Михайло Вишневецький (староста)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Державний діяч, військовик, дідич, урядник, князь
Михайло Вишневецький
Михайло Вишневецький.jpg
Инші імена: Michał Wiśniowiecki
Народження: ймовірно, близько 1564
Смерть: початок 1616
Молдова
Поховання: церква поблизу Вишнівецького замку
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Михайло Вишневецький, матір — Гальшка із Зеновичів, дружина — Раїна з Могил, діти — Олександр Роман, Юрій Христофор, Ярема Михайло, Анна
Робота: урядник, овруцький староста, дідич
Військова служба: учасник військових кампаній у Московії, Молдові
Політична діяльність: претендував на успадкування молдавського трону
Громадська діяльність: благодійник Православної церкви, діяч Львівського Успенського братства.
Примітки: конфесія — православний, причина смерті — отруєння

Михайло Вишневе́цький (ймовірно, близько 1564 — початок 1616, Молдова) — державний та військовий діяч у руських землях Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). Покровитель і благодійник Православної церкви, діяч Львівського Успенського братства. Заявляв претензії на успадкування молдавського трону. Представник княжого роду Вишневецьких, батько Яреми Михайла Вишневецького. Йому присвятив свій «Тренос» Мелетій Смотрицький.

Життєпис

герб князів Вишневецьких

Не відомі точні місце та час народження Михайла Вишневецького. За даними сайту Марека Мінаковського, він народився близько 1564 року[1]. Батько — князь Михайло Вишневецький (1529—1584), каштелян брацлавськмй, київський, староста черкаський, канівський, любецький та лоївський, учасник численних походів проти татар і Московії, герой анонімної панегіричної поеми «Епіседіон»[2]. Мати — дружина батька Гальшка із Зеновичів (пом. до 1594)[3], дочка Юрія Зеновича[4], старости чечерського[5] і пропойського[6][7].

Михайло Вишневецький брав участь у придушенні повстання Наливайка: разом з Єжи (Юрієм) Струсем, князем Кириком Ружинським командував загоном, який Станіслав Жолкевський відправив до Горошина[8]. Підтримував добрі стосунки з канцлером Яном Замойським, князем Остафієм Ружинським. На думку деяких дослідників, саме він ув’язнив і передав королю Северина Наливайка[9]. 1599 року разом з братом Адамом брав активну участь у з’їзді противників унії (дизунітів) у Вільні[6] (нині Вільнюс, Литва). Допоміг посісти молдавський трон Єремії Могилі, одружившися з його дочкою, заявив претензії на успадкування молдавського трону і разом з иншими магнатами вів бої проти антимогилянської опозиції[10]. 1607 року за згодою короля брав участь у поході до Молдавії, оскільки перед цим Симеон Могила, батько Митрополита Петра Могили, віддав свій трон синови Михайлу, а не Костянтину Могилі (він перебував на дворі Стефана Потоцького після того, як покинув Молдавію), як обіцяв раніше. Разом зі своїми шваґрами — князем Самуїлом (Самійлом) Корецьким і Стефаном Потоцьким — допоміг посісти престіл господаря Молдавського князівства Костянтинови Могилі 19 грудня, якого однак 1611 року змістив Габріель Баторій за допомоги турків на користь Стефана IX Томші[11]. 1615 року разом зі Стефаном Потоцьким, князем Самійлом Корецьким здійснив похід до Молдавії заради посадження на престіл иншого брата своєї дружини — Олександра Могили.

Першим розпочав захоплення земель по річці Сулі як у межах Республіки Обидвої Націй, так і за московським кордоном[6]. Основну частину володінь отримав опісля передчасної смерті старшого брата Олександра (пом. 1594). За одними даними, успадкував місто Вишнівець (за давнішими князь Юрій Чорторийський, син Івана, продав йому Вишнівець після розлучення з дружиною Анною із князів Заславських[12]) і села Залісці, Бакоти, Млинівці, Бутин, Конахівці, Мишківці, Звиняча, два Раківці та містечко Вербовець і сели Старики Вербовецькі, Лопушна, Мартинівщизна, Білка, Корначевичі, Кудинівці, Гнідавка й Коханівці, частину земель у Володимирському повіті, половини Брагина у Київському воєводстві[13]. Очевидно, Михайло Вишневецький був власником Рохманова[14]. Успадкував від брата Олександра також володіння на Лівобережній Україні[10]. Посідав уряди старости овруцького[15] (за одними даними, від 1603-го[6], за иншими — 14 грудня 1604 року[1], в Київському воєводстві), кам'янського (центр — м-ко Кам'янка-Струмилова, нині Кам'янка-Бузька, запис 1608 року).[16]. Стосовно Овруцького староства у 1604—1605 роках мав конфлікт з волинським каштеляном Михайлом Мишкою (пом. 1605), потім — з його синами, зокрема, 1606-го справу розглядав суд[17]. За документом від 13 листопада 1603 серед задніпровських володінь отримав міста Олександрів (Лубни), Лукомль, Буромль, Сенчу, Снятин, Прилуки з приналежнми до них хуторами. 1613 року захоплює «пустині Горошина та Сліпорода» на Полтавщині у польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського[18]. Розширив свої задніпровські володіння за рахунок повернутих від Московського царства володінь, відбивши, зокрема, Пу­тивль, Прилуки, Сенчу, Ромни, Лохвицю. Брав участь у польсько-московських війнах Смутних часів. За його володіння Лубни стали містом, де почалося вербування військ для походу на Москву Лжедмитрія І[19].

1614 року не без впливу дружини записався до Львівського ставропігійного братства[20], яке діяло при Успенській (Руській, Волоській) церкві. Разом із дружиною[10] заснували відомі на Задніпров'ї православні монастирі — Густинський Свято-Троїцький під Прилуками і Ладанський (Підгірський[21]) Свято-Покровський[18]. За висловом Мелетія Смотрицького, був «вірним сином і стовпом православної церкви»[10]. Близьким до родини Михайла та Раїни Вишневецьких був Йов Княгиницький[22] (пом. 1621) — православний церковний діяч, письменник-полеміст, засновник Манявського скиту та Угорницього монастиря[23].

З метою швидкого заселення нових територій князь приймав у свої володіння чужих підданих, про що свідчать численні скарги на нього, які надходили до Трибуналу Коронного. Зокрема, 1613 року до суду надійшло 19 скарг, які стосувалися Київського воєводства[18]. Позови инших шляхтичів стосувалися[24], зокрема, неповернення ним боргів[25].

На початку 1616 року[15][26] під час останнього походу був отруєний у Молдавії православним ченцем під час таїнства причастя. З великою мірою вірогідности убивцю підіслали представники протурецького клану в Молдавії або римо-католицького — у Варшаві, однаково зацікавлені у смерти доволі самостійного претендента в монархи сусідньої держави. Факт отруєння батька пізніше використали єзуїти, доказуючи молодому князю Єремії, що це зробив православний чернець[10]. Михайло Вишневецький був похований у родовій маєтності — Вишнівці, у церкві поблизу замку[6].

Церква Вознесіння Господнього, Вишнівець

Вшанування, пам'ять

Родина

Дружина — Раїна Вишневецька

25 травня 1603 року в м. Сучаві (нині Румунія) уклав шлюб з Раїною Могилівною (1589—1619[28]) — старшою дочкою господаря Молдавського князівства Єремії Могили[29]. Діти:

Примітки

  1. 1,0 1,1 Michał ks. Wiśniowiecki h. Korybut (ID: 5.731.303). (пол.)
  2. Рудницький, Ю. Князь Ярема Вишневецький лишається без своєї вулиці // Історична правда. — 2012. — 13 квітня.
  3. Михайло Олександрів син Вишневецький нар. 1529 пом. 15 жовтня 1584 // Родовід.
  4. Галшка Зенович пом. до 1594 // Родовід.
  5. Чечерськ — нині місто в Білорусі.
  6. 6,0 6,1 6,2 6,3 6,4 135. Князі Вишневецькі — визначні представники національної еліти.
  7. Нині — Славгород, місто в Білорусі.
  8. Яворницький, Д. Історія запорізьких козаків. — К. : Наукова думка, 1990. — Т. 2. — С. 118. — ISBN 5-12-002051-8 (Т. 2).
  9. Купрієнко, с. 1—2; вона посилається на працю: Czamańska, I. Wiśniowieccy: Monografia Rodu. — Wydawnicteo Poznanskie, 2007. (пол.)
  10. 10,0 10,1 10,2 10,3 10,4 Вишневецький (Вишньовецький) Ієремія-Михайло (Ярема) Міхал Корибут // Особистості.
  11. Lipski, A. Potocki Stefan h. Pilawa (ok. 1568—1631) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 174. (пол.)
  12. Latacz, E. Czartoryski Jerzy (ur. оk. 1560 †1626) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. IV/1, zeszyt 16. — S. 277. (пол.)
  13. Купрієнко, с. 2—3.
  14. По його смерти власниками були дружина (див.: Басюк, Г., Бесараб, М., Хаварівський, Б. Рохманів // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 200. — ISBN 978-966-528-279-2.) і син Єремія (див.: Бойко, В., Фарина, І., Федечко, І. Рохманів // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 585—586. — ISBN 978-966-457-246-7.).
  15. 15,0 15,1 Owrucz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — T. VII : Netrebka — Perepiat. — S. 776. (пол.)
  16. Kamionka Strumiłowa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. — S. 784. (пол.)
  17. Wiśniewski, J. Myszka (Myszka Warkowski) Michał (Michajło) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII. — S. 367. (пол.)
  18. 18,0 18,1 18,2 Брега, В. Володіння князів Вишневецьких у Лівобережній Україні в XVI—XVII століттях // Ніжинська старовина. — К., 2012. — Вип. 14 (17). — С. 40—43.
  19. «Не хочу я з Грицями воювати…» // Україна. Історія великого народу.
  20. Шиян, Л. Захисниця віри Вільне життя плюс. — 2015. — № 30 (15662) (17 квіт.). — С. 5.
  21. Листи від 6 серпня 1612 і 5 травня 1615 до свого підстарости Семена Лика; див.: 135. Князі Вишневецькі — визначні представники національної еліти.
  22. Астаф'єв, О. Релігійно-просвітницька діяльність Єлисея. Плетенецького в умовах православно-католицького протистояння XVI - XVII століть.
  23. Кашуба, М. Княгиницький Іван (чернечі імена – Ієзекіїл, Йов) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  24. 60. 1610 p., грудня 20. / Лютого 25 — Позов п. Федора Вільгорського овруцькому старості кн. Михайлу Вишневецькому за вирубання дерев у Васковецькому гаю.
  25. 22. Січня 4. / Лютого 21 — Позов п. Андрія Поморського овруцькому старості кн. Михайлу Вишневецькому за невиплату 400 золотих польських, взятих у борг; 64. Січня 4. / Лютого 25 — Позов п. Павла Лосятинського овруцькому старості кн. Михайлу Вишневецькому за невиплату 6.000 золотих польських, взятих у борг.
  26. За иншими даними, помер 1615-го; див.: 135. Князі Вишневецькі — визначні представники національної еліти.
  27. Грушевський, М. Історія України-Руси. — Т. VI. — С. 593.
  28. Дзюба, О. Вишневецька (Могилянка) Раїна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  29. Mohiła (Moghiła, Moviła) Jeremiasz h. własnego (ok. 1555—1606) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3, zeszyt 90. — S. 568. (пол.)
  30. Aleksander Roman ks. Wiśniowiecki h. Korybut (ID: sg.129119). (пол.)
  31. Jerzy Krzysztof ks. Wiśniowiecki h. Korybut (ID: sg.129120)
  32. Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów, 1902. — Cz. 1. — T. 5. — S. 292. (пол.)

Джерела, література

Посилання

Зауваги