Микола Бевз

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук


Освітянин, архітектор
Микола Бевз
Микола Бевз
Микола Бевз
Народження: 19 грудня 1954
с. Нагірянка, нині в межах м. Бучача, Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: СССР → size Україна
Родина: батько — Валентин, мати — Марія з Юркевичів, брат — Володимир
Освіта: Бучацька середня школа № 1, Львівський політехнічний інститут (нині Національний університет «Львівська Політехніка»)
Робота: завідувач кафедрою РРАК НУ «Львівська Політехніка»)
Творчість: автор більше 30 архітектурних та містобудівних проектів
Наукова діяльність: автор більше 150 наукових праць
Громадська діяльність: віце-президент Українського комітету ICOMOS, віце-президент Товариства прихильників фортець і палаців, член Товариства «Тернопільщина» у Львові

Микола Бевз (нар. 19 грудня 1954, с. Нагірянка, нині в межах м. Бучача, Україна) — український вчений у галузі архітектури, освітянин, громадський діяч. Доктор архітектури, доктор технічних наук, Заслужений архітектор України. Віце-президент Українського комітету ICOMOS, віце-президент Товариства прихильників фортець і палаців. Член Товариства «Тернопільщина» у Львові.

Життєпис

Микола Бевз, син Валентина, народився 19 грудня 1954 року в селі Нагірянці (нині в межах міста Бучача на Тернопільщині, Україна) у сім'ї викладачів Бучацького радгоспу-технікуму (нині Бучацький агроколедж Подільського ДАТУ). Батько Валентин, син Опанаса, походив з Хмельниччини, матір — Марія з Юркевичів, дочка Миколи, походила з с. Нагірянки, працювала викладачем української мови та літератури. Молодший брат Микола Бевза Володимир теж є архітектором[1], археологом.

1972 року закінчив Бучацьку середню школу № 1 (нині у приміщенні діє Бучацька гімназія імені Володимира Гнатюка) і Бучацьку дитячу художню школу (вчитель — Омелян Ментус). У 1972—1977 роках навчався і закінчив Львівський політехнічний інститут (нині Національний університет «Львівська політехніка») на архітектурному факультеті (вчителі фаху — Тетяна Максим'юк, Віктор Кравцов).

У 1977—1978 роках працював архітектором у Студентському проектно-конструкторському бюро при Львівському політехнічному інституті (під керівництвом Віри Лясковської[2]). Від 1978 року й донині працює на викладацькій роботі на архітектурному факультеті Львівської політехніки: до 1992 року — асистентом та старшим викладачем кафедри Містобудування ЛПІ, від 1992 — на кафедрі реставрації та реконструкції архітектурних комплексів (РРАК), у травні 2002 обраний завідувачем Кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини.

Є дійсним членом Українського комітету Міжнародної ради з питань пам'яток та визначних міст ІCОМОS (Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць); у грудні 2003 року був обраний віце-президентом Українського комітету ICOMOS. Віце-президент Товариства прихильників фортець і палаців (м. Львів). Член Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Член Товариства шанувальників Львова.

1993 року разом з фахівцями та студентами проводив дослідження Монастиря святого Онуфрія у Львови. Був співголовою українсько-польської наукової експедиції (наукові дослідження, археологічні розкопки на території теперішньої базиліки Різдва Пречистої Діви Марії, колишнього Собору Різдва Пресвятої Богородиці) в місті Холмі (нині в Польщі)[3].

Член Товариства «Тернопільщина» у Львові, до складу якого входять переважні вихідці з краю. 29 квітня 2001 під час зборів Товариства, присвячених творчості його покійної членкині Галини Гордасевич, виголосив доповідь «Причинки до ранньосередньовічної історії Бережан-міста та замку»[4]

Указом Президента України № 542/2016 від 6 грудня 2016 року присвоєно почесне звання «Заслужений архітектор України»[5].

Доробок

Автор більше 30 архітектурних та містобудівних проектів, зокрема:

  • проекту Музейно-меморіального комплексу Патріарха Йосипа Сліпого в с. Заздрости Теребовлянського району Тернопільської області (1996—1997),
  • проекту пам'ятника Іванові Вишенському в м. Судова Вишня (1979),
  • проекту реставрації інтер'єрів аптеки «Під золотим левом» у Львові (1996),
  • генерального плану заповідника «Княжий Белз» (2003),
  • проекту реґенерації містобудівного комплексу історичного ядра міста Жовкви Львівської області (2001),
  • проекту консервації та музеєфікації фундаментів Успенського собору давнього Галича (нині в с. Крилос), 2001—2002 роки та інших.

Автор більше 150 наукових праць[6], в тому числі розвідки про архітектурний комплекс середмістя Підгайців та оборонні споруди міста на карті 1782 року[7]. Редактор видання «Володимир Вуйцик: вибрані праці» (Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Львів, 2004. — Чис. 14.).

1997 року відкрив Науково-дослідну лабораторію з реґенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст України (НДЛ-104) при Інституті архітектури Національного університету «Львівська політехніка», якою керує, і в якій протягом останніх років виконуються науково-проектні розробки для історичних міст західного регіону України — Львова, Жовкви, Белза, Бучача, Галича, Підгайців, Івано-Франківська.

Захоплення

Графіка, археологічні експедиції.

Примітки

  1. Освячення храму Святої Трійці у Кам'янці-Подільському
  2. Лясковська Віра Дмитрівна
  3. Фаріон, І. У Холмі шукають собор короля Данила // Високий Замок. — Львів, 2013. — № 89 (4957) (18 червня). — С. 1—3.
  4. Вісник Товариства «Тернопільщина». — Львів, 2001. — Вип. 2. — С. 1, 24—31.
  5. Указ Президента України від 6 грудня 2016 року № 542/2016 «Про відзначення державними нагородами України працівників Національного університету «Львівська політехніка»».
  6. Колодницький, с. 40.
  7. Унікальна книга про Підгайці та Підгаєччину

Джерела

Посилання

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.