Осип Когут

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Громадсько-політичний діяч, адвокат
д-р Осип Когут
Osyp Kohut.jpg
Народження: 2.2.1891
м. Бучач, нині Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 15.10.1941
м. Дрогобич або м. Старобільськ, нині РФ
Громадянство: size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща
Родина: батько — Іван
Освіта: Бучацька цісарсько-королівська гімназія, Львівський та Чернівецький університети
Робота: власник адвокатської контори, видавець, редактор
Військова служба: вояк Легіону УСС, УГА
Політична діяльність: член РУРП, головної управи УСРП
Громадська діяльність: посол польського Сейму, голова Українського студентського союзу
Примітки: репресований московсько-більшовицькою владою

д-р Осип Когут (2 лютого 1891, с. Нагірянка поблизу Бучача, або м. Бучач, нині Україна — червень 1941, м. Дрогобич, нині Україна, або 15 жовтня, м. Старобільськ, нині РФ) — український галицький громадський, політичний і студентський діяч, правознавець, доктор права (1925), адвокат, видавець, редактор. Один із провідних діячів УСРП. Репресований московсько-більшовицькою владою.

Життєпис

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, Володимир Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович.

Осип Когут народився 2 лютого 1891 року в с. Нагірянці (нині в межах м. Бучача)[1] або в м. Бучачі[2] (Бучацького повіту, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина, нині райцентр на Тернопільщині, Україна).

Навчався у Бучацькій цісарсько-королівській (зокрема, 1902 року закінчив Іа клас[3], 1906 — IVa[4], 1907 — V[5], 1908 — VI[6]) та Коломийській гімназіях[2]. Склавши матуру, продовжив навчання у Львівському університеті[7], з якого 1910 року був відрахований за участь у виступі проти зловживань польських урядників[1] 1 липня 1910 (польськомовний «Kurjer Lwowski» називав це нападом на університет[8] та стверджував, що Осип мав при собі сокирку[9]) та 4 липня 1911 засуджений до 14 діб звичайного ув'язнення[7]. Завершив навчання у Чернівецькому університеті[1] (нині національний університет імені Юрія Федьковича).

Восени 1912 року було створено гурток пропагаторів ідеї збройної боротьби за волю України, головним інспіратором якого був студент Іван Чмола. До цього гурту належали студенти: Іван Кучерішка, Іван Лизанівський, Федір Калинович, Олена Степанів, Василь Кучабський, Осип Когут, Іван Жила, Степан Індишевський. Осип був членом Головної Ради Студентського Союзу, головою Українського студентського союзу, редагував офіційний орган організації — часопис «Шляхи». Організатор радикальної молоді.

Під час першої світової — вояк Легіону УСС, 1916 року потрапив у російський полон, опинився у таборі полонених в Сибіру. 1917 року переїхав до Києва.

Під час ЗУНР — комісар судового округу Ходорів (за іншими відомостями — кількох судових округ[1]), діяч РУРП[10]. 1920 року — начальник відділу МВС УНР (м. Кам'янець-Подільський). Восени 1920 інтернований поляками, звільнений 1922-го[1].

27 жовтня 1922 д-р О. Когут (також Остап Сіяк, Клим Рогозинський, доктор Іларіон Боцюрків, гімназійний професор Василь Винар, студент права Михайло Гузар, учень гімназії Іван Боднарук та інші) арештований за «саботаж» під час виборів та відправлений до табору інтернованих[11].

1926 р. відкрив власну адвокатську контору в м-ку Богородчанах. Один із провідних діячів Української соціалістично-радикальної партії, у 1920-х роках — член Головної Управи УСРП, також був діяльним на ниві кооперації. Видавав газету «Богородчанський ціп», також публікував статті у газеті «Громадський голос», журналі «Рідна школа»[1]. 1926 року написав польською звернення до воєводства, в якому, за словами львівського часопису «Діло», «просив, щоби взяли його в оборону перед напастями української інституції»[12], тому потім мав конфлікт з редакцією цього видання[13].

Під час передвиборчої агітації скерований партією на Волинь, де був заарештований польською владою у Крем'янці та провів 2 місяці у в'язниці[14].

У 1928—1930 рр. — посол польського Сейму; обраний від Списку № 22 — Виборчий блок українських соціалістичних селянсько-робітничих партій. Учасник Берестейського процесу. Під час так званої пацифікації (за наказом Пілсудського у вересні 1930) заарештований.

На думку д-ра Івана Макуха, заборгував 1300 злотих, що як парламентський посол мав надати для друкування української преси[15]. 7 жовтня 1931 львівський суд присяжних мав розпочати розгляд справи колишнього посла та берестейського в'язня д-ра О. Когута, делегованої зі Станиславова[16]. 7—10 березня 1932 львівський суд розглядав справу д-ра О. Когута, присудивши йому за виступи на вічах 1,5 року в'язниці. Оборонці засудженого подали позов до Найвищого суду, який 15 вересня скасував рішення львівського. 14 листопада 1932 у Львові розпочався новий розгляд його справи; захисниками були доктори Лев Ганкевич та Володимир Старосольський[17]. 15 листопада 1932 року засуджений на 5 місяців в'язниці[18], які замінили на 5 років умовно.

Від кінця вересня 1939 року працював у Богородчанській міській управі[1]. Заарештований більшовицькою владою 21 жовтня 1939. У березні 1940 засуджений на 4 роки в'язниці. Випущений на свободу.

За даними д-ра Петра Гуцала, 1941 р. засуджений вдруге (ув'язнення 8 років) після подання апеляції постановою Особоливої наради при НКВД СССР 17 травня 1941. Перебував у тюрмі міста Дрогобича (нині Дрогобицька виправна колонія № 40), де був убитий енкаведистами під час відступу червоної армії у червні 1941[1][19].

Реабілітований 1989 року[1].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 Гуцал, с. 592.
  2. 2,0 2,1 Мельничук, Уніят, с. 120.
  3. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1902. — S. 50.
  4. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1906. — S. 59.
  5. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1907. — S. 76.
  6. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1908. — S. 70.
  7. 7,0 7,1 Wyrok w procesie o zajścia na uniwersytecie lwowskim // Kurjer Lwowski. — 1911. — № 299 (4 lipca). — S. 1.
  8. Odrzucenie sprzeciwu studentów ukraińskich // Kurjer Lwowski. — 1910. — № 587 (19 grudnia). — S. 6.
  9. O krwawe zajścia na uniwersytecie // Kurjer Lwowski. — 1911. — № 104 (4 marca). — S. 1.
  10. 3. Повіт Бібрка // Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад—грудень 1918 року).
  11. Галицькі відносини. Бучач // Діло. — 1922. — Ч. 49 (2 листопада). — С. 2.
  12. Як це назвати? // Діло. — 1926. — Ч. 152 (14 липня). — С. 4.
  13. «По-громадянськи». «Самооборона» д-ра О. Когута // Діло. — 1926. — Ч. 170 (4 серпня). — С. 3—4.
  14. Макух, І. На народній службі. — Детройт: Видання Української Вільної Громади Америки, 1958. — С. 368.
  15. Макух, с. 382—383.
  16. Розправа проти бувш. пос. д-ра Осипа Когута // Діло. — 1931. — № 202 (10 вересня). — С. 5.
  17. Розправа проти б. посла д-ра О. Когута // Діло. — 1932. — № 254 (16 листопада). — С. 4.
  18. Присуд на б. посла О. Когута // Діло. — 1932. — № 255 (17 листопада). — С. 5.
  19. За іншими даними — 15 жовтня 1941 в м. Старобільську (нині РФ); за ще одними відомостями — засланий у Магадан.

Джерела

Посилання

Зауваги