Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (Бучач)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятка
Фасад костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Бучачі, 2004 р.
Фасад костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Бучачі, 2004 р.
Тип і статус: архітектури національного значення
Стиль: бароко
Автор(-и): ймовірно, Мартин Урбанік (будівля), Петро Полейовський (інтер'єр), замовник — Микола Василь Потоцький
Будівництво: 1761—1763
У віданні: Управління культури Тернопільської ОДА
Розташування: вул. Мулярська, м. Бучач, Тернопільська область, size Україна
Стан: будівлі — добрий; втрачено частину скульптур (кілька — в музеях), антепендії

Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії[1] (пол. kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii), або костел Матері Божої Шкаплірноїпам'ятка архітектури державного значення, культова споруда в місті Бучачі на Тернопільщині, Україна. Один із найбільш туристичних архітектурних об'єктів Західної України. Діючий парафіяльний храм[2], Бучацької парафії, нині Чортківського деканату РКЦ, однієї з найстарших у Львівській архидієцезії[3]. Збудований у 1761—1763 роках, посвятив храм 14 серпня 1763 львівський архиєпископ-митрополит Вацлав Геронім Сєраковський.

Фундатор — дідич міста Микола Василь Потоцький, автор проекту будівлі, ймовірно, Мартин Урбанік, внутрішнього вистрою — ймовірно, Петро Полейовський. В інтер'єрі перебували антепендії (вважаються втраченими) і скульптури, авторство яких приписують майстру Пінзелю.

Відомости

Бучацький костел, ХІХ ст.
Зліва — зруйнована більшовиками дзвіниця
Вигляд з боку колишньої дзвіниці, лютий 2015
Вигляд з вул. Аґнона
Головний вівтар
Інтер'єр
Вигляд з ратуші
Стара брама, фасад
Нова в'їзна брама

Назва

Римо-католицька (Латинська) церква 15 серпня відзначає Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, тоді як Українські східні церкви (православні, греко-католицька) 15 серпня за старим стилем (нині 28 серпня) відзначають Успіння Богородиці[4]. Тому називати цей латинський храм, як це робили раніше (що, зокрема, пов’язано ще й з тим, що українці певний час перебували у “дружніх обіймах” московської церкви) й іноді нині, як Успенський костел[5], Успенський собор[6], костел Успіння Богородиці (Діви Марії), не є вірним. Бо Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (інші варіанти назви – Небовзяття, Взяття на Небеса, Взяття в Небесну Славу) за своїм релігійним змістом не є тотожним Успінню.

Також не зовсім точним є інші варіанти назви, поширені в джерелах стосовно костелів з такою самою посвятою:

  • костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії[7] (Богородиці), бо Вознесіння – це подія, яка стосується тільки Ісуса Христа, який воскрес та вознісся на Небеса, у той час як Діву Марію (Богородицю) Господь сам з душею й тілом узяв на Небеса.
  • костел Воскресіння Найсвятішої Панни Марії[8]

Міський посадник Бучача під час гітлерівської окупації Іван Бобик згадував храм як «костел святого Станислава»[9], Дмитро Крвавич — як «костел францисканців»[10].

Передісторія, початки

Бучацький фарний костел, який кілька разів відновлювали, вирішили замінити на новий мурований ще на початку XVIII століття. Однак розбирати храм розпочали, після дозволу львівського латинського архиєпископа-митрополита Вацлава Героніма на Богуславіце Сєраковського, тільки восени 1760 року (не раніше жовтня, коли тут відправили місію ченці з Городенки) за вказівкою дідича Бучача, канівського старости Миколи Василя Потоцького[11]. 21 березня 1761 року дідич міста видав фундаційну грамоту для нового римо-католицького парафіяльного храму в Бучачі[12], що збудували у 1761–1763 роках[13].

На думку польського мистецтвознавця Збіґнєва Горнунґа (Zbigniew Hornung), костел спорудили за планом тодішнього архітектора М. В. Потоцького[14] Мартина Урбаніка[15]. Дослідник також припускав, що головним творцем проекту міг бути Бернард Меретин, або М. Урбанік послуговувався копією проекту костелу всіх святих у селі Годовиці поблизу Львова, який є прообразом бучацького[16]. Мистецтвознавець Михайло Станкевич стверджував, що архітектор невідомий[17]. Єжи Ковальчик (Jerzy Kowalczyk) уважав, що автором проекту був Меретин (пом. 1759), а реалізував його вже Урбанік[18].

14 серпня 1763 року під час своєї канонічної візитації Львівської архидієцезії В. Г. Сєраковський, який приїхав до Бучача з м-ка Дунаєва (околиці Перемишлян)[19], провів обряд освячення новозбудованого костелу[20][21] та п'яти вівтарів[22], вочевидь, за присутності фундатора, доброчинців та багатьох поважних гостей.

У записах метричних книг хрещень і поховань бучацьких костелів можна довідатися, що неодноразово хресними батьками були дідичі міста (зокрема, Стефан Александер Потоцький, його син Микола Василь), гості (генерал-ад'ютант короля Швеції Карла ХІІ Андерс (Єнджей)[23] Тиллденкрон, львівський староста Йоахім Потоцький та інші особи)[24].

З канонічними візитаціями у храмі перебували львівські архиєпископи РКЦ граф Анджей Алоїзій Анквіч (1816, 8 травня 1825), Франтішек де Паула Піштек (22—23 травня 1838), Лукаш Баранецький (7 вересня 1852). У лютому 1856 року коштом шляхтичів Пєньчиковських було виготовлено 14 стаційних ікон. Того ж року також було виготовлено нову монстранцію за сприяння дідича міста графа Марцелія Потоцького, ц.-к. майора, шамбеляна[25].

На репродукціях малюнку Наполеона Орди, створеного у 1870-х роках, можемо бачити схожу на дзвіницю будівлю, яка розташовувалася зі сторони абсиди та була трохи нижчою від костелу.

За сприяння д-ра Едварда Кшижановського провели розкопки на місцевому замку. Тоді викопали дві кулі вагою по 15 фунтів, які були вмуровані в зовнішню стіну костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії з написом: «З нападів татарських». 1880 року поляки поставили біля костелу дубовий хрест на знак вшанування 50-ї річниці листопадового повстання[26].

23 березня 1890 року під час недільної меси раптово упала дерев'яна статуя янгола, яка потрапила в голову одній з парафіянок — дружині люстратора повітової ради[27] та касира бучацького магістрату[28] Петронєлі Мєжвіньскої[29], яка від отриманих травм померла[30].

10 січня 1899 парох, ксьондз-пралат Станіслав Громницький за участи, зокрема, намісника графа Лєона Пінінського, який прибув з Кошилівців, відправив службу з проханням благословення для праці у новозбудованому приміщенні Бучацької цісарсько-королівської гімназії (польськомовної)[31]

У 1920—1930-х роках перекрили потічок, що протікає безпосередньо поблизу східної сторони муру прикостельної території. Це дозволило спорудити нову, ширшу браму, через яку можна потрапити до храму та на територію довкола нього.

Після виселення поляків (вони частину оздоблення костелу, ікон, літургійного начиння вивезли до Польщі; також до цієї країни виїхала частина українців-латинників) та закриття храму 1945 року радянська влада перетворила костел на магазин, в якому продавалося всіляке потрібне в господарстві залізяччя. Пізніше храм використовувався як склад. Головний вівтар та частина бічних, авторами яких були Пінзель та його учні і помічники, були зруйновані. З родинних склепів у підземеллях костелу винесли рештки похованих, зокрема, Потоцьких, натомість тут у 1960-х роках облаштували міську котельню, коли розпочали будувати, зокрема, дитячий садок «Теремок» на місці знищеної плебанії. На давніших зображеннях можна бачити дзвіницю (не збереглася, розібрана близько 1958 року, розташовувалася на місці невеликого майданчика біля доріжки до замку, вище гроту на подвір'ї собору, з тильної сторони костелу)[32].

1991 року стараннями ксьондза-інфулата Людвіка Рутини, уродженця Підзамочка, костел повернули громаді бучацьких римо-католиків. Тоді ж розпочалися робити з відновлення храму. З причини відсутності необхідної кількості як матеріалів, так і коштів, для відновлення костелу використовувалося тільки те, які вдавалося роздобути чи придбати демонтували зелений колір вівтарів зумовлений тим, що один з добродіїв подарував доволі значний обсяг фарби цього кольору[33]).

Димохід колишньої котельні демонтували в час служіння кс. Даріуша Пєхніка. Також за безпосередньої участі цього пароха, уродженця села Доброцєш (Dobrociesz) на Підгаллі, проведено, зокрема, ремонт фасаду та зовнішніх стін костелу у 2010-х роках. Стару браму відновлював бучачанин Ігор Корж. Оскільки тиньк на мурі довкола території костелу почав сильно відпадати зі сторони вулиці Мулярської, прийняли рішення його зняти. Принаймні під час першої світової війни до муру прилягав хідник.

У червні 2016 року в рамках першої фестивалю-мистецької академії «Дні Пінзеля» в костелі відбулися концерти музичних колективів та сольних виконавців. 2 жовтня 2017 року в костелі презентували друге видання мистецького альбому «Таїна Пінзеля» за участи, зокрема, голови Тернопільської ОДА Степана Барни[34]. На початку червня 2018 у храмі відбулися концерти музичних колективів та сольних виконавців, також організаційні заходи в рамках других «Днів Пінзеля» в Бучачі.

В останні роки у костелі римо-католицькі священики спільно з греко-католиками проводять урочисті служби з нагоди великих свят — Різдва, Пасхи[35].

Опис

Костел має ніби подвійний фасад[36], хрещатий у плані, склепіння хрещаті, напівциркульні. Споруда лаконічна, сувора, позбавлена великої кількості прикрас.

Храм кам'яний, величний, з монументальними формами[37], потинькований. Головний фасад прикрашений чотирма парами подвоєних пілястр, парапет оглядового майданчика та передня стіна прикрашені різьбленими з каменю вазами. В центральному полі розташований портал, над ним — напівциркульне вікно. Фасад завершують аттик з вазами і бароковим фронтоном. Тимпан фронтону оточений вишуканими рокайлевими завитками (вказують на епоху бароко[38], прикрашений копією Сікстинської Мадонни (автор ориґіналу — Рафаель Санті, зберігається в м. Дрездені, Німеччина). Увінчує споруду невеликий восьмикутний барабан[39].

Портал костелу прикрашено прямим сандриком та гербом Потоцьких — Пилявою і текстом:

« Chcąc Potockich Pilawa mieć trzy krzyże całe, Dom Krzyżowy na Boska wybudował chwałę. A. D. 1763.  »
Праворуч біля головного входу розташовані ґвинтові сходи, які ведуть на оглядовий майданчик, з якого відкривається прекрасна панорама міста. При головному вході на другому яруси був діючий орґан, придбаний бучацькими міщанами у Львові 1782 року, знищений за більшовицької влади у 1950-х роках[40]. Дах костелу покритий оцинкованою бляхою.

Окраса храму — архітектурний головний вівтар, один з найкращих на теренах сучасної України. Поліхромний, з переважанням зелених кольорів, помальованими набіло статуями чотирьох святих біля колон, також двох великих янголів з крилами на завершеннях крайніх колон та кількох путті (на думку польських дослідників, білим кольором (схожість з порцеляною) розмальовували скульптури пізнього львівського рококо, наслідуючи при цьому південно-німецькі зразки[41]). На композицію «Сяйво» із зображенням Всевидячого ока, розташовану у верхній частині головного вівтаря, потрапляє потужний струмінь світла з розташованого за нею круглого вікна.

Первісний дах був зроблений з ґонту, вежа з ліхтариком, хрестом були інші[37]. Давніше вище вхідного порталу був малюнок.

Проповідальниця (амвон) схожа на інші, виконані Меретином та Пінзелем, зокрема, в костелі Місіонерів у Городенці, церкві Святої Покрови в Бучачі, костелі Всіх Святих у Годовиці. Вона не прикрашена різьбленими статуями, на відміну від групи проповідальниць в інших костелах Галичини. Збереглася виготовлена з каменю хрестильниця, яку датують XVII століттям.

Мистецька проблематика

Костел усіх святих, с. Годовиця.
Костел Непорочного Зачаття Діви Марії, смт Лопатин.

Нині достеменно невідомо, хто спроектував та виконав внутрішнє оздоблення храму, головно з причини відсутності документальних відомостей про ці роботи. Серед дослідників відсутня одностайність, зокрема, щодо авторів мистецьких різьб в інтер'єрі костелу.

Польський мистецтвознавець Адам Бохнак (Adam Bochnak) уважав львівського скульптора й архітектора Петра Полейовського автором проекту головного вівтаря через його схожість із головним вівтарем костелу францисканців у Перемишлі[42] (завдаток за виконання цих робіт митець отримав у березні 1761[43]), чого не виключав д-р габ. Ян К. Островський[42][44], нині директор музею Королівський замок на Вавелі (Краків). Також на це вказував др. габ. Александер Смолінський[45][46] А. Бохнак звернув увагу на схожість вівтарних фігур на роботи різьбяра, якого він називав «майстер домініканських фігур»[47] (З. Горнунґ уважав, що це або Себастьян Фесінґер, або Антоній Осінський[48]). Тадеуш Маньковський (Tadeusz Mańkowski) уважав автором фігур головного вівтаря львівського різьбяра Антона Штиля[49] (Я. Островський припускав, що цей майстер входив до складу працівників майстерні Пінзеля[50]).

Борис Возницький уважав, що Пінзель був автором скульптур святих Вінцентія а Пауло і Франсиска Борджа з вівтаря святого Миколая. Однак у цьому сумнівався Я. Островський через, як він уважав, їх нижчу мистецьку вартість порівняно з іншими творами майстра[47].

Атрибуцію Горнунґа, що автором скульптур головного вівтаря міг бути Франциск Олендзький (пізніше, 1772 р., цей майстер співпрацював з П. Полейовським у Львові[51]), Я. Островський уважав неперевіреною спекуляцією[47]. Д-р габ. Якуб Сіто (Jakub Sito), як і Б. Возницький, приписав Пінзелю авторство фігур Вінцентія а Пауло і Франсиска Борджа з вівтаря святого Миколая[52].

Львівський скульптор та мистецтвознавець Дмитро Крвавич припускав, що автором чотирьох статуй головного вівтаря був Франциск Олендзький. Також цей дослідник вказував, що скульптура святого Якима (Йоахіма) з головного вівтаря бучацького костелу відрізняється від скульптури цього ж святого з головного вівтаря бучацької церкви Святої Покрови (на його думку, її автором був Михайло Філевич) багатшою пластикою[10]).

Я. Островський уважав, що: неможливо точно ствердити про авторів та дати створення різьблених робіт у костелі[53]; різьбярське оздоблення костелу виконали представники майстерні Пінзеля вже після смерті свого метра[54]; персоніфікації з вівтаря святого Валентина, частково — вівтаря святого Йосифа парафіяльного костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Наварії поблизу Львова — дуже подібні на фігури вівтаря святого Антонія в бучацькому костелі, що можна вважати їх роботою одного майстра — послідовника, правдоподібно, співпрацівника Пінзеля[55]. Також він припускав, що: різьби виконані в 1761—бл. 1770 роках з 1765-м як роком «тяжіння»[53]; автором більшості предметів фігурного декору костелу був «приятель Пінзеля» — правдоподібно, його близький співробітник, твори якого «можна вирізнити» в церкві Святої Покрови (Бучач), костелів у Наварії, кармелітів у Перемишлі, бернардинців у місті Дуклі (нині Підкарпатського воєводства, Польща); фігури головного вівтаря та вівтарів трансепту виконали один майстер чи групою скульпторів, який (які) також виконав(ли) фігури у головному вівтарі бучацької церкви Покрови[42]. На думку польської мистецтвознавчині д-ра Аґати Двожак (Agata Dworzak), припущення Я. Островского нині дещо неактуальне, оскільки роботи «приятеля Пінзеля» стилістично не становлять однорідної групи[56].

На думку польського мистецтвознавця, д-ра габ. Анджея Бетлєя (Andrzej Betlej), свого часу хибно приписували авторство структур бічних вівтарів Матері Божої Шкаплірної та святого Антонія львівському майстру Матвієві Полейовському[57][58].

Д-р габ. Якуб Сіто приписав Себастьянові Фесінґеру різьби з вівтаря святого Тадея і датував їх 1745—1750 роками. На думку А. Бетлєя, обличчя фігури янгола-охоронця в цьому вівтарі схоже на обличчя фігур з епітафії княгині Йоанни Яблоновської[59] з Потоцьких у костелі єзуїтів у Львові[60]. На думку доктора Михайла Станкевича, ймовірно, авторами різьбярських робіт були Й.-Ґ. Пінзель та учні[61]. Юлія Горнунґова (Julia Hornungowa) вважала всі антепендії роботою майстерні Пінзеля, датувала їх кінцем 1760-х[47].

Помітно, що композиції головних вівтарів латинської катедри у Львові, костелу францисканців у Перемишлі, які проектував Петро Полейовський[62], учень Пінзеля[63], та, очевидно, Меретина[64], бучацьких костелу та церкви Святої Покрови мають певні схожі деталі, зокрема, на композицію «Сяйво» у верхній частині цих вівтарів потрапляє світло з розташованого за нею вікна.

Також варто відзначити певні стилістичні відмінності фігури первосвященика (ймовірно, святого Захарія, крайня справа) у головному вівтарі від решти фігур святища (святих Івана, Якима, Анни) та подібність її деталей (зокрема, різьбленого орнаменту внизу одягу) на орнаменти одягу фігур святих Яна Непомуцького, Вінцентія а Пауло та Франциска Борджа з вівтаря святого Миколая.

Доля предметів культу

Війни, більшовицька окупація, репатріація поляків призвели до того, що частина предметів інтер'єру та екстер'єру були знищені або зникли, або опинилися в інших місцях, зокрема, за кордоном.

На думку дослідників,

Збережені різною мірою

Перебувають у Бучачі

Катедра, Ґожув-Вєлькопольський
Костел, Олава
  • Головний вівтар
  • Вівтарі (структура):
    • святого Миколая, також фігура св. Яна Непомуцького
    • святого Тадея; за З. Горнунґом, обидва, створені бл. 1753—1755 років для старого фарного костелу, були перенесені до нового костелу, що викликало сумніви Я. Островського через їх значну відмінність[47]
    • святого Антонія (справа в трансепті)
    • Матері Божої Шкаплірної (зліва у трансепті), також більшість фігур

Олеське відділення Львівської галереї мистецтв

  • Фігура архангела Рафаїла з вівтаря святого Тадея (станом на 1992 рік[65])

Зала Пінзеля Тернопільського ОКМ

  • Фігура святого Вінцентія а Пауло з вівтаря святого Миколая
  • Фігура святого Франсиска Борджа з вівтаря святого Миколая; обидві скульптури станом на 1992 рік були в Олеську[66]. У 2012—2013 роках статуї Вінцентія а Пауло і Франсиско Борджа після їх реставрації були представлені на виставці в Луврі[67][68]. До поїздки у Францію скульптури (також різьблені рельєфи «Чудо Святого Миколая» й «Відсічення голови Іоанну Предтечі») демонстрували в постійному розділі «Культура краю XVIII — початку XIX ст.» ТОКМ, де 20 травня 2013 відкрили Залу Іоана Пінзеля[69].

Перебувають у Польщі

  • Ґожув-Вєлькопольський, катедра РКЦ: ікона «Внебовзяття Пресвятої Діви Марії»
  • Олава, парафіяльний костел: ікони святих Тадея, Миколая з відповідних бічних вівтарів
  • Ікона Матір Божа з дитятком, з головного вівтаря (плебанія парафіяльного костелу в Тшемешні-Любуському)
  • Розп'яття з презбітерію, авторство якого Тадеуш Маньковський приписував Пінзелю[47], феретрони, келих (парафіяльний костел в Тшемешні-Любуському)
  • Розп'яття (Ґрохув (Grochów), філіяльний костел, станом на 1992)[70].

Вважаються зниклими

  • Ікони:
    • Оплакування Христа, викрадена 1990 року з костелу Утішення Матері Божої в Олаві
  • Антепендії:
    • Таємна вечеря, з головного вівтаря
    • Сцена життя святого Тадея, вівтар святого Тадея
    • Історична сцена, вівтар святого Миколая (Ян Островський вважав, що можна пов'язати його з Пінзелем, оскільки він мав високу мистецьку вартість[42])
    • Вручення шкапліра святому Шимону Сток, вівтар Матері Божої Шкаплірної
    • Казання святого Антонія до риб, вівтар святого Антонія.

Усипальниця

Тіла осіб, які спочивали у старому фарному костелі Бучача, були перепоховані у криптах новозбудованого храму[20]. Нині на стіні в храмі (з правого боку) можна бачити пам'ятну таблицю Марії з Лаських Собєщанської — старостини хребтіївської (? — 7 квітня 1768, похована 13 квітня). Саркофаги з тілами похованих у криптах сучасного костелу відсутні (ймовірно, були перепоховані під час перебудови всіх міст Галичини після входження до складу Священної Римської імперії). Рештки тіл похованих у крипті костелу представників роду Потоцьких, які були тут до приходу «других совітів», були поховані на міському цвинтарі на пагорбі «Федір» за влади більшовиків[71].

Див. також

Примітки

  1. Бучач / автори тексту М. Козак, Д. Логуш. — Тернопіль : ПП Балюх В., 2017. — С. 12.
  2. Парафія Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, за статутом — Римо-католицька парафія костелу Матері Божої Успення Шкаплєжної → Див. БУЧАЧ. ПДМ з гори Кармель
  3. Святиня над Стрипою — одна з перших римсько-католицьких парафій Львівської Архідієцезії
  4. Внебовзяття Пресвятої Діви Марії // CREDO. доступ = 2018-03-05; Догматичні різниці між Православ'ям і Католицизмом. Стаття п'ята: Марійські догмати — Непорочне Зачаття і Пречиста, Внебовзяття Богородиці.
  5. Див.: Успенский костел, 1589—1590 гг. // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. — К. : Будівельник, 1986. — Т. 4. — С. 60. (рос.)
  6. Дуда, І., Оверко, О. Бучач // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 212. — ISBN 966-528-197-6.
  7. Див.: Вознесіння Найсвятішої Діви Марії → див.: Вітоль, Я. Домініканський костел в с. Язловець // Оборонні сакральні споруди Західного Поділля. — С. 163—164; Полюхович, Д. Червоногород — зникле місто; Замок, костел і фортеця села на Тернопільщині, яке називали «ключем Поділля» // Терен. — 2016. — 24 листопада. — 11:24.
  8. Підставка, Р., Рибчинський, О. Парафіяльний костел Воскресіння Найсвятішої Панни Марії // Язловець — 640. Історія, архітектура, туризм. — Збараж, 2013. — С. 91—93.
  9. Бобик, І. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина… — C. 454.
  10. 10,0 10,1 Крвавич, с. 151.
  11. Barącz, S. Pamiątki buczackie… — S. 92.
  12. Barącz, S. Pamiątki buczackie… — S. 92—96.
  13. Бобровський, О. Синтез просторових мистецтв у сакральному мистецтві Східної Галичини другої пол. XVIII ст. на прикладі костелу Всіх Святих у Годовиці // Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. — Мистецтвознавство і дослідження. — Львів, 2006. — № 2 (8). — С. 30.
  14. З. Горнунґ цитував листи М. В. Потоцького, однак не вказав, де Урбанік працював → Див.: Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 23 (прим.).
  15. Ostrowski, J. К. Wstęp // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego… — T. 18. — S. 8.
  16. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 23.
  17. Станкевич, с. 101.
  18. Kowalczyk, J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — Warszawa : Neriton, 2003. — № XXVIII. — S. 214—215. (пол.)
  19. Dzieduszycki, М. Żywot Wacława Hieronima Sierakowskiego arcybiskupa lwowskiego. — Kraków, 1868. — S. 162.
  20. 20,0 20,1 Barącz, S. Pamiątki buczackie… — S. 97.
  21. Barącz S. Pamiętnik dziejów Polskich. Z aktów urzędowych Lwowskich i z rękopismów. — Lwów, 1855. — S. 214. (пол.)
  22. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 16—17.
  23. Barącz, S. Pamiątki buczackie… — S. 100.
  24. Там само. — S. 99—100.
  25. Там само. — S. 98.
  26. Там само. — S. 99.
  27. Позаяк о траґічнім випадку // Діло. — 1890. — 31 березня.
  28. O wypadku w kościele Buczackim // Kurjer Lwowski. — 1890. — № 89 (30 marca). — S. 3. (пол.)
  29. Вона разом з чоловіком похована на міському цвинтарі; надгробок зберігся, розташований поряд з надгробком судді Теодора Марківа.
  30. Kronika. Straszny wypadek // Kurjer Lwowski. — 1890. — № 88 (29 marca). — S. 4. (пол.)
  31. I.Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1900. — Stanisławów : Nakładem Funduszu Naukowego, z drukarni i litografii Stanisława Chowańca w Stanisławowie, 1900. — S. 6. (пол.)
  32. Світлина з сайту СBN «Polona»
  33. Записано зі слів Ігоря Коржа.
  34. У Бучачі репрезентували друге видання мистецького альбому «Таїна Пінзеля»
  35. Святкування різдва в костелі м. Бучача // Бучацькі новини. — 2015. — 26 грудня.
  36. Kowalczyk, J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 250. (пол.)
  37. 37,0 37,1 Станкевич, с. 101.
  38. Замки та храми України. Бучач. Розкіш провінційної Подільської Галичини
  39. Станкевич, с. 103.
  40. Там само. — С. 101—104.
  41. Krasny, P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — S. 170. — ISBN 83-85739-34-3.
  42. 42,0 42,1 42,2 42,3 Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 25.
  43. Krasny, P., Sito, J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 2003. — T. V. — S. 175.
  44. Світлина інтер'єру костелу францисканців у Перемишлі.
  45. [1]
  46. Smoliński, A. Buczacz — perła podolskiego baroku (2) // Głos buczaczan. — Wrocław : drukarnia osiedlowa, 2015. — № 1 (72). — S. 74; щоправда, при цьому не вказує, на кого посилається.
  47. 47,0 47,1 47,2 47,3 47,4 47,5 Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 24.
  48. Hornung, Z. Na marginesie ostatnich badań nad rzeźba lwowską XVIII wieku // Biuletyn Historii Sztuki. — 1939. — № VII. — S. 132.
  49. Ostrowski, J. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej… — S. 86.
  50. Ostrowski, J. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej… — S. 85—86.
  51. Wujcyk, W. Wiadomości o życiu i twórczości Franciszka Olędzkiego // Sztuka kresów wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1998. — T. III. — S. 282. — ISBN 83-86050-30-6.
  52. Dworzak, A. «…in hoc altari stant duo angeli magni deaurati»… — S. 388 (przyp.).
  53. 53,0 53,1 Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — S. 24—25.
  54. Ostrowski, J. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII… — S. 85.
  55. Ostrowski, J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii // Materiały do dziejów… — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie… — T. 1. — S. 63.
  56. Dworzak, A. «…in hoc altari stant duo angeli magni deaurati…» : uwagi o ołtarzach w kościele Karmelitów Bosych w Przemyślu. — Kraków : Towarzystwo Naukowe Societas Vistulana, 2016. — S. 388.
  57. Betlej, A. Polejowski Maciej // Słownik Artystów Polskich. — T. 7. — Warszawa, 2003. — S. 376. (пол.)
  58. Варто додати, що М. Полейовський був молодшим братом Петра, також стверджував, що вчився в Пінзеля та Меретина, працюючи на «фабриках» Миколи Василя Потоцького.
  59. Перша дружина князя Станіслава Вінцентія Яблоновського, дідича Нижнева.
  60. Betlej, А. Sibi, deo, posteritati: Jabłonowscy a sztuka w XVIII wieku. — Kraków, 2010. — S. 125—126. — ISBN 978-83-61033-38-7. (пол.)
  61. Станкевич, с. 104.
  62. Krasny, P., Sito, J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski»… — S. 183.
  63. Там само. — S. 185—186.
  64. Hornung, Z. Polejowski Piotr (zm. przed r. 1780) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1982. — T. XXVII/2. — Zeszyt 113. — S. 291.
  65. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — il. 53.
  66. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — il. 63—64.
  67. Barocco di Ucraina in Louvre Ivan Georg Pinzel (виставка Івана Пінзеля у Луврі) // youtube.com.
  68. УКРАЇНСЬКЕ бароко — в Луврі. «Галицький Мікеланджело».
  69. Шот, М. Шедеври Пінзеля повернулися в Тернопіль // Урядовий кур'єр. — 2013. — 25 квітня.
  70. Ostrowski, J. K. Kościół… w Buczaczu… — il. 66—68.
  71. Buczacz — Kościół p.w. Wniebowzięcia NMP, Ukraina. (пол.)

Джерела

Посилання

Зауваги


Шаблон:Костели Чортківського деканату Шаблон:Визначні місця Бучача