Місійний інститут імені святого Йосафата

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Місійний інститут
Місійний інститут імені святого Йосафата
комплекс Бучацького монастиря ЧСВВ
комплекс Бучацького монастиря ЧСВВ
Инші назви: Василіянський інститут імені святого Йосафата
Приналежність: Чин Святого Василія Великого (Василіянський Чин Святого Йосафата)
Розташування: м. Бучач
Заснування: 1911
Закриття: 1944
Очільник: о. Йосафат-Іван Жан, о. Іриней Готра-Дорошенко
Учні: блаж. Василь Величковський ЧНІ

Місійний інститут імені святого Йосафата[1], іноді Василіянський інститут імені святого Йосафата[2] — колишній навчальний заклад УГКЦ. Заснований 1911 року, діяв при монастирі отців Василіян у Бучачі до 1944 року з перервами під час світових воєн (1914—1918, 1940—1943 роки).

Відомости

Статус

Отець Юліян Катрій ЧСВВ стверджував, що фактично заклад був нижчою гімназією[3]. Також гімназією називав заклад Ігор Дуда[4]. Натомість поляк Анджей Зємба (Andrzej Zięba) вважав, що станом на 1909 рік — це мала духовна семінарія[5]

Коротка історія

о. Никола Лиско в оточенні хористів, Бучач

18 січня 1892 року вийшов лист Міністерства освіти Австро-Угорщини, в якому йшлося про рішення відкрити 1 вересня 1893 року в Бучачі нову, державну, гімназію замість діючої на той момент нижчої гімназії, яку провадили своїм коштом отці Василіяни[6]. Бучацька василіянська гімназія перестала діяти 15 липня 1893 року[7]. Не виключено, що новопостала гімназія певний час діяла у приміщенні закритої, оскільки нове приміщення навчального закладу урочисто відкрили 10 січня 1899 року[8][9]. У приміщеннях, які належали Василіянам, тривалий діяла також місцева народна школа[10].

Від 1893 року у веденні Бучацького монастиря залишився тільки конвікт, в якому в навчальному році 1894/1895 вчилися й утримувалися 20 учнів. 1911 року протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя о. Платонід Петро Філяс ЧСВВ реорганізував гімназійний конвікт у «Місійний інститут імені святого Йосафата» для підготовки місіонерів-Василіян у Галичині і за її межами. Розвиток закладу перервала Перша світова війна[11]. Відновленню діяльности інституту в 1918 році сприяв ігумен Бучацького монастиря о. Никола Лиско ЧСВВ. Було набрано близько 60 хлопців з різних частин України. [12]

Бучацькі Василіяни ввели в практику своєї освітньо-виховної діяльності щомісячні конференції, на котрих вирішували щоденні справи, пов'язані з функціонуванням інституту. Зокрема, 17 листопада 1932 розглянули питання про мету Місійного інституту не тільки як освітнього, але й як виховного навчального закладу. Було визначено такі риси виховника: «1) Розумна, жертвенна любов до виховника, яка вимагає розумного зближення до дитини і її світогляду. 2) Терпеливість. 3) Побожність. 4) Розумна строгість, яка нормувала б нашу любов, зберігала повагу виховника. 5) Потреба і обсяг самоосвіти виховника». Такі засади виховника були підкріплені програмно-навчальними вимогами Місійного інституту. У 1934—1935 роках був такий загальний план предметів і програми викладання: риторика — підручник о. Дрекера а також практичні вправи з декламації прози і поезії; латинська мова — Ціцерона, вісім пісень Горація, «Германію» Тацита, дві книги «Енеїди» Верлігія, 309 віршів Трістіа, вивчали граматику, грецьку, українську (правопис, граматика, поетика і література до найновіших часів), німецьку, польську мови. Зокрема, в програму навчання входили такі предмети: історія, географія, мінералогія, геологія, фізика, хімія, релігія, математика. Конференції проводилися до початку Другої світової війни. 1940 року більшовицька влада вперше заборонила діяльність Місійного інституту, проводячи репресії як проти УГКЦ, так і проти Чину[11].

У 1922—1929 роках в інституті навчався 471 учень, тому можна вважати, що за 25 років свого існування заклад закінчило близько 1000 учнів, що було здобутком, зважаючи на складні суспільно-економічні обставини часу[11].

Улюбленою грою учнів був, за словами о. Юліяна Катрія ЧСВВ, копаний м'яч[13].

Відомі люди

Навчалися

  • вл. Василь Величковський ЧНІ — редемпторист, блаженний священномученик Католицької церкви, місіонер, в'язень радянських концтаборів, один з провідників підпільної і таємно висвячений єпископ, від 1963 року місцеблюститель глави катакомбної ГКЦ в Україні, учасник національно-визвольних змагань[2].
  • вл. Інокентій Ілярій Лотоцький ЧСВВ — епарх Чиказький[15].
  • о. Дам'ян Григорій Богун ЧСВВ — священник-василіянин, протоігумен підпільної Провінції Отців Василіян в Україні[16].
  • о. Методій Михайло Болецький ЧСВВ — священник-василіянин, парох у с. Переволоці[17].
  • Іван Бек — брат д-ра Марусі Бек, мера Детройта[18].
  • о.–д-р Михайло-Мирослав Ваврик ЧСВВ — український священник-василіянин, богослов, релігійний діяч[19], освітянин, історик Церкви, дійсний член НТШ в Европі[20].
  • о.–д-р Мелетій Михайло Войнар ЧСВВ — український священник-василіянин, освітянин, знавець церковного права, церковний історик, письменник[21].
  • о. Юліян Яків Катрій[22] ЧСВВ — український священник-василіянин, релігійний діяч, дійсний член НТШ[23].
  • Микола Колянківський — канадсько-український журналіст, письменник, редактор, видавець, громадський діяч, збирач мистецьких творів, засновник однієї з найбільших у Канаді мистецьких галерей «Ми і світ»[4].
  • о. Йосиф Іван Кушнір ЧСВВ — український священник-василіянин, релігійний діяч, протоігумен, доктор богослов'я[24].
  • Йосип Пасічник — бучацький районовий провідник ОУН[25].
  • о. Ісидор Іван Патрило ЧСВВ — український священник-василіянин, Протоархимандрит Чину[26].
  • о. Павло Пушкарський ЧСВВ — український священник-василіянин, ігумен Краснопущанського монастиря отців Василіян, репресований[27].
  • Йосафат Василь Романик ЧСВВ — український священник-василіянин, протоігумен, генеральний вікарій для греко-католиків північної Польщі[28]
  • о.–д-р Іван Йосафат Скрутень ЧСВВ — український священник-василіянин, випускник малої духовної семінарії 1909 року[5], історик Церкви, богослов, філософ, засновник та редактор «Записок Чину святого Василія Великого» (Записок ЧСВВ), професор.
  • о.–д-р Мелетій Михайло Соловій ЧСВВ — український священник-василіянин, богослов, письменник[29], літургіст[30].
  • Василь Николин — керівник Віньковецького надрайонного проводу ОУН.
  • о. Яків (Тимчук) ЧСВВ (хресне ім'я Ярослав) — український греко-католицький священник-василіянин, освітянин, підпільний єпископ Станиславівської єпархії УГКЦ[31][32].
  • о. Доротей Дмитро Шимчій ЧСВВ — душпастир серед українських емігрантів у Південній Америці, освітянин, християнський письменник.

Див. також

Примітки

  1. Історія Бучацького монастиря оо. Василіян // Сайт Бучацького монастиря оо. Василіян.
  2. 2,0 2,1 Блаженний мученик кир Василь Величковський // Zbruč. — 2018. — 1 черв.
  3. о. Юліян Катрій ЧСВВ. Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 147. — (Український архів, т. XXVII).
  4. 4,0 4,1 Дуда, І. Колянківський, Курилик і події, пов'язані з Охтир­ською Богородицею // Літопис Борщівщини. — 1993. — Вип. 2. — С. 38.
  5. 5,0 5,1 Zięba, A. Skruteń Jozafat Iwan // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. —1998. — T. XXVIII. — S. 406. (пол.)
  6. Лукань, Р. ЧСВВ. Причинки до історії Бучацьких шкіл // Записки Чину Святого Василія Великого. — Т. IV. — Вип. 3—4. — С. 760.
  7. о. Назарко, І. Марійські дружини в Бучачі // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 233. — (Український архів, т. XXVII).
  8. I. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1900. — Stanisławów : Nakładem funduszu naukowego, z drukarni i litografii Stanisława Chowańca, 1900. — S. 6—7. (пол.)
  9. Czyż, A. S., Gutowski, B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — zeszyt 3. — 254 s., 118 il. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C.). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
  10. I. Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu… 1900… — S. 4. (пол.)
  11. 11,0 11,1 11,2 Діяльність Бучацьких ченців у 1712– 1946 рр // Сайт Бучацької епархії УГКЦ.
  12. о. Юліян Катрій ЧСВВ. Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі… — С. 151.
  13. 13,0 13,1 Там само. — С. 152.
  14. о. Йосафат Жан ЧСВВ. Уривки з діярія // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 85—89. — (Український архів, т. XXVII).
  15. Владика Інокентій Лотоцький Владика Інокентій Лотоцький // Синод єпископів УГКЦ.
  16. Відійшов по вічну нагороду о. Дам’ян Богун, ЧСВВ, вислужений Протоігумен // Сторінка церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі. — 2008. — 17 груд.
  17. Бр. Йосафат Ковалюк, ЧСВВ. Свято жив і свято умирав, або найважливіше про о. Методія Болецького, ЧСВВ // Сайт ВЧСЙ.
  18. Островерха, М. Обніжками на битий шлях. — Ню Йорк, 1957. — С. 30.
  19. Мельничук, Б., Ониськів, М. Ваврик Михайло-Мирослав // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 217. — ISBN 966-528-197-6.
  20. Паславський, І. Ваврик Михайло-Мирослав // Енциклопедія НТШ.
  21. Пекар, А. Над могилою о. Мелетія М. Войнара ЧСВВ. Некролог // Український історик. — Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1988. — Ч. 1—4 (97—100). — С. 214. — (In memoriam).
  22. У ТЕС — Юліан-Якоб; див.: Мельничук, Б., Таращинський, В. Катрій Юліан-Якоб (Яків) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 272. — ISBN 966-528-199-2.
  23. Мельничук, Б. Катрій Юліан-Яків // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ин.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2012. — Т. 12 : Кал — Киї.— С. 474. — ISBN 978-966-02-6472-4.
  24. Головин, Б., Дячун, В., Стоцький, Я. Кушнір Іван Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 305. — ISBN 966-528-199-2.
  25. Синенька, О. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль : Воля, 2003. — С. 152. — ISBN 966-528-174-7.
  26. Відійшли у вічність о. Йосафат Воротняк, ЧСВВ та о. Ісидор Іван Патрило, ЧСВВ // Інформаційний ресурс УГКЦ.
  27. Спогад про о. Павла П. Пушкарського, ЧСВВ (1895—1977).
  28. Кушка, П. Отець Йосафат Василь Романик, ЧСВВ (1919–2007) // Bazylianie.pl.
  29. Мельничук, Б. Соловій Мелетій-Михайло Петрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 310. — ISBN 978-966-528-279-2.
  30. о. Соловій, М. Божественна Літургія. Історія-розвиток-пояснення.
  31. Сопилюк, М. Дорога правди владики Якова Тимчука, ЧСВВ (до 100-річчя від дня народження) / Михайло Сопилюк // Свобода. — 2019. — № 75 (75) (20 вер.). — С. 3. — (Про важливе).
  32. Сопилюк, М. Дорога правди владики Якова Тимчука, ЧСВВ (до 100-річчя від дня народження) // Сторінка Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні ЧСВВ.

Джерела, література

Посилання

Зауваги