Олександр Пісецький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Державний секретар ЗУНР
Олександер Пісецький
Олександр Пісецький - 001.jpg
Инші імена: Олександр Пісецький
Народження: 27.03.1869
м. Броди, нині Бродівського району Львівської области, Україна
Смерть: 20.05.1948
с. Зелене, Тернопільська область, Гусятинський район, нині Україна
Поховання: цвинтар у с. Зеленому
Громадянство: українець
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size Українська держава (1941)
Родина: батько — о. Кипріян, мати — Марія з Зафійовських, дружина — полька, брат — о. Іван Пісецький, небіж — Григорій Пісецький
Освіта: Бережанська і Ряшівська гімназії, Львівський університет (нині національний, імені Івана Франка)
Робота: державний секретар пошти і телеграфу в уряді ЗУНР, поштовий працівник
Релігія,
духовне життя:
греко-католик
Політична діяльність: УНДП, УНДО
Громадська діяльність: діяч «Просвіти», профспілок

Олександр Пісецький (27 березня 1869, м. Броди, нині Україна — 20 травня 1948, с. Зелене в околиці Гусятина, нині Україна) — український державний, громадський і політичний діяч, активний діяч УНДП. Організатор українських професійних організацій поштових службовців. У 1918—1919 роках — державний секретар пошти ЗУНР. Син о. Кипріяна Пясецького (Пісецького), брат о. Івана Пісецького, стрийко боївкара УВО Григорія Пісецького.

Життєпис

Олександер Пісецький народився 27 березня 1869 року[1][2][3] в м. Бродах, центрі однойменного повіту в коронному краї Королівство Галичини і Володимирії Австро-Угорської монархії[4] (нині центр однойменного району на Львівщині). Батько — о. Кипріян Пясецький (Пісецький) (1840—1.04.1920, Котузів[5]), висвячений 1865 року[6]. Мати — Марія з Зафійовських[7]. Від 1871 року мешкав у селі Котузові[8] Підгаєцького повіту[9] (нині Теребовлянського району), де батько отримав парафію[8], яка входила до складу Підгаєцького деканату[10]. Олександер мав молодшого брата о. Івана Пісецького (нар. 17.05.1872, с. Котузів), греко-католицького священика, голови Городенківської повітової національної ради ЗУНР, пароха в с. Корневі на Городенківщині[11].

Правдоподібно, закінчив початкову школу (не виключено, що вчився в Котузівській народній школі[12][13]). Певний час навчався у цісарсько-королівській Бережанській гімназії, звідки батько перевів його[14] до цісарсько-королівської гімназії в Ряшеві, де ним опікувалися сестра матері Анна та її чоловік Микола Дольницький. Склавши іспити зрілости (матуру) в гімназії, переїхав до Львова, де працював на пошті. Філософські студії у Львівському університеті (нині національний університет імені Івана Франка) залишив після одруження. Напередодні Першої світової війни очолював Городоцьку поштову дільницю у Львові, входив до міської дирекції пошти. Прилучився до громадської діяльности, брав участь у роботі різних українських товариств. Під час окупації російськими військами Львова у вересні 1914 — червні 1915 перебував у місті, пізніше працював начальником поштової дільниці. Був членом Ширшого народного комітету УНДП.

У першому Державному секретаріяті — уряді ЗУНР, сформованому 9 листопада 1918, — обійняв посаду державного секретаря пошти і телеграфу (його ще називають державним секретарем комунікації; видається, що серед українців у Львові він найкраще знався на поштово-телеграфній справі). Увійшов до складу Ради державних секретарів як представник Української національно-демократичної партії (УНДП). Працював, налагоджуючи державну систему поштового і телефонно-телеграфного сполучення, готуючи для неї спеціалістів. Ще до створення уряду займався відновленням телефонного і телеграфного зв'язку з повітовими центрами, утраченого внаслідок боїв. 22 листопада 1918 року разом з урядом залишив Львів, прибув до Тернополя. Підписав урядове звернення із закликом піднятися на збройний захист власної держави. Довелося не лише відновлювати зруйновані лінії, а й вживати за допомогою військових підрозділів і жандармерії рішучих заходів щодо злочинних дій, аж до оголошення смертної кари. Дуже злободенною була кадрова проблема — австрійці та чехи масово покинули роботу на пошті й телеграфі. Поляки переважно відмовлялися служити ЗУНР, а тим небагатьом, що залишилися, не можна було довіряти, бо важлива урядова інформація, яка передавалася телефоном і телеграфом, могла б потрапити до супротивника. Працювала певна кількість українців — спеціялістів з поштово-телефонно-телеграфної справи, також залишилися на своїх робочих місцях чи не всі службовці-євреї. Очолюючи Державний секретаріят, був причетний до заснування школи військових телеграфістів (курси поштових працівників, телефоністок і телеграфісток), що почала діяти в Тернополі 20 грудня 1918 і першими курсантами якої стали 50 гімназистів. Надалі курси, на яких навчалися сотні дівчат, відкрили у Станиславові й кількох инших повітових містах ЗУНР. Льонгин Цегельський у своїх споминах писав: «Секретар пошти, Пісецький, об'їздив Галичину, всюди наладнуючи поштово-телеграфно-телефонну комунікацію особисто».

У складі уряду покинув Тернопіль 31 грудня 1918. Брав участь як державний секретар у засіданні Української національної ради в Станиславові. 4 січня 1919 Сидір Голубович сформував новий склад уряду ЗУНР; створено єдиний Державний секретаріят шляхів, пошти і телеграфу (Державний секретаріят комунікації), який очолив Іван Мирон, а Пісецький займався справами поштової і телефонно-телеграфної служби. На телеграфі введено українську абетку, запрацювали нові телеграфні апарати, придбані насамперед для державних секретаріятів, нові апарати Юза. Весною 1919-го поштова і телефонно-телеграфічна служба в ЗУНР функціонували загалом ефективно. У березні 1919 року виїжджав у Прагу і Відень для укладення договорів про поштову співпрацю з Чехословаччиною та Австрією, виготовлення поштових марок ЗУНР. Наприкінці травня 1919 року, коли на фронті почався загальний наступ польського війська, за дорученням керівництва ЗУНР виїхав до Відня[15].

Повернувся до Галичини 1922 або 1924 року. Після численних митарств, влаштованих польською владою, працював на посаді поштового службовця в містечку Гримайлові. Також очолював місцеву «Просвіту». 8 липня 1926 року провадив перше післявоєнне українське політичне віче у Гримайлові, 31 серпня на повітовому народному з'їзді у Скалаті обраний головою повітового комітету УНДО. Під час виборчих кампаній 1928, 1930 і 1935 років у Копичинецькому повіті часто виступав на вічах. У громадській діяльності співпрацював з Михайлом Мочульським — літературознавцем, який до 1930 року був у містечку нотарем. Під час так званої пацифікації восени 1930 року Пісецького затримали і побили польські жандарми. Згодом його перевели на посаду поштового урядника до Хоросткова, де працював до виходу на пенсію.

Восени 1939 року, коли Західну Україну окупувала Червона армія, переїхав до села Зеленого в околиці м-ка Гусятина, де замешкав у родини своєї сестри Марії. Останні роки жив самотньо й непомітно.

Помер 20 травня 1948 року в Зеленому Гусятинського району Тернопільської области (нині Україна). За споминами очевидців, у день його смерти в дім навідалися емдебісти, очевидно, з наміром допитати чоловіка, якому йшов 80-й. Олександр Пісецький похований на цвинтарі села Зеленого, де згодом родичі поставили йому надгробний пам'ятник.

Вшанування

24 червня 1939 року в Гримайлові відбулися урочистості з нагоди 70-річчя Олександра Пісецького.

Родина

Одружився, усупереч бажанню батьків, з удовою-полькою, котра мала дітей (за деякими даними, п'ятеро). Одруження спричинило напруження у стосунках з батьками. Своїх дітей у подружжя не було; останні роки свого життя провів самотньо.

Див. також

Примітки

  1. За даними д-ра Петра Гуцала, напису на надгробку, статті в ТЕС (Дуда, І., Щербак, Л. Пісецький (П'ясецький) Олександр Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 90. — ISBN 978-966-528-279-2.).
  2. У ще одній публікації П. Гуцала — 9 жовтня (27 вересня за старим стилем); див. : Гуцал, П. Олександр Пісецький… — С. 262.
  3. Микола Лазарович (Лазарович, М. Активні діячі ЗУНР на Тернопільщині // Ї. — 2010. — Ч. 63. — С. 77—90.) та Петро Гуцал у виправленнях до ТЕС стверджували, що народився 27 вересня.
  4. Brody, 1.) wolne miasto // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. — S. 372. (пол.)
  5. Pisec'kyj Kyprijan // Блажейовський, Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Том 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — Львів — Київ : КМ Академія, 2004. — С. 350. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  6. Шематизмъ всечестного клира Митропол. Архідіецезіи греко-католической Львôвской на рôк 1882. — Львовъ, 1882. — С. 111.
  7. У деяких джерелах дівоче прізвище матері вказане як Завійовська.
  8. 8,0 8,1 Гуцал, П. Державний секретар ЗУНР Олександер Пісецький. До 150-річчя від дня народження / Петро Гуцал // Свобода. — 2019. — № 32 (19 квіт..). — С. 2. — (Акценти).
  9. Podhajce, miasto powiatowe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. — S. 387. (пол.)
  10. Шематизмъ… Митропол. Архідіецезіи греко-католической Львôвской … 1883… — С. 124.
  11. Могила пароха с. Корнів Пісецького Івана Кипріяновича.
  12. Власне дослідження автора — Дмитро Лоґуш.
  13. 1877 року діяла як одноклясна, учитель — Іполит Габрусевич; див.: Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1877. — Lwów, 1877. — S. 432. (пол.)
  14. У давніших джерелах, очевидно, помилково стверджувалося, що через смерть батька.
  15. За давнішими даними, у середині липня 1919-го разом з керівництвом республіки та УГА перейшов за Збруч.

Джерела, література

  • Гуцал, П. Державний секретар ЗУНР Олександер Пісецький. До 150-річчя від дня народження (стаття без правок редакції).
  • Гуцал, П. Олександр Пісецький // ЗУНР 1918–1923. Уряди, постаті / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича; гол. ред. Ярослав Ісаєвич; упоряд.: Микола Литвин, Іван Патер, Ігор Соляр. — Львів, 2009. — С. 262—265.
  • Дуда, І., Щербак, Л. Пісецький (П'ясецький) Олександр Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 90. — ISBN 978-966-528-279-2.
  • Гуцал, П. Олександр Пісецький : життя та діяльність громадсько-політичного діяча, державного секретаря ЗУНР / Петро Гуцал // Вільне життя плюс. — 2008. — № 17 жовт. (5.). — С. Наші краяни – діячі ЗУНР.
  • Гуцал, П. Держсекретар Олександр Пісецький [Текст] : [про громад.-політичного діяча, уродж. с. Котузів Теребов. р-ну] / П. Гуцал // Вісник Надзбруччя. – 2008. – 31 жовт. – С. 2. – (До 90-річчя ЗУНР).

Посилання

Зауваги