Йоахим Кароль Потоцький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Політичний діяч, військовик, урядник, благодійник РКЦ
Йоахим Кароль Потоцький
Joachim Karol Potocki.PNG
Инші імена: Йоахим Потоцький, Joachim Karol Potocki
Народження: ймовірно, 1710
с. Тшебова, нині селі Плєшевського повіту Велькопольського воєводства, Польща
Смерть: травень 1791
Поховання: крипта костелу домініканів, Мурафа, нині Вінничина
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Ян Потоцький, мати — Констанція з Собєських, дружини — Тереса з Сапег, Анна Саломея з Ґрохольських, діти — Кристина, Йоанна, брат — Теодор Потоцький, стрийко — Міхал Францішек Потоцький, дід — Павел Потоцький
Робота: державний діяч, підчаший литовський
Військова служба: генерал-лейтенант коронних військ
Політична діяльність: генеральний регіментар Барської конфедерації
Громадська діяльність: благодійник РКЦ
Відзнаки: орден Білого Орла
Примітки: римо-католик

Йоахим Кароль Потоцький (пол. Joachim Karol Potocki; ймовірно, 1710, Тшебова, нині Польща — травень 1791) — польський шляхтич з роду Потоцьких гербу Золота Пилява, воєначальник, державний діяч, урядник в Українських землях Королівства Польського федеративної Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). Генеральний регіментар Барської конфедерації, теребовельський староста.

Життєпис

Варіянт гербу Золота Пилява
Герб Республіки Обидвох Націй

Йоахим Кароль Потоцький за даними сайту Марека Мінаковського народився 1710 року в Тшебовій (Trzebowa[1], нині селі Плєшевського повіту Велькопольського воєводства). Син брацлавського каштеляна, смотрицького старости Яна Потоцького та його першої дружини Констанції з Собєських. Внук Павела Потоцького. Зведений брат белзького воєводи Теодора Потоцького.

У 1734—1735 роках під командуванням Міхала Потоцького брав участь у партизанських діях, обороняючи короля Станіслава Лєщинського. 1755 року став генералом, 1758 — генерал-лейтенантом. 5 червня 1767 за сприяння російських військ під час сеймику Брацлавського воєводства у Вінниці обраний його маршалком. 23 червня підписав акт генеральної конфедерації в Радомі. Пробував вести антиросійську пропаганду, однак після погроз московського посла Ніколая Рєпніна зайняти його маєтності склав йому «реверс». 24 квітня 1768 року в Підгайцях закликав галицьку шляхту «обдумувати рятунок віри і вітчизни», 26 квітня утворено конфедерацію Галицької землі на чолі з маршалком Мар'яном Потоцьким, черкаським і грабовецьким старостою, молодшим братом Евстахія. Тут зробив свою головну штаб-квартиру, 29 квітня видав універсал, в якому титулував себе маршалком воєводств Брацлавського, Київського, Руського, Волинського, Подільського, Чернігівського, генеральним регіментарем. Наприкінці квітня поблизу Бучача опанував кінний регімент гетьмана Вацлава Пьотра Жевуського, на початку травня у Бережанах забрав кільканадцять гармат, багато амуніції та надвірну піхоту князя Августа Олександра Чорторийського, потім у Заліщиках — королівських уланів з полку Юзефа Казімєжа Хоєцького. 11 травня поблизу Підгайців атакував частину російського війська (командир — полковник Вайсман) з 400 вершників, зазнав поразки. Перебрався до Городенки, потім на Буковину. Росіяни засеквестрували його маєтності, потім жорстоко пограбували, понищили. 22 травня 1768 на чолі 400 вояків напав на Снятин.

У березні-квітні 1773 р. в Мюнхені врегульовував маєткові справи з канівським старостою Іґнацієм Потоцьким та щирецьким — Францішеком Пьотром Потоцьким, зятем. На початку 1779 року повернувся додому, після відставки з посади литовського підчашого присвятив себе родині, маєткам. Проживав головно в Мурафі Брацлавського воєводства (мав місто і вісім фільварків, які отримав 1758 року від стрийка, теребовлянського старости Міхала Францішека Потоцького (пом. 1760[2]). 1787 р. австрійський уряд надав йому маєтності старостинські любуські, освєнцимські, городельські взамін солеварень у Дунаєві та Болехові (Львівська земля). Після смерти 10 лютого 1790 року подільського воєводи Яна Якуба Замойського безуспішно хотів посісти цей уряд[3].

Посідав уряди: 31 жовтня 1769 р. в Бялій став коронним генеральним регіментарем, литовський підчаший з 3 лютого 1763 p. по 1780 р., шеф кінного реґіменту імени королеви Ядвиги, староста ґжибовський, теребовельський (став 1758 р. за згодою (консенсом) короля після стрийка Міхала Францішека).

Влітку 1763 р. останнім з поляків з рук короля Августа III орден Білого Орла.

21 лютого 1791 р. склав заповіт, за яким Мурафу записав дружині Анні. Помер, за даними Вацлава Щиґєльського у травні 1791 року (за иншими — 21 травня в Мурафі[1]), був похований у крипті місцевого костелі домініканців у підготовленому за життя гробівці[4].

Костел у Мурафі

Маєтності, благодійність

  • 1780 року як дідич підтвердив міські права Будзанова[5]
  • Надав кошти на виготовлення органу для костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Теребовлі львівськими майстрами Стефаном Уніцьким, Францішеком Енджеєвським у 1759 році, ймовірно, кошти для виготовлення другого годинника для костелу в 1750 році[6]
  • Серед маєтностей, зокрема, село Пратулин Берестейського воєводства, містечко Ботьки (Підляшшя), місто Турів
  • 1750 р. продав Еліяшівку з прилеглими селами (Брацлавщина), 1761 р. продав Городище (Луцький повіт Волинського воєводства)
  • Після Миколи Василя Потоцького став дідичем м. Городенки, записав 62 000 золотих на своїх маєтностях Городенці та околиці для діяльности дієцезіяльної семінарії при монастирі оо. Місіонерів у Городенці[7]

Сім'я

Одружувався двічі. Перша дружина — Тереса (пом. 1777[8]), дочка великого литовського підскарбія, генерал-майора литовських військ Юзефа Францішека Сапеги, сестрениця коронного гетьмана Яна Клеменса Браніцького, яка 1745 року розлучилася з першим чоловіком — литовським підчашим князем Геронімом Флоріяном Радивилом. Одружилися 1752 року, діти:

Друга дружина — Анна Саломея з Ґрохольських (пом. після 1822), дочка брацлавського воєводи Марціна Ґрохольського, молодша приблизно на 50 років, дітей не мали. Разом з нею 19 травня 1787 p. вітав у Тульчині короля, який повертався з Канева. Після смерти Йоахима Кароля вона вдруге вийшла заміж за генерала польського війська Юзефа Дзєконьського, посла Чотирирічного сейму[8].

Див. також

Примітки

  1. 1,0 1,1 Joachim Karol Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: 7.114.165). (пол.)
  2. Вечерський, В. Українські монастирі. — К., Харків : ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008. — іл. — С. 369. — (Невідома Україна). — ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7.
  3. Szczygielski, s. 55—56.
  4. Szczygielski, s. 56.
  5. Blaschke, K. Kościół parafialny p.w. Podniesienia Krzyża w Budzanowie // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej . — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2009. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 17. — S. 35. — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
  6. Betlej, A. Kościół p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych w Trembowli // Materiały do dziejów sztuki… — Cz. I. — T. 17. — S. 366—367.
  7. Krasny, P., Ostrowski, J. K. Kościół parafialny p. w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence // Materiały do dziejów… — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2010. — Cz. I. — T. 18. — S. 82. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  8. 8,0 8,1 Szczygielski, s. 55.
  9. Czappe, M. Potocki Franciszek Piotr h. Pilawa (1745—1829) // Polski Słownik Biograficzny. — 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 127—132. (пол.)

Джерела

  • Szczygielski, W. Potocki Joachim Karol h. Pilawa (zm. 1791) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — 1—176 s. — S. 50—57. (пол.)

Посилання

Зауваги