Жнибороди

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Село
Жнибороди
Жнибороди - В'їзд у село з боку Берем'ян у вранішній час - 10055100.jpg
Розташування: size Бучацький район,
size Тернопільська область,
size Україна
Статус: центр сільради
Заснування: невідомо
Перша згадка: 1436
Територія: 0.920 км²
Населення: 678 2015)[1]
Поштовий індекс: 48474
Телефонний код: 03544
Катойконіми: жниборідці
Свято: 28 серпня, 12 липня
Сільська рада: Жниборідська сільська рада
Сільський голова: Володимир Василечко
Адреса ради: 48474, вул. Ковалівка, 65, с. Жнибороди, Бучацький р-н, Тернопільська обл., Україна
Координати: і частки секунд_N_градуси_мінути_секунди і частки секунд_E_scale:5000 градуси°мінути′секунди і частки секунд″ пн. ш.,
градуси°мінути′секунди і частки секунд″ сх. д.
Водойми: р. Стрипа, р. Провал; джерела, ставки
Відстань до обласного центру: 99 км
Відстань до райцентру: 28 км
Відстань до сільради: - км
Залізниця: Пишківці

Жни́бородисело в південно-східній частині Бучацького району Тернопільської области України. Центр сільської ради. До села приєднано хутір Млинки (нині не заселений).

Назва

За легендою, у князівській залозі, яка тут стояла, служили тільки молоді, безбороді чоловіки. За иншою — в селі чоловіки гордилися своїми бородами. Якось вороги несподівано захопили село і зажадали викуп. У разі відмови — погрожували обрізати бороди. Цієї наруги жителі не могли стерпіти і голими руками перебили ворогів. Назва від слів «жати бороди» стверджує обидві версії[2].

Історія

Основні віхи

Фрагмент Францисканської метрики с. Жнибороди
Фрагмент Йосифинської метрики с. Жнибороди

Поселення часів Русі в урочищі «Вірлиська» на південно-західній околиці села. Курганні могильники, яких налічується більше 80, 1878 їх досліджував археолог, етнограф, історик Адам Кіркор.

Поблизу Жнибородів виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, культур Ноа та давньоруської.

Перша письмова згадка — 3 лютого 1436 року як Незбороди, село Червоногродського повіту Подільської землі: в лютому Теодорик з Бучача в присутности кількох високопоставлених церковних сановників та феодалів, зокрема, кам'янецького латинського єпископа Павела з Боянчиць, земського кам'янецького посла Бартоломея з Близньова, Миколая з Познані зробив пожертвування для костелу Марії Магдалини в Язловці. Тоді в селі був млин, кілька ставків[3].

«
«Найперше тоді записав село Незброди в землі подільській, що належало до Червоногродського повіту, з усіма прибутками, ріллею, луками, лісами, борами, пасіками, мисливськими угіддями, садами, ставками та иншими водоймами, заплавами, млином і його продукцією, словом, з усіма прилеглостями, наявними і такими, що можуть бути, з такими правами та владою, які мав сам…»
 »

Усе село разом з людьми було передане у дідичну власність язловецькому костелу Марії Магдалини. Підтвердження тому є документ, датований 1467 роком, у якому село Незброди є маєтністю парафіяльного костелу в Язловці.

Фрагмент спеціяльної мапи України Боплана, 1650

На мапі Боплана (середина XVII ст.) село вже вказане як Жнибороди пол. Zniborody. В пізніших польських документах, зокрема 1769, воно вже теж згадується як Жниб(о)роди (пол. Żnibrody).

1595 дідич Миколай Язловецький подарував село разом з правом патронату над парафією в Язловці домініканцям з костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Язловці[4].

За інвентарем Язловецької латинської парафії від 30 липня 1619, для неї тяглові піддані були зобов'язані дати один віз дров щотижня; також платили натуральний податок, зокрема, яйця, кури, півні[5].

2627 жовтня 1684 під Незбродами відбулося засідання Ради сенату Речі Посполитої[6].

Ксьондз Адам Оранський (пол. Adam Orański, 1697—1778[7]) гербу Костеша[8], латинський парох у Язловці, за домогою Яна (Івана) Бербеця перебудував стару каплицю на костел та посвятив його[9].

Після анексії Галичини Габсбурзькою монархією 1772 року та наступного утворення Заліщицькго округу (крайсу) село та громада Жнибороди входили до його складу, також — домінії Кошилівці, яка 1816 року з громадою та селом Жнибородами увійшла до складу Чортківськго округу[10]. У 1804—1867 роках село входило до складу Австрійської імперії, від 1867 до 1918 — Австро-Угорської монархії (Австро-Угорщини). Від листопада 1918 до липня 1919 — у складі Бучацького повіту ЗУНР.

На основі польського Закону про тимчасову організацію адміністративної влади ІІ інстанції (воєводств) на теренах колишнього Королівства Галичини та Володимирії і на теренах Спишу та Орави, які входять до складу Польської Республіки[11], зокрема, статті 103, від 3 грудня 1920, увійшло до складу Бучацького повіту Тернопільського воєводства[12]. Певний час, зокрема, у 1920-х роках, село було центром ґміни Жнибороди[13], яка 1 серпня 1934 увійшла до складу ґміни Язловець II на основі розпорядження міністра внутрішніх справ Мар'яна Зиндрама-Косьцялковського від 21 липня 1934[14].

1841 з приблизно 470 мешканців 155 були українцями, решту поляки й незначна кількість жидів (євреїв). 1921 в селі було 150 дворів, мешкало 177 родин, 843 мешканці (401 чоловіків та 442 жінки), з яких 801 поляк. 1931 — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців. До Другої світової війни в селі діяла школа з польською мовою навчання.

7 липня 1941 — 25 липня 1944 — село під нацистською окупацією. У 1944—1946, внаслідок переселення, поляки виїхали в Польщу. В селі з корінних мешканців залишилося тільки кілька сімей. На місце поляків приїхали переселенці з Польщі із сіл Посада Риботицька, Бушковичі, Ганчова, Радава, П'яткова, Одрехова, Лімна, Янківці, Острів та Болестрашичі.

З кінця 1940-х до 1959 діяла Жниборідська сільська рада. 1959 село приєднане до Берем'янської, пізніше — до Дулібівської сільських рад. У 1970—1980-х споруджено приміщення школи і дошкільного закладу. 1992 Жниборідську сільську раду відновлено.

1948 організовано колгосп ім. Шверника, перейменований пізніше в ім. Кірова. Наприкінці 1950-х господарство приєднане до колгоспу імені Б. Хмельницького (пізніша назва «Радянська дружба») с. Берем'яни, потім до колгоспу «Дружба» с. Дуліби. 1990 жниборідці від'єдналися від нього й утворили колгосп ім. Лесі Українки, пізніше переоформлений у селянську спілку «Жнибороди», ПАП «Посада Жниборідська». Нині земельні паї селяни здають в оренду ТОВ «Агрополіс» та иншим приватним господарникам.

Хронологія історичних подій

  • 3 лютого 1436 — Перша письмова згадка про село.
  • 1467 — Підтверджуються попередні права на власність села язловецькому парафіяльному костелу.
  • 9 травня 1603 — У п'ятницю[15] селяни зі Жнибородів на чолі[16] з ксьондзом Бартоломеєм[17] Смажевським напали на монастир домініканців у Язловці (дідича Героніма Язловецького та пріора не було в місті, ченці служили вечірню), де розбили замки на келіях, забрали цінні речі та повісили нові колодки. Ченці після повернення перейшли до галереї, звідки їх уночі киями вигнали за цвинтар[16].
  • 1620 — Поволовщина зі жниборідців, підданих латинської парафії в Язловці, склала 300 флоринів[18].
  • 1650 — Перша письмова згадка села як Жнибороди на мапі Боплана.
  • 1672 — Дідичем села є Станіслав Конєцпольський[19], майбутній подільський воєвода, син Александера Конєцпольського[20], особистого ворога Богдана Хмельницького.
  • 1672—1673, 1676—1683 — село входило до складу Язловецької нахії[21].
  • 1681 — за переписом та реєстром сплати податків турецької влади, в селі ніхто не проживав[21].
  • 8 травня 1737 — У церкві в Жнибородах з'являється «чаша з звіздою і дискосом, на котрім дискосї виразні суть слова: „Do cerkovi Znibrodzkiy 1737.8va may“ а на серединї виритий герб родини Шептицких з емблємами митрополичими».
  • 30 серпня 1741 — за рішенням кам'янецького латинського єпископа Вацлава Героніма Сєраковського, який прибув до Язловця з канонічною візитацією, до складу Язловецької парафії РКЦ увійшли більше 10-ти сіл, зокрема Жнибороди[22].
  • 1756 — Цей рік викарбувано на одному з дзвонів церкви св. Михаїла, який є донині.
  • від 1785 — Церква вже має свої окремі метрикальні книги.
  • 1787 — У Львові під назвою Йосифинський кадастр (за ім'ям тодішнього цісаря Йосифа II) зібрані матеріяли опису ґрунтів на всій території Королівства Галичини та Володимирії (коронного краю Габсбурзької монархії), в якому точно визначено і закріплено граничні знакові межі громад, у кожній громаді описано урочища, в кожному урочищі окремі ділянки, в т. ч. с. Жнибороди, зокрема згадується прізвище мешканця села Андрія Здановського.
  • 1820 — Аналогічно з попереднім зібрані матеріяли опису ґрунтів у т. зв. Францисканському кадастрі.
  • 1832 — У селі — 132 греко-католики.
  • 1841 — У селі з приблизно 475 мешканців — 155 українців.
  • 1853 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Павло Новаковський.
  • 1858 — У селі — 125 греко-католиків.
  • 1861 — Складена кадастрова мапа села з детальним описом земель.
  • бл. 1873 — На сільському цвинтарі почали ховати поляків, до того їх хоронили в Язловці.
Витяг розрахунків вимірювання та оцінки поля окремого господаря в Жнибородах, 1879
Антимінс церкви святого Михаїла с. Жнибороди, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом 16 квітня 1887
  • 16 квітня 1887 — Церква отримує новий антимінс, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом.
  • 1890 — У селі 117 будинків, 726 мешканців, 4 будинки і 31 мешканець на панському дворі; 611 римо-католиків, 121 греко-католик; 25 жидів, 625 поляків, 123 українці.
  • 1910 — У Жниборідський храм поляки придбали орган.
  • 1915 — Жниборідців — 936, вони мають 1200 морґів поля. Війтом села є поляк Ян Рудницький (з 1913), писарем — русин Теодор Андрусевич (з 1894), листоношею поляк Базилій Рудяк, асесором — Адам Дарієвський.
  • 1921 — 150 дворів, 177 родин, 843 мешканці, з яких 801 записаний як поляк.
  • 8 жовтня 1923 — У Бучачі народився польський актор театру, кіно і телебачення, письменник, автор кількох книг-споминів, зокрема про Жнибороди, Ян Францішек Адамський.
  • 1924 — Власник млина — Франц Савіцький (за документами — існує ще один млин, власником якого є Міхал Лінек), учителі — Гелена Зав'яльська, Пракседа Качинська, Елеонора Енґльова.
  • 1930 — 30 вересня мала розпочатися парцеляція земельної ділянки площею 22,2 га, яка належала римо-католицькому проборству[23]
  • 1930-ті — Кілька родин жниборідців виїхало в Південну Америку.
  • 1931 — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців.
  • 19 вересня 1939 — Село під радянською владою.
  • вересень 1939 — Утворена перша сільрада.
  • 5 липня 1941 — Помічено перший мадярський розвідний патруль.
  • 7 липня 1941 — Приходять німецькі вояки.
  • серпень 1943 — Через село проходили партизани Сидора Ковпака.
  • 25 липня 1944 — Знову під радянською владою.
  • 1945 — Жниборідський костел знятий з реєстрації, пізніше використовується як складське приміщення колгоспу. Завідувачка Жниборідською школою — Людвіґа Ролля.
  • 1945—1946 — Приїжджають переселенці з Посади Риботицької, Бушковичів, Радеви, Одрехови, Ганчови, П'яткови, Лимної, Янківців, Острова.
  • осінь 1948 — Утворено колгосп імені Шверника, голова колгоспу — Петро Бойчук.
  • 5 березня 1950 — За одну годину 382 виборці першими в районі закінчили голосування за кандидатів сталінського блоку комуністів і безпартійних.
  • 15 вересня 1953 — Народилася журналістка, освітянка, господарниця, редакторка Лановецького районного радіомовлення Марія Романчук.
  • 15 березня 1955 — Народився лікар-фармацевт, завідувач катедри токсикологічної та аналітичної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Михайло Кучер.
  • 21 серпня 1956 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Марія Василечко.
  • 11 грудня 1957 — Колгосп ім. Шверника перейменовано в ім. Кірова.
  • 1959 — Сільрада і колгосп приєднані до Берем'ян.
  • 1969 — Збудовано приміщення школи і клубу.
  • 22 липня 1974 — Народилася краєзнавець, кореспондент, світляр Микола Василечко.
  • 1975 — Ян Адамський видає книгу споминів про Жнибороди «Odwiedziny» («Відвідини»).
  • 1 вересня 1981 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Олександра Івануць.
  • червень 1990 — Жнибороди відділилися від колгоспу «Дружба» й утворили колгосп ім. Лесі Українки, головою колгоспу обрали Ігоря Василечка.
  • 1992 — У церкві святого Михаїла здійснюються почергові Богослужіння греко-католицької та православної громади.
  • 24 березня 1992 — Настоятелем церкви стає о. Іван Процик (УПЦ).
  • 10 жовтня 1992 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Іван Іванців (УГКЦ).
  • 30 грудня 1992 — Перше засідання відновленої Жниборідської сільської ради, сільський голова — Мар'ян Василечко.
  • 1993 — Відкрито Жниборідську загальноосвітню школу, директорка — Тетяна Головацька.
  • 1994 — На узліссі з боку Дулібів насипано символічну могилу Борцям за волю України.
  • 1994(?) — При в'їзді в село з боку Дулібів зведено каплицю.
  • 1995 — Розпочато будівництво церкви Вознесіння Господнього (УАПЦ, нині — ПЦУ), освячена 2000-го.
  • 2006 — Сільським головою обрано Володимира Василечка.
  • 19 січня 2007 — В Інтернеті відкрито сайт села, нині — історико-краєзнавчий проєкт «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»[24].
  • 8 квітня 2007 — вийшов спецвипуск газети (інформаційного бюлетені) сільської громади «Жнибороди» (наклад 300 шт., видавець — Микола Василечко)[25]; видано 4 випуски.
  • 21 грудня 2008 — Освячено фігуру Богородиці на майдані в центрі села.
  • 12 лютого 2011 — Ювілейні святкування 575-ї річниці першої письмової згадки про село.

Географія, природа

У селі є чотири вулиці: Ковалівка, Польова, Ринок і Соловійка. На околиці розташовані урочища: Чигор (зараз громадське пасовище), Рівне (поле), Скоморохи (городи), Вірлиська (инша назва Могилки; найдревніше місце села, в якому є залишки давніх курганних могильників і де, напевно, в давнину було поселення), Долина (х. Млинки, нині не заселений), Провал (улоговина з перепадом висот до 150 м, по якій тече річечка Провал, инша назва Рудка).

Частина території Жниборідської сільради входить у регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон». Жнибороди мають перспективу в розвитку зеленого туризму і туристично-екскурсійного відпочинку.

Релігія

Діють парафії:

  • святого Архистратига Михаїла Української греко-католицької церкви, якій належить мурований однойменний храм у центрі села. Храм збудований у середині XIX століття, 1989 реставрованаий, 2010 перебудований дах з банями.
  • Вознесіння Господнього Православної церкви України (раніше — УАПЦ, УПЦ КП), якій належить однойменний мурований храм при в'їзді в село з боку Дуліб.

Є капличка (1994), цвинтар (старий і новий), кілька придорожніх хрестів.

Пам'ятки

В урочищі «Вірлиська» («Могилки») на західній околиці села є пам'ятка археології місцевого значення «Могильник курганний Жнибороди I».

Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1993).

Соціяльна сфера

Діють Жниборідська загальноосвітня школа I—II ступенів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дошкільний навчальний заклад «Промінчик», пилорама, 4 торгових заклади.

Населення

Малюнки жниборідців 1836 року, художник Каєтан Вінцентій Кєлісінський.

Статистика

Статистика населення
Рік Кількість
дворів
Чисельність
населення
Національність Релігія
1832 132 греко-католики
1841 ~ 475 155 українців
1858 125 греко-католиків
1890 117
+4
на панському
дворі
796
+31
на панському
дворі
25 жидів,
625 поляків,
123 українці
611 римо-католиків,
121 греко-католик
1915 936
1921 150 843 801 записаний як поляк
1931 932 895 поляків,
23 євреї,
14 українців
1938
1959
1970
1979
1989
2001
2003 734[26]
2011
2013
2014 682[27]
2015 174 678[28]

Відомі люди

Народилися

  • Мар'ян Василечко (молодший; нар. 1983) — український управлінець, громадсько-політичний діяч, голова Дулібівської сільської ради;
  • Микола Василечко (нар. 1974) — український краєзнавець, кореспондент, світляр, кросвордист, енциклопедист, творець інтернет-сайтів;
  • Михайло Кучер (нар. 1955) — український лікар, фармацевт, освітянин, кандидат фармацевтичних наук;
  • Марія Романчук (з дому — Бабіцька; нар. 1953) — українська журналістка, освітянка, господарниця, громадська діячка.

Також

  • правники, військовики:
    • Микола Галюлько — начальник відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб, Відділу служби громадянства іміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Тернопільській области; начальник Управління Державної міграційної служби в Тернопільській области; полковник поліції;
    • Іван Василечко — інспектор групи з фізичної безпеки батальйону, начальник сектору фізичної охорони Управління поліції охорони в Тернопільській области;
  • діячі культури
    • Наталія Пашко (з дому — Фізьо) — хореографиня, співачка, керівниця гуртка народного танцю «Любисток» Бучацького ПТУ та инші.

Проживали, працювали(-ють)

  • голови сільської ради: Володимир Рогівський, Михайло Цибульський, Іван Якубишин, Володимир Рогівський, Василь Крупа, Микола Кульгавець;
  • господарник: Микола Харевич (керівник ПП «Жнибороди»);
  • священники: о. Іван Іванців (парох церкви Михаїла УГКЦ), о. Іван Процик (парох церкви Вознесіння господнього ПЦУ);
  • освітяни: Марія Василечко (директорка Жниборідської школи в 1956—1981)), Олександра Івануць (директорка Жниборідської школи в 1981—1990);
  • діяч культури: Роман Щотчук (вчитель музики, учасник гурту «Три дороги»);
  • військовики, учасники воєн: Іван Косар та Ярослав Фізьо (Радянської армії, учасники німецько-радянської війни); Микола Василечко (польської армії, учасник німецько-радянської війни); Михайло Фізьо (Радянської армії, учасник війни в Афганістані);
  • ліквідатори аварії на ЧАЕС: Михайло Галюлько, Володимир Шип, Михайло Шип;
  • учасники національно-визвольних змагань Андрій Корінь (автор патріотичних віршів), Михайло Василечко, Теодор Василечко;
  • репресовані радянською владою Степан Долик, Анастасія Долик та инші.

Перебували

  • Ян Адамський — польський актор театру й кіно, збирач фольклору; у 1930-х часто гостював у родичів (його мати — Людмила з Туркутів, інженерка-рільниця за фахом, народилася тут[34]).
  • Ян Туркулл — державець земського маєтку Жнибороди, 1914 року голова Бучацької окружної комісії з ліцензування бугаїв[35];
  • Павло (Василик) — єпископ-ординарій Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ; не раз відправляв Літургії підпільної церкви.

Книги про село

Про населений пункт колишніми мешканцями села (поляками) видано кілька книг-спогадів, зокрема «Odwiedziny» (1975) Яна Адамського. В інтернеті діє сайт історико-краєзнавчого проєкту «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля», де розміщено публіцистичні і документальні матеріяли з історії села, фотоальбоми, відеосюжети, зібрано публікації про село від 1945 року. Готується до видання книга про село.

Примітки

  1. Паспорт Золотопотіцької громади (при першому формуванні списку)
  2. Легенди про село Жнибороди Бучацького району / Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля.
  3. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 26—28. (пол., лат.)
  4. Studia źródłoznawcze. — Т. 8. Instytut Historii (Polska Akademia Nauk), Państwowe Wydawn. Naukowe, 1963. — S. 43. (пол.)
  5. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 78.
  6. Rachuba, A. Sapieha Kazimierz Jan Paweł (czasem Jan Kazimierz) h. Lis (ok. 1642—1720) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 40. (пол.)
  7. Bishop Adam Wojna Orański † // The Hierarchy of the Catholic Church. (пол.)
  8. Niesiecki, K. Korona polska przy złotej wolności. — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 477—478. (пол.)
  9. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 200. (пол.)
  10. Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 44—46. — (Український архів, т. XXVII).
  11. Своєю чергою, він прийнятий на основі тимчасового Закону від 2 серпня 1919.
  12. Ustawa z dnia 3 grudnia 1920 r. o tymczasowej organizacji władz administracyjnych II instancji (województw) na obszarze b. Królestwa Galicji i Lodomerji z W. Ks. Krakowskiem oraz na wchodzących w skład Rzeczypospolitej Polskiej obszarach Spisza i Orawy // Dziennik Urzędowy. — 1920. — № 117. — Poz. 768. (пол.)
  13. Podział administracyjny województwa tarnopolskiego na powiaty i gminy (Stan z dnia 1 października 1929 r.) // Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — 1929. — № 26 (1 grud.). — S. 275. (пол.)
  14. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 21 lipca 1934 r. o podziale powiatu buczackiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie // Dziennik Urzędowy. — 1934. — № 168. — Poz. 631. (пол.)
  15. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 63.
  16. 16,0 16,1 Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 64.
  17. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 61.
  18. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 80.
  19. Pamiętniki o Koniecpolskich: przyczynek do dziejów polskich XVII. wieku / wydał S. Przyłecki. — Lwów : drukarnia Piotra Pillera, 1842. — S. 367. (пол.)
  20. Przyboś, А. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (1620—1659) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — T. XIII/4, zeszyt 59. — S. 513—516. (пол.)
  21. 21,0 21,1 Козак, М. Пам'ятає липа турків… // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 404. — ISBN 978-966-528-289-1.
  22. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie... — S. 164—165. (пол.)
  23. 346. Komunikat // Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — 1930. — № 16 (1 listopada). — S. 235—236. (пол.)
  24. Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля
  25. Жнибороди. — 2007. — 8 квіт. — 2 с.
  26. Жнибороди Василечко, М. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 578. — ISBN 966-528-197-6.
  27. Жнибороди Василечко, М., Мельничук, Б. // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 609. — ISBN 978-966-457-228-3.
  28. Паспорт Бучацької міської територіальної громади
  29. Аверкієв, В. Священик УАПЦ з Теребовлі взяв участь у комісії до Об’єднавчого собору по створенню Помісної Української церкви / Віктор Аверкієв // TeNews.org.ua. — 2018. — 18 груд.
  30. Єпархіальна рада // Тернопільська епархія ПЦУ.
  31. Релігійна громада церкви святого Миколая Коломийської єпархії Української греко-католицької церкви села Стопчатів Косівського району Івано-франківської області (20554999) // Ring/EDR.
  32. Єпархіальна курія // Коломийська епархія УГКЦ.
  33. Єпархіальна курія // Бучацька епархія УГКЦ.
  34. Szklarz, W. i Żyromski, Z. Buczaczanie typowani do wpisania do «Złotej księgi Kresowian» // Głos Buczaczan. — Wrocław, 2006. — № 3. — S. 2. (пол.)
  35. Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. — 1914. — Cz. 8. — S. 124. (пол.)

Джерела

Посилання

* * * ••• Бучацький район •••
Адміністрація Бучацька районна державна адміністрація
Громади БучацькаЗолотопотіцькаТрибухівська
Ради
(існуючі та колишні)
Бучацька районна радаЗолотопотіцька селищна рада
Сільські ради:
БариськаБерем'янськаБобулинськаВозилівськаДобропільськаДулібівськаЖизномирськаЖниборідськаЗаривинецькаЗеленськаЗубрецькаКиданівськаКосмиринськаКостільницькаЛіщанецькаМедведівськаМиколаївськаНагірянськаНовопетликівськаОзерянськаОсовецькаПереволоцькаПередмістянськаПилявськаПишківськаПідзамочківськаПорохівськаРіпинецькаРусилівськаСкомороськаСновидівськаСоколівськаСороківськаСтаропетликівськаСтінківськаТрибухівськаЦвітівськаЯзловецька
Міста й містечка БучачЗолотий Потік
Села БаришБерем'яниБілявинціБобулинціБроваріВерб'ятинВозилівГубинДоброполеДулібиЖизномирЖнибородиЗаліщикиЗаривинціЗвенигородЗеленаЗубрецьКиданівКосмиринКостільникиКурдибанівкаЛіщанціМартинівкаМатеушівкаМедведівціМиколаївкаМлинкиНабережнеНові ПетликівціНовосілкаНовоставціОзеряниОсівціПереволокаПередмістяПиляваПишківціПідзамочокПідліссяПожежаПомірціПороховаПушкаріРіпинціРублинРукомишРусилівСкоморохиСновидівСокілецьСоколівСорокиСтарі ПетликівціСтінкаТрибухівціЦвітоваЯзловець

Колишні:
КадубиНагірянка

Хутори
(існуючі та колишні)
БаришівкаБудилівВапницяВерховинаВеселаВільховецьГайдайкаГаї (Рукомиш)Гаї БариськіГаї БучацькіГаї НагірянськіГлибокаГлуховаГовдаГончаркаГораГорофлискаГутишинДовгий ЛанДовговинаЖванецьЗа ШляхомЗаглибокаЗагребелькиЗадиЗаливадиЗаліссяЗанивоЗападняЗіркаІванівкаКолоніяКольоніяКоролівкаКорчівкаКутЛивчеЛісЛуги (Бариш)Луги (Жизномир)МамутівкаМедведівкаМихайполеМлинки (Берем'яни)Млинки (Жнибороди)Млинки (Космирин)МогилкиОзероПапірняПідвільхиПідгорбиПогорілаПолеПоперечкиПрискиРудкаСелище (Золотий Потік)Селище (Млинки)СемінчеСтадницяТисівХаткиХоминціЧеремшинаЯрви
Див. також ГеографіяПриродно-заповідний фондДепутати Бучача та околиці
Окремо див.: БучачЗолотопотіцький район

Шаблон:Населені пункти над Стрипою