Ельжбета Сенявська

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Шляхтянка, благодійниця РКЦ
Ельжбета Луція Сенявська
Портрет Ельжбети Луції Сенявської
Портрет Ельжбети Луції Сенявської
Инші імена: Ельжбета Сенявська
Народження: 13.12.1593
Смерть: 20.09.1624
с. Радавець, нині Радавець Дужий, Люблинські повіт і воєводство, Польща
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Анзельм Ґостомський, мати — Зофія із Щавіньських, чоловік — Прокоп Сенявський, діти — Зофія, Анна, Геронім, Ельжбета
Освіта: домашня
Робота: дідичка
Громадська діяльність: благодійниця РКЦ, ордену єзуїтів
Примітки: ревна римо-католичка, усувала з маєтностей православних священиків
Варіянт гербу Сенявських
Варіянт гербу Наленч
Варіянт гербу Правдич

Ельжбета Луція Сенявська (у дівоцтві Ґостомська, пол. Elżbieta Łucja Sieniawska; 13 грудня 1573 — 20 вересня 1624, с. Радавець, нині Радавець Дужий, Польща) — польська шляхтянка, благодійниця Римо-католицької церкви і Товариства Ісуса (ордену єзуїтів), її коштом збудували львівський костел ордену. Усувала з маєтностей православних священиків. Посідала маєтності на теренах нинішньої Тернопільщини.

Життєпис

Ельжбета Луція Сенявська народилася 13 грудня 1573 року[1], ймовірно, в одній з маєтностей батька чи матері[2]. Була єдиною дочкою равського (Рава-Мазовецька) воєводи Анзельма Ґостомського гербу Наленч (Nałęcz) та його четвертої дружини Зофії — ревної римо-католички, дочки сохачівського каштеляна Пьотра Щавіньського (гербу Правдич).

Дитинство провели головно в Серпцю (Sierpc, нині Мазовецького воєводства) під опікою матері. Змалку була побожною, читала релігійні книги, зокрема, улюблену — «Путівник грішників» Людовика з Гренади. З 1587 чи 1588 року перебувала під опікою королеви Анни Ягайлонки — мати Ельжбети остерігалася за вродливу, багату дочку. Брала участь у релігійних практиках королеви, мала її симпатію.

Після смерти чоловіка — Прокопа Сенявського — зосередилася на особистому вдосконаленні, збільшенні віри, релігійності оточення. На дворі перебували два світські книжники, два єзуїти. Встановила обов'язкове відвідування обраних нею форм культу, не допускала серед оточення забав, танців, світської музики. Розробила власний порядок релігійних занять для шляхтичів, челяді. Сторонилася всіх випадків товариськости, крім весілля Сигізмунда ІІІ Вази, чиєю прихильницею була, під час рокошу організувала цілорічні молитви, набоженства. Під впливом єзуїта Каспера Нагая прийняла практики Іґнатія Лойоли, збільшуючи власну аскетичність. Піддавала себе бичуванню, носінню волосяниці, каліченню, суворо постила, багато молилася, часто мала нічні чування. Такий спосіб життя призвів до виснаження її організму, частих хвороб, однак через сором'язливість вона не вдавалася до порад лікарів. Дбала про пишність храмів, урочистість відправ. Бажала, щоб якомога більше підданих, слуг брали участь у них; останніх одягала в нові строї. Хотіла, щоб у відправах брали участь священики-уніяти, яких обдаровувала коштовним одягом. Колекціонувала мощі святих. Усувала з маєтностей православних священиків.

У вересні 1610 року віддала дочок Зофію та Ельжбету до монастиря бенедиктинок у Хелмні. Після таємної поїздки з дочками з Ратного до Хелмна мала вдячне паломництво до монастиря в Ясній Ґурі поблизу Ченстохови, де на знак вдячності залишила виготовлені зі срібла копії зображення дочок-черниць, їх волосся, обстрижене нею власноруч.

21 вересня 1617 року на її маєтність Луку (нині село Калуського району) напали татари; вона втекла, переховувалася в заболочених місцях біля Дністра. Її піймали 23 вересня, вдарили шаблею — знепритомніла; від утоплення в річці врятували селяни. Перебралася до Стрия, запросила дочку, довго хворіла. Наступного року відбула паломництво до Ченстохови через обітницю, яку дала в момент загрози життю.

З релігійних причин вороже ставилася до євреїв. Після акту зневаги єврейської молоді над статуєю Ісуса в Ратному у 1623 році, незважаючи на заступництво багатьох осіб, також духовних, примусила їх старших на власних плечах принести шибеницю, під якою відшмагали винних. Наказала челяді розібрати синагогу в Ратному після того, як юдеї не зменшили висоти будівлі після її наказу, бо була вищою костелу, церкви; на її місці почала будівництво костелу. У випадку переходу єврея на католицтво примушувала його співплемінників брати участь в обряді. Не дозволяла, щоб юдеї мали християнську службу.

З Ратного важко хвора приїхала на церемонію бенедикції Зофії на ігуменю кляштору в Ґурі 9 вересня 1624. В супроводі дочки виїхала до Люблина на пораду до лікаря. Померла дорогою до міста, в с. Радавці (нині Радавець Дужий Люблинських повіту та воєводства, Польща). Тіло померлої перевезли до костелу єзуїтів у Люблині (нині архикатедра святих Івана Хрестителя та Івана Євангеліста), де відбулася жалобна відправа, тоді - до Львова, де після триденної церемонії, яка розпочалася 14 листопада 1624 року, її поховали в тимчасовій каплиці. 1630 року прах померлої перенесли до крипти новозбудованого костелу єзуїтів у Львові. 1665 року нетлінні рештки Ельжбети Луції Сенявської помістили в нову труну. Її надгробок, встановлений у костелі, усунули під час його реставрації 1740 року, яку проводили коштом великого коронного конюшого Юрія Станіслава Дідушицького та його дружини Маріанни Тереси із Замойських[3].

Маєтності, благодійництво

Добре розпоряджалася маєтностями; спочатку спільно з чоловіком (від 31 грудня 1592), потім сама господарювала в Ратненському старостві. Не дозволяла жовнірам глумитися над селянами, у випадку потреби могла виставити 800 озброєних людей. Щороку переказувала 100 чи 200 золотих для дому професів у Кракові. 1610 року записала дарчу для римо-католицької парафії у Войнилові, може, тоді тут збудували шпиталь. Найчастіше перебувала в Ратному чи Луці (Войнилівська волость, Галицький повіт). У 1597, 1603, 1605 роках надала кілька тисяч золотих для Львівського колегіуму єзуїтів. 1607 року для будівництва костелу єзуїтів Львова переказала 40 000 золотих, забезпечених на Добрянах, Бродах, Красові, виплативши першу рату 17 000, що дало можливість розпочати будівництво храму; наступні рати 14300 зол 22 січня 1613, 8700 зол 1616 року. 31 липня 1610 року була на посвяченні його наріжного каменя, однак не дозволила на ньому залишити своє ім'я. Генерал єзуїтів Аквавіва дипломом від 21 листопада 1610 року надав їй титул засновниці і благодійниці колегіуму. Львівським єзуїтам переказала квоти 6500 золотих на купівлю кам'яниці 1613 року, в 1614, 1615 роках на друкарню, бібліотеку 1500 злотих разом. 1611 року в Ратному підписала заповіт, за ним для майбутнього костелу передавала зібрані багатий одяг, начиння.

Сім'я

Чоловік — кальвініст Прокоп Сенявський (пом. 3 січня 1596, м. Краків[4]), шлюб взяли 1590 року, який був вибором королеви і родичів. Була не дуже задоволена цим, одного разу сказала, що Бог «осадив її в гної». Її дітей виховували римо-католики, чоловік не чинив перешкод. Організувала пишну поховальну церемонію померлому чоловіку у Львові в костелі Божого тіла при монастирі домініканів, де він був похований. Відмовлялася від повторного заміжжя, одному надокучливому претенденту погрожувала кинджалом, пістолем. Діти:

  • Зофія — найстарша, з нею мала конфлікти, часто її карала, однак помирилася незадовго до своєї смерті, король у травні 1609 доручив видати її за віленського воєводича князя Ольбрахта Радивила; 1614 року матір добилася від дочки, єдиної спадкоємиці, право розпоряджатися маєтностями Зофії від її імені
  • Анна — померла в дитинстві
  • Геронім — виховувала бабця Ґостомська, помер у дитинстві
  • Ельжбета (пом. 20 жовтня 1611, Хелмно) — була хворобливою, мала певну прихильність матері.

Примітки

  1. Kaniewska, I. Sieniawskа z Gostomskich Elżbieta Łucja… — S. 87.
  2. Власне дослідження Дмитро Лоґуш.
  3. Orłowicz, M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — S. 86. (пол.)
  4. Kaniewska, I. Sieniawski Prokop h. Leliwa (zm. 1596) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 145—146. (пол.)

Джерела

  • Kaniewska, I. Sieniawskа z Gostomskich Elżbieta Łucja (1573—1624) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1996. — T. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 87—90. (пол.)

Посилання

Зауваги