Осівці
Село | |
---|---|
Осівці | |
Розташування: | ![]() ![]() ![]() |
Перша згадка: | 14.08.1421 |
Колишні назви: | Бусовче, Гусовче, Усівці, Ossowce |
Територія: | 2,497 км² |
Населення: | 1018 |
Поштовий індекс: | 48412 |
Телефонний код: | 3544 |
Координати: | 49° 9′ пн. ш., 25° 21′ сх. д. |
Висота над рівнем моря: | 315 м |
Водойми: | р. Стрипа |
Відстань до райцентру: | 14 км |
Залізниця: | Бучач, 16 км |
Примітки: | Код КОАТУУ — 6121281201, щільність — 300,6 |
Осівці́ — село Бучацького району Тернопільської области, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Cело — центр однойменної сільради. Розташоване переважно на лівому березі р. Стрипи, за 14 км від райцентру. Відстань до найближчої залізничної станції Бучач — 16 км. Територія — 3,24 км², дворів — 262, населення — 1974 осіб (2011).
Географія
Географічні координати — 49° 9′ пн. ш., 25° 21′ сх. д.[1] Середня висота — 315 м н. р. м.
Назва
Єдиного трактування назви села немає; вони, незважаючи на зовнішню схожість, — різні: Госовче (пол.) — гусяче, Усівці — від прізвища Ус, Осівці — від оса.
Історія
Поблизу Осівців виявлено археологічні пам’ятки липицької та черняхівської культур.
За даними збірника «Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie» (Акти гродські і земські), перша письмова згадка про село — 14 серпня 1421, коли воно згадане як Бусовче[2] (Busowcze) в дарчій грамоті[3] Войцеха (Альберта) Авданця на Бучачі, дідича Старих Петликівців[4], для парафіяльного костелу[5] в цьому містечку[3], якою він, зокрема, записав 1/4 лану в селі[6].
29 лютого 1440 в книгах галицького суду згадується «Maschka de Wszowcze»[7]. 1453 року село згадується як Гусовче. Певний час землі села були власністю Міхала з Бучача. 1465 року село згадане як Усівці, власність Міхала та Яна з Бучача[2][8]; навколо їхнього двору й розвинулося село.
Коронний підчаший Адам Геронім Сенявський восени 1618, надсилаючи до коронного гетьмана Станіслава Жолкевського відомости про дії татар, писав про знищення Ямполя, Осівців, Крем'янця, Збаражa, Немирова, Меджибожа, Сеняви[9]. Згодом на правому березі Стрипи виникло кілька вулиць під загальною назвою Гора. Нині тут розташовано 80 дворів. Від кінця 19 ст. — власність шляхетської родини Цивінських (Cywiński)[10] гербу Пухала (у ТІМС стверджено, що вони мали титул ґрафів[2], однак цього не підтверджують праці графа Єжи Дунін-Борковського[11] та Адама Фредро-Бонєцького[12]). За родовою легендою, яку описала Ева Цєньська-Федорович, одна з її прабабусь була придворною французької королеви Марії з Лєщиньських (1703—1768, дружина Людовика XV[13]). Дівчина закохалася в не дуже заможного шляхтича Анджея Цивіньського[14]. Під час повернення диліжансом до Польщі їх, обдарованих королевою, зустрів власник Осівців Василь Ставінський (Bazyli Stawiński)[15]), який, побачивши дарунки, запропонував зіграти в карти, і у випадку свої поразки відступав свою маєтність. Так і трапилося, а нещасливий Ставінський невдовзі вчинив самогубство[14].
За «першої Польщі» село входило до складу Галицької землі Руського воєводства Королівства Польського, яке 1569 року стало частиною федеративної Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). Від 1772-го — у складі Монархії Габсбургів, від 1804 — Австрійської імперії (у цей час — у складі Чортківського округу[16]), у 1867—1918 — Австро-Угорської монархії.
Кілька років перед 1885-м згорів гарний двір власників маєтку разом з господарськими приміщеннями[17]. 1911 року в селі збудовано млин Александра Потоцького.
Від листопада 1918 до початку липня 1919, за винятком короткого проміжку часу перед Чортківською офензивою УГА — у складі ЗУНР. У лавах УГА воювали І. Гуменюк, Я. Дзюбанчин, П. Микитів, В. Чорній та инші.
Від липня 1919, за винятком короткого проміжку червоної окупації в серпні—вересні 1920, до кінця десятих чисел вересня 1939 — у складі «другої Польщі». Діяли філії українських товариств «Просвіта», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар» та инші, кооператива «Єдність», «Хліборобський Вишкіл Молоді», молочарня, аматорський гурток.
12 жовтня[18] 1930 польська влада провела т. зв. пацифікацію[19], зокрема, польські улани[2] знищили крам у кооперативі, читальняну книгозбірню, будинок дяківки, устаткування в молочарні, багатьох людей побили, зокрема, українців-латинників «за зраду ойчизни».
Внаслідок більшовицької анексії — у складі СРСР, від липня 1941 до липня 1944 — у складі Дистрикту Галичина німецько-гітлерівського Третього Райху. 27 вересня 1942 внаслідок пожежі згоріли всі сільські будинки, крім тих, що на вулиці Гора.
В ОУН і УПА загинули або пропали безвісти: М. Біловус, П. Варварчук, І. Дзюба, Т. Карачка, А. Книжник, А. Кулина, Я. Лосій, В., Д., П. Мариняки, Ф. Олійник, П. Орищій, М. Рурський, О. Тимчій, С. Химчій, Ю. Чорній, Катерина, Ксенія та Микита Шимківи, О. Ямнюк; у Червоній армії — 50 уродженців Осівців. За участь в ОУН і УПА та допомогу підпільникам близько 30 сімей із села було вивезено до Сибіру.
1950 року до місцевого колективного господарства приєднано колгосп с. Білявинців. Голови правління колгоспу: В. Болячко, Й. Гайда та инші. У листопаді 1959 до сільської ради приєднано с. Курдибанівка. У червні 1984 сільська рада с. Бобулинців виступила з ініціативою перейменувати сільраду з Бобулинської на Осівецьку, оскільки центр сільради розташований у с. Осівці. 1990 року Осівці та Бобулинці роз’єдналися в окремі сільради.
Від 24 серпня 1991 — у складі України. 2006-го село газифікували.
Релігія
- Парафія при церкві святого Миколая; (УГКЦ, церква діє з 1991), перебудована з костелу[2], спорудженого в міжвоєнний час, для чого перебудували двірський будинок — возівню — в 1927—1928 роках[20]. Кошти для цього надав власник маєтку в селі Вітольд Антоній Цєньський на знак вдячности Всевишньому після того, як його дочка Ева 1926 року одужала після черевного тифу[21].
- Парафія при церкві святого Миколая (1927, мурована під керівництвом бучацького майстра Кізюка, УПЦКП — ПЦУ); 1796 року спорудили дерев’яну церкву, яку розібрали весною 1925.
- Чотири каплички, одна біля православної церкви.
Пам'ятники
Споруджено:
- чотири пам'ятні хрести (для охорони села від стихійних лих, два — на честь полеглих вояків УПА і на братській могилі 9-и повстанців);
- насипана символічна могила Українським Січовим Стрільцям (1992);
- статуя («фіґура») Зарваницької Матері Божої (споруджена 2001 коштом громади і ПП Чириків);
- пам'ятник на могилі уродженця Казані лейтенанта ЧА В. Ковалевича (1959), розташований на березі Стрипи, де загинув під час бою з нацистами за оволодіння мостом; пірамідальний обеліск, угорі якого барельєфне зображення зірки, на обеліску є світлина і напис[22];
- пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1967).
Освіта
1832 року діяла парохіяльна школа[2] (священник — о. Василь Ленкавський[16][23]), пізніше — нереорганізована одноклясна етатова (1881, учитель — Антоній Бароґєвіч[24], правдоподібно, поляк[25]), потім — одноклясна етатова (зокрема, 1882-го учитель — Franciszek Barogiewicz[26], правдоподібно, поляк Францішек Бароґєвіч[25], у 1885[27], 1886[28], 1887[29], 1888 — Кароль Гайдер (Karol Hayder)[30], 1889 — Антоній Островський[31]).
1958[32] або 1963 року[2] на місці, де в міжвоєнний час мешкав солтис, збудували школу-десятирчку (нині загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів).
Господарка
У селі є гідроелектростанція потужністю 125 кВт, збудована 1952 року. Станом на 2013 рік діяло ТзОВ «Поділля», на стадії будівництва перебувала тваринницька ферма агрофірми «Бучачагрохлібпром» (2018-го кількість поголів'я на цій фермі становила 2135 голів, з яких дійних корів — 748[33]).
Соціяльна сфера
Працюють клюб, бібліотека, дошкільний заклад «Журавлик», лікарська амбулаторія, ФАП, відділення зв'язку, аптека, чотири продовольчі магазини та один — промислових товарів.
Населення
- 1870 — 1383 осіб[17]
- 1880 — за даними за даними видання «Географічний словник Королівства Польського», 1513 осіб[17], за даними ТІМС — 1192 українці, 420 поляків, 45 євреїв[2];
- 1915 — 1786 осіб;
- 1921 — 350 мешкальних домів, 1931-го — 408[20];
- 1939 — 1670 українців, 480 поляків (не виключено, до їх складу зарахували принаймні частину «латинників» — українців-римо-католиків), 40 євреїв;
- 1990 — 337 будинків, 1245 осіб;
- 2001 — 1018 осіб;
- 2011 — 974.
Люди
Народилися
- Емілія Стернюк (з дому — Крушельницька, 1875—1965) — українська фольклористка, дочка отця, сестра Антона, Соломії, Ганни Крушельницьких
- Петро Рогатинський (1914—1995) — український публіцист, редактор, громадський діяч (також у діяспорі)
- Богдан Смертюк (нар. 1948) — український архітектор, живе і працює в РФ
- Богдан Чепурко (нар. 1949) — український поет, письменник, критик, культуролог, народознавець, громадський діяч
- Микола Бойко — засновник і видавець газети «Агровісник», один із засновників дорадчого сільськогосподарського руху на Тернопільщині;
- науковці Андрій Карачка, Богдан Кафтан, Галина Микитів;
- Юліян Зубчевський (1855—1924) — польський освітянин[34]; директор Тернопільської учительської семінарії[35];
- Анна Цєньська (1926—1941, с. Пєрвомайка, Казахстан[36]) — дочка власника маєтку, померла від виснаження та хвороб після вивезення більшовиками.
Пов'язані зі селом
- о. Амвросій Крушельницький — греко-католицький священник, служив у селі як парох;
- о. Володислав Гнатів — греко-католицький священник, служив у селі як парох від 1920 року, за його ініціятивою заснували тут читальню «Просвіти», також він сприяв створенню кооперативи[19];
- Володимир Гамерський — бучацький повітовий лікар
- Пьотрашевський (Пйотрашевський) — державець маєтку в селі за часів В. А. Цєньського; радше симпатизував українцям, ніж підтримував шовінізм польської влади[20], під час т. зв. пацифікації він переховав у себе пароха о. Володислава Гнатіва, а потім вивіз його зі села в безпечне місце[19]; його дружиною була німка, яка народилася в Росії[37] чи Російській імперії[25].
Дідичі, власники маєтку
- Францішек Цивіньський (зокрема, 1836 року)[16]
- Геронім Цивіньський[38]
- Іґнацій Цивіньський (зокрема, у 1880-х)[17]
- Марія Цєньська з Цивіньських [39];
- Гелена Потоцька з Цивіньських, чоловік — Александер Потоцький на Хшонстові[40];
- Вітольд Антоній Цєньський[41], небіж Гелени Потоцької, продав свій маєток у с. Буківні на Тлумаччині, який перейшов до рук його тітки Лелі Коморніцької, яка так з ним і не розрахувалася, що спричинило тривалі судові суперечки; 1926 року переїхав з дружиною (Анеля Зофія Ружа з графів Дідушицьких[42]) і дітьми до Осівців[43]
- Ева Анна[44] Цєньська-Федорович — дочка Вітольда Антонія, польська громадська діячка, авторка книги спогадів, де описує й Осівці.
Примітки
- ↑ Ймовірно, координати пошти — 49° 9′ 28′′ пн. ш., 25° 21′ 34′′ сх. д.
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6 2,7 Гойда, Мельничук, Уніят, Чепурко, с. 629—630.
- ↑ 3,0 3,1 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. — Lwów : Drukarnia Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1870. — T. II. — S. 68—69. (пол.)
- ↑ Михайловський, В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI ст. — К. : Темпора, 2012. — іл. — С. 120—121, 155, 169, 173—174. — ISBN 978-617-569-060-4.
- ↑ Старі Петликівці. Костел Різдва Пресвятої Діви Марії // Костели і каплиці України.
- ↑ Kubasiewicz, S. Wycinek ze wspomnień // Głos Buczaczan. — Wrocław, 2004. — № 3 (50). — S. 14. (пол.)
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie… — Lwów, 1887. — T. XII. — S. 80. — № 792. (лат., пол.)
- ↑ Не виключено, що це Міхал і Ян, сини Теодорика Язловецького на Бучачі.
- ↑ Nagielski, M. Sieniawski Adam Hieronim (1576–1619) // Polski Słownik Biograficzny. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1996. — S. 101. (пол.)
- ↑ У ТІМС — Цівінських.
- ↑ Dunin-Borkowski, J. Almanach błękitny : genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, Warszawa, 1908. — S. 172—175. (пол.)
- ↑ Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 3. — S. 244—246. (пол.)
- ↑ Maria Leszczyńska (1703—1768) // Wspólne dziedzictwo. (пол.)
- ↑ 14,0 14,1 Cieńska-Fedorowicz, s. 46.
- ↑ Щоправда, в гербівнику о. Каспера Нєсєцького ТІ відсутній такий рід; Herbarz polski Kaspra Niesieckiego / wydany przez Jana Nep[omucena] Bobrowicza. — Lipsk, 1841. — T. VIII. — S. 512. (пол.)
- ↑ 16,0 16,1 16,2 Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1836. — Leopoli, 1836. — P. 277. (лат.)
- ↑ 17,0 17,1 17,2 17,3 Ossowce, s. 658.
- ↑ Степан Шипилявий стверджував про пацифікацію 10—12 жовтня 1930 кооператив у Бобулинцях, Осівцях, Зеленій; див.: Шипилявий, С. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 297. — (Український архів, т. XXVII).
- ↑ 19,0 19,1 19,2 Рогатинський, с. 611.
- ↑ 20,0 20,1 20,2 Рогатинський, с. 609.
- ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 48.
- ↑ Андрушків, Б. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль : Підручники і посібники, 1998. — С. 18.
- ↑ У ТІМС — Б. Лекавський.
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1881. — Lwów : drukarnia Władysława Łozińskiego, 1881. — S. 395. (пол.)
- ↑ 25,0 25,1 25,2 Власне дослідження Дмитро Лоґуш.
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1882… — S. 395. (пол.)
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1885… — S. 375. (пол.)
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1886… — S. 375. (пол.)
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1887… — S. 376. (пол.)
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1888… — S. 376. (пол.)
- ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi… 1889… — S. 424. (пол.)
- ↑ Рогатинський, с. 613.
- ↑ Бучачагрохлібпром нарощуватиме поголів'я ВРХ // Milkua.info. — 2018. — 3 трав.
- ↑ Spis nauczycieli szkół średnich w Galicyi oraz polskiego gimnazyum w Cieszynie: na podstawie nadesłanych tabel konskrypcyjnych / ułożył Henryk Kopia. — Lwów : Towarzystwo Nauczycieli Szkół Wyższych, 1909. — S. 3. (пол.)
- ↑ Zajączkowski, W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie. Rys historyczny jej założenia i rozwoju, tudzież stan jej obecny. — Lwów : nakładem Szkoły Politechnicznej, 1894. — S. 284. (пол.)
- ↑ На сайті Марека Мінаковського помилково стверджено, що померла в Сибірі; див.: Anna Cieńska z Cieni h. Pomian (ID: cz.I050556). (пол.)
- ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 84.
- ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 78.
- ↑ Maria Cywińska h. Puchała (ID: 3.391.147). (пол.)
- ↑ Aleksander hr. Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: lu.23210). (пол.)
- ↑ Witold Antoni Cieński z Cieni h. Pomian (ID: cz.I005178). (пол.)
- ↑ Aniela Zofia Róża hr. Dzieduszycka z Dzieduszyc h. Sas (ID: cz.I005177). (пол.)
- ↑ Cieńska-Fedorowicz, s. 37—38.
- ↑ Ewa Anna Cieńska z Cieni h. Pomian (ID: cz.I050554). (пол.)
Джерела, література
- Гойда, С., Мельничук, Б., Уніят, В., Чепурко, Б. Осівці // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 629—630. — ISBN 978-966-457-228-3.
- Жирівська, С., Мельничук, Б. Осівці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 689–690. — ISBN 966-528-199-2.
- Рогатинський, П. Осівці // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 608—613. — (Український архів, т. XXVII).
- Ossowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — T. VII : Netrebka — Perepiat. — S. 658. (пол.)
- Cieńska-Fedorowicz, E. Wędrówki niezamierzone. — Łomianki : Wydawnictwo LTW, 2012. — 400 s. + dod. — ISBN 978-83-7565-255-0. (пол.)[1]
Посилання
- «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля».
- Осівці // Облікова картка на сайті Верховної ради України.
- Таємничі Оssowce.
Зауваги
- ↑ Джерело надав Анатолій Бойків.