Осип-Лев Павлишин

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Громадський-політичний діяч, військовик
Осип-Лев Павлишин
ПАВЛИШИН Осип-Лев.jpg
Народження: 18.9.1892
с. Товстолуг, нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 8.7.1942
м. Тернопіль, нині Україна
Громадянство: size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size Українська держава (1941)
Родина: батько — Іван
Освіта: Тернопільська чоловіча учительська семінарія
Робота: учитель
Військова служба: армія Австро-Угорщини, поручник УГА, командант Української поліції Тернополя
Політична діяльність: УНДО
Громадська діяльність: член Надзірної ради Українбанку в Тернополі
Примітки: Встановив український стяг на будівлі Тернопільського староства під час Листопадового чину 1918

Осип-Лев Павлишин (18 вересня 1892, с. Товстолуг, нині Україна — 8 липня 1942, м. Тернопіль, нині Україна) — український учитель, вояк УГА, громадсько-політичний, кооперативний діяч. Встановив український стяг на будівлі Тернопільського староства під час Листопадового зриву (чину) 1918 року. Член УНДО, командант Української поліції Тернополя.

Життєпис

Народився 18 вересня[1] 1892 року[2] в с. Товстолузі (Тернопільського повіту, коронний край Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Тернопільського району на Тернопільщині, Україна) в родині Івана Павлишина.

1912 року закінчив Тернопільську чоловічу учительську семінарію (очевидно, перед цим принаймні народну школу), після чого учителював у с. Івачеві-Долішньому.

Воював у лавах армії Австро-Угорщини під час Першої світової. 1915 в Перемишлі потрапив до російського полону (перебував, зокрема, в Ташкенті[3], звідки 1917 року зумів утекти. 1918 року вступив до лав Українсьої Галицької армії (УГА) (воював у складі сотні Івана Леня). Брав участь у Листопадовому зриві — встановленні влади української держави — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) — у Тернополі, зокрема, встановив український стяг на будівлі Тернопільського староства[4] на тодішній вулиці Міцкевича[5] (нині бульвар Тараса Шевченка). Пізніше став командантом першої сотні другого куреня УГА[1], мав ранг поручника[6] (за написом на надгробку — був четарем).

Після повернення до Галичини польська влада не дала йому можливости працювати за фахом[6]. Від 1924 року вчителював у рідному селі, де також став співорганізатором читальні українського товариства «Просвіта», кооперативи, відділення спілки «Маслосоюз», хору, драматичного гуртка, будівництва триповерхового, одного з найкращих у краї приміщень Народного дому[3]. Від 1933 року працював у Тернополі книговодом (бухгалтером) кооперативи «Будучність», також став членом дирекції кооперативної фабрики «Калина».

22 травня 1927 був секретарем прилюдного віча в Товстолузі, в якому взяли участь більше 400 осіб[7]. За українську діяльність його переслідувала польська влада. Зокрема, вночі з 13 на 14 вересня 1930 він був заарештований у Товстолузі під час так званої пацифікації[8], пізніше запроторила до концтабору «Береза Картузька», звідки він був випущений 21 вересня 1935 після 15-місячного ув'язнення[9] (за іншими даними — 13-місячного[6]).

Був членом Тернопільського повітового комітету УНДО, Надзірної ради Українського кооперативного банку (Українбанку) в Тернополі[8]. 1939 року заарештований більшовицькою владою, до червня 1941-го перебував у тернопільській в'язниці.

Під час нацистської окупації певний час був поручником та окружним командантом Української поліції Тернополя. За офіційними даними, важко поранений випадковим пострілом під час вишкільних вправ.

Помер на 50 році життя[6] 8 липня 1942 в лічниці в Тернополі[10]. Похований 10 липня за участі українців Тернополя. Процесію очолив о. Степан Мохнацький, з покійним прощалися, зокрема, о. Степан Ратич, сотник Української поліції д-р Іван Козак зі Львова та близько 4000 українців[6]. Могила збереглася, розташовується на терені Меморіалу Українських січових стрільців Микулинецького цвинтаря.

Надгробок на могилі Осипа-Лева Павлишина

Родина

Був одружений. Залишив удову та сина, який вивчав технічні дисципліни.

Примітки

  1. 1,0 1,1 Мельничук, с. 8.
  2. У ТЕСі — 1882.
  3. 3,0 3,1 На давніх фото впізнали легендарного старшину, який вивісив у Тернополі синьо-жовтий прапор // Доба. — 2017. — 25 квітня.
  4. Хто вивісив у Тернополі на будинку Староства синьо-жовтий прапор? (1918)
  5. Tarnopol, starostwo : ul. Mickiewicza.
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 6,4 Посмертна згадка // Тернопільський голос. — 1942. — Ч. 3 (9 серпня). — С. 6.
  7. Вічевий рух. Тернопільщина // Діло. — 1927. — Ч. 128 (11 червня). — С. 2.
  8. 8,0 8,1 Новинки. Арештування // Діло. — 1930. — Ч. 206 (17 вересня). — С. 4.
  9. Вийшли з Берези Картуської // Діло. — 1935. — Ч. 253 (23 вересня). — С. 1.
  10. Посмертна згадка. † Осип Павлишин. — С. 3.

Джерела

Зауваги