Миколай Язловецький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Дідич, військовик, урядник
Миколай Язловецький
Инші імена: Микола Язловецький
Народження: ~1550
Смерть: після 21, або 30.08.1595
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Єжи Язловецький, матір — Ельжбета з Тарлів, дружини — Катажина з Гербуртів, Анна з Сенявських, Олександра з Тишкевичів, брати — Мiхал, Пьотр Єнджей, Геронім, сестри — Ельжбета, Катажина, Анна, Ядвіґа, шваґри — Якуб Претвич, Ян Вольський, Мартин Чурило
Освіта: навчався в Італії
Робота: воєначальник, урядник, староста снятинський, червоногродський, сокальський
Військова служба: очільник та учасник військових кампаній проти Кримського ханату, Молдови, Московії та Запоріжжя
Громадська діяльність: благодійник РКЦ
Примітки: кальвініст, католик

Миколай Язловецький (Монастирський) гербу Абданк (пол. Mikołaj Jazłowiecki, пом. 1595, після 21, або 30 серпня) — польський шляхтич, урядник, політичний і військовий діяч Республіки Обидвої Націй (Речі Посполитої). Полководець під час воєнних кампаній із Кримським Татарстаном, Молдовою, Московією та Запоріжжям. Представник шляхетських родів Язловецьких, Монастирських гербу Абданк — відгалужень магнатського роду Бучацьких. За віросповіданням — кальвініст, потім римо-католик. Дідич маєтностей на Тернопільщині, благодійник Римо-католицької церкви.

Життєпис

Народився близько 1550 року[1]. Батько — Єжи Язловецький, матір — дружина батька Ельжбета Тарло. У молодому віці навчався в Італії. Після повернення в рідні краї, згідно з традиціями своєї родини, почав військову службу.[2]

1572 року разом з Миколаєм Мелецьким здійснив військовий похід проти молдавського господаря Богдана IV Лепушанина. У 1573—1575 роках перебував у Парижі. Повернувся звідти через смерть батька. В грудні 1575 був одним з послів до Стефана Баторія для висунення його кандидатури на польський трон. Завдяки підтримці кандидатури С. Баторія, отримав від нього 1576 року Снятинське староство, а 1578-го зарахований до королівського двору. 1576 року брав участь у приведенні до присяги нового короля Польщі С. Баторія[2].

Відзначився у польсько-московській війні, зокрема, 1580 року в битві біля Торопця (поблизу Великих Лук); потрапив у смертельну небезпеку через те, що татарин пошкодив його зброю.[3] Його врятували Станіслав Стадницький, який убив татарина[3], та Станіслав Жолкевський. 1582 року воював з ворогом короля — волоським господарем Янку V Сасулом (Янкулом), — який намагався втекти до Угорщини; Миколай Язловецький піймав його на Покутті, відправив до Львова. 1583 року сприяв переїзду зі Львова до Язловця домініканця о. Антоніна з Перемишля. 1585-го просив дозволу Яна Замойського: 1) для закладення оборонного замку в Копистирині (біля кордону Поділля; будівництво було розпочате); 2) для очолення виправи на чолі 2000 вояків під Очаків чи Білгород на Дністрі.

3 лютого 1587 брав участь на сеймику Руських земель у Львові[4]; підтримав не Яна Замойського, який свого часу йому допоміг, а братів страченого Самуеля Зборовського. Під час облоги Кракова військом архикнязя Максиміліяна ІІ Габсбурґа без успіху брав у ньому участь (загубили прапор, загинули воїни).

Був на конвокаційному сеймі у Варшаві; під час сейму належав до тих, хто намагався позбавити посади гетьмана Я. Замойського, вважався серед них першим кандидатом на посаду, однак прихильники канцлера висловилися за кандидатуру галицького підкоморія Миколая на Фельштині Гербурта «Дідилівського». 7 березня 1587 був на підписанні конфедераційного акту, за яким вибори нового короля мали відбутися останнього дня червня, а йому довірили охорону Кам'янецької фортеці та навколишніх територій[5] (рівнозначне посаді або кам'янецького старости, або кам'янецького каштеляна). Брав участь у невдалій для прихильників кандидата на корону Максиміліяна Габсбурґа битві під Краковом (Зборовські на третій день після обрання Сиґізмунда III Вази проголосили його королем). Після втечі хотів брати в облогу Львів; у січні 1588 захопив Галицьке передмістя, монастир бернардинів, скерував гармати на Галицьку браму; міщан охопила тривога через збільшення кількості вояків, серед яких були низові козаки (їх переманули на сторону короля київський воєвода В. К. Острозький, львівський староста Миколай Гербурт). Після обіцянки львівського латинського архиєпископа Яна Димітра Соліковського надати королівську амністію відмовився від облоги міста. 1589 року отримав повну амністію короля (знову за сприяння Яна Димитра Соліковського), під час перебування татарських загонів біля Львова та Тернополя йому довірили обороняти Кам'янецьку фортецю[5]. 16 березня 1589 сеймовий суд у Варшаві, розглядаючи суперечку між братами Дружбиц(ч)ами та Миколаєм Язловецьким стосовно вбивства останнім Прокопа Дружбиц(ч)а, наказав старості присягнути, що вчинив убивство ненавмисне[6].

У липні 1590 року урядом був призначений старшим над гарнізоном з 1000 вояків, який мав стерегти будівництво в урочищі Кременчук чи іншому зручному місці королівського замку для протидії татарським нападам.[7] 1591 року був «старшим» над козаками,[8] що значно зменшило гетьманську владу Яна Замойського, з яким мав неприязні стосунки. Козаки мали намір посадити на молдавський трон нащадка Івоні. Король зі страху перед міждержавним конфліктом наказав Язловецькому вплинути на козаків. Під впливом М. Язловецького козаки видали свого кандидата, який пізніше був ув'язнений у замку в Мальборку[9]. 1591 року за завданням короля Сиґізмунда ІІІ Вази вів перемовини з козаками, які підтримували молдавського господаря Івоню, в результаті вони віддали його в руки поляків; отримав від короля завдання зміцнити замок у Крем'янці для запобігання татарським набігам (не виконав через брак коштів).

Як офіційний патрон козацтва писав Я. Замойському, що треба заплатити козакам. Після того, як пішли чутки про козацький похід на море козаків на чолі з Горностаєм, а козаки Криштофа Косинського зібралися на Молдавію, за розпорядженням короля провів перемовини з останніми — похід не відбувся[10]. 25 липня 1591 в Кракові Сиґізмунд ІІІ Ваза видав грамоту, якою залишив М. Язловецького керівником реєстрових козаків[11]. 1592 року був на весіллі короля в Кракові (28 травня разом з приятелем Якубом Претвичем (старостою теребовлянським, сином Бернгарда Претвича) ніс балдахін над сакраментом. Після пограбування ксьондзом Марціном костелу та саркофагів з тілами померлих у крипті (зник з коштовностями) добивався, щоб костел та монастир в Язловці передали домініканам, а обитель підвищили до рангу пріорства, 1594 року у Львові вів перемовини про це з керівником домініканів Іполитом Марією Беккарією.

Король призначив його в січні 1593 очільником комісії щодо розгляду справ, пов'язаних з повстанням Криштофа Косинського[12]. Брав участь в інквізиційному сеймі як представник Поділля. Під час сейму 1593 р. був одним з двох кандидатів на посаду маршалка палати послів, через що мав конфлікт з Я. Замойським (маршалком став нейтральний Миколай Данилович). Після цього брав участь у невдалому поході на татар до Криму.

Орієнтовно восени 1594 розпочав перемовини з Григорієм Лободою та Северином Наливайком стосовно спільного походу на Крим з метою його захоплення. Отримавши їх згоду, почав готуватись, витративши значні суми та набравши боргів. Але в момент початку походу імператор Рудольф II переконав козаків піти у Волощину, що було вигіднішим йому. На думку Д. Яворницького, це стало причиною значних збитків М. Язловецького та його хвороби.[13]

Посідав уряди: староста снятинський[14][15] (Зборовські прагнули позбавити його цього уряду[1], отримав допомогу від Яна Замойського, через це мав конфлікт з краківським воєводою Пьотром Зборовським[4]), червоногородський (з 1582 року, як винагорода за військову службу після смерти попередника — брата Пьотра Анджея[1]), сокальський[16].

1595-го був у Кракові, хворів, лікувався. 30 серпня 1595 будучи хворим, подарував ченцям-домініканам майно та кошти, що підтвердив король[16].

Помер 1595 року; за даними о. С. Баронча, після 21 серпня[17], за иншими — 30 серпня[16]. Був похований у крипті домініканського костелу в Язловці[15].

Маєтності

1569 року — як опікун мав права на Гусятин. По батькові одідичив:

  • Язловець з «ключем» сіл, з яких Хмелеву подарував домініканам
  • половину Косова на Гуцульщині з кількома селами
  • від гетьмана великого литовського Христофора Радзивіла «Перуна» отримав село Мурафу (нині в околиці Шаргорода, Вінничина)
  • після смерти братів отримав частину їх спадку
  • був дідичем міст Бариша, Мартинова (нині на Івано-Франківщині).

Благодійник

Шлюби

Був одруженим тричі. Дружини:

  • Катажина з Гербуртів — дочка львівського каштеляна Станіслава Гербурта
  • Анна зі Сенявських — дочка польного коронного гетьмана Миколая на Бережанах Сенявського
  • Олександра з Тишкевичів, дочка Василя Тишкевича, графа на Логойську та Бердичеві, старости канівського, черкаського. Дітей у шлюбах не мав.

Вшанування

Католицькі письменники Ярема Войновскі та Антоній з Перемишля присвятили йому свої твори.

Світлини

Див. також

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Żelewski, s. 124.
  2. 2,0 2,1 Żelewski, s. 124—125.
  3. 3,0 3,1 Niesiecki, K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 180. (пол.)
  4. 4,0 4,1 Barącz, s. 48.
  5. 5,0 5,1 Barącz, s. 49.
  6. Akta grodskie i ziemskie z archiwum tak zwanego bernardyńskiego… — Lwów, 1884. — T. X. — S. 157. (пол.)
  7. Яворницький, Д. Історія запорізьких козаків. — К. : Наукова думка, 1990. — Т. 2. — С. 57. — ISBN 5-12-002051-8 (Т. 2).
  8. низовими?
  9. Żelewski, s. 124—126.
  10. Лепявко, С. Криштоф Косинський // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 38. — ISBN 5-203-01639-9.
  11. Akta grodskie i ziemskie… — T. X. — S. 164.
  12. Яворницький, Д. Історія запорізьких козаків. — Т. 2. — С. 61.
  13. Яворницький, Д. Історія запорізьких козаків. — Т. 2. — С. 97—98.
  14. 14,0 14,1 Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 35. — (Український архів, т. XXVII).
  15. 15,0 15,1 Barącz, s. 58.
  16. 16,0 16,1 16,2 Akta grodzkie i ziemskie… — T. X. — S. 174.
  17. Bаrącz, s. 53.
  18. Barącz, s. 54.

Джерела

Посилання

Зауваги