Костел Святої Трійці (Микулинці)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Картка
Костел у Микулинцях.jpg

Information icon4.svg

Костел Пресвятої Трійці, або Троїцький костел — мурована культова споруда, пам'ятка архітектури національного значення в містечку Микулинцях Теребовлянського району на Тернопільщині, Україна, посвячена 1779 року. Одна з визначніших барокових пам'яток архітектури Тернопільщини, фасад якої декорований багатьма різьбленими скульптурами. Парафіяльний храм Чортківського деканату Львівської архидієцезії Римо-католицької церкви в Україні. Фундаторка — дідичка Микулинець Людвіка Потоцька з Мнішеків.

Історія

Ймовірно, костел у Микулинцях існував ще в момент отримання поселенням магдебурзького права у 1595 році (на прохання дідички Анни Йордан із Сенявських). У джерелах він уперше згадується 1615 року, а місцева парафія входила тоді до складу Теребовлянського деканату (до складу цієї релігійно-адміністративної одиниці Микулинецька парафія входила аж до XX століття). Однак той храм був знищений 1619 року під час чергового турецько-татарського нападу. Певний час, принаймні 1718 року, в Микулинцях був дерев'яний парафіяльний костел Івана Хрестителя, який існував ще принаймні 1780 року.

Перший камінь на спорудження мурованого храму закладено 1761 року за присутности львівського латинського архиєпископа-митрополита Вацлава Героніма Сєраковського (Wacław Hieronim Sierakowski), закінчено будівництво 1779 року. Того ж року Микулинецьке пробоство підвищено до рангу препозитури. Очевидно, у 1770-х роках, до моменту посвячення (консекрації) храму 1779 року були виготовлені камінні різьблені фігури на його фасаді.

У 1780—1785 роках парафію Микулинці обслуговували ченці Згромадження отців-місіонерів святого Вікентія (вінцентини). Наприкінці 18 століття через закриття монастиря новою владою костел знову став парафіяльним. 16 червня 1799 костел зазнав зовнішніх та внутрішніх пошкоджень внаслідок бурі. Протягом 1799–1816 років у парафії відбулося багато змін: ремонт храму після сильної бурі, встановлення нових дзвонів, парафію очолив новий священик. Пробощ Конрад Миколай Раґвель (Konrad Mikołaj Raguel, на початку ХІХ ст.) уважав, що двох малих дзвонів недостатньо для храму, тому запропонував відлити ще два більших, переплавивши для цього дзвони із закритої греко-католицької церкви у селі Чорториї (нині Миролюбівка). 1816 року кс. Раґвеля відсторонили від обов'язків пробоща за сильне занедбання ґонтового покриття костельного даху. 1890 року костел візитував єпископ Ян Пузина, а 1891 року провели роботи з відновлення храму. Наступна реставрація відбулася в 19261929 роках під керівництвом професора Вітольда Мінкєвича (ректор Львівської політехніки) та інженера Адама Мсьцівуєвського.

1900 року працівники фірми «Gebrüder Räger» виконали тридільний необароковий органний проспект, який 1928 року доповнив теребовлянський майстер Юзеф Курочка новими пищалками з Чехословаччини.

Після німецько-радянської війни та виселення представників польської громади та українців-латинників костел був повністю залишений і закритий.

1989 року храм повернули для користування парафіянам, відновлена парафія Трійці Пресвятої, яка тепер входить до складу Чортківського деканату Львівської архидієцезії. Проведено частковий ремонт костелу за проектом архітектора Зіновія Лагуша.

Опис

Екстер'єр

Костел — тринавна базиліка — мурований з ламаного каменю з використанням дрібної барокової цегли, тинькований зовні та всередині, орієнтований з півночі на південь, розміщений на осі з комплексом Микулинецького палацу. Головний фасад храму — триярусний, дещо ширший від корпусу, на плані має вигляд увігнуто-випуклої лінії. Верхній ярус має форму вежі, є архітектурним з трьох сторін (характерною особливістю є використання на них мотивів серліани). Прямі карнизи верхнього ярусу посередині мають дугоподібну форму.

Головна нава чотирипряслова, її крайні прясла замикають півкруглі апсиди. Північне прясло нави виконує функції презбітерію, а в південному розташовані музичні хори. Під головною навою є прямокутна крипта. Бічні нави — трипряслові, під ними — невеличкі крипти.

Споруда має багатий архітектурний декор. Головний фасад оздоблений бароковими елементами з пишними деталями та різьбленими з каменю статуями та декоративними вазами. Завершується невеликим куполом у вигляді намету. В нішах головного фасаду встановлено кам'яні скульптури: на першому ярусі — євангелистів, святих Івана, Луки, Марка, Матвія; на другому ярусі — святого Вацлава або Сигізмунда, святого Вікентія а Пауло або Йосифа; на третьому — святих Анни та Якима (Йоахіма). На аттику головного фасаду, на крайніх нижнього ярусу давніше були дві статуї святих Петра (нині майже повністю зруйнована) та Павла і вази (втрачені вази біля статуї святого Петра). Можна припустити, що на верхівці даху головної нави давніше була сигнатурка.

Також варто зауважити, що:

  • певні елементи головного фасаду храму та його просторова структура (зокрема, увігнуто-випуклі форми) нагадують головні фасади костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та святого Матернуса в Любомєжу (Нижня Сілезія), колишніх костелів Заручин Марії при монастирі сакраменток у Львові (щоправда, він будувався доволі довго, пізніше частково перебудований[1]) та Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Городенці (автор проектів архітектор Бернард Меретин) та Свято-Успенський собор Почаївського монастиря (архітектор Ґотфрид Гофман);
  • розвернуті під кутом до уявної площини фасаду його крайні частини нагадують фасади колишнього костелу Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Городенці (автор проекту Б. Меретин) та Свято-Успенського собору Почаївського монастиря;
  • головний фасад костелу прикрашений 10 різьбленими статуями святих (найбільш декорований скульптурою костельний фасад Тернопільщини) та багатьма різьбленими з каменю вазами, частина з яких нагадує вазони на аттику костелу в Годовиці (автор проекту Бернард Меретин)
  • цікавим елементом екстер'єру є невисока балюстрада на третьому ярусі фасаду (також є кілька коротких балюстрад зі схожим візерунком в інтер'єрі храму), схожа своїм орнаментом на цей елемент декору в роботах Б. Меретина (Собор святого Юра, бучацька ратуша, костели в Годовиці, Городенці) та його учня Петра Полейовського (дзвіниця костелу Внебовзяття в Наварії, балюстрада на головному фасаді костелу святого Антонія у Львові).

Інтер'єр

Всередині костелу є головний та чотири бічні вівтарі, музичні хори, давніше були органи. Вівтарі (виготовлені до 1779 року) — дерев'яні, мармуризовані.

Головний вівтар — архітектурний, тривісний, одноярусний, на високому цоколі, зі значним навершям. Середня частина обрамована колонами з композитними капітелями, крайні підпори заміняють консолі з рокайлевими мотивами. По центру головного вівтаря — намісна ікона («образ») Святої Трійці (оригінал утрачений). Вище неї на каркасі можна бачити напис латинською мовою ET HI UNUM SUNT. У полі навершя давніше була ікона святого Миколая (оригінал вважається втраченим). У найвищій частині розташовані два янголи та голуб Святого Духа у променистій обрамці. Головний вівтар оздоблений різьбленими фігурами святих Вацлава (або, ймовірно, Сигізмунда), Анни, Флоріана, Якима, двох святих єпископів Церкви.

Вівтарі бічні:

  • Матері Божої (біля стіни північно-західної бічної нави), архітектурний, одноярусний, на високому цоколі, з навершям, поле обмежують плоскі пілястри, посередині вмонтована скульптура Непорочної Діви Марії, з боків алегоричні фігури та янголи (оригінальні втрачені)
  • Найсвятішого Серця Ісусового (біля стіни північно-східної бічної нави), зі схожими архітектурою та декорацією, посередині вмонтована скульптура Божого Милосердя, з боків — алегоричні фігури (втрачені);
  • святих Йосифа та Антонія, дерев'яні, розташовувалися в середніх пряслах бічних нав[2].

Костел досить добре зберігся, хоча частина інвентарю (предметів культу) нині перебуває в запасниках Олеського відділення Львівської картинної галереї, інша вважається втраченою. Зокрема, було різьблених 10 рококових підсвічників, частина з яких утрачені.

Дерев'яна проповідальниця (і кіш, і балдахін) прикрашена різьбленими фігурами, має сходи. Балдахін оздоблений лямбрекіном та різбленим картушем із гербами Пилява (Потоцьких) та Коньчиць (Kończyc, Мнішеків) Варто зауважити, що:

  • нині на коші проповідальниці відсутні чотири оригінальні різьблені статуї євангелистів, які вважаються втраченими
  • фігурами євангелистів оздоблена проповідальниця парафіяльної церкви Пресвятої Трійці у селі Зарваниці, були оздоблені проповідальниці костелів, як Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в с. Наварії (околиці Львова)[3], бернардинів у м-ку Гвіздци (Івано-Франківщина)[4]; кармелітів у селі Новому Милятині (Львівщина, сюди потрапили з костелу картмелітів узутих у Львови)[5]; на проповідальниці собору святого Юра є дві різьблені фігури.
  • композицію головного вівтаря доповнюють фігури святих Анни, єпископа, Флоріана, Якима, розміщені на пристінних консолях в апсиді храму[6] (подібне вирішення є в годовицькому костелі).

Оточення храму

Довкола костелу споруджено невисокий мурований з каменю мур, який відокремлює прихрамову територію. Біля південно-західного кута муру з нього виростає трьохаркадна дзвіниця, поділена лізенами, а завершує її трикутний причілок, збудований, очевидно, до середини ХІХ ст.

Поблизу костелу розташований старовинний цвинтар.

Мистецька та авторська проблематика

Польський мистецтвознавець Тадеуш Маньковський (Tadeusz Mańkowski), опираючись на збережені рисунки проектів, уважав, що автором костелу був[7] граф Авґуст Фридерик Мошинський (August Fryderyk Moszyński, 1731, Дрезден – 1786, Падуя або Венеція). Відомо, що він брав уроки у відомого митця Ґаетано К'явері (Gaetano Chiaveri, 1689—1780), надвірного архітектора польського короля Авґуста ІІІ. Також А. Мошинський був чоловіком Теофілі з Потоцьких (онучка дідички Микулинець Людвіки Потоцької з Мнішеків, другої дружини великого гетьмана коронного Юзефа Потоцького), з якою розлучився 1764 року, а раніше уклав угоду, за якою вона отримувала право розпоряджатися його маєтностями взамін за сплату ренти, однак через кілька років графиня відмовилася її виконувати[8]. На думку Т. Маньковського, костел певними своїми деталями схожий на львівський Собор святого Юра. Відмінність збудованого костелу від проектованого з класицистичними рисами дослідник пояснював закіцавленням А. Мошинським сучасними віяннями в архітектурі, а бароковий вигляд храму смаком фундаторки, представниці старшого покоління[7].

За взірець спорудження костелу, на думку Францішека Кляйна (Franciszek Klein), А. Мошинський взяв костел при королівському палаці у Дрездені — творіння Ґ. К'явері. Після другої світової польський мистецтвознавець Тадеуш Ярошевський звернув увагу на схожість костелу з латинськими церквами святого Юрія в Модіці (Modica) поблизу міста Рагуза (Ragusa, Сицілія) та святого Роха в Парижі[9].

Досліджень потребує факт, що нинішній храм відрізняється від зображеного на збережених проектах; зокрема, це помітно як у просторовій структурі (скорочення нави, виділення присінку), так і стильових ознаках (відмінність між холодним, дрезденсько-французьким варіантом проекту та наявною бароковою спорудою). Ймовірно, ці відмінності пов'язані з тим, що жоден зі збережених проектів не має повного комплекту рисунків; або існував ще й третій варіант авторства А. Мошинського, який і був безпосередньо реалізований. Також не виключено, незважаючи на те, що на першому варіанті проекту головного фасаду є твердження, що А. Мошинський був і будівничим, складно уявити, що в роботах не брав участі фаховий місцевий будівничий, який і керував спорудженням костелу, що має риси центрально-європейського, австрійсько-чеського різновиду пізнього бароко, який домінував у Галичині в середніх десятиліттях XVIII ст.[10]

Свого часу польський мистецтвознавець Збіґнєв Горнунґ припускав, що микулинецький майстер (столяр, різьбяр) Мартин (Марцін) Твардовський міг бути автором різьблених фігур вівтарів у костелі, однак уважав їх «невідповідними» (пол. nieudolne). Верифікацію (перевірність) цього твердження затруднює брак творів майстра, з якими можна було б їх порівняти. Правдоподібність цієї версії припускав д-р Ян Островський (польський мистецтвознавець, директор Музею на Вавелі), який також стверджував, що композиція статуй святої Анни у головному вівтарі[11], яка 1995 року, зокрема, перебувала в Олеській філії Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького[12] та на третьому ярусі головного фасаду храму є ідентичною і повторює мистецьке рішення, яке використовували в композиціях «бучацького кола»[13]. Польський мистецтвознавець Адам Бохнак приписував М. Твардовському авторство проповідальниці в костелі[14].

Д-р Пйотр Красни вважав, що певні деталі внутрішнього розпланування колишнього костелу піярів у Золочеви нагадує микулинецький костел, що дозволяє висловити гіпотезу про їх проектування одним архітектором. Однак ним не може бути архітектор-аматор А. Мошиньський, якого частина дослідників уважала автором проекту храму в Микулинцях, бо його доробок є надто нечітким, щоб аргументувати таку атрибуцію[15].

Світлини

Примітки

  1. Точна дата добудови вежі на фасаді невідома, припускають, що це могло бути або в 1880-х, або 1900-х роках; див.: Ostrowski, J. Kościół p.w. Zaślubin Najśw. Panny Marii Panny i Św. Józefa oraz klasztor Sakramentek // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków, 2011. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 19. — S. 382–396. — ISBN 978-83-89273-92-5. (пол.)
  2. Можна припустити, їх автором був М. Твардовський.
  3. Ostrowski, J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii // Materiały… — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Secesja», 1993. — Cz. I. — T. 1. — S. 53—64. — ISBN 83-85739-09-2.
  4. Betlej, A. Kościół p. w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Panny Marii i klasztor bernardynów w Gwoźdźcu // Materiały… — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — Cz. I. — T. 4. — S. 27. — ISBN 83-85739-34-3.
  5. Nowacki, D. Kościół p. w. Świętego Krzyża i dom zakonny (plebania) w Milatynie Nowym // Materiały… — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — Cz. I. — T. 4. — S. 75. — ISBN 83-85739-34-3.
  6. Ostrowski, Pencakowski, s. 58—59.
  7. 7,0 7,1 Ostrowski, Pencakowski, s. 61.
  8. Wierzbicka-Michalska, K. Moszyński August Fryderyk h. Nałęcz (1731–1786) // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. – T. XXIІ/1, zeszyt 92. – S. 108–109.
  9. Ostrowski, Pencakowski, s. 61—62.
  10. Ostrowski, Pencakowski, s. 62.
  11. Ostrowski, Pencakowski, s. 62—63.
  12. Materiały… — Cz. I. — T. 4. — il. 157.
  13. Ostrowski, J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 80. (пол.)
  14. Adam Bochnak. Fotografie 5. (пол.)
  15. Krasny, P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii oraz dawny klasztor i kolegium OO. Pijarów w Złoczowie // Materiały… — Kraków : Wydawnictwo Antykwa, Drukarnia Narodowa S. A., 2005. — Cz. I. — T. 13. — S. 406. — ISBN 978-83-89273-25-X. (пол.)

Джерела, література

Посилання

Зауваги

Шаблон:Костели Чортківського деканату