Замок (Бучач)

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятка
Бучацький замок
Замок взимку
Замок взимку
Тип і статус: архітектури національного значення
Стиль: пізнє Відродження, бароко
Будівництво: правдоподібно, 1620—1630-ті, збудовано коштом Марії з Могил, Стефана Потоцького
У віданні: Управління управління містобудування та архітектури Тернопільської ОДА (станом на 2012 р.)
Розташування: м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область
Стан: руїна

Бучацький замок — пам'ятка архітектури національного значення; розташований на помітному підвищенні (Замковому пагорбі) поблизу вулиці Замкової у місті Бучачі, райцентрі на Тернопільщині. Охоронний номер — 651 Н. На сьогодні у поганому стані, руйнується вандалами та природою, потребує відновлення, капітального ремонту та проведення ґрунтовних археологічних досліджень.

Нинішні руїни походять, правдоподібно, з 1620—1630-х років, після чергової перебудови замку коштом Марії з Могил та її чоловіка, дідича міста Стефана Потоцького.

Відомості

Розташовані руїни Бучацького замку на правому березі річки Стрипи в центральній частині міста. Свого часу замок був надійним укріпленням, що захищало місто від різних нападників. Місце, на якому розташована твердин, було вибране ідеальне з точки зору оборони. Це — скеляста височина, яка має круті схили якої з трьох сторін; з однієї вона круто обривається біля вод невеликого потоку, що впадає в Стрипу, інший схил веде до вулиці Мулярської поблизу самої річки.

Святослав Гординський стверджував, що початки замку — принаймні з XIV ст., бо цим часом датують знайдені під мурами фрагменти готичних колон та капітелей[1]. Польський дослідник Станіслав Ніцєя стверджує, що перший дерев'яний замок у Бучачі зведений у 12 столітті[2], Анна Сильвія Чиж та Бартломей Ґутовський — що його збудував шляхтич Міхал Авданець[3], який, за даними Єжи Сперки, отримав Бучач від володаря Королівства Русі князя Владислава Опольського. Одним з дослідників замку був також Александер Чоловський-Сас[4].

Одна з письмових згадок про замок у Бучачі — 1373 рік,[5] коли Бучач належав феодалам Бучацьким, які були представниками родів гербу Авданець, або Абданк. Відомо, що цей форпост було побудовано на місці зруйнованого замку ранішого періоду.

Руїни бучацького замку на поштівці початку XX століття
Old Buchac.jpg
Реконструкція стіни оборонного монастиря бернардинців, Львів
Buchach castle 17.jpg

Замок багато разів руйнували, за часів польського панування завжди потім відбудовували. Особливо часто проходив процес руйнації та відбудови в XVI ст. через часті татарські, рідше турецькі, молдавські напади.

Сучасні руїни — це залишки збудованого в середині 16 ст. замку за сприяння тодішніх дідичів — Бучацьких-Творовських гербу Пилява[4] та пізніших перебудов, одну з яких закінчили у 1580-х роках[6].

Після смерті 1613 р. чоловіка, дідича Бучача Яна Ґольського, перед тим — його брата Станіслава Ґольського (бл. 1550—1612) — Зофія Замєховська стала власницею замку. На початку[7] 1614 року (січень[8]) керувала обороною замку від нападу вояків князя Івана-Юрія Радзивіла (при допомозі галицького старости Станіслава Влодека), який виробив собі право інтромісії на Бучач. Через підкуп залоги замок швидко здобули.

На початок 17 століття Бучач був одним із найважливіших замків на Поділлі (тип «antemurale»). Після набуття Бучача у власність (близько 1620 р.) Стефан Потоцький із дружиною Марією з Могил сприяли укріпленню замку: було розширено його південну частину, зведено дві великі напівкруглі бастеї зі сходу та заходу (за іншими даними, до південної частини[9]). Завдяки цій перебудові (так зв. «ангульовій») замок став схожим на замки Язловця, Бережан, Теребовлі, Сидорова, які зміцнювали схожим способом. Не можна виключити, що розбудову замку, принаймні, його мешканєвої частини, виконували ті самі майстри, що у Золотому Потоці. На це вказує один спосіб спорудження (реконструкції) палаців у замках[9].

Мури цієї частини укріплень були 4 м завтовшки. На них з внутрішнього боку збереглися кам'яні опори, які колись використовували для дерев'яних машин для стрільби. Бійниці було пристосовано для ведення перехресного обстрілу, на верхніх ярусах споруджено дерев'яні бойові галереї. Легенди свідчать про численні підземні ходи того часу, що вели від замку. У XVII ст. замок пережив багато штурмів, зокрема, кримських татар, турків, козаків, захищаючи жителів міста (в основному етнічних поляків, євреїв). 1672 р. Бучач взяли в облогу татари та турки під керівництвом Магомета IV. Дідича міста в той час не було поблизу, обороною замку керувала його друга дружина (з 1667 р.[10]) — Урсула з Даниловичів[11][12]. Дізнавшись, що твердинею управляє жінка, турки і татари, за легендою, з наказу султана зняли облогу, а сам він зі злості зламав ятаган, ударивши ним об камінь.

1676 р. фортецю здобули та зруйнували турки і кримські татари під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші (на прізвисько «Шейтан»[13]); власник (дідич) міста Ян Потоцький швидко відбудував замок,[14] про що свідчить опис 1684 р., або вже його син Стефан Александер.[15] За часів Миколи Василя Потоцького в бастеї зберігали запаси пороху[16].

Писемні джерела середини 18 ст. згадують укріплення в Бучачі як вже покинуті та занедбані. Фортеця в Бучачі за час перебування міста у складі австрійських держав, а з 1867 р. Австро-Угорщини, занепала. У 19 ст. розібрано частину оборонних мурів, каміння продане як будівельний матеріал. Власниками замку до осені 1939 були дідичі міста — Потоцькі, останнім — граф Артур[17] Марія Казімєж Потоцький.

За сприяння доктора медицини Едварда Кшижановского (почесного громадянина Бучача, повітового лікаря) наприкінці 19 ст. провели розкопки на замку. Зокрема, викопали кулю (ядро) вагою 200 кг, 2 — по 50 фунтів, 2 — по 15 фунтів (останні вмуровані в зовнішню стіну костелу [В]Небовзяття Пресвятої Діви Марії з написом: «З нападів татарських»).[18]

У 1930-х роках граф Артур Марія Казімєж Потоцький (1893—1974, президент Ради Бучацького повіту[19]) залучав археологів, простих міщан до розкопок замкових підземель, однак нічого особливо цінного не знайшов[20], за наявними даними.

Невідомі вандали (ймовірно, мешканці навколишніх будинків) постійно руйнують пам'ятку, головно крадучи камінь. Громадська рада при Бучацькій РДА своїм рішенням № 21 від 6 червня 2012 «Про стан збереження культурної спадщини району та розвиток туризму» стверджувала, що влада району байдужа до збереження історико-архітектурних цінностей краю, не вживає необхідних заходів щодо належної охорони пам'ятки, тому вона перебуває на межі руйнування.

Опис замку

« замок представляв тяжку будівлю середньовічного типу[4]  »

Шаблон:Scroll Gallery Замок — бастейної системи[21], так званого мисового типу[Джерело?]. На сьогодні з часів XIV—XV ст. в замку залишилися знайдені в розкопках готичні фрагменти архітектури, ймовірно, сакральної. Решту збережених стін і башт датують XVI ст. Стіни (до 3,5 м товщиною) мають три яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї. На жовтень 2018 в наріжниках місцями збереглися тесані (квадрові[4]) камені.

Найміцніша півкругла стіна з двома бастеями по боках виходить (в основному) в бік південної частини міста, на вулицю Замкову; найстаріша, північна частина фортеці, що лежить на трикутному мисі над Стрипою, зведена з червоного та світлого пісковику з вапном, виходить до центральної частини міста. Дослідники вважають, що ця стіна збереглася з останньої чверті 14 ст., на що вказують товсті і колись досить високі оборонні мури. Варто зауважити, що збережені залишки цієї частини замку муровані зі світлого пісковику.

На території фортеці також був палац у стилі Відродження (ренесансу), можливо, збудований на місці давнішої житлової споруди, залишки стін якої з'єднані із збереженими двома ярусами східної бастеї замку. До палацу вела в'їзна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.

1684 р. під час походу війська Речі Посполитої на Поділля в його таборі (обозі) перебував придворний короля Яна III Собеського француз Далейрак, який зробив опис тодішнього замку:

«
…збудований з каменю на кілька високих поверхів і з дуже грубими й сильними мурами над містом, на вершку стрімкої гори. Замкове подвір'я, прикрашене низкою ґанків і багатьма іншими архітектурними чуднотами, містить прегарний водограй, з якого випливає джерельна надзвичайно прохолодна й чиста вода…[22]
 »

Бучацький замок був доволі невразливий; його не змогло захопити навіть козацьке військо[Джерело?]. Свої позиції фортеця здала тільки турецькій армії в 1672 році[Джерело?]. Потоцькі доклали всіх зусиль, щоб відновити замок. На жаль, у ХІХ столітті замок перестав бути цінним військовим укріпленням, тому з часом споруду практично повністю розібрали на будматеріали.

До наших днів збереглися тільки невеликі фрагменти стін і веж, залишки тиньку на бастеї та стіні південної частини. З боку потічка видно залишки скелі з червоного пісковика, який, очевидно, використовували для будівництва замку.

Примітки

  1. Гординський, С. Бучач і його мистецькі традиції // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 92. — (Український архів, т. XXVII).
  2. Nicieja, S. Twierdze kresowe Rzeczypospolitej. — Warszawa : Iskry, 2006. — S. 35—46. — ISBN 83-244-0024-9. (пол.)
  3. Czyż, Gutowski, s. 14.
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 Андрусяк Никола. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 31.
  5. Підставка, Р., Рибчинський, О. Язловець — 640. Історія, архітектура, туризм. — Збараж, 2013. — С. 29—31.
  6. Станкевич, с. 19.
  7. Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — 1987. — T. XXX/2, zesz. 125. — S. 198. (пол.)
  8. Wojewodzina Golska (пол.)
  9. 9,0 9,1 Czyż, Gutowski, s. 16.
  10. Potoccy (03) (пол.))
  11. Skrzypecki, s. 55.
  12. У давніших джерелах — перша дружина Тереза (див.: Андрусяк, с. 38), з Цетнерів.
  13. Skrzypecki, s. 64—65.
  14. Андрусяк, с. 40.
  15. Skrzypecki, s. 65.
  16. Barącz, s. 33—34.
  17. Станкевич, с. 20.
  18. Barącz, s. 99.
  19. Czyż, Gutowski, s. 23.
  20. Станкевич, с. 20.
  21. Оконченко, О. М. Архітектура фортифікацій замків Західної України середини XVІ — кінця XVII століть: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури. — Львів, 2015. — С. 11.
  22. Андрусяк, с. 40—41.

Джерела та література

Посилання

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.