Йоган Ґертнер

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Особа

Йоган Ґертнер (? — кінець 1757 або початок 1758, ймовірно, Львів, нині Україна) — скульптор-різьбяр середини XVIII ст., який працював в основному у Львові. Був автором оздоблення храму на Тернопільщині.

В українськомовних публікаціях зустрічаються такі варіанти написання його імени та прізвища: Іоанн Гертнер[1], Йоган Георг Гертнер[2], Юрій Ґертнер[3], Ян Ґертнер[4], у польськомовних — Jan Gertner[5][6][7][8], Jan Jerzy Gertner[9].

Життєпис

Правдоподібно, що митець міг бути німцем, австрійцем чи знімченим чехом. Менш ймовірним виглядає варіант, що був спольщеним німцем.

Його прізвище (як Getner, також Бернарда Меретина) фігурує в реєстрі видатків, який розпочали 1747 року, пов'язаних з оздобленням костелу Святої Трійці при монастирі кармелітів узутих у Роздолі на Львівщині[6].

Разом з львівським різьбярем Себастьяном Фесінґером та Міхаелем Вурцером (Вурцом) був свідком на весіллях: львівського різьбяра Томаса Фрешера (29 червня 1748 року), Йогана Ґрабба та Аґнеси Шліхт (3 листопада 1748)[10], мозаїста та стукатора[11] Йозефа Блажея Газельвандера з удовою Розалією Ґроссманн (31 липня 1751). Разом із Себастьяном Фесінґером був свідком на весіллях Христіана Шпаєра (Зейнера?, Seyner) з Францискою Кунашевичівною (16 квітня 1752), Матвія Міллера з удовою Франциска Фрица Ельжбетою (27 липня 1752, іншими свідками були Вурцер та Йозеф Маєр, автор поліхромії в Теребовли). Також був свідком на весіллі Йогана Цвайґельта з Вармії (2 травня 1756)[10]. Після 19 травня 1753 уклав контракт на виготовлення різьб у вівтарі Христа Розіп'ятого домініканського костелу у Львові[11]. У травні 1753 року отримав 5 червоних злотих (90 польських злотих) «на роботу сницерську» для вівтаря Господа Ісуса Розп’ятого в обителі львівського монастиря домініканів[4]. Разом з будівничим та архітектором Мартином Урбаніком був свідком на весіллі Йозефа Штиля (пол. Józef Sztyl) з Катажиною Маркварт 26 червня 1757 року[12]. На думку польського мистецтвознавця д-ра Анджея Бетлєя, його варто уважати членом майстерні львівського різьбяра Себастьяна Фесінґера, який виконав кілька вівтарів для костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії отців кармелітів у Теребовли[13].

Митець помер або наприкінці 1757, або на початку 1758-го[4], ймовірно, у Львові, нині обласному центрі України.

Доробок

  • 1755 року виконав проповідальницю (амвон, втрачена, є її архівні світлини) для костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії отців кармелітів у Теребовлі[14] (нині церква святого Володимира); певні доповнення її структури виконав у 1757–1758 роках[15]; А. Бетлєй уважає її доброго, якщо не високого класу, також вказує на її близький зв'язок з правдоподібно дещо раніше створеною проповідальницею костелу святого Михаїла кармелітів босих у Львові[10], а зразком для їх конструкції була гравюра Хрістіана Фрідріха Вольфа, видана спадкоємцями авґсбурзької майстерні Й. Вольфа[16]
  • орнаменти для головного вівтаря цього костелу (переробив зроблені раніше), також вівтарів на завершеннях бічних нав (Христа Розіп'ятого та святого Йосифа)[13]
  • на думку Володимира Александровича, у 1756–1757 роках разом з Йоганом Георгом Пінзелем вони працювали над двома бічними вівтарями (святих Яна де Мата і святого Фелікса Валуа, обидвох називають також патріархами, оскільки вони були засновниками ордену[17]) в костелі монастиря тринітаріїв у Львові (роботи не збереглися)[18]; дещо раніше польська дослідниця Катажина Бжезіна (Katarzyna Brzezina) припускала, що ці роботи могли бути пов'язані з відновленням старих вівтарів, які пошкодила пожежа, а також виготовленням нових різьб[17]
  • Вівтар Христа Розіп'ятого на галереї домініканського костелу у Львові (1753, втрачений)[10]
  • разом з архітектором Бернардом Меретином працював над оздобленням палацу в Роздолі, відомого як палац Жевуських-Лянцкоронських, який його власник — Міхал Жевуський, дідич Роздолу (нині на Львівщині) — називав «Франкополь»[5] (на думку А. Бетлєя, мав тут працювати у 1747—1758 роках[10]).

Приписуваі роботи

  • Свого часу д-р Тадеуш Маньковський (Tadeusz Mańkowski) приписував йому авторство скромних рельєфних мотивів великого (головного) вівтаря у львівському домініканському костелі[4] (також різьбу Відвідання Марії[19], хоча він же раніше припускав, що згаданий вівтар був встановлений у цьому храмі після пожежі 1766 року[4]. З цією атрибуцією не погоджувався інший польський мистецтвознавець Збіґнєв Горнунґ (Zbigniew Hornung)[4], який уважав їх автором С. Фесінґера. На думку Марчіна Бєрната, Міхала Кужея, Яна Островського, нині складно точно стверджувати про те, хто був автором цих робіт[19].
  • Дві жіночі фігури, які певний час перебували в головному вівтарі у колишньому костелі святого Мартина у Львові, а туди потрапили зі скасованого австрійською владою львівського костелу Пресвятої Трійці при монастирі тринітаріїв (гіпотеза Якуба Адамского)[9], на місці якого нині розташована церква Преображення Господнього (скульптури перебувають в експозиції Музею Пінзеля[20]).
  • Плоскорізьблені таблиці головного вівтаря домініканського костелу у Львові[10].
  • Правдоподібно, частина фігур, які оздоблювали проповідальницю та вівтарі костелу Святої Трійці при монастирі кармелітів узутих у Роздолі; на думку доктора Яна Островського, вони є пересічного рівня, а творчість майстра слабко знаною, щоб зверифікувати це припущення на підставі порівняльного аналізу[6].
  • Проповідальниця костелу святого Архангела Михаїла кармелітів босих у Львові[16].

Примітки

  1. Дуда, с. 352.
  2. Бобровський, О. Пластичний декор інтер'єру церкви Собору Пресвятої Богородиці у с. Батятичі Львівської області у контексті дослідження провінційної скульптури Східної Галичини другої половини XVIII ст.
  3. Лильо, О. Львівське середовище скульпторів XVIII ст. // Військово-науковий вісник. – 2014. – Випуск 20. – С. 60.
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 4,5 Горнунґ, З. На марґінесі нещодавніх досліджень львівської скульптури XVIII століття// Ї. — 2013. — Ч. 72.
  5. 5,0 5,1 Palkij, H. Rzewuski Michał Józef (Józef Michał) h. Krzywda (zm. 1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław. — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992. — T. XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 135. (пол.).
  6. 6,0 6,1 6,2 Ostrowski, J. K. Kościół p.w. Św. Trójcy i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych w Rozdole // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, 2001. — T. 9. — 380 s., 456 il. — S. 152. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-84-X. (пол.)
  7. Betlej, s. 365–366, 382, 393–394.
  8. Biernat, M., Kurzej, M., Ostrowski, J. Kościół p.w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów we Lwowie // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Stabil, 2012. — T. 20. — S. 146, 162, 194—195, 276—279, 306. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-63463-02-01. (пол.)
  9. 9,0 9,1 Adamski, J. Kościół pw. Św. Marcina i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych we Lwowie // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. – Kraków, 2011. – T. 19. – S. 266–267. – (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). – ISBN 978-83-89273-92-5. (пол.)
  10. 10,0 10,1 10,2 10,3 10,4 10,5 Betlej, s. 393.
  11. 11,0 11,1 Biernat, M., Kurzej, M., Ostrowski, J. Kościół p.w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów we Lwowie… — S. 194.
  12. Betlej, s. 393–394.
  13. 13,0 13,1 Betlej, s. 392.
  14. Betlej, s. 382.
  15. Betlej, s. 366.
  16. 16,0 16,1 Betlej, A. Kościół p.w. Św. Michała Archanioła (Nawiedzenia Najśw. Panny Marii) i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych (pierwotnie OO. Karmelitów Bosych) we Lwowie // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Stabil, 2012. — T. 20. — S. 162. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-63463-02-01. (пол.)
  17. 17,0 17,1 Brzezina, K. Materiały do dziejów artystycznych kościoła Trynitarzy p. w. Trójcy Przenajświętszej we Lwowie // Sztuka kresów wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1996. — № 2. — S. 196. (пол.)
  18. Александрович, с. 258.
  19. 19,0 19,1 Biernat, M., Kurzej, M., Ostrowski, J. Kościół p.w. Bożego Ciała i klasztor OO. Dominikanów we Lwowie… — S. 279.
  20. Adamski, J. Kościół pw. Św. Marcina i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych we Lwowie… — Il. 609, 610.

Джерела

  • Александрович, В. Пінзель Йоган-Георг // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 257—258.  ISBN 978-966-00-1142-7.
  • Возницький, Б. Микола Потоцький, староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — 160 с., 220 іл. — C. 78; 80. — ISBN 966-7022-50-1.
  • Дуда, І. Гертнер Іоанн // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 352. — ISBN 966-528-197-6.
  • Betlej А. Kościół p. w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych w Trembowli // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2009. — T. 17. — 806 il. — S. 353—395, il. 735—780. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)