Михайло Левицький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Поет, художник,
громадський діяч
Михайло Левицький
Михайло Левицький
Михайло Левицький
Народження: 16.03.1948
с. Пукеничі, Стрийський район, Львівська область, нині Україна
Смерть: 11.04.2018
с. Петриків, Тернопільський район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: СССР → size Україна
Родина: батько — Василь, дружина
Освіта: Пукеницька початкова та Лисятицька середня школи, Львівський університет, Дрогобицький педагогічний інститут
Робота: учитель, працівник редакції газети «Відродження», Тернопільського художнього комбінату
Творчість: автор поетичних збірок, картин
Політична діяльність: член Великої Ради НРУ
Громадська діяльність: співзасновник та перший голова Тернопільської крайової організації НРУ
Відзнаки: Премія імені Іванни Блажкевич, орден «За мужність» 3-го ступеня

Михайло Левицький (16 березня 1948, с. Пукеничі, нині Україна — 11 квітня 2018, с. Петриків, Україна) — український поет, перекладач, художник, громадський діяч, освітянин. Член Національних спілок письменників (1981) та художників України, депутат Тернопільської обласної ради І скликання (1990—1994). Співзасновник та перший голова першої в Україні крайової організації Народного Руху України, член Великої Ради НРУ.

Життєпис

Михайло Левицький народився 16 березня 1948 року в селі Пукеничах Стрийського району Львівської области в родині Василя Левицького.

У рідному селі закінчив початкову, а в сусідніх Лисятичах — середню школу. Відчуваючи потяг до друкованого слова, вступив на факультет журналістики Львівського університету[1], де навчався у 1967—1969 роках[2]; за иншими даними, після першого курсу[1] продовжив навчання в Дрогобицькому педагогічному інституті (нині Дрогобицький педагогічний університет імені Івана Франка), філологічний факультет якого закінчив 1972 року.

Працював учителем, у 1978—1983 роках — художником Стрийського художньо-оформлювального комбінату[2]. 1982-го поет Богдан Стельмах та художник Роман Безпалків просили тернопільців Богдана Ткачика й Ігоря Ґерету з шаною прийняти до творчого колективу обдарованого поета. Від 1984 року (за иншими даними, 1983[3]) Михайло Левицький мешкав у Тернополі. Його переїзд до міста дозволив створити обласну організацію Спілки письменників України[1]. Від 1987 року — на творчій роботі[2].

Перебував під негласним наглядом КҐБ. Одного разу, щоб провчити кагебіста, через відчинене віконце авто забрав його кашкета. Після прохань останнього попередив, що у випадку непрофесійної сліжки повідомить начальство. Наприкінці 1980-х до нього часто вночі приїжджали міліціонери: будили, погрожували, щось пропонували[4]. 24 березня 1989 на установчому віче його обрали головою Ради першої в Україні Тернопільської Крайової (обласної) організації Народного Руху України за перебудову. З його ініціятиви у Тернополі знесли пам'ятник В. Леніну.

30 липня 1989 після освячення могил Січових Стрільців на Микулинецькому цвинтарі і траурної панахиди разом з Левком Горохівським і Марією Куземко очолили похід до міського управління МВС у Тернополі з вимогою звільнити заарештованого напередодні о. Михайла, якого після перемовин з представниками міліції випустили на волю[5].

З жовтня 1990 по квітень 1992 працював у редакції газети «Відродження» (нині «Свобода»), пізніше — на художньому комбінаті.

Зламав шийку стегна, тому з часом почав ходити з ціпком. Хворів на катаракту обидвох очей. Одну операцію допоміг оплатити мешканець Львівщини, иншу — обіцяв чиновник Тернопільської міської ради. Михайло Левицький двічі навідувався до нього в кабінет (мобільного не мав), однак не застав на роботі[4]. Лікувався в обласній лікарні. За порадою лікарів[6], напередодні 70-річчя[7] його поклали на реабілітацію у Петриківський обласний геріатричний пансіонат біля Тернополя, де, як виявилося, п. Михайло провів останній відтинок життя, починаючи від передодня свого 70-річчя[7]. Під час лікування його підтримували та провідували друзі: Михайло Маслій, Петро Сорока, Іларіон Пилипець, Богдан Ткачик, Володимир Лотоцький[6].

Помер 11 квітня 2018 року в Петрикові. Панахида за померлим відбулася в ритуальний кімнаті Петриківського геріатричного пансіонату о 18 годині 11 квітня[6], похорон — 12 квітня в рідному селі[8]. На прохання покійного дружина поховала його поряд з батьками.

Родина

Дружина — Надія, дочка Василя[6]; дітей не мали, з часом розлучилися.

Творчість

Перший вірш Михайло Левицький надрукував чотирнадцятирічним школярем у газеті «Зірка», завдяки чому його преміювали путівкою в табір «Молода гвардія» — як найкращого юного кореспондента та художника. 1979 року у львівському видавництві «Каменяр» вийшла перша книга Михайла Левицького «Мамині перепілки». 1981 року став членом Спілки письменників України.

Автор збірок:

Пісня «Кущ молодого жасмину» (композитор — Василь Дунець) 1998 року стала переможцем всеукраїнського фестивалю «Пісня року».

1995[2] або 1996 року став членом Національної спілки художників України[9]. У Тернополі організував персональні виставки картин (1986, 1992, 1994), творчі вечори (1998, 2004). Спільно з Б. Ткачиком — автор розписів у санаторії-профілакторії «Збруч» (Гусятин).

Відзнаки

Михайла Левицького двічі висували на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка[4].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Вандзеляк, Г. Михайло Левицький: «Де ростем, там мусимо цвісти…» / Галина Вандзеляк // Свобода. — 2018. — № ? (30 січ.). — С. ?.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Дорош, с. 666.
  3. Михайло Левицький // Сайт Тернопільської обласної бібліотеки для дітей.
  4. 4,0 4,1 4,2 Голяченко, О. Де ростем, там мусимо цвісти / Олександр Голяченко // Свобода. — 2018. — № 45 (8 черв.). — С. 6.
  5. Колінець, В. Тернопільська революція у липня 1989 року / Володимир Колінець // Свобода. — 2018. — № 65 (1 серп.). — С. 5.
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 Я не попрощався із Михайлом Левицьким // Свобода. — 2018. — 18 квіт.
  7. 7,0 7,1 У Тернополі помер Михайло Левицький (Фото) // Місто. — 2018. — 11 квіт.
  8. Помер Михайло Левицький – поет, співзасновник крайової організації Народного руху України // TV-4. — 2018. — 11 квіт. — 13:36.
  9. Весна, Ханас, с. 331.
  10. Доповнення та уточнення до 3-го тому «ТЕС» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 786. — ISBN 978-966-528-318-8.

Джерела

Посилання

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Михайло Левицький // markiza007. — 2008. — 22 берез.
Михайло Левицький і Петро Сорока. «Літературна вітальня», 2008 рік // Михайло Маслій. — 2018. — 19 лют.
Михайло Левицький про Івана Марчука // Борис Машлянка. — 2008. — 24 черв.
Михайло Левицький // Данило Сивицький. — 2018. — 23 квіт.
Михайло Левицький: 16 березня 1948—11 квітня 2018 // damus194. — 2018. — 23 квіт.

Зауваги