Доротей Шимчій

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Особа

о. Доротей Шимчій ЧСВВ (хресне ім'я Дмитро; 16 вересня 1915, с. Старі Петликівці, нині Україна — 3 грудня 2016, Бучач, Україна) — український релігійний діяч, священик Української Греко-Католицької Церкви, василіянин, душпастир серед українських емігрантів у Південній Америці, освітянин, християнський письменник.

Життєпис

Отець Доротей Шимчій народився 16 вересня 1915 року в селі Старих Петликівцях поблизу Бучача (нині Бучацького району на Тернопільщині, Україна). Батько — Сильвестр Шимчій, хотів, щоб син займався господарюванням. Матір — Євдокія з Остапишиних.

Закінчив початкову школу в рідному селі. З 1928 року на пропозицію о. Гука, пароха Старих Петликівців, навчався в Бучацькому місійному інституті імени святого Йосафата при монастирі оо. Василіян, який мав статус початкової гімназії. Закінчивши цей навчальний заклад у 1932 році, 25 серпня[1] приїхав, а 30 серпня вступив у новіціат отців василіян у Крехівському монастирі. Під час облечин 1 березня 1933 року обрав собі чернече ім'я Доротей (звично воно починалося з тієї самої букви, що й хресне[2]) на честь святого священомученика Доротея Тирського (день спогадування 18 червня). Після складання перших обітів (15 червня 1934, Крехів) і закінчення середнього рівня гімназійної освіти в новіціаті був переведений на вищий гімназійний рівень – схолястикат у Лаврівському монастирі святого Онуфрія (тут навчався до 1936-го). На третій рік вивчав риторику (уміння проповідувати) в Добромильському монастирі святого Онуфрія. Після цього 8 серпня 1937 року разом із майбутнім владикою Іннокентієм Лотоцьким склав вічні обіти, потім протягом двох років вивчав філософію в Кристинопільському (нині місто Червоноград на Львівщині) монастирі святого Юрія, де склав підсумковий іспит та перевівся на теологічні студії до Лаврова. Однак першого дня навчання — 1 вересня 1939 року — вибухнула Друга світова війна і студії припинилися. Тому о. Доротей та інші студенти-теологи та професори виїхали у Європу, прибувши до Оломоуця (Моравія, Чехія). Тут Леопольд Пречан (Leopold Prečan), латинський Моравський митрополит та Оломоуцький архиєпископ, прийняв усіх викладачів та студентів, забезпечив їм автономний статус навчання, яке тривало 2,5 роки. Після приїзду до семінарії ректора теологічного факультету Карлового університету з Праги, усіх студентів якого гітлерівці забрали на фронт, та його пропозиції переїхати на студії до Праги українські викладачі та спудеї переїхали до міста над Влтавою. Доротей Шимчій тут під час навчання 14 травня 1942 року отримав ієрейські свячення з рук угорського греко-католицького владики Міклоша Дудаша (Dudás Miklós), після чого ще майже півроку студіював в університеті. У лютому—травні 1943 року перебував на примусових роботах зі спорудження енергорозподільника для вугільних шахт в Остраві (Моравія). У 1943—1946 роках працював катехитом у Кристинопільській державній гімназії. Польська влада ліквідувала монастир під час так званої операції Вісла (виселення етнічних українців на північні та західні терени Польщі) наприкінці 1946 року разом з отцями Методієм Ничкою, Панкратієм Нюнькою та Петром Бальцаром через Словаччину (тут як польський підданий отримав річний дозвіл на навчання), Чехію та Німеччину дістався до Парижа. Звідти переїхав до Бразилії, де 1947 року був призначений до резиденції в м. Пітанґа, звідки обслуговував різні осередки. 1948 року працював вікарієм, духівником та викладачем української мови та риторики в Ірасемі (Iracema). У 1949—1954 роках — директор Малої семінарії ім. святого Йосифа в Прудентополі, викладач релігії в гімназії Сестер служебниць. У 1953—1959 роках — протоконсультор Провінції (за протоігуменства о. Йосафата Роґи ЧСВВ), від липня 1954-го до січня 1961 — маґістр новиків в Іваї (1954—1959 — також ігумен). У 1961—1964 роках — магістр новиків у м. Апостолес (Арґентина), у 1964—1970 роках — душпастир у Посадас та Апостолес, потім у Параґваї. У 1970—1979 роках — протоігумен віце-провінції Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Аргентині, делегат на Генеральну капітулу 1976 року, у 1979—1985 роках служив в Обера та Буенос-Айресі. В середині 1980-х був покликаний до Василіянської курії в Римі (Італія), де отримав призначення духівником Папської української колегії імени святого священомученика Йосафата в Римі та пропрацював близько 8 років (1985–1992). Також у Римі готував промови на радіо, читав проповіді, давав реколекції, у цей час відвідав із конференціями багато духовних осередків в Західній і Центральній Європі.

1992 року вирішив повернутися в Україну, в чому йому допоміг Іриней (Білик)[3], на Зелені Свята о. Доротей приїхав до Станиславова, до монастиря на Майзлях, де ігуменом був о. Григорій Балагурак. У 1992—1999 роках[4] на пропозицію Іринея Білика викладав аскетику в Духовній семінарії Івано-Франківської єпархії УГКЦ. З 1999 року мешкав у монастирі Чесного Хреста Господнього оо. Василіян у Бучачі, куди переїхав на емеритуру за сприяння о. Григорія Балагурака. Незважаючи на свій поважний вік, щодня служив Божественну Літургію та уділяв благословення.

Отець Доротей Шимчій (як громадянин Бразилії) помер уві сні із вервицею в руках[5] у суботу 3 грудня 2016 року в Бучацькому монастирі Василіян. О 19 год. в неділю 4 грудня в монастирській церкві отців василіян Воздвиження Чесного Хреста був відслужений монаший Парастас, який відслужив ігумен монастиря Впр. о. Теодор Нагорняк, ЧСВВ у співслужінні з численними прибулими священиками з Василіянського Чину, з Бучацької та інших єпархій УГКЦ. Похоронні відправи за душу о. Доротея Шимчія розпочалися о 13 год. у понеділок 5 грудня Божественною Літургією, яку очолив Високопреосвященний Владика Василь Семенюк, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський, у співслужінні з Преосвященним владикою Йосафатом Мощичем, МЗСАА, єпископом-помічником Івано-Франківської архієпархії (брали участь кілька десятків священиків, з Василіянського Чину, інших монастирів та різних єпархій УГКЦ, Провінцію Отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні представили Провінційний Радник о. Сергій Крутовський та Економ Провінції о. Веніамин Чернега; не змогли прибути з причини виконання обов'язків о. Протоігумен Йоан Школик та Преосвященний Владика Дмитро (Григорак), ЧСВВ, правлячий єпископ Бучацької єпархії). Після молитви у храмі труну з тілом покійного отця процесійно перенесли на монаший цвинтар Бучацького монастиря, де поховали поряд із о. Августином Дзюрбаном, ЧСВВ[6].

Доробок

Відомий як християнський письменник, автор майже 20 книг, близько 2000 проповідей, понад 50 місій та реколекцій та понад 2000 конференцій. Серед останніх видань о. Доротея – тритомний підручник духовної молитви «Розмови з Богом» та «Світло Євангелія у проповіді священників».

Примітки

  1. Слова самого о. Доротея → див.: Відео, 5:20–5:30
  2. Слова самого о. Доротея → див.: Відео, 6:00–6:20
  3. Слова самого о. Доротея → Відео, 13:39-13:40
  4. За словами самого о. Доротея 8 років → Відео, 15:50-15:59
  5. Найстаріший 101-річний священик України помер уві сні із вервицею в руках // 20 хвилин
  6. Митрополит Василь очолив похорон преподобного отця Доротея ЧСВВ // Католицький оглядач.

Джерела

Посилання

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Людина світу м. Бучач // youtube.com