Костел Святої Трійці (Підгайці)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Вигляд на костел, 2011

Шаблон:Otheruses Шаблон:Культова споруда

Костел Пресвятої Трійці — мурована римо-католицька з ґотичними рисами у місті Підгайцях на Тернопільщині (Україна). Розташований поблизу автодороги Т 2004 навпроти місцевої автостанції на околиці старої частини міста. Святиня відома, зокрема, тим, що у ній 1667 року підписали мирну угоду представники Речі Посполитої та Османської імперії. Частково відновлений храм потребує капітального ремонту.

Історичні відомості

Руїни вежі костелу, 2009 рік
Каплиця Потоцьких
Каплиця Потоцьких
Каплиця фундаторки Зофiї Ґольської (Замєховської) після ремонту

Уперше латинську парафію в Підгайцях фундував дідич Міхал Бучацький (?—1438). З причини татарських нападів невдовзі цей привілей загубився чи був знищений, а парафія підупала. 1463 року син Міхала Якуб поновив фундуш батька, а Станіслав Скарбек записав для парафії десятину з доходів своєї маєтності Саранчуків. 1490 фундуш примножили Якуб Бучацький та Ян Скарбек, син Станіслава.[1][2]. Найстаріший підгаєцький костел фундації дідича Міхала Бучацького розташовувався найправдоподібніше на терені села Старе Місто. З XV ст. фундаційних документів випливає, що спочатку костел був посвячений на честь Матері Божої та святих Миколая, Варвари та Катерини, а пізніше додано — Святого Хреста та святих Якова апостола, Юрія, Христофора, Анни[3].

1600 року костел у Підгайцях згадується як мурована святиня, яка перебувала в руках протестантів. Той храм існував ще восени 1620, найправдоподібніше, в останні місяці 1620 чи вже 1621 був знищений під час татарсько-турецького нападу[3].

Збудований з фундушу, який 1634 року записала тодішня посідачка Підгаєць Зофія Тишкевич (дружина Януша Тишкевича, удова Яна Ґольського, Станіслава Лянцкоронського, з дому Замєховська гербу Гриф). Дослідники стверджують, що для побудови нового костелу використовували елементи зі старого храму (свідчення — кам'яна плита з епітафіями, датованими 1608 і 1612 роками, над сходами, що ведуть до захристя).

На думку Степана Колодницького, «святиня — вагомий показ відродженням готичного стилю в архітектурі Русі Червоної і Поділля XVII ст. у межах давньої Речі Посполитої». Побудований на місці згорілого у 1463 р., що проіснував майже 200 років, костел неодноразово перебудовували у першій половині XVII ст.

Срібні речі для костелу виготовляв львівський золотар Павел Засадзький бл. 1630-го[4]. 1710 року завершили ремонт костелу[5].

Вівтарі у храмі, за протоколом візитації 1781 року, названі «старосвітськими»[6].

14 липня 1892 блискавка вдарила у вежу костельної сигнатурки, внаслідок чого виникла пожежа, яка знищила дах на храмі та його вежі. Парафіяльний комітет за порадою крайового консерватора пам'яток графа Яна Шептицького (батько Митрополита Андрея) звернувся до краківського архітектора Тадеуша Стриєнського у справі виконання проекту відбудови та розробки кошторису, встановивши кінцевою датою 15 серпня 1892 (доволі короткий термін). Архітектор, незважаючи навіть на погрози, закінчив роботу в листопаді. Оскільки насувалася зима, костел накрили провізоричним дахом. У лютому 1893 уклали угоду з тернопільським підприємцем-будівельником Юзефом Пьонтковским, який взязвся за виконання робіт вартістю 16500 зол. ринських, хоча вони розпочалися тільки весною 1894. Оскільки виявилося, що реальна вартість робіт перевищує заплановану, парафіяльний комітет потрапив у скрутну фінансову ситуацію, що найправдоподібніше спричинило конфлікт з підрядником, який всередині 1894 припинив роботи. Того ж року фундували виготовлення годинника для вежі, чим хотіли вшанувати антиросійське 100-річчя повстання під керівництвом генерала Тадеуша Костюшка. Відновлення завершили у листопаді 1895 за рахунок додатково зібраних коштів. Зокрема, змінили конструкцію даху вежі, яку доповнили псевдомашикулями. Перебудували дах над навами, доповнивши люкарнами. Проект перебудови даху каплиці не було реалізовано. 1871 або трохи пізніше виконали неоґотичну сиґнатурку[7].

5 червня 1903 відремонтований костел консекрував львівський архиєпископ Юзеф Більчевський[8]. 1912 розписали інтер'єр. Під час воєн було пошкоджено вежу, мур довкола прикостельної території, очевидно, дзвіницю. Бл. 1924 завалилася неоґотична вежка на сиґнатурці храму. Львівський архітектор Броніслав Віктор розробив проект невеликої необарокової вежі на сиґнатурці храму, яку виконали бл. 1927[9].

Восени 1943 гітлерівці забрали костельні дзвони. Восени 1945 кс. Станіслав Попкєвіч, останній підгаєцький декан та пробощ, після звільнення з більшовицького арешту виїхав до Кузьнічиська поблизу м. Тшебниця на Нижній Сілезії, потім до Доброї поблизу Новоґарду, взявши з собою частину костельних предметів.

Московсько-більшовицька влада закрила костeл 1946, перетворила його на склад. Камінну долівку храму використали для завершення робіт зі спорудження місцевого адміністративного будинку. У 1970-х планували підірвати храм, однак цьому ганебному вчинку запобігло місцеве Товариство охорони пам'яток. На початку 1980-х сильний вітер зірвав покриття даху вежі.

Шаблон:Fact

Усипальниця

У криптах костелу були поховані:

  • фундаторка Зофія Замєховська (наказала поховати себе поряд з першим чоловіком Яном Ґольським)
  • Станіслав Ревера Потоцький (1579–1667) — польський полководець, великий гетьман коронний, краківський воєвода[10]
  • правдоподібно, Мартин (Марцін) Пньовський

Архітектура

Храм — хрещатий на плані, цікавий тим, що містить поєднання різних архітектурних стилів. Наприклад, двоярусну вежу будували ще в період ґотики, портал — Відродження (ренесанс), завершення — у XIX ст. — неоґотика. Основну роботу виконано у стилі пізнього ренесансу (зокрема, каплиця Потоцьких).

Інтер'єр — у стилі бароко зі збереженими фрагментами ґотики, каплиці та прибудови — історизм. Залишений без догляду, костел зазнав значної руйнації. На думку проф. Яна Островського: костел будували місцеві будівничі; можливо, фундаторка перебудувала на родинну усипальницю зруйнований презбітерій старого костелу в Підгайцях[11].

Особливу увагу дослідники костелу звертають на каплиці (Потоцьких, Зоф'ї із Замєхова), прибудовані до костелу.

Усередині будови були чудові органи. На всю околицю лунали удари годинника на костельній вежі, який 1896 р. встановила католицька громада. Окремі кам'яні скульптурні оздоби-ангели зберігаються в експозиції Олеського відділення Львівської картинної галереї.

Див. також

Примітки

  1. Ostrowski, s. 141—142.
  2. Можна припустити, що частину містян-римо-католиків, ймовірно, переважно поляків та німців, могли убити, частину — забрати в ясир, частина могла покинути Підгайці, оскільки тут не було безпечно.
  3. 3,0 3,1 Ostrowski, s. 143.
  4. Łoziński, W. Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640. — Lwów, 1889. — S. 82.
  5. Ostrowski, s. 161.
  6. Ostrowski, s. 162.
  7. Ostrowski, s. 146, 161.
  8. Ostrowski, s. 153.
  9. Ostrowski, s. 147.
  10. Ostrowski, s. 144.
  11. Ostrowski, s. 156.

Джерела

Посилання

Зауваги