Осівці

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Село
Осівці
Розташування: size Бучацький район, size Тернопільська область, size Україна
Перша згадка: 14.08.1421
Колишні назви: Бусовче, Гусовче, Усівці, Ossowce
Територія: 2,497 км²
Населення: 1018
Поштовий індекс: 48412
Телефонний код: 3544
Координати: 49° 9′ пн. ш., 25° 21′ сх. д.
Висота над рівнем моря: 315 м
Водойми: р. Стрипа
Відстань до райцентру: 14 км
Залізниця: Бучач, 16 км
Примітки: Код КОАТУУ — 6121281201, щільність — 300,6
Вікісховище

Осівці́ — село Бучацького району Тернопільської области, Україна.

Загальні відомості

Cело — центр однойменної сільради. Розташоване переважно на лівому березі р. Стрипи, за 14 км від райцентру. Відстань до найближчої залізничної станції Бучач — 16 км. Територія — 3,24 км², дворів — 262, населення — 1974 осіб (2011).

Географія

Географічні координати — 49° 9′ пн. ш., 25° 21′ сх. д.[1] Середня висота — 315 м н. р. м.

Назва

Єдиного трактування назви села немає; вони, незважаючи на зовнішню схожість, — різні: Госовче (пол.) — гусяче, Усівці — від прізвища Ус, Осівці — від оса.

Історія

Осівці на фрагменті спеціяльної мапи України Ґійома Левассера де Боплана, 1650 р.
Осівці на мапі Фрідріха фон Міґа, XVIII ст.

Поблизу Осівців виявлено археологічні пам’ятки липицької та черняхівської культур.

За даними збірника «Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie» (Акти гродські і земські), перша письмова згадка про село — 14 серпня 1421, коли воно згадане як Бусовче[2] (Busowcze) в дарчій грамоті[3] Войцеха (Альберта) Авданця на Бучачі, дідича Старих Петликівців[4], для парафіяльного костелу[5] в цьому містечку[3], якою він, зокрема, записав 1/4 лану в селі[6].

29 лютого 1440 в книгах галицького суду згадується «Maschka de Wszowcze»[7]. 1453 року село згадується як Гусовче. Певний час землі села були власністю Міхала з Бучача. 1465 року село згадане як Усівці, власність Міхала та Яна з Бучача[2][8]; навколо їхнього двору й розвинулося село.

Коронний підчаший Адам Геронім Сенявський восени 1618, надсилаючи до коронного гетьмана Станіслава Жолкевського відомости про дії татар, писав про знищення Ямполя, Осівців, Крем'янця, Збаражa, Немирова, Меджибожа, Сеняви[9]. Згодом на правому березі Стрипи виникло кілька вулиць під загальною назвою Гора. Нині тут розташовано 80 дворів. Від кінця 19 ст. — власність шляхетської родини Цивінських (Cywiński)[10] гербу Пухала (у ТІМС стверджено, що вони мали титул ґрафів[2], однак цього не підтверджують праці графа Єжи Дунін-Борковського[11] та Адама Фредро-Бонєцького[12]). За родовою легендою, яку описала Ева Цєньська-Федорович, одна з її прабабусь була придворною французької королеви Марії з Лєщиньських (1703—1768, дружина Людовика XV[13]). Дівчина закохалася в не дуже заможного шляхтича Анджея Цивіньського[14]. Під час повернення диліжансом до Польщі їх, обдарованих королевою, зустрів власник Осівців Василь Ставінський (Bazyli Stawiński)[15]), який, побачивши дарунки, запропонував зіграти в карти, і у випадку свої поразки відступав свою маєтність. Так і трапилося, а нещасливий Ставінський невдовзі вчинив самогубство[14].

За «першої Польщі» село входило до складу Галицької землі Руського воєводства Королівства Польського, яке 1569 року стало частиною федеративної Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). Від 1772-го — у складі Монархії Габсбургів, від 1804 — Австрійської імперії (у цей час — у складі Чортківського округу[16]), у 1867—1918 — Австро-Угорської монархії.

Кілька років перед 1885-м згорів гарний двір власників маєтку разом з господарськими приміщеннями[17]. 1911 року в селі збудовано млин Александра Потоцького.

Від листопада 1918 до початку липня 1919, за винятком короткого проміжку часу перед Чортківською офензивою УГА — у складі ЗУНР. У лавах УГА воювали І. Гуменюк, Я. Дзюбанчин, П. Микитів, В. Чорній та инші.

Від липня 1919, за винятком короткого проміжку червоної окупації в серпні—вересні 1920, до кінця десятих чисел вересня 1939 — у складі «другої Польщі». Діяли філії українських товариств «Просвіта», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар» та инші, кооператива «Єдність», «Хліборобський Вишкіл Молоді», молочарня, аматорський гурток.

12 жовтня[18] 1930 польська влада провела т. зв. пацифікацію[19], зокрема, польські улани[2] знищили крам у кооперативі, читальняну книгозбірню, будинок дяківки, устаткування в молочарні, багатьох людей побили, зокрема, українців-латинників «за зраду ойчизни».

Внаслідок більшовицької анексії — у складі СРСР, від липня 1941 до липня 1944 — у складі Дистрикту Галичина німецько-гітлерівського Третього Райху. 27 вересня 1942 внаслідок пожежі згоріли всі сільські будинки, крім тих, що на вулиці Гора.

В ОУН і УПА загинули або пропали безвісти: М. Біловус, П. Варварчук, І. Дзюба, Т. Карачка, А. Книжник, А. Кулина, Я. Лосій, В., Д., П. Мариняки, Ф. Олійник, П. Орищій, М. Рурський, О. Тимчій, С. Химчій, Ю. Чорній, Катерина, Ксенія та Микита Шимківи, О. Ямнюк; у Червоній армії — 50 уродженців Осівців. За участь в ОУН і УПА та допомогу підпільникам близько 30 сімей із села було вивезено до Сибіру.

1950 року до місцевого колективного господарства приєднано колгосп с. Білявинців. Голови правління колгоспу: В. Болячко, Й. Гайда та инші. У листопаді 1959 до сільської ради приєднано с. Курдибанівка. У червні 1984 сільська рада с. Бобулинців виступила з ініціативою перейменувати сільраду з Бобулинської на Осівецьку, оскільки центр сільради розташований у с. Осівці. 1990 року Осівці та Бобулинці роз’єдналися в окремі сільради.

Від 24 серпня 1991 — у складі України. 2006-го село газифікували.

Релігія

  • Парафія при церкві святого Миколая; (УГКЦ, церква діє з 1991), перебудована з костелу[2], спорудженого в міжвоєнний час, для чого перебудували двірський будинок — возівню — в 1927—1928 роках[20]. Кошти для цього надав власник маєтку в селі Вітольд Антоній Цєньський на знак вдячности Всевишньому після того, як його дочка Ева 1926 року одужала після черевного тифу[21].
  • Парафія при церкві святого Миколая (1927, мурована під керівництвом бучацького майстра Кізюка, УПЦКП — ПЦУ); 1796 року спорудили дерев’яну церкву, яку розібрали весною 1925.
  • Чотири каплички, одна біля православної церкви.

Пам'ятники

Споруджено:

  • чотири пам'ятні хрести (для охорони села від стихійних лих, два — на честь полеглих вояків УПА і на братській могилі 9-и повстанців);
  • насипана символічна могила Українським Січовим Стрільцям (1992);
  • статуя («фіґура») Зарваницької Матері Божої (споруджена 2001 коштом громади і ПП Чириків);
  • пам'ятник на могилі уродженця Казані лейтенанта ЧА В. Ковалевича (1959), розташований на березі Стрипи, де загинув під час бою з нацистами за оволодіння мостом; пірамідальний обеліск, угорі якого барельєфне зображення зірки, на обеліску є світлина і напис[22];
  • пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967).

Освіта

1832 року діяла парохіяльна школа[2] (священник — о. Василь Ленкавський[16][23]), пізніше — нереорганізована одноклясна етатова (1881, учитель — Антоній Бароґєвіч[24], правдоподібно, поляк[25]), потім — одноклясна етатова (зокрема, 1882-го учитель — Franciszek Barogiewicz[26], правдоподібно, поляк Францішек Бароґєвіч[25], у 1885[27], 1886[28], 1887[29], 1888 — Кароль Гайдер (Karol Hayder)[30], 1889 — Антоній Островський[31]).

1958[32] або 1963 року[2] на місці, де в міжвоєнний час мешкав солтис, збудували школу-десятирчку (нині загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів).

Господарка

У селі є гідроелектростанція потужністю 125 кВт, збудована 1952 року. Станом на 2013 рік діяло ТзОВ «Поділля», на стадії будівництва перебувала тваринницька ферма агрофірми «Бучачагрохлібпром» (2018-го кількість поголів'я на цій фермі становила 2135 голів, з яких дійних корів — 748[33]).

Соціяльна сфера

Працюють клюб, бібліотека, дошкільний заклад «Журавлик», лікарська амбулаторія, ФАП, відділення зв'язку, аптека, чотири продовольчі магазини та один — промислових товарів.

Населення

  • 1870 — 1383 осіб[17]
  • 1880 — за даними за даними видання «Географічний словник Королівства Польського», 1513 осіб[17], за даними ТІМС — 1192 українці, 420 поляків, 45 євреїв[2];
  • 1915 — 1786 осіб;
  • 1921 — 350 мешкальних домів, 1931-го — 408[20];
  • 1939 — 1670 українців, 480 поляків (не виключено, до їх складу зарахували принаймні частину «латинників» — українців-римо-католиків), 40 євреїв;
  • 1990 — 337 будинків, 1245 осіб;
  • 2001 — 1018 осіб;
  • 2011 — 974.

Люди

Народилися

  • Емілія Стернюк (з дому — Крушельницька, 1875—1965) — українська фольклористка, дочка отця, сестра Антона, Соломії, Ганни Крушельницьких
  • Петро Рогатинський (1914—1995) — український публіцист, редактор, громадський діяч (також у діяспорі)
  • Богдан Смертюк (нар. 1948) — український архітектор, живе і працює в РФ
  • Богдан Чепурко (нар. 1949) — український поет, письменник, критик, культуролог, народознавець, громадський діяч
  • Микола Бойко — засновник і видавець газети «Агровісник», один із засновників дорадчого сільськогосподарського руху на Тернопільщині;
  • науковці Андрій Карачка, Богдан Кафтан, Галина Микитів;
  • Юліян Зубчевський (1855—1924) — польський освітянин[34]; директор Тернопільської учительської семінарії[35];
  • Анна Цєньська (1926—1941, с. Пєрвомайка, Казахстан[36]) — дочка власника маєтку, померла від виснаження та хвороб після вивезення більшовиками.

Пов'язані зі селом

  • о. Амвросій Крушельницький — греко-католицький священник, служив у селі як парох;
  • о. Володислав Гнатів — греко-католицький священник, служив у селі як парох від 1920 року, за його ініціятивою заснували тут читальню «Просвіти», також він сприяв створенню кооперативи[19];
  • Володимир Гамерський — бучацький повітовий лікар
  • Пьотрашевський (Пйотрашевський) — державець маєтку в селі за часів В. А. Цєньського; радше симпатизував українцям, ніж підтримував шовінізм польської влади[20], під час т. зв. пацифікації він переховав у себе пароха о. Володислава Гнатіва, а потім вивіз його зі села в безпечне місце[19]; його дружиною була німка, яка народилася в Росії[37] чи Російській імперії[25].

Дідичі, власники маєтку

  • Францішек Цивіньський (зокрема, 1836 року)[16]
  • Геронім Цивіньський[38]
  • Іґнацій Цивіньський (зокрема, у 1880-х)[17]
  • Марія Цєньська з Цивіньських [39];
  • Гелена Потоцька з Цивіньських, чоловік — Александер Потоцький на Хшонстові[40];
  • Вітольд Антоній Цєньський[41], небіж Гелени Потоцької, продав свій маєток у с. Буківні на Тлумаччині, який перейшов до рук його тітки Лелі Коморніцької, яка так з ним і не розрахувалася, що спричинило тривалі судові суперечки; 1926 року переїхав з дружиною (Анеля Зофія Ружа з графів Дідушицьких[42]) і дітьми до Осівців[43]
  • Ева Анна[44] Цєньська-Федорович — дочка Вітольда Антонія, польська громадська діячка, авторка книги спогадів, де описує й Осівці.

Примітки

  1. ↑ Ймовірно, координати пошти — 49° 9′ 28′′ пн. ш., 25° 21′ 34′′ сх. д.
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6 2,7 Гойда, Мельничук, Уніят, Чепурко, с. 629—630.
  3. ↑ 3,0 3,1 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. — Lwów : Drukarnia Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1870. — T. II. — S. 68—69. (пол.)
  4. ↑ Михайловський, В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI ст. — К. : Темпора, 2012. — іл. — С. 120—121, 155, 169, 173—174. — ISBN 978-617-569-060-4.
  5. ↑ Старі Петликівці. Костел Різдва Пресвятої Діви Марії // Костели і каплиці України.
  6. ↑ Kubasiewicz, S. Wycinek ze wspomnień // Głos Buczaczan. — Wrocław, 2004. — № 3 (50). — S. 14. (пол.)
  7. ↑ Akta grodzkie i ziemskie… — Lwów, 1887. — T. XII. — S. 80. — № 792. (лат., пол.)
  8. ↑ Не виключено, що це Міхал і Ян, сини Теодорика Язловецького на Бучачі.
  9. ↑ Nagielski, M. Sieniawski Adam Hieronim (1576–1619) // Polski Słownik Biograficzny. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1996. — S. 101. (пол.)
  10. ↑ У ТІМС — Цівінських.
  11. ↑ Dunin-Borkowski, J. Almanach błękitny : genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, Warszawa, 1908. — S. 172—175. (пол.)
  12. ↑ Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 3. — S. 244—246. (пол.)
  13. ↑ Maria Leszczyńska (1703—1768) // Wspólne dziedzictwo. (пол.)
  14. ↑ 14,0 14,1 Cieńska-Fedorowicz, s. 46.
  15. ↑ Щоправда, в гербівнику о. Каспера Нєсєцького ТІ відсутній такий рід; Herbarz polski Kaspra Niesieckiego / wydany przez Jana Nep[omucena] Bobrowicza. — Lipsk, 1841. — T. VIII. — S. 512. (пол.)
  16. ↑ 16,0 16,1 16,2 Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1836. — Leopoli, 1836. — P. 277. (лат.)
  17. ↑ 17,0 17,1 17,2 17,3 Ossowce, s. 658.
  18. ↑ Степан Шипилявий стверджував про пацифікацію 10—12 жовтня 1930 кооператив у Бобулинцях, Осівцях, Зеленій; див.: Шипилявий, С. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 297. — (Український архів, т. XXVII).
  19. ↑ 19,0 19,1 19,2 Рогатинський, с. 611.
  20. ↑ 20,0 20,1 20,2 Рогатинський, с. 609.
  21. ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 48.
  22. ↑ Андрушків, Б. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль : Підручники і посібники, 1998. — С. 18.
  23. ↑ У ТІМС — Б. Лекавський.
  24. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1881. — Lwów : drukarnia Władysława Łozińskiego, 1881. — S. 395. (пол.)
  25. ↑ 25,0 25,1 25,2 Власне дослідження Дмитро Лоґуш.
  26. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1882… — S. 395. (пол.)
  27. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1885… — S. 375. (пол.)
  28. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1886… — S. 375. (пол.)
  29. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1887… — S. 376. (пол.)
  30. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1888… — S. 376. (пол.)
  31. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1889… — S. 424. (пол.)
  32. ↑ Рогатинський, с. 613.
  33. ↑ Бучачагрохлібпром нарощуватиме поголів'я ВРХ // Milkua.info. — 2018. — 3 трав.
  34. ↑ Spis nauczycieli szkół średnich w Galicyi oraz polskiego gimnazyum w Cieszynie: na podstawie nadesłanych tabel konskrypcyjnych / ułożył Henryk Kopia. — Lwów : Towarzystwo Nauczycieli Szkół Wyższych, 1909. — S. 3. (пол.)
  35. ↑ Zajączkowski, W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie. Rys historyczny jej założenia i rozwoju, tudzież stan jej obecny. — Lwów : nakładem Szkoły Politechnicznej, 1894. — S. 284. (пол.)
  36. ↑ На сайті Марека Мінаковського помилково стверджено, що померла в Сибірі; див.: Anna Cieńska z Cieni h. Pomian (ID: cz.I050556). (пол.)
  37. ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 84.
  38. ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 78.
  39. ↑ Maria Cywińska h. Puchała (ID: 3.391.147). (пол.)
  40. ↑ Aleksander hr. Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: lu.23210). (пол.)
  41. ↑ Witold Antoni Cieński z Cieni h. Pomian (ID: cz.I005178). (пол.)
  42. ↑ Aniela Zofia Róża hr. Dzieduszycka z Dzieduszyc h. Sas (ID: cz.I005177). (пол.)
  43. ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 37—38.
  44. ↑ Ewa Anna Cieńska z Cieni h. Pomian (ID: cz.I050554). (пол.)

Джерела, література

  • Cieńska-Fedorowicz, E. Wędrówki niezamierzone. — Łomianki : Wydawnictwo LTW, 2012. — 400 s. + dod. — ISBN 978-83-7565-255-0. (пол.)[1]

Посилання

Зауваги

Information icon4.svg Першу версію цієї статті створив Микола Василечко. Співавтор: Дмитро Лоґуш.
Ambox content.png Шановні читачі! Ця стаття ще може бути суттєво доповнена й поліпшена. Ви також можете допомогти її покращити, якщо станете співавтором енциклопедії, або запропонуйте виправити в тексті граматичну, стилістичну чи фактологічну помилки, неточности.
  1. ↑ Джерело надав Анатолій Бойків.
Отримано з http://ternopedia.te.ua/index.php?title=Осівці&oldid=33341