Зофія Замєховська

Матеріал з Тернопедії
(Перенаправлено з Зоф'я Замєховська)
Перейти до: навігація, пошук


Дідичка
Зоф'я Замєховська
Інші імена: Зофія Замєховська (Ґольська, Лянцкоронська, Тишкевич)
Народження: ймовірно, бл. 1590
Смерть: не раніше 5 вересня 1635
Громадянство: Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Родина: чоловіки — Ян Ґольський, Станіслав Лянцкоронський, Януш Скумин Тишкевич
Робота: дідичка
Громадська діяльність: добродійниця Римської церкви
Примітки: римо-католичка

Зо́фія Замєхо́вська, Зо́фія із Замє́хова (пол. Zofia z Zamiechowa, ймовірно, бл. 1590 — не раніше 5 вересня 1635) — польська шляхтянка. Фундаторка костелу Святої Трійці у Підгайцях. Одна з найбільш авантурних жінок Речі Посполитої початку XVII століття.[1]

Життєпис

Купол у каплиці Зоф'ї Замєховської в костелі Святої Трійці в Підгайцях

Народилася, за даними популярного польського генеалогічного сайту Марека Мінаковського «Sejm wielki», правдоподібно, близько 1590 року[2]. За версією о. Каспера Нєсєцкого — була представницею роду Замєховських герб Гриф, походила із Заміхова (село біля Перемишля, нині Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, Польща). Мала брата Станіслава, небожів Павела, Ґабріеля, Самуеля, Жиґмонта (сини брата).[3][4]

Уперше вийшла заміж за Яна Ґольського, з яким проживала, за даними Владислава Лозіньского, у Кобиловолоках (нині Теребовлянський район),[5] за іншими — також у містечку Янові поблизу Теребовлі, розбудовуваному Яном Ґольським бл. 1577 р. 1611-го написала дарчу для ще дерев'яного костелу в Янові. Після смерти чоловіка у 1613 році стала дожиттєвою посідачкою значних маєтностей у Руському воєводстві, які перейшли до Я. Ґольського 1612 року після смерти його брата — руського воєводи Станіслава, у тому числі, зокрема, міста Підгайців.

На той час у Підгайцях і місцевому замку зберігався величезний скарб, складений Марією з Могил, дружиною Стефана Потоцького із Золотого Потоку, на «депозит». Проте в тих роках скарб пропав за невідомих обставин. Зофія провадила тривалий судовий процес у тій справі.

Невдовзі після смерті Яна Ґольського вийшла за Станіслава Лянцкоронського (1585—1617).

На початку[6] 1614 року (січень[7]) керувала обороною замку в Бучачі від нападу вояків князя Івана-Юрія Радзивіла, який виробив собі право інтромісії на Бучач. Через підкуп залоги був швидко здобутий, допомагав князю галицький староста Станіслав Влодек.

1617 року знову стала вдовою (другий чоловік нащадків не залишив). У 1617—1618 роках уклала угоду з єдиною спадкоємицею С. Лянцкоронського — сестрою Зофією, дружиною сяніцького стольника Миколи Чурила; за нею залишилась посідачкою Бучача, Чорткова, Янова[8] 1618-го їй довелося очолити оборону підгаєцького замку від вояків Стефана Потоцького, який силою зброї вимагав повернути скарб.

1630 року вийшла заміж утретє за троцького воєводу Януша Скумина Тишкевича (бл. 1572—1642).[9] Близько 1630-го заснувала римо-католицький монастир у Віньківцях (первинна будівдя дерев'яна).[10] 1634 року написала дарчу грамоту на будівництво нового парафіяльного костелу в Підгайцях на місці зруйнованого (і побажала бути похованою поряд з першим чоловіком Я. Ґольським в каплиці збоку захристя).

Каплиця фундаторки Зоф'ї Ґольської (Замєховської) після ремонту
Вигляд на костел Святої Трійці з півночі, 2011

5 вересня 1635 Зофія склала заповіт (тестамент), яким фундувала 5000 злотих для мурування вежі та склепінь підгаєцького костелу і 20 скирт збіжжя щороку до завершення будівництва[11], а також розпорядилася закласти при костелі парафіяльну школу (фонд на утримання вчителя) і шпиталь. Поховати себе заповіла поряд з першим чоловіком у крипті підгаєцького костелу Святої Трійці[12]. Можна припустити, що померла невдовзі після цього в своїй маєтності — Підгайцях.

Скарб Потоцьких-Могил

Після смерті молдавського господаря Єремії Могили 1606 р. його дружина Єлизавета, дочка Георгіоса Катаратоса-Лозинського[13] (1572—1617) намагалася зберегти престол Молдавії за своїми синами. Для військової підтримки залучила трьох своїх зятів — Стефана Потоцького (чоловіка дочки Марії), князів Михайла Вишневецького і Самійла Корецького. Перед молдавським походом 1612 р. Стефана Потоцького через загрозу ймовірного нападу татар чи інших ворогів на недобудований золотопотіцький замок[14] Марія Могилівна перевезла родинну скарбницю з більш як 70000 золотих, дорогоцінностями (разом зі скарбом лоґофетової Олени Мавроїни — вартістю близько 1 млн золотих[15]) із недобудованого ще замку в Золотому Потоці до замку в Підгайцях, що належав племінниці її чоловіка (доньці Анджея Потоцького) Анні — дружині руського воєводи С. Ґольського, який був гарантом повернення карбу.

Однак Стефан Потоцький зазнав поразки і потрапив у полон до турків. Також несподівано С. Ґольський помер, Анна Потоцька вийшла за іншого — князя Костянтина Заславського (?—1615), — а новим власником підгаєцького замку став Ян Ґольський — рідний брат С. Ґольського, відомий гуляка, який відмовився віддавати скарб, так само і його дружина Зофія, що невдовзі стала вдовою. Це призвело до судових процесів, які тривали майже 30 років, отримали в тодішній Речі Посполитій значний резонанс. Після повернення з полону Стефан Потоцький у 1618 році облягав Гологочу та Підгайці під час її перебування в Любліні на засіданні Короного трибуналу.

1614 року заставила клейноти[16] за позику 20000 злотих Стефанові Хмелецькому, які так і не викупила[17]. Для погашення вартості зниклого скарбу від З. Ґольської до Потоцьких перейшли міста Бучач, Чортків, Вербів, 23 села «Бучацького ключа», срібла, клейнодів на 20000 злотих. Аби не віддавати Підгайці, позичила в ратненського старости Миколая з Ґранова Сенявського з Бережан, який був одним з виконавців її заповіту, 200 000 злотих, і віддала йому в заставу Підгайці[18].

Примітки

  1. Komuda, J. Warchoły i pijanice czyli Poczet hultajów z czasów Rzeczypospolitej szlacheckiej. — Lublin : Fabryka Słów, 2004. — S. .
  2. Zofia Zamiechowska z Zamiechowa (ID: 6.462.87). (пол.)
  3. Niesiecki, K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — T. 4. — S. 663.
  4. У недоступному нині інтернет-джерелі припускалося, що, походила з роду Стадніцьких; див.: Wojewodzina Golska (пол.)
  5. Łoziński, s. 69.
  6. Lulewicz, H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 198.
  7. Wojewodzina Golska (пол.)
  8. Boniecki, A. Herbarz polski. — Warszawa, 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 336.
  9. Tyszkiewiczowie (01).
  10. Przegląd polski. — Kraków, 1872. — R. VII. — Zesz. IV. — S. 122.
  11. Ostrowski, s. 143—144.
  12. Там само. — S. 144.
  13. Mohiła (Moghilǎ, Movilā) Jeremiasz h. własnego // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1976. — T. XXI/3, zeszyt 90. — S. 564—565.
  14. Skrzypecki, s. 31.
  15. Ostrowski, s. 158.
  16. В. Лозіньский стверджував — усі.
  17. Łoziński, s. 89.
  18. Nagielski, M. Sieniawski Mikołaj h. Leliwa (zm. 1636) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 136.

Джерела

  • Boniecki, A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1903. — Cz. 1. — T. 6. — S. 194. (пол.)
  • Łoziński, W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 67—95. (пол.)
  • Ostrowski, J. K. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — 211 s.: 402 il. — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  • Skrzypecki, T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)

Посилання

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.