Левко Бегерський

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
учасник Українських національно-визвольних змагань
Левко Бегерський
Левко Бегерський
Левко Бегерський
Инші імена: Лев Бегерський
Псевдо: Дон, Скала
Народження: 1922
м. Язловець, нині село, Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Смерть: грудень 1951
м. Чортків, Тернопільська область, Україна
Громадянство: size ЗУНРsize Українська держава (1941)
Родина: батько — Іван
Освіта: принаймні народна школа
Робота: районовий провідник ОУН
Військова служба: УПА
Політична діяльність: районовий провідник ОУН Золотопотіцького району
Примітки: повішений емдебістами

Левко Бегерський, або Лев Бегерський (псевдо «Дон»[1], «Скала»[2]; 1922, м. Язловець, нині село, Україна — грудень 1951, м. Чортків, нині Україна) — учасник Національно-Визвольних змагань, районовий провідник ОУН Золотопотіцького району[3].

Життєпис

Левко Бегерський народився 1922 року в м. Язловці Бучацького повіту ЗУНР, окупованої та анексованої Польською Республікою (за польським адмінподілом — Тернопільського воєводства, нині село Бучацького району Тернопільської области, Україна). Батько — Іван Бегерський. Очевидно, що Левко закінчив принаймні початкову школу.

Районний провідник Золотопотіцького району[4]. Вірний побратим діяча Служби безпеки (СБ) Івана Кривенького[2] (Ореста Синенька називає його районовим провідником, Ігор Олещук — надрайоновим). Вони мали криївки в лісах поблизу сіл Малих Заліщиків, Броварів, містечка Золотого Потоку, також на подвір'ї дитсадка.

Перебуваючи у криївці, потрапив до лап емдебістів та заарештований 14 січня 1951 в с. Броварах Бучацького району. Рік перебував у Чортківській тюрмі. Після відкритого суду вироком так званого війського трибуналу від 27—28 жовтня[2] (за іншими даними 27–30 жовтня[3]) 1950 року, що відбувся в Чорткові[2][5], яким керував прокурор УРСР Роман Руденко, засуджений до смертної кари через повішення. Вирок виконали у грудні[3] на ринковій площі в Чорткові[6], повішений разом з діячами ОУН Ілярієм Сказінським[1], Чортківським районовим провідником[7], Дмитром Малиником[8] та Броніславом Поповичем. Тіла повстанців три доби висіли на площі, їх пильнували 20 червоноармійців[3].

Примітки

  1. 1,0 1,1 Олещук, с. 40.
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 Синенька, с. 86.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 Стародубець, Г. Український національно-визвольний рух на Тернопільщині // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 222. — ISBN 978-966-457-228-3.
  4. Савка, Б. Останні на полі слави. З історії національно-визвольної боротьби кінця 40-х — початку 50-х років на терені Чортківської округи ОУН. — Тернопіль : Джура, 2009. — С. 51. — ISBN 978-966-185-016-2.
  5. Савка, Б. Останні на полі слави… — С. 54.
  6. Олещук І. Малиник Дмитро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 371. — ISBN 978-966-528-318-8.
  7. Коваль І., Олещук І. Сказінський Ілярій Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 268. — ISBN 978-966-528-279-2.
  8. За протоколом вироку — Малиник Дмитро Михайлович.

Джерела

Посилання

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.