Олександр Пісецький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Державний секретар ЗУНР
Олександер Пісецький
Олександр Пісецький - 001.jpg
Инші імена: Олександр Пісецький, Aleksander Pisecki
Народження: 27.03.1869
м. Броди, нині Бродівського району Львівської области, Україна
Смерть: 20.05.1948
с. Зелене, Тернопільська область, Гусятинський район, нині Україна
Поховання: цвинтар у с. Зеленому
Громадянство: українець
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size Українська держава (1941)
Родина: батько — о. Кипріян, мати — Марія з Зафійовських, дружина — полька, брат — о. Іван Пісецький, небіж — Григорій Пісецький
Освіта: Бережанська і Ряшівська гімназії, Львівський університет (нині національний, імені Івана Франка)
Робота: державний секретар пошти і телеграфу в уряді ЗУНР, поштовий працівник
Релігія,
духовне життя:
греко-католик
Політична діяльність: УНДП, УНДО
Громадська діяльність: діяч «Просвіти», профспілок

Олександр Пісецький[1] (27 березня 1869, м. Броди, нині Україна — 20 травня 1948, с. Зелене в околиці Гусятина, нині Україна) — український державний, громадський і політичний діяч, активний діяч УНДП. Організатор українських професійних організацій поштових службовців. У 1918—1919 роках — державний секретар пошти ЗУНР. Син о. Кипріяна Пясецького (Пісецького), брат о. Івана Пісецького, стрийко боївкара УВО Григорія Пісецького.

Життєпис

Олександер Пісецький народився 27 березня 1869 року[2][3][4] в м. Бродах, центрі однойменного повіту в коронному краї Королівство Галичини і Володимирії Австро-Угорської монархії[5] (нині центр однойменного району на Львівщині). Батько — о. Кипріян Пясецький (Пісецький) (1840—1.04.1920, Котузів[6]), висвячений 1865 року[7]. Мати — Марія з Зафійовських[8]. Від 1871 року мешкав у селі Котузові[9] Підгаєцького повіту[10] (нині Теребовлянського району), де батько отримав парафію[9], яка входила до складу Підгаєцького деканату[11]. Олександер мав молодшого брата о. Івана Пісецького (нар. 17.05.1872, с. Котузів), греко-католицького священика, голови Городенківської повітової національної ради ЗУНР, пароха в с. Корневі на Городенківщині[12].

Правдоподібно, закінчив початкову школу (не виключено, що вчився в Котузівській народній школі[13][14]). Певний час навчався у цісарсько-королівській (ц.-к.) Бережанській гімназії, звідки батько перевів його[15] до ц.-к. гімназії в Ряшеві, де ним опікувалися сестра матері Анна та її чоловік Микола Дольницький. Склавши іспити зрілости (матуру) в гімназії, переїхав до Львова, де працював на пошті. Філософські студії у Львівському університеті (нині національний університет імені Івана Франка) залишив після одруження[9]. Наприкінці грудня 1893 у ц.-к. намісництві склав іспит з державного обліку[16]. Напередодні Першої світової війни очолював Городоцьку поштову дільницю у Львові, входив до складу працівників міської дирекції пошти. Прилучився до громадської діяльности, брав участь у роботі різних українських товариств. Під час окупації російськими військами Львова у вересні 1914 — червні 1915 перебував у місті, пізніше працював начальником поштової дільниці. Був членом Ширшого народного комітету УНДП[9].

22 березня 1907 у Львові відбулися загальні збори Галицького товариства державних рахункових урядників, під час яких його обрали до складу ревізійної нового виділу організації[17]. 2 жовтня 1910 брав участь у вічі у Львові, на якому виступав українською мовою[18]. Український народний комітет під час виборів до австрійської Державної Ради у Відні 1911 року висунув його, рахункового ревідента дирекції пошти у Львові, кандидатом у міському виборчому окрузі № 7[19]. 19 червня[20] під час голосування переміг польський соціял-демократ Юзеф Гудец[21] , який набрав 3719 голосів (Пісецький — 463)[20].

У понеділок 30 червня 1913[22] як представник українців брав участь у виборах до Галицького крайового сейму у виборчому окрузі з центром у Скалаті[23] (№ 55[24]) в курії сільких ґмін. Його суперниками були польський консерватор граф Лєон Пінінський[25], москвофіл Корнило Столяр. Здобувши 81 голос виборців із 212, програв мандат Л. Пінінському, який набрав 123[26].

У першому Державному секретаріяті — уряді ЗУНР, сформованому 9 листопада 1918, — обійняв посаду державного секретаря пошти і телеграфу (його ще називають державним секретарем комунікації; видається, що серед українців у Львові він найкраще знався на поштово-телеграфній справі). Увійшов до складу Ради державних секретарів як представник Української національно-демократичної партії (УНДП). Працював, налагоджуючи державну систему поштового і телефонно-телеграфного сполучення, готуючи для неї спеціалістів. Ще до створення уряду займався відновленням телефонного і телеграфного зв'язку з повітовими центрами, утраченого внаслідок боїв. 22 листопада 1918 року разом з урядом залишив Львів, прибув до Тернополя. Підписав урядове звернення із закликом піднятися на збройний захист власної держави. Довелося не лише відновлювати зруйновані лінії, а й вживати за допомогою військових підрозділів і жандармерії рішучих заходів щодо злочинних дій, аж до оголошення смертної кари. Дуже злободенною була кадрова проблема — австрійці та чехи масово покинули роботу на пошті й телеграфі. Поляки переважно відмовлялися служити ЗУНР, а тим небагатьом, що залишилися, не можна було довіряти, бо важлива урядова інформація, яка передавалася телефоном і телеграфом, могла б потрапити до супротивника. Працювала певна кількість українців — спеціялістів з поштово-телефонно-телеграфної справи, також залишилися на своїх робочих місцях чи не всі службовці-євреї. Очолюючи Державний секретаріят, був причетний до заснування школи військових телеграфістів (курси поштових працівників, телефоністок і телеграфісток), що почала діяти в Тернополі 20 грудня 1918 і першими курсантами якої стали 50 гімназистів. Надалі курси, на яких навчалися сотні дівчат, відкрили у Станиславові й кількох инших повітових містах ЗУНР. Льонгин Цегельський у своїх споминах писав: «Секретар пошти, Пісецький, об'їздив Галичину, всюди наладнуючи поштово-телеграфно-телефонну комунікацію особисто».

У складі уряду покинув Тернопіль 31 грудня 1918. Брав участь як державний секретар у засіданні Української національної ради в Станиславові. 4 січня 1919 Сидір Голубович сформував новий склад уряду ЗУНР; створено єдиний Державний секретаріят шляхів, пошти і телеграфу (Державний секретаріят комунікації), який очолив Іван Мирон, а Пісецький займався справами поштової і телефонно-телеграфної служби. На телеграфі введено українську абетку, запрацювали нові телеграфні апарати, придбані насамперед для державних секретаріятів, нові апарати Юза. Весною 1919-го поштова і телефонно-телеграфічна служба в ЗУНР функціонували загалом ефективно. У березні 1919 виїжджав у Прагу і Відень для укладення договорів про поштову співпрацю з Чехословаччиною та Австрією, виготовлення поштових марок ЗУНР. Наприкінці травня 1919, коли на фронті почався загальний наступ польського війська, за дорученням керівництва ЗУНР виїхав до Відня[27].

Повернувся до Галичини 1922 або 1924 року. Після численних митарств, влаштованих польською владою, працював на посаді поштового службовця в містечку Гримайлові. Також очолював місцеву «Просвіту». 8 липня 1926 року провадив перше післявоєнне українське політичне віче у Гримайлові, 31 серпня на повітовому народному з'їзді у Скалаті обраний головою повітового комітету УНДО. Під час виборчих кампаній 1928, 1930 і 1935 років у Копичинецькому повіті часто виступав на вічах. У громадській діяльності співпрацював з Михайлом Мочульським — літературознавцем, який до 1930 року був у містечку нотарем. Під час так званої пацифікації восени 1930 року Пісецького затримали і побили польські жандарми. Згодом його перевели на посаду поштового урядника до Хоросткова, де працював до виходу на пенсію.

Восени 1939 року, коли Західну Україну окупував більшовицький СРСР (де-факто — більшовицька Росія), переїхав до села Зеленого в околиці м-ка Гусятина, де замешкав у родини своєї сестри Марії. Останні роки жив самотньо й непомітно.

Помер 20 травня 1948 року в Зеленому Гусятинського району Тернопільської области (нині — Україна). За споминами очевидців, у день його смерти в дім навідалися емдебісти, очевидно, з наміром допитати чоловіка, якому йшов 80-й. Олександр Пісецький похований на цвинтарі села Зеленого, де згодом родичі поставили йому надгробний пам'ятник.

Родина

Одружився, усупереч бажанню батьків, з удовою-полькою, котра мала дітей (за деякими даними, п'ятеро). Одруження спричинило напруження у стосунках з батьками. Своїх дітей у подружжя не було; останні роки свого життя провів самотньо.

Вшанування

24 червня 1939 року в Гримайлові відбулися урочистості з нагоди 70-річчя Олександра Пісецького.

Див. також

Примітки

  1. У польськомовних джерелах — Aleksander Pisecki.
  2. За даними к. і. н. Петра Гуцала, напису на надгробку, статті в ТЕС (Дуда, І., Щербак, Л. Пісецький (П'ясецький) Олександр Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 90. — ISBN 978-966-528-279-2.).
  3. З редакторських причин у ще одній публікації П. Гуцала — 9 жовтня (27 вересня за старим стилем); див. : Гуцал, П. Олександр Пісецький… — С. 262.
  4. Микола Лазарович стверджував, що Олександр Пісецький народився 27 вересня; див.: Лазарович, М. Активні діячі ЗУНР на Тернопільщині // Ї. — 2010. — Ч. 63. — С. 77—90.
  5. Brody, 1.) wolne miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. — S. 372. (пол.)
  6. Pisec'kyj Kyprijan // Блажейовський, Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Том 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — Львів — Київ : КМ Академія, 2004. — С. 350. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  7. Шематизмъ всечестного клира Митропол. Архідіецезіи греко-католической Львôвской на рôк 1882. — Львовъ, 1882. — С. 111.
  8. У деяких джерелах дівоче прізвище матері вказане як Завійовська.
  9. 9,0 9,1 9,2 9,3 Гуцал, П. Державний секретар ЗУНР Олександер Пісецький. До 150-річчя від дня народження / Петро Гуцал // Свобода. — 2019. — № 32 (19 квіт..). — С. 2. — (Акценти).
  10. Podhajce, miasto powiatowe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. — S. 387. (пол.)
  11. Шематизмъ… Митропол. Архідіецезіи греко-католической Львôвской … 1883… — С. 124.
  12. Могила пароха с. Корнів Пісецького Івана Кипріяновича.
  13. Власне дослідження Дмитро Лоґуш.
  14. 1877 року діяла як одноклясна, учитель — Іполит Габрусевич; див.: Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1877. — Lwów, 1877. — S. 432. (пол.)
  15. У давніших джерелах, очевидно, помилково стверджувалося, що через смерть батька.
  16. Kronika // Kurjer Lwowski. — 1893. — № 359 (28 grud.). — S. 4. (пол.)
  17. [1] // Kurjer Lwowski. — 1907. — № 147 (28 mar.). — S. 4. (пол.)
  18. Wiec w sprawie reformy // Kurjer Lwowski. — 1910. — № 457 (3 paźd.). — S. 2. (пол.)
  19. Z ruchu wyborczego. Kandydatury ruskie // Kurjer Lwowski. — 1911. — № 253 (3 czer.). — S. 1. (пол.)
  20. 20,0 20,1 Wybory // Kurjer Lwowski. — 1911. — № 277 (20 czer.). — S. 3. (пол.)
  21. Wereszycki, H. Hudec Józef (1863—1915) // Polski Słownik Biograficzny. Wrocław — Warszawa — Kraków, 1962. — T. X. — S. 85–86. (пол.)
  22. Przemiany s Sejmie. Głosy prasy o poniedziałkowych wyborach // Kurjer Lwowski. — 1913. — № 300 (2 lip.). — S. 2. (пол.)
  23. Przed wyborami do Sejmu // Kurjer Lwowski. — 1913. — № 232 (13 maja). — S. 2. (пол.)
  24. III. Österreichische Landtage // Parlamentarische Chronik. Beilage zur politischen Chronik. — 1913. — Heft 7. — S. 433. (нім.)
  25. Ruch wyborczy. Kandydatury z kurii gmin wieskich // Kurjer Lwowski. — 1913. — № 284 (23 czer.). — S. 2. (пол.)
  26. Die Landtagswahlen in Galizien // Fremmden-Blatt. — Wien, 1913. — № 178 (1 Juli). — S. 5. (нім.)
  27. За давнішими даними, у середині липня 1919-го разом з керівництвом республіки та УГА перейшов за Збруч.

Джерела, література

  • Гуцал, П. Державний секретар ЗУНР Олександер Пісецький. До 150-річчя від дня народження (стаття без правок редакції).
  • Гуцал, П. Олександр Пісецький // ЗУНР 1918–1923. Уряди, постаті / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича; гол. ред. Ярослав Ісаєвич; упоряд.: Микола Литвин, Іван Патер, Ігор Соляр. — Львів, 2009. — С. 262—265.
  • Дуда, І., Щербак, Л. Пісецький (П'ясецький) Олександр Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 90. — ISBN 978-966-528-279-2.
  • Гуцал, П. Олександр Пісецький : життя та діяльність громадсько-політичного діяча, державного секретаря ЗУНР / Петро Гуцал // Вільне життя плюс. — 2008. — № 17 жовт (5.). — С. Наші краяни – діячі ЗУНР.
  • Гуцал, П. Держсекретар Олександр Пісецький [Текст] : [про громад.-політичного діяча, уродж. с. Котузів Теребов. р-ну] / П. Гуцал // Вісник Надзбруччя. – 2008. – 31 жовт. – С. 2. – (До 90-річчя ЗУНР).

Посилання

Зауваги