Павло Думка

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Громадський і політичний діяч,
поет, публіцист
Павло Думка
Павло Думка.jpg
Псевдо: Хлоп з Драгоманівки, П. Д.
Народження: 21.03.1854
с. Купчинці, нині Козівський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 19.11.1918
хутір поблизу с. Драгоманівка, нині Козівський район, Тернопільська область, Україна
Поховання: цвинтар у с. Купчинцях
Громадянство: українець
size Австро-Угорщинаsize ЗУНР
Родина: батько — Андрій, брат — Михайло, сини — Тарас, Григорій
Освіта: Купчинецька початкова школа, Львівська різьбярська і столярська школа, пасічництво, городництво, садівництво — в о. Івана Наумовича
Робота: селянин, пасічник
Творчість: автор поезій, публіцистичних статей
Політична діяльність: діяч РУРП
Громадська діяльність: діяч товариств «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Сільський господар»
Примітки: підтримував зв'язки з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Олександром Барвінським, Лесем Мартовичем

Павло Думка (псевдонім і криптонім: Хлоп з Драгоманівки, П. Д.; 21 березня 1854, с. Купчинці, нині Україна — 19 листопада 1918, хутір поблизу с. Драгоманівки, нині Україна) — український галицький громадський і політичний діяч, поет, публіцист. Член-засновник Русько-Української Радикальної Партії (РУРП), посол до Галицького сейму, делегат Української Національної Ради ЗУНР.

Життєпис

Павло Думка народився 21 березня 1854 року в селі Купчинцях коронного краю Королівство Галичини і Володимирії Австрійської імперії (нині Козівського району на Тернопільщині, Україна) в родині селянина Андрія Думки. Був шостою і останньою дитиною в сім'ї, рано залишився сиротою (батьки скоро померли від важкої непосильної праці), Павло залишився на вихованні свого старшого брата Михайла.

Закінчив початкову школу в рідному селі, деякий час навчався в місцевого дяка. Потім — Львівську різьбярську і столярську школу (за иншими даними, самотужки оволодів різьбою по дереву). Удосконалював своє ремесло у Тернополі, Львові, був управним столяром[1]. Молодим брав участь у знаному денисівському хорі о. Осипа Вітошинського і духовно зростав під його впливом. Навчався також пасічництва, городництва, садівництва у відомого москвофільського письменника і громадського діяча о. Івана Наумовича, греко-католицького священика в м. Скалаті, оволодів професією дяка[2].

З його ініціятиви в Купчинцях: 1874 р. разом із місцевими селянами організовано філію (читальню[1]) товариства «Просвіта», 1877 р. — створено кооперативу «Надія», 1878 р. — організовано Братство тверезости, 1900 р. — товариство «Січ», 1911 р. — «Пласт», позичкову касу, гурток «Сільського господаря»[1] (на честь заснування цього товариства встановили пам'ятний хрест, що зберігся досі). 28 червня 1891 р. в Купчинцях разом з Михайлом Думкою, Антоном Вітковицьким, Стефаном Гарматієм, Тимком Качунем заснували перше в Галичині товариство «Сокіл». 1890 р. разом з Іваном Франком і Михайлом Павликом став співорганізатором Русько-Української радикальної партії (РУРП).

Уперше обраний послом до Галицького сейму 1908 р. від IV курії у виборчому окрузі ТернопільІгровицяМикулинці, входив до складу Українсько-руського соймового клубу[3]). Вдруге — 1912 р., при цьому він значною кількістю голосів здолав кандидата графа Юристовського в тому самому окрузі; у парляменті входив до складу Українського соймового клубу[4].

Під час Першої світової війни важко захворів на легені.

Після утворення ЗУНР як сеймовий посол став делегатом Української Національної Ради. Заохочував молодих хлопців та колишніх вояків австрійської армії вступати до лав УГА.

Підтримував щирі зв'язки з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Олександром Барвінським, Лесем Мартовичем, присвятив їм свої віршовані твори.

Помер 19 листопада 1918 року на хуторі поблизу села Драгоманівки, похований у Купчинцях.

Доробок

Як поет дебютував 1884 року, мабуть, поетичні здібності розбудив у нього Іван Наумович (нині важко про це говорити з достовірністю). Перший вірш «В честь руських соколів» (1884) був надрукований під заголовком «К нашим патриотам» у москвофільському календарі общества ім. Качковського поряд з віршем І. Наумовича «Под новый год».[2] Друкував свої твори і публіцистичні статті в прогресивній пресі Львова, Тернополя, Коломиї. Також його твори опубліковані в газетах, журналах, збірниках, антологіях, гімназійних читанках, календарях. Посмертно видано збірку поезій «Веснянка» (Львів, 1970) та публіцистики і поезій «Молитва рільника» (Тернопіль, 1994). Його бібліотека, рукописна спадщина і листи від багатьох письменників і громадських діячів загинули під час Першої світової війни. Серед творів, зокрема:

  • Жіноча доля. До руських хлопів [Текст] : вірші. — Тернопіль : Тернопільщина літературна. — 1991. — Дод. 2. — С. 17—18.
  • Жіноча доля. До руських хлопів [Текст] : вірші // Антологія української поезії: В 6-ти т. Українська дожовтнева поезія. Твори поетів XIX поч. XX ст. — К., 1984. — Т. З. — С. 204—205.

Родина

Одружився. Сини:

  • Тарас — вояк УГА
  • Григорій — діяч ОУН.

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Чорновол, с. 90.
  2. 2,0 2,1 Хома, с. 302—303.
  3. Там само. — С. 113.
  4. Там само. — С. 114—115.

Джерела і література

Посилання

Зауваги