Гранітне

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Село
Гранітне
Инші назви: Баранів (до 1964)
Дорожній знак при в'їзді в село
Дорожній знак при в'їзді в село
Розташування: size Чортківський район,
size Тернопільська область,
size Україна
Перша згадка: 2 січня 1441
Територія: 2.654 км²
Населення: 384 (2025)[1]
Поштовий індекс: 48331
Телефонний код: 3555
Громада: Монастириська громада
Адреса ради: 48331, с. Гранітне
Координати: 49°5′0″ пн. ш.,
25°1′0″ сх. д.
Водойми: Золота Липа
Відстань до обласного центру: 100[2] км
Відстань до громади: 18 км
Залізниця: Бучач, 40 км
Примітки: код КОАТУУ — 6124283401
Вікісховище

Грані́тне (до 1964 — Баранів) — село Монастириської громади Чортківського району Тернопільської области України.

Загальні відомости

Територія села — 2,654 км².

Біля Гранітного існував хутір польских поселенців Мазурі.

Територіяльна приналежність

У 1434-1772 входило до складу Галицького повіту Галицької землі Руського воєводства Польського королівства, яке 1569 стало складовою частиною федеративної Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). У 1804-1867 — входив до складу Австрійської імперії, від 1867 до 1918 — Австро-Угорської монархії (Австро-Угорщини). Від листопада 1918 — у складі Бучацького повіту ЗУНР. Від липня 1919 до 18 вересня 1939 — у складі Польської Республіки (за винятком серпня-вересня 1920, коли входило до складу так званої Галицької Радянської Соціялістичної Республіки).

На основі польського Закону про тимчасову організацію адміністративної влади ІІ інстанції (воєводств) на теренах колишнього Королівства Галичини та Володимирії і на теренах Спишу та Орави, які входять до складу Польської Республіки[3], зокрема, статті 103, від 3 грудня 1920, увійшло до складу Бучацького повіту Тернопільського воєводства[4]. Певний час, зокрема, у 1920-ті, село було центром ґміни Баранів[5], яка 1 серпня 1934 увійшла до складу ґміни Устя-Зелене на основі розпорядження міністра внутрішніх справ Мар'яна Зиндрама-Косьцялковського від 21 липня 1934[6].

Від січня 1940 до березня 1959 належало до Коропецького району. Під час нацистської окупації від липня 1941 до липня 1944 —

У 1962-1966 село належало до Бучацького, а після відновлення Монастириського — у складі цього району до його ліквідації унаслідок адміністративно-територіяльної реформи 2015-2020. 19 липня 2020 село увійшло до Монастириської громади Чортківського району[7].

У 1940-2020 — центр сільської ради.

Назва

До 1964 року село називалося Баранів. За однією з версій, ця назва походила від того, що в селі жив пан на прізвище Баран. За иншою, місцеві мешканці доглядали княжі отари.

Географія

Розташоване на правому березі річки Золота Липа (ліва притока Дністра) на заході громади, за 18 км від Монастириськ і 40 — від найближчої залізничної станції Бучач. Географічні координати: 49°05΄ пн. ш. 25°01 сх. д.

Назви урочищ поблизу села: Гора, За липою, Рудка, Під кривулі, Сіножаті[8].

Історія

Перша відома нині письмова згадка — 2 січня 1441 — походить із записок Галицького суду; згаданий Гуйн з Баранова[9][10]. Ще одна відома письмова згадка — 1461 рік[11].

1469 належало до галицького каштеляна[12], ким тоді був Андрій (Анджей) Фредро[13]. У лютому 1624 зазнало значних збитків унаслідок нападу татар[14].

Шляхтич Зиґмунт Кароль Пшерембський гербу Новина (пом. 1669) — син Анни з Могил і Максиміліяна Пшерембського[15] — певний час посідав королівщини село Баранів та містечко Кінчаки[16]. 1671 року Міхал Александер Курдвановський на Курдванові[17] гербу Півкозич (пом. 1695), підсудок земський галицький, разом з дружиною Н. з Лабенцьких отримав дозвіл на викуп у Потоцьких сіл Баранова та Кінчаків[18].

Станом на 1880 рік велика земельна власність складала 324 австрійських морґи ріллі, лук — 26, пасовищ — 86, лісу — 238. Селяни натомість мали ріллі — 555, лук — 112, пасовищ — 272, лісу — 0[19]. Певний час великими земельними власниками в селі (власниками маєтку) були представники польської родини Стажинських (очевидно[20], гербу Сліповрон[21][22]), зокрема, Ян (1880 року),[19] Ян (1902 року), Юліян (1925).

1928 українська громада збудувала Народний дім. Діяли українські товариства «Просвіта» і «Луг», хор при читальні «Просвіти», споживча кооператива, аматорський і театральний гуртки.

1938 створено місцевий осередок ОУН.

Від вересня 1939 село — під радянською владою, яка почала переслідування членів ОУН, просвітян та інтеліґенції.

Від 4 липня 1941 до 22 липня 1944 — під нацистською окупацією. На території села у 1944 була велика пожежа, згоріло багато хат та инших приміщень.

1957 року Баранів охопила велика повінь.

Релігія

Станом на 1880 у селі мешкали 457 греко-католиків, які належали до парафії у Красієві, 86 римо-католиків — 86, які належали до парафії Святої Трійці в Устю-Зеленому, також — 8 юдеїв[19].

Нині в селі є

Пам'ятки

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та голіградської культур:

  • Хрест на честь скасування панщини (відновлено 1990);
  • насипано символічну могилу Борцям за волю України (1992).

Шкільництво

На початку 1920-х побудували початкову школу, де навчали спочатку українською мовою, згодом польською. Станом на 2014 рік діяла загальноосвітня школа І ступеня.

Соціяльна сфера

Будинок культури

Станом на 2014 діяли клюб, бібліотека.

Господарство

1950 колгоспи сіл Баранів і Яргорів об’єдналися в один — з конторою в Яргорові.

1956 збудований гіпсовий завод, у 1976 — реконструйований на кахельний, у 200 — розформований.

У 1925 працював млин власника Юліана Стажинського, діяв до 1958, 1959 його відремонтовано і переобладнано на електроенергію.

У 2008 село газифіковане.

Після розформування колгоспів та селянських спілок[24] землі сільськогосподарського призначення обробляло ТзОВ «Лемківська мрія».

Населення

  • 1841 — 350 українців;
  • 1880 — 504 українців, 92 поляків, 20 євреїв;
  • 1900 — 648 українців, 69 поляків, 23 євреїв;
  • 1912 — 625 українців, 48 поляків, 8 євреїв;
  • 1931 — 170 будинків;
  • 1933 — 750 українців, 90 поляків, 10 євреїв;
  • 1989 — 450 осіб, з яких 201 чоловік та 249 жінок (за переписом УРСР 1989)[25];
  • 2001 — 388 осіб (за переписом України 2001), українців — 381, угорців — 3[25];
  • 2003 — 365 осіб;
  • 2014 — 284 особи, дворів — 112.

Під час національно-визвольної боротьби до ОУН і УПА долучилося чимало юнаків та дівчат, серед них: Степан Абрамець (1926 - дата смерти невідома), Василь Батога (1926 - дата смерти невідома).

З мобілізованих на фронти Другої світової війни загинули Іван Шайда (1918–1945), Василь Шумський (1908–1945); помер від ран Михайло Петрук (1904–1947); пропали безвісти: Василь Воловець (1908 - дата смерти невідома), Стах Галка (1918 - дата смерти невідома), Яків Городецький (1912 дата смерти невідома) Михайло Кордяк (1918 - дата смерти невідома), Михайло Паньків (1919 - дата смерти невідома), Дмитро Турчин (1917 - дата смерти невідома).

Арештовані та вивезені на спецпоселення московсько-більшовицькою владою близько 80 осіб, зокрема Анастасія (1927-1951) і Ганна (нар. 1933) Абрамці, Микола Надорожний (нар. 1909), Анастасія Городецька (нар. 1936), Анастасія (нар. 1932), Ганна (1889-1978), Ганна (нар. 1944), Іван (1890-1956) і Михайло (нар. 1933) Турчини.

Люди

Діячі ОУН, вояки УПА

  • Степан Абрамець (1926-?)
  • Василь Батога (нар. 1926)

Баранівські старости

Джерела

Основні

Покликання

Примітки

  1. ↑ Картка громади // Монастириська міська рада.
  2. ↑ Тернопіль — Монастириська відстань.
  3. ↑ Своєю чергою, він прийнятий на основі тимчасового Закону від 2 серпня 1919.
  4. ↑ Ustawa z dnia 3 grudnia 1920 r. o tymczasowej organizacji władz administracyjnych II instancji (województw) na obszarze b. Królestwa Galicji i Lodomerji z W. Ks. Krakowskiem oraz na wchodzących w skład Rzeczypospolitej Polskiej obszarach Spisza i Orawy // Dziennik Urzędowy. — 1920. — № 117. — Poz. 768. (пол.)
  5. ↑ Podział administracyjny województwa tarnopolskiego na powiaty i gminy (Stan z dnia 1 października 1929 r.) // Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — 1929. — № 26 (1 grud.). — S. 275. (пол.)
  6. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 21 lipca 1934 r. o podziale powiatu buczackiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie // Dziennik Urzędowy. — 1934. — № 168. — Poz. 631. (пол.)
  7. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів».
  8. ↑ 8,0 8,1 8,2 8,3 8,4 8,5 Білас Н., Конопля В., Сілаєв О. Старожитності Монастирщини // Волино-Подільські археологічні студії. Випуск ІІІ. - с. 39-40.
  9. ↑ Запис 881. — С. 90.
  10. ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej : z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. — Lwów : skł. gł. w księg. Seyfartha i Czajkowskiego, I. Związk. Drukarnia, 1887. — T. XII : Najdawniejsze zapiski sądów halickich 1435—1475. — № 881. — S. 89-90. (лат., пол.)
  11. ↑ Автори статті в ТІМС вважають її першою письмовою згадкою про село.
  12. ↑ Zródla dziejowe. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta i Wolfa, 1902. — T. XVIII. — Cz. II : Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Cz. I : Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — S. 30 [182]. (пол.)
  13. ↑ Шаблон:УДРП
  14. ↑ Тимів, І. Напад татар на Поділля і Прикарпаття взимку 1624 р. // Наукові записки з української історії: збірник наукових праць. — Переяслав-Хмельницький, 2015. — Вип. 37. — С. 17.
  15. ↑ Byliński J. Przerębski (Przerembski) Maksymilian h. Nowina (ok. 1577-1639) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. ХХVIII/4, zeszyt 119. — S. 758-762. (пол.)
  16. ↑ Ciara S. Przerębski (Przerembski) Zygmunt Karol h. Nowina (zm. 1669) // Polski Słownik Biograficzny. — 1986. — T. ХХIX/1, zeszyt 120. — S. 8-9. (пол.)
  17. ↑ Kurdwanów, нині село Сохачівського повіту Мазовецького воєводства.
  18. ↑ 18,0 18,1 18,2 18,3 Boniecki, s. 215-216.
  19. ↑ 19,0 19,1 19,2 Baranów, wś… — S. 103. (пол.)
  20. ↑ Власне дослідження Дмитра Лоґуша.
  21. ↑ Genealogia rodu Boguta Starzyński herbu Ślepowron. (пол.)
  22. ↑ Представники Стажинських цього гербу фігурують у гербівнику о. Каспера Нєсєцького Т. І.; див.: Herbarz polski Kaspra Niesieckiego / powiększony… i wydany przez J. N. Bobrowicza. — Lipsk : Breitkopf i Hærtel, 1841. — T. VIII. — S. 511. (пол.)
  23. ↑ 23,0 23,1 23,2 23,3 23,4 За списками пам'яток.
  24. ↑ Власне дослідження Миколи Василечка.
  25. ↑ 25,0 25,1 Банк даних Державної служби статистики України.
  26. ↑ Mikołaj Michał Kurdwanowski z Kurdwanowa h. Półkozic (ID: 13.399.283). (пол.)
  27. ↑ Maurycy Józef Kurdwanowski z Kurdwanowa h. Półkozic (ID: 13.399.300). (пол.)

Зауваги

Information icon4.svg Першу версію цієї статті створив Микола Василечко. Співавтор: Дмитро Лоґуш.
Information icon4.svg Текст статті в основі написаний за правилами клясичного українського правопису 1929 року. Нові слова, що ввійшли в ужиток пізніше, — за новим правописом 2019. Власні назві — зазвичай за правописом, що діяв на час створення твору, заснування організації тощо.
Ambox content.png Шановні читачі! Ви можете допомогти виправити в тексті граматичну, стилістичну чи фактологічну помилки, неточности, доповнити статтю новими чи невідомими фактами.


* * * ••• Монастириська громада •••
Орган
самоврядування 		Монастириська міська рада
Голова громади Андрій Старух
Населені пункти Місто: Монастириська
Села: Бертники • Бобрівники • Велеснів • Високе • Гончарівка • Горішня Слобідка • Горожанка • Гранітне • Григорів • Доброводи • Дубенка • Завадівка • Задарів • Залісся • Заставці • Затишне • Ковалівка • Комарівка • Коржова • Красіїв • Криниця • Лазарівка • Лука • Лядське • Маркова • Межигір'я • Низьколизи • Нова Гута • Олеша • Підлісне • Рідколісся • Савелівка • Саджівка • Сеньків • Тростянці • Устя-Зелене • Чехів • Швейків • Яргорів
Окремо див. автомобільні шляхи • географія • природно-заповідний фонд
Див. також: Монастириська • Монастириський район
Отримано з http://ternopedia.te.ua/index.php?title=Гранітне&oldid=59760