Микола Хархаліс

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Кооператор,
громадський діяч
Микола Хархаліс
Микола Хархаліс, 1930-ті роки
Микола Хархаліс, 1930-ті роки
Инші імена: англ. Mykola Charchalis
Народження: 3.12.1894
м. Яворів, нині Львівська область, Україна
Смерть: 3.10.1983
м. Торонто, Онтаріо, Канада
Громадянство: українець
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size Українська держава (1941)size Канада
Родина: батько — Михайло, мати — Ірина з Бриттанів, дружина — Ярослава з Кулиничів, діти — Ірина, Марта, онук — Роман Ващук
Освіта: Народна школа ім. Тараса Шевченка (Яворів), Українська академічна гімназія та Український таємний університет у Львові
Робота: начальний директор Повітового союзу кооператив Бучач
Військова служба: чотар УГА, фенрих армії Австро-Угорщини
Релігія,
духовне життя:
греко-католик
Творчість: автор спогадів у збірниках «Бучач і Бучаччина», «Яворівщина і Краковеччина»
Громадська діяльність: член Виділу Бучацької повітової філії товариства «Просвіта»

Микола Хархалі́с (3 грудня 1894, м. Яворів, нині Україна — 3 жовтня 1983, м. Торонто, Канада) — український військовий, громадський та кооперативний діяч, просвітянин, диригент, учасник національно-визвольних змагань, чотар УГА, яворівський міський військовий комендант ЗУНР, співзасновник УВО, автор спогадів. Начальний директор Бучацького повітового союзу кооператив. Дід Нaдзвичaйного і Пoвнoвaжного пocла Кaнaди в Укрaїнi Рoмaна Вaщука.

Життєпис

Виділ філії товариства «Просвіта». Бучач, 1930-ті. Микола Хархаліс — сидить 2-й зліва.

Микола Хархаліс народився 3 грудня 1894[1] року в місті Яворові[2][3] (нині районний центр Львівської области України) в сім'ї міщан-хліборобів Михайла Хархаліса та Ірини з Бриттанів. Микола мав старшу сестру Параскевію (9.11.1888 — 16.08.1987), яка працювала учителькою народних шкіл на Яворівщині; також — молодшого брата Остапа[1] (24.10.1901[4]—24.05.1969[1]), довголітнього директора районової молочарні Маслосоюзу в Яворові, учасника національно-визвольних змагань, вояка УГА[4]. Ймовірно, з родиною була пов'язана[5] також Розалія Хархаліс, яку польська влада арештувала в листопаді 1938[6].

Микола Хархаліс закінчив Народну школу імені Тараса Шевченка в Яворові. Навчався в гімназіях у Львові та Відні; сьомий кляс закінчив у цісарсько-королівській Академічній гімназії 27 березня 1916, а матуру (іспит зрілости) склав після восьмого клясу на Ґімназійних академічних курсах у Відні (ІІІ Radetzkystrasse 2, 25 травня 1916)[1].

Улітку 1914 року став одним з перших добровольців Легіону Українських січових стрільців у лавах армії Австро-Угорщини, у лавах якого воював під час Першої світової війни (мав ранг хорунжого[1] / фенриха [7]). Воював у лавах 6-ї Равської бригади УГА, мав ранг чотаря[1]. Брав участь у встановленні влади ЗУНР у Яворові та повіті 1 листопада 1918[8][9] (зокрема, був міським військовим комендантом ЗУНР у Яворові[1][10]).

У 1921—1924 роках навчався на правно-політичному виділі Українського таємного університету у Львові[1]. У 1920-х разом з иншими старшинами УГА входив до складу окремих окружних команд УВО[11]. Також — був працівником Центросоюзу у Львові (членська карта Союзу українських приватних службовиків СУПРУГА ч. 984 від 9 березня 1927)[1].

У 1930-х роках: начальний директор Бучацького повітового союзу кооператив (ПСК, 1933—1939 роки[12])[13], член Виділу Бучацької повітової філії товариства «Просвіта».

За діяльність на благо українського народу його переслідувала польська влада: перебував під наглядом жандармерії, його арештовували 16 разів (зокрема, в Яворові влітку 1922[14], був ув'язнений у Кракові, випущений на волю на початку серпня 1926[15]), востаннє заарештований — 1 серпня 1939. Після звільнення з чортківської тюрми у вересні, довідався, що він також на списку арештів нової радянсько-більшовицької влади. За сприянням голови Надзірної Ради ПСК доктора Михайла Гриніва, який надав автомобіль, виїхав до Львова, звідки переведений підпільно до Ярослава. Працював у ПСК Ярослав 1939—1940, Томашів [Любельський] 1940—1941, Сянок 1941—1942, Яворів 1942—1944[1].

Від 27 березня до 6 квітня 1939 викладав на курсах, які для підстаршин організувало товариство «Луг» у Бучачі[16]. Засновував хори в селах Бучацького повіту[17]. Дириґент хору бучацької філії товариства «Просвіта»[18]. 3 серпня 1942 дириґував народним хором із с. Наконечного на Яворівщині, який брав участь у Першому крайовому конкурсі хорів у Львові і посів третє місце серед сільських колективів[19].

Виплачував кошти на Фонд ветеранів[20], санування товариства «Просвіта»[21].

У 1945—1949 роках з родиною перебував у таборі переміщених осіб у Ляндсгуті (Баварія), де був діяльним у підтримці Державного Центру УНР. Після війни осів у м. Торонті (провінція Онтаріо, Канада). Член Української стрілецької громади та останній голова Братства Українських січових стрільців у Торонті. У Канаді — щедрий жертводавець на наукові та громадські цілі[1]. Фундатор «Енциклопедії Українознавства», Гарвардського Центру українських студій (ГЦУС), член Українсько-канадської фундації імені Тараса Шевченка[22] в Канаді. На видання збірника «Бучач і Бучаччина» надав 15 дол. ЗДА (США).[23]

Помер 3 жовтня 1983 в м. Торонті, де й похований на цвинтарі Парк Лон (Park Lawn).[1]

Родина

1927 року одружився в с. Бортятині (нині Мостиського району на Львівщині) з Ярославою з Кулиничів, згодом членкинею Союзу Українок та Марійської дружини в Бучачі (1933—1939). Перша дитина, дочка Ірина (24.04.1931 — 24.08.1934), похована в Яворові. Дочку Марту (нар. 22.04.1936)[1], маму Надзвичайного і Повноважного посла Канади в Україні Романа Ващука, охрестили в церкві святого Миколая в Бучачі[17].

Доробок

Автор спогадів, які увійшли до історико-мемуарних збірників:

  • «Бучач і Бучаччина» (датував їх 17 липня 1972, написав у Торонті)[24];
  • «Яворівщина і Краковеччина» (зокрема, «“Січ”, “Сокіл”, Т-во “Січові Стрільці”, “Луг”» «Читальні “Просвіти”» (обидві — спільно з О. Виковичем), «Про Листопадові події 1918 р.»).

Примітки

  1. 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 1,10 1,11 1,12 Відомість подав онук, Надзвичайний і Повноважний посол Канади в Україні Роман Ващук.
  2. Щоб позбутися недолі // За тебе, свята Україно: Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА. Кн. 4. — Чернівці : Букрек, 2004. — С. 19. — ISBN 966-8500-41-5.
  3. Тоді — центрі однойменного повіту (див.: Jaworów… 1) miasto powiatowe w Galicyi // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. — S. 519. (пол.) ) коронного краю Королівство Галичини і Володимирії Австро-Угорської монархії.
  4. 4,0 4,1 Св. п. Остап Хархаліс // Свобода. Український щоденник. — Джерзі ситі і Ню Йорк, 1969. — Ч. 98 (27 трав.). — С. 3.
  5. Власне дослідження Дмитра Лоґуша.
  6. Ревізії й арештування в Яворівщині // Діло. — 1938. — 8 лист.
  7. Хархаліс Микола.
  8. Хархаліс, О. 1-ий листопад 1918 р. в Яворові // Вісті Комбатанта. — 2009. — 27 січ.
  9. Встановлення уніфікованих інформаційних таблиць // Яворівська РДА.
  10. Зустрічається інформацію, що був повітовим військовим комендантом ЗУНР у Яворові (див.: Гуцуляк, М. Перший листопад 1918 на Західних землях України. — К. : Либідь, 1993. — іл. — С. 397, 399.), очевидно, помилкову.
  11. Дарованець, О. Організаційні початки УВО та формування її структури (1920—1922) // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. — Львів, 2007. — Зб. 11. — С. 44.
  12. Щоб позбутися недолі // За тебе, свята Україно: Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА. Кн. 4. — Чернівці : Букрек, 2004. — С. 19. — ISBN 966-8500-41-5.
  13. Хархаліс, М. Доповнення відомостей про ПСК // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 307. — (Український архів, т. XXVII).
  14. Дописи з краю. Яворів // Діло. — 1922. — Ч. 22 (29 вер.). — С. 5.
  15. Довкола шпигунської афери // Діло. — 1926. — Ч. 174 (8 серп.). — С. 2.
  16. Луговий курс для підстаршин у Бучачі // Діло. — 1939. — Ч. 83 (14 квіт.). — С. 9.
  17. 17,0 17,1 Тракало, В. Мельничук, В. За Польщі дід Надзвичайного і Повноважного посла Канади в Україні Романа Ващука очолював Кооперативний Союз на Бучаччині, а маму дипломата хрестили у церкві Святого Миколая / Василь Тракало, Володимир Мельничук // Нова доба. — 2015. — № 50 (11 груд.). — С. 4.
  18. Церковні братства // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 467. — (Український архів, т. XXVII).
  19. Фестиваль української пісні // Львівські вісті. — 1942. — Ч. 173 (4 серп.). — С. 3.
  20. Виказ вплат на Фонд Ветеранів за другий квартал 1930 // Діло. — 1930. — Ч. 206 (17 вер.). — С. 6.
  21. На санування Т-ва «Просвіта» // Діло. — 1932. — Ч. 36 (19 лют.). — С. 6.
  22. Українсько-канадська фундація імені Тараса Шевченка.
  23. Шипилявий, С. Меценати, фундатори і передплатники Пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 784. — (Український архів, т. XXVII).
  24. Там само. — С. 310.

Джерела

Посилання

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Погляд зблизька, 29.11.15. У Бучачі відкрили переробний комплекс та фруктосховище // Телекомпанія TV-4. — 2015. — 30 лист.

Зауваги