відновлювальних робіт в ратуші[23].

Станом на жовтень 2017 року було відреставровано тільки 40 %. На початку жовтня 2017 року голова Тернопільської ОДА Степан Барна біля ратуші стверджував, що держава виділила 3 млн грн. для проведення робіт та про намір завершити їх за півтора року[25]. Ремонт екстер'єру планують завершити 2018 року. Загальна кошторисна вартість складе 10,4 млн грн[26].

2018 року проект реставрації пройшов конкурсний відбір і реалізовуватиметься коштом Державного фонду регіонального розвитку (більше 9 млн. грн). На ратуші планують встановити копії фігур Пінзеля, виготовлені зі штучного каменю[27].

Опис

За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв Бучацька ратуша не має аналогів в архітектурі України XVIII століття. Розташована в нижній частині міста посеред невеликого майдану, гармоніює з ландшафтом, вирізняється чітким окресленням об'ємів і досконалістю пропорцій.

Садок Баронч стверджував, що певний час баня куполу була червоною і мала невеличку залізну хоругву[12]. За даними Г. Логвина, первісна висота ратуші разом із завершенням сягала 22 сажнів, її барокове завершення було розфарбоване і закінчувалося шпилем з прапорцем[4]. Споруда має яскраво виражену вертикально-центричну композицію вежового типу. На двоповерхову кубічну нижню частину спирається двоярусна вежа з великими прямокутними вікнами, що мають округлі завершення. Архітектурні форми позначені вишуканою, плинною пізньобароковою пластикою. Головий фасад ратуші повернутий до заходу, завершується вишуканим фігурним щитом, на якому — картуш із родинним гербом «Пилява» фундатора ратуші Миколи Василя Потоцького та перехрещеними військовими атрибутами, також напис «М. Р. S. К.» (Mikołaj Potocki Starosta Kaniowski / Микола Потоцький староста канівський).

На перших поверхах головного та південного фасадів нижнього ярусу є по чотири вікна, на східному фасаді — четверо вхідних дверей, на північному посередині є двоє дверей, зліва та справа від них — по одному вікну. На другому поверсі головного фасаду — п’ять балконів, які підтримують погруддя атлантів. Середній балкон підтримують два погруддя атлантів, чим ніби ще раз підкреслюється вісь вхідного порталу. Троє дверей нині розташовані нижче від рівня майдану (культурний шар за 250 років піднявся на 1 м).

На фасаді другого поверху нижнього ярусу є п'ять вікон з дверима на невеличкі балкони, на кожній з решти сторін — по чотири прямокутні вікна. Усі вікна на поверсі прикрашені різбленими обрамленнями. На південному та північному фасадах є різьблене обрамлення для таблиць з написами (обидві втрачені).

Пластику стін підкреслюють пілястри, крок і кількість яких неоднакові: на головному фасаді — шість, на тильному — п'ять, на бічних — по чотири. Усі вони завершуються капітелями коринфського ордеру, що значно урізноманітнює площини фасадів. Внутрішній простір поділений на 12 зал; поверхи з'єднані крутими та доволі вузькими дерев'яними гвинтовими сходами. Всередині вежі розташовані металеві сходи, якими можна потрапити до годинникового механізму.

На кутах зверху вежі біля основи купола розташовані чотири різьблені з каменю декоративні вазони.

Інтер'єр будівлі перебуває в незадовільному стані (місцями — жахливому) стані, зокрема, відсутня долівка між першим та другим поверхами першого ярусу. В підвалах ратуші — вода.

Скульптури

Наразі невідомо, скільки фігур спочатку прикрашали фасад. За даними о. С. Баронча, по обидві сторони від герба на аттику рівновіддалено розташовувалися 12 фігур[12]. На давніх світлинах та малюнках можна помітити, що скульптури на балюстраді першого ярусу розташовувалися на кутах, також вище капітелей пілястр кожної зі сторін ратуші. На головному фасаді також були скульптури козака та невільника на волютах нижньої частини аттика (усього з кутовими 8 фігур). Очевидно, образи автор узяв з античної мітології (за свідченням очевидців, скульптури на ратуші зображали 12 подвигів Геракла (Геркулеса)), також реалій тогочасного життя та, ймовірно, з Біблії.

Скульптури відзначаються експресією пластичної мови та динамізмом композиції; тесані з монолітного каменя-вапняку, подекуди є вставки. Частина з них втрачена чи пошкодження ще під час пожежі 29 липня 1865 року, кілька півфігур атлантів під балконами на фасадній стіні знищені в середині 1950-х. Збереглися кілька статуй з різними ступенями пошкоджень: композиції (висота — 195 см) «Геракл роздирає пащу Немейському левові», «Геракл убиває Лернейську гідру», монументальні статуї бога морів Посейдона та юнака Давида — переможця велетня Голіафа й інші. Львівські скульптори під керівництвом Дмитра Крвавича виконували копії статуй; вони мають зайняти місце на ратуші, а оригінали — зберігатися в музеї.

Годинник

За даними о. С. Баронча, до 1847 року в місті чули годинникові дзвони, які сповіщали про час[12][28]. Його відновили 2002-го: на вершини вежі встановили годинник з чотирма циферблатами[29], також періодично почали лунати мелодії. Однак через деякий він «замовк», тому міська влада звернулася до відомого львівського майстра Олексія Бурнаєва з проханням відновити годинник. Наприкінці серпня 2012 року з ратушної вежі знову залунали дзвони та мелодії[30].

Див. також

Примітки

  1. Вуйцик, В. Нові штрихи до творчої біографії Бернарда Меретина // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2001. — Т. 241 (CCXLI). — С. 517.
  2. Вуйцик, В. Бернард Меретин — видатний архітектор епохи пізнього бароко // Ї. — 2013. — Ч. 72.
  3. Крвавич, Д. Українська скульптура періоду рококо… — С. 134, 142.
  4. 4,0 4,1 4,2 Логвин, Г. Архітектура і скульптура ратуші в Бучачі // Питання історії архітектури і будівельної техніки України. — К., 1959.
  5. Щоправда, у збірнику «Бучач і Бучаччина» на С. 98. вказано чіткіше — 1751 р.
  6. Рибчинський, О. Міські ратуші // Ї. — Львів, 2005. — Ч. 36.
  7. Варто додати, що автор при цьому посилається на С. 363 розвідки польського мистецтвознавця Яна Островського «Jan Jerzy Pinsel – zamiast biografii» у збірнику «Sztuka Kresów Wschodnich» (T. II), хоча в її тексті такого формулювання немає.
  8. Лильо, О. «Фірма» Бернарда Меретина // Діяльність будівничих Львова першої половини XVIII ст. в контексті європейських зв'язків: особливості формування і розбудови.
  9. Бучач // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя, T. 1. С. 200 / T. 1 : Перевидання в Україні. — Львів, 1993 — С. 200. — ISBN 966-528-197-6.
  10. Кобельський, М. Бучач // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2004. — Т. 3 : Біо — Бя.— С. 674. — ISBN 966-02-2682-9.
  11. Czyż, A., Gutowski, B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 118 il. — S. 18. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju; Seria C, zeszyt 3). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
  12. 12,0 12,1 12,2 12,3 Barącz, S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — S. 39. (пол.)
  13. Barącz, S. Pamiątki buczackie… — S. 37—39.
  14. Ratusz w Buczaczu // Tygodnik Ilustrowany. — 1876. — № 1—26. — T. I. — Seria 3. — S. 328.
  15. Czyż, Gutowski, s. 18 (przyp).
  16. Інформація від завідувача навчальної частини школи Тараса Ващука.
  17. 17,0 17,1 Конанець, О. Спільна спадщина: австрійські науковці беруться врятувати Бучацьку ратушу (фото Юрій Остапа) / Оксана Конанець // Портал «А4». — 2014. — 20 жовтня.
  18. Barącz, S. Pamiątki buczackie… — S. 38—40.
  19. Dzieła przodków – troską potomków // Kurjer Lwowski. — 1914. — № 383 (10 września). — S. 2. (пол.)
  20. Береги свободи слова… — С. 168.
  21. Повернімо Бучачу красу // Золота Пілава. — 1991. — № 23—24 (22 лют.). — С. 4.
  22. 22,0 22,1 Мельничук, В. У неділю — день міста // Нова доба. — 2016. — № 31 (29 лип.). — С. 2.
  23. 23,0 23,1 Депутатський запит Миколи Люшняка до віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка щодо виділення коштів з державного бюджету для завершення реставрації та аварійно-відновлювальних робіт.
  24. Подробиці. Бучацька ратуша // youtube.com
  25. Степан Барна: Реставрація Бучацької ратуші – це для нас принципове питання // youtube.com
  26. Бучацьку ратушу повністю відреставрують вже наступного року // TV-4. — 2017. — 3 жовтня.
  27. Вигоняйло, Т. Бучацьку ратушу оздоблять копіями скульптур Пінзеля // Наш день. — 2018. — № 30 (8—14 серпня). — С. 7.
  28. За іншими даними, на верхньому ярусі вежі годинник був до 1847 року. Ймовірно, це твердження походить з невірного трактування фрази Баронча.
  29. Шовчко, В. Ратуша в Бучачі // Zabytki.ua.
  30. Знову зазвучала бучацька ратуша // Бучацькі новини. — 2012. — 31 серпня.

Література

Посилання

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Про реставрацію Бучацької ратуші // Бучацькі новини.
Історія бучацької ратуші // Давній Тернопіль

Шаблон:Визначні місця Бучача