Зоф'я Замєховська

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук


Дідичка
Зоф'я Замєховська
Інші імена: Зофія Замєховська (Ґольська, Лянцкоронська, Тишкевич)
Народження: бл. 1590
Смерть: не раніше 5 вересня 1635
Громадянство: Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Родина: чоловіки — Ян Ґольський, Станіслав Лянцкоронський, Януш Тишкевич
Робота: дідичка
Громадська діяльність: добродійниця Римської церкви
Примітки: римо-католичка

Зо́фія Замєхо́вська, Зо́фія із Замє́хова (пол. Zofia z Zamiechowa, правдоподібно, бл. 1590 — не раніше 5 вересня 1635) — польська шляхтянка. Фундаторка костелу Святої Трійці у Підгайцях. Одна з найбільш авантурних жінок Речі Посполитої початку XVII століття.[1]

Життєпис

Народилася, правдоподібно, близько 1590 року[2]. За версією о. Каспера Нєсєцкого — була представницею роду Замєховських герб Гриф, походила із Заміхова (село біля Перемишля, нині Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, Польща). Мала брата Станіслава, небожів Павела, Ґабріеля, Самуеля, Жигмонта (сини брата).[3][4]

Уперше вийшла заміж за Яна Ґольського, з яким проживала, за даними Владислава Лозіньского, у Кобиловолоках (нині Теребовлянський район),[5] за іншими — також у містечку Янові поблизу Теребовлі, розбудуваному Яном Ґольським бл. 1577 р. 1611-го фундувала дерев'яний костел у Янові. Після смерти чоловіка у 1613 році стала дожиттєвою посідачкою значних маєтностей у Руському воєводстві, які перейшли до Я. Ґольського 1612 року після смерти його брата — руського воєводи Станіслава, у тому числі, зокрема, місто Підгайці.

На той час у Підгайцях і замку зберігався величезний скарб, складений Марією з Могил, дружиною Стефана Потоцького із Золотого Потоку, на «депозит». Проте в тих роках скарб пропав за невідомих обставин. Зофія провадила тривалий судовий процес у тій справі.

Невдовзі після смерті Яна Ґольського вийшла за Станіслава Лянцкоронського (1585—1617).

На початку[6] 1614 року (січень[7]) керувала обороною замку в Бучачі від нападу вояків князя Івана-Юрія Радзивіла (при допомозі Станіслава Влодека), який виробив собі право інтромісії на Бучач (через підкуп залоги був швидко ними здобутий).

1617 року знову стала вдовою (другий чоловік нащадків не залишив). У 1617—1618 роках уклала угоду з єдиною спадкоємицею С. Лянцкоронського — сестрою Зофією, дружиною сяніцького стольника Миколи Чурила; за нею залишилась посідачкою Бучача, Чорткова, Янова[8] 1618-го їй довелося очолити оборону підгаєцького замку від вояків Стефана Потоцького, який силою зброї вимагав повернути скарб.

1630 року вийшла заміж утретє за троцького воєводу Януша Скумина Тишкевича (бл. 1572—1642).[9] Близько 1630-го заснувала римо-католицький монастир у Віньківцях (первинна будівдя дерев'яна).[10] 1634 року видала дарчу грамоту на будівництво нового костелу в Підгайцях на місці зруйнованого (і побажала бути похованою поряд з першим чоловіком Я. Ґольським в каплиці збоку захристя).

Каплиця фундаторки Зоф'ї Ґольської (Замєховської) після ремонту
Вигляд на костел Святої Трійці з півночі, 2011

5 вересня 1635 Зофія склала заповіт (тестамент), яким фундувала 5000 злотих для мурування вежі та склепінь підгаєцького костелу і 20 скирт збіжжя щороку до завершення будівництва[11], а також розпорядилася закласти при костелі парафіяльну школу (фонд на утримання вчителя) і шпиталь. Поховати себе заповіла поряд з першим чоловіком у крипті підгаєцького костелу Святої Трійці[12]. Можна припустити, що померла невдовзі після цього в своїй маєтності — Підгайцях.

Скарб Потоцьких-Могил

Після смерті молдавського господаря Єремії Могили 1606 р. його дружина Ельжбета Чомортань-Лозинська (1572—1617) намагалася зберегти престол Молдавії за своїми синами. Для військової підтримки залучила трьох своїх зятів — Стефана Потоцького (чоловіка дочки Марії), князів Михайла Вишневецького і Самійла Корецького. Перед молдавським походом 1612 р. Стефана Потоцького через загрозу ймовірного нападу татар чи інших ворогів на недобудований золотопотіцький замок[13] Марія Могила перевезла родинну скарбницю з більш як 70000 золотих, дорогоцінностями (разом зі скарбом лоґофетової Олени Мавроїни — вартістю близько 1 млн золотих[14]) із недобудованого ще замку в Золотому Потоці до замку в Підгайцях, що належав племінниці її чоловіка (доньці Анджея Потоцького) Анні — дружині руського воєводи С. Ґольського, який був гарантом повернення карбу.

Однак С. Потоцький зазнав поразки і потрапив у полон до турків. Також несподівано С. Ґольський помер, Анна Потоцька вийшла за іншого — князя Костянтина Заславського (?—1615), — а новим власником підгаєцького замку став Ян Ґольський — рідний брат С. Ґольського, відомий гуляка, який відмовився віддавати скарб, так само і його дружина Зофія, що невдовзі стала вдовою. Це призвело до судових процесів, які тривали майже 30 років, отримали в тодішній Речі Посполитій значний резонанс. Після повернення з полону Стефан Потоцький у 1618 році облягав Гологочу та Підгайці під час її перебування в Любліні на засіданні Короного трибуналу.

1614 року заставила клейноти[15] за позику 20000 злотих Стефанові Хмелецькому, які так і не викупила[16]. Для погашення вартості зниклого скарбу від З. Ґольської до Потоцьких перейшли міста Бучач, Чортків, Вербів, 23 села «Бучацького ключа», срібла, клейнодів на 20000 злотих. Аби не віддавати Підгайці, позичила у ратненського старости Миколая з Ґранова Сенявського з Бережан, який був одним з виконавців її заповіту, 200 000 злотих, і віддала йому в заставу Підгайці[17].

Примітки

  1. Komuda, J. Warchoły i pijanice czyli Poczet hultajów z czasów Rzeczypospolitej szlacheckiej. — Lublin : Fabryka Słów, 2004. — S. .
  2. Zofia Zamiechowska z Zamiechowa (ID: 6.462.87). (пол.)
  3. Niesiecki, K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 663.
  4. У недоступному нині інтернет-джерелі припускалося, що, походила з роду Стадніцьких; див.: Wojewodzina Golska (пол.)
  5. Łoziński, s. 69.
  6. Lulewicz, H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 198.
  7. Wojewodzina Golska (пол.)
  8. Boniecki, A. Herbarz polski. — Warszawa, 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 336.
  9. Tyszkiewiczowie (01).
  10. Przegląd polski. — Kraków, 1872. — R. VII. — Zesz. IV. — S. 122.
  11. Ostrowski, s. 143—144.
  12. Там само. — S. 144.
  13. Skrzypecki, s. 31.
  14. Ostrowski, s. 158.
  15. В. Лозіньский стверджував — усі
  16. Łoziński, s. 89.
  17. Nagielski, M. Sieniawski Mikołaj h. Leliwa (zm. 1636) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 136.

Джерела

  • Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1903. — Cz. 1. — T. 6. — S. 194. (пол.)
  • Łoziński, W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 67—95. (пол.)
  • Ostrowski, J. K. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — 211 s.: 402 il. — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  • Skrzypecki, T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)

Посилання

Зауваги