Михайло Левицький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Поет, художник, громадський діяч
Михайло Левицький
Михайло Левицький
Михайло Левицький
Народження: 16.03.1948
с. Пукеничі, Стрийський район, Львівська область, нині Україна
Смерть: 11.04.2018
с. Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: СССР → size Україна
Родина: батько — Василь, дружина
Освіта: Пукеницька початкова та Лисятицька середня школи, Львівський університет, Дрогобицький педагогічний інститут
Робота: редакція газети «Відродження», Тернопільський художній комбінат
Творчість: автор поетичних збірок, картин
Політична діяльність: член Великої Ради НРУ
Громадська діяльність: співзасновник та перший голова Тернопільської крайової організації НРУ
Відзнаки: Премія імені Іванни Блажкевич, орден «За мужність» 3-го ступеня

Михайло Левицький (16 березня 1948, с. Пукеничі, нині Україна — 11 квітня 2018, с. Петриків, Україна) — український поет, перекладач, художник, громадський діяч. Член Національних спілки письменників (1981) та художників України (1996), депутат Тернопільської обласної ради І скликання (1990—1994). Співзасновник та перший голова першої в Україні крайової організації Народного Руху України, член Великої Ради НРУ.

Життєпис

Михайло Левицький народився 16 березня 1948 року в селі Пукеничах Стрийського району Львівської області в родині Василя Левицького.

У рідному селі закінчив початкову, а в сусідніх Лисятичах — середню школу. Відчуваючи потяг до друкованого слова, вступив на факультет журналістики Львівського університету. Після першого курсу продовжив навчання в Дрогобицькому педагогічному інституті (нині Дрогобицький педагогічний університет імені Івана Франка), філологічний факультет якого закінчив 1972 року.

1982-го поет Богдан Стельмах та художник Роман Безпалків просили тернопільців Богдана Ткачика та Ігоря Ґерету з шаною прийняти до творчого колективу обдарованого поета. Від 1984 року (за іншими даними, 1983[1]) Михайло Левицький мешкав у Тернополі. Його переїзд до міста дозволив створити обласну організацію Спілки письменників України.

Перебував під негласним наглядом КҐБ. Одного разу, щоб провчити кагебіста, через відчинене віконце авто забрав його кашкета. Після прохань останнього попередив, що у випадку непрофесійної сліжки повідомить начальство.

Наприкінці 1980-х до нього часто вночі приїжджали міліціонери: будили, погрожували, щось пропонували[2]. 24 березня 1989 на установчому віче його обрали головою Ради першої в Україні Тернопільської Крайової (обласної) організації Народного Руху України за перебудову. З його ініціативи у Тернополі знесли пам'ятник В. Леніну.

30 липня 1989 після освячення могил Січових Стрільців на Микулинецькому цвинтарі і траурної панахиди разом з Левком Горохівським і Марією Куземко очолили похід до міського управління МВС у Тернополі з вимогою звільнити заарештованого напередодні о. Михайла, якого після перемовин з представниками міліції випустили на волю[3].

З жовтня 1990 по квітень 1992 працював у редакції газети «Відродження» (нині «Свобода»), пізніше — художньому комбінаті.

Зламав шийку стегна, тому з часом почав ходити з ціпком. Хворів на катаракту обидвох очей. Одну операцію допоміг оплатити мешканець Львівщини, іншу — обіцяв чиновник Тернопільської міської ради. М. Левицький двічі навідувався до нього в кабінет (мобільного не мав), однак не застав на роботі[2].

Лікувався в обласній лікарні. За порадою лікарів[4], напередодні 70-річчя[5] його поклали на реабілітацію у Петриківський обласний геріатричний пансіонат біля Тернополя, де, як виявилося, п. Михайло провів останній відтинок життя, починаючи[5]. Під час лікування його підтримували та провідували друзі: Михайло Маслій, Петро Сорока, Іларіон Пилипець, Богдан Ткачик, Володимир Лотоцький[4].

Помер 11 квітня 2018. Панахида за померлим відбулася в ритуальний кімнаті Петриківського геріатричного пансіонату о 18 годині 11 квітня[4], похорон – 12 квітня в рідному селі[6]. На прохання покійного дружина поховала його поряд з батьками.

Творчість

Перший вірш Михайло Левицький надрукував чотирнадцятирічним школярем у газеті «Зірка», завдяки чому його преміювали путівкою в табір «Молода гвардія» — як найкращого юного кореспондента та художника. 1979 року у львівському видавництві «Каменяр» вийшла перша книга Михайла Левицького «Мамині перепілки». 1981 року став членом Спілки письменників України.

Автор збірок:

Пісня «Кущ молодого жасмину» (композитор Василь Дунець) 1998 року стала переможцем всеукраїнського фестивалю «Пісня року».

У Тернополі організував персональні виставки картин (1986, 1992, 1994), творчі вечори (1998, 2004). Спільно з Б. Ткачиком — автор розписів у санаторії-профілакторії «Збруч» (Гусятин).

Відзнаки

Двічі висувався на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка[2].

Сім'я

Дружина — Надія, дочка Василя[4], дітей не мали, потім розлучилися.

Примітки

  1. Михайло Левицький // Сайт Тернопільської обласної бібліотеки для дітей.
  2. 2,0 2,1 2,2 Голяченко, О. Де ростем, там мусимо цвісти // Вільне життя плюс. — 2018. — № 45 (8 червня). — С. 6.
  3. Колінець, В. Тернопільська революція у липня 1989 року // Свобода. — 2018. — № 60 (1 серпня). — С. 5.
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 Я не попрощався із Михайлом Левицьким // Свобода. — 2018. — 18 квітня.
  5. 5,0 5,1 У Тернополі помер Михайло Левицький (Фото) // Місто. — 2018. — 11 квітня.
  6. Помер Михайло Левицький – поет, співзасновник крайової організації Народного руху України // TV-4. — 2018. — 11 квітня. — 13:36.
  7. Доповнення та уточнення до 3-го тому «ТЕС» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 786. — ISBN 978-966-528-318-8.

Джерела

Посилання

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Михайло Левицький. — 2008. — 22 березня.
Михайло Левицький і Петро Сорока. «Літературна вітальня», 2008 рік / Михайло Маслій. — 2018. — 19 лютого.
Михайло Левицький про Івана Марчука / Борис Машлянка. — 2008. — 24 червня.
Михайло Левицький / Данило Сивицький. — 2018. — 23 квітня.
Михайло Левицький: 16 березня 1948—11 квітня 2018. — 2018. — 23 квітня.

Зауваги