Ольга Кучерська

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Сестра служебниця НДМ, настоятелька Згромадження
Ольга Кучерська
Инші імена: сестра Моніка
Народження: 24.07.1900
м. Тернопіль, нині Україна
Смерть: 3.08.1986
там само
Поховання: Микулинецький цвинтар (Тернопіль)
Громадянство: українка
size Австро-Угорщинаsize Польща → size УРСР
Родина: батько — Володимир
Освіта: початкова школа, приватна українська гімназія «Рідна школа»
Робота: учителька німецької мови в монастирі в м. Перемишлі
Релігія,
духовне життя:
вірянка УГКЦ, черниця

Ольга Кучерська (чернече ім’я — Моніка; 24 липня 1900, м. Тернопіль — 3 серпня 1986, там само) — сестра служебниця Згромадження Непорочної Діви Марії.

Життєпис

Ольга Кучерська народилася 24 липня 1900 року в місті Тернополі (тодішнє місто Тернопільського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини) в родині міщанина Володимира Кучерського, який займався рільництвом (мешкали у передмісті по вулиці Білогірській; зберігся будинок родини Кучерських[1], нині — навпроти церкви Бориса та Гліба ПЦУ).

Будинок родини Кучерських на вулиці Білогірській, 12

Здобула початкову освіту і навчалася в приватній українській гімназії «Рідна школа». При складанні іспитів на атестат зрілости її твір з польської літератури іспитова комісія, складена з польських шовіністів, оцінила «незадовільно».

Вступає у монастир Сестер Служебниць Згромадження Непорочної Діви Марії. На початку 1920-х склала чернечі обіти й отримала ім’я Моніка. Тривалий час перебувала у монастирі в м. Перемишлі (Польща), де працювала учителькою німецької мови.

Після закінчення Другої світової війни під час примусового переселення українців на територію УРСР з етнічних українських земель, переданих Польщі за договором з СРСР, сестру Моніку двічі вивозили на залізничну станцію, але вона кожного разу поверталась у монастир — їй було доручено оберігати майно школи-інтернату. Польська поліція вдалася до провокації, підкинувши їй листівку з написом: «Христос Воскрес — Воскресне Україна!». Після арешту передана Львівському обласному управлінню МДБ, де зазнала тортур, мордування, карцеру і голодування, зневаги людської гідности, насмішок з її чернечого сану тощо.

Сестру Моніку не судили, а депортували на вічне поселення в Красноярський край (Російська Федерація), де вона певний час мешкала в бараках підприємства, яке займалося повалом лісу. Через набуте захворювання у львівській в’язниці мала поганий стан здоров’я і була непрацездатною, тож її виселено з бараку. Сестру Моніку прийняла до себе перестаріла жінка-сибірячка. Щоб не померти з голоду, з дозволу продавців крамниці продовольчих товарів збирала крихти хліба з прилавка. Потім мешкала в лазні, взимку обкладеній снігом для збереження тепла. Харчувалася однією картоплею. На засланні часто зустрічалася з Митрополитом Йосифом (Сліпим) та иншими ієрархами УГКЦ, які перебували в цьому краї на спецпоселенні.

Після смерти Сталіна розпочався перегляд судових справ — сестрі Моніці 1957-го дозволили повернутися додому. Митрополит Йосиф (Сліпий) передав їй рукопис своєї праці «Історія Української Греко-Католицької Церкви», аби переслати її до Ватикану (Італія). Щоб при можливому обшуку рукопис не знайшли, передала його супутникам з того ж купе, але вони донесли КДБ і її заарештовано на пероні у Львові, піддано допитам, побоям та знущанню. Проте, не маючи вагомих підстав, с. Моніку звільнили з-під варти без права повертатися не те що в Тернопіль, а навіть на Тернопільщину.

Деякий час нелегально мешкала у своєї сестри в родинному домі, але, щоб не завдати їй прикрощів, переїхала до м. Дніпропетровська (сучасне м. Дніпро), де наймається служницею до незнайомих людей, доглядає господарство і виховує дітей.

1961 повертається у Тернопіль і знову мешкає у сестри. Пенсії не отримувала, бо не мала стажу роботи. Щоб якось віддячити рідним, продає на ринку квіти й овочі, заробляючи кошти на прожиття. Була під постійним наглядом КДБ, яке часто викликало в обласне управління на «бесіди», попереджало, залякувало, що, коли буде займатися «релігійною пропагандою», потрапить за ґрати.

У Тернопіль із заслання повернулися також сестри Анізія та Аристарха. Всі таємно збиралися на спільні молитви, Святі Літургії, в першу п’ятницю кожного місяця — на віднову святого Духа. А отці Яків Тимчук та Єронім Тимчук ЧСВВ проводили навіть реколекції. Згодом сталим духівником сестер служебниць став о. Йосип Ридель, також єпископ Іван (Кушнір) ЧСВВ.

Від 1968 сестра Моніка — настоятелька тернопільської спільноти Сестер Служебниць НДМ. З того часу вона все частіше відвідувала підлеглих їй сестер Єротею, Анізію, Аристарху та инших.

В одну з ночей 1984 до кімнати настоятельки через маленьке віконце увірвався грабіжник — почав її бити по голові і вимагати грошей. Ймовірно, це був підісланий аґент КДБ, щоби підірвати здоров’я перестарілої жінки, звести зі світу. Після цих «відвідин» у неї погіршився стан здоров’я — почалися сильні болі голови та серця. В листопаді того ж року додався ще й нещасний випадок — через необережність облила окропом ногу.

Померла 3 серпня 1986 року в Тернополі в родинному домі покійної сестри, де на недільну Службу Божу з Ватикану збиралися й сусіди. Останні сповідь і Найсвятіші Тайни уділив о. Маланчук, який у той час був у родини покійного о. Павла Коваля, яка мешкала на цій самій вулиці. Похована на Микулинецькому цвинтарі Тернополя (сектор VI) неподалік римо-католицької каплиці[1].

Джерела

Основні

Література

Посилання

Примітки

  1. 1,0 1,1 Власне дослідження Миколи Василечка. За розповідями сусідів, зокрема п. Антоніни Свистун (дівоче — Остап’юк).

Зауваги